Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №280/3754/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 серпня 2026 року Справа № 280/3754/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 ст. 28, ст. 32 та п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 05.12.2012, що була чинною станом на 07.05.2013;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 ст. 28, ст. 32 та п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 05.12.2012, що була чинною станом на 07.05.2013;

стягнути з відповідача судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу).

Позовну заяву мотивовано тим, що згідно відомостей сторінки 26 військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого 05.11.1993 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 05.11.1993 взятий на військовий облік, що підтверджується штампом у підрозділі «Взятий на облік» розділу VIII «Взяття на військовий облік та зняття з обліку», який засвідчений підписом військового комісара. На сторінці 8 військового квитка серії НОМЕР_4 , у графі «Присвоєння військових звань і класності за спеціальністю» вказано, що позивачу присвоєно військове звання – рядовий. ОСОБА_1 07.05.2013 виповнилось 40 років. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції від 05.12.2012 - чинній на момент досягнення позивачем 40 річного віку), військовозобов`язані другого розряду, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового складу перебувають в запасі до 40 років. Відтак, з досягненням сорокаріччя відповідач мав виключити позивача з військового обліку як особу, що досягла граничного віку перебування у запасі. Водночас, відповідачем вказаних дій вчинено не було. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить задовольнити позов.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

04 травня 2026 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача відповідно до яких позивачем пояснено, що він не володіє матеріальними доказами виключення його з військового обліку.

11 травня 2026 року на адресу суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_4 . Представник відповідача заперечує проти доводів позовної заяви та вказує на те, що згідно ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні з 18.03.2014 по теперішній час діє особливий період. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на час особливого періоду граничний вік перебування на військовій службі встановлено для рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу – до 60 років. Згідно інформації зазначеної в Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» ОСОБА_1 взято на військовий облік 05.11.1993 у ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується записом в обліковій картці ОСОБА_1 . В даному реєстрі не зазначено жодної інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку та постановки його повторно на військовий облік. Дані обставини також підтверджуються відміткою у військовому квитку ОСОБА_1 на сторінці 26, де зазначено, що він прийнятий на облік 05.11.1993. Враховуючи вище викладені норми чинного законодавства України граничний вік, на який посилається ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не застосовується на час особливого періоду. ОСОБА_1 згідно вище зазначених норм діючого законодавства був зобов`язаний уточнити свої дані і пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби з метою подальшого виконання свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 через суд, безпідставно намагається виключити себе з військового обліку та визнати себе невійськовозобов`язаним на час особливого періоду, уникнути виконання свого конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Відповідач наголошує на неспівмірності судових витрат та просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі ID-картки № НОМЕР_5 , виданого 12.11.2018 Мелітопольським відділом Управління ДМС у Запорізькій області.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_4 від 05.11.1993 ОСОБА_1 взято на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_7 05.11.1993. Також, 11.11.1992 ОСОБА_1 зараховано в запас.

ОСОБА_1 04.03.2026 звернувся до відповідача із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо виключення його з військового обліку, як особи, що досягла граничного строку перебування у запасі.

Листом від 11.03.2026 № 1262 відповідач повідомив, що згідно записів Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Інформації про виключення заявника з військового обліку реєстр не містить. Згідно ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні з 18.03.2014 по теперішній час діє особливий період. Граничний вік перебування на військовий службі в особливий період – 60 років.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Приписами п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

В ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ч.1).

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9).

Відповідно до ст. 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно ч. 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно із пунктом 14 Порядку № 1487 військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов`язані та резервісти працюють (навчаються).

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 16 Порядку № 1487 військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.

Пунктом 20 Порядку № 1487 визначено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі – Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначені в Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII).

Статтею 1 Закону № 1951-VIII визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1951-VІІІ основними завданнями Реєстру є:

1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України;

2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період;

3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 1951-VІІІ визначено, що основними засадами ведення Реєстру є: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1951-VІІІ держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Згідно із частиною п`ятою статті 5 Закону № 1951-VІІІ органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (частина восьма статті 5 Закону № 1951-VІІІ).

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев`ята статті 5 Закону №1951-VІІІ).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1951-VІІІ до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:

1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VІІІ визначено, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 1951-VІІІ призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право, зокрема, звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Частинами другою, третьою статті 13 Закону № 1951-VІІІ передбачено, що відомості про громадян України, які не є призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, знищуються суб`єктами Реєстру відповідно до Порядку ведення Реєстру, затвердженого держателем Реєстру.

До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов`язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1951-VІІІ ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Частиною третьою статті 14 Закону № 1951-VІІІ визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

У справі, що розглядається, спір стосується бездіяльності відповідача щодо не виключення позивача з обліку військовозобов`язаних у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі.

Положеннями ч. 8 статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Запас військовозобов`язаних згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 2232-XII (у редакції, яка діяла станом на 07.05.2013) поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Відповідно до ч.2 ст.28 Закону №2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII).

При цьому, норми Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавали змін.

Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі - Закон № 1169-VII) та від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 1604-VII) до ст. 28 Закону № 2232-XII внесено зміни, за якими з 27.03.2014 граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 та станом на теперішній час з 50 років до 60 років.

Положення ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.

Отже, з набранням чинності змінами до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування у запасі позивач не підлягає виключенню із запасу, оскільки не досяг 60-річного віку (вік позивача 53 роки), тобто повинен згідно з чинним законодавством України перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на дату розгляду справи, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років), у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а ведення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому на законних підставах перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних.

Перебування позивача на військовому обліку не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24.

Також суд зазначає, що виконання військового обов`язку та захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності є конституційним обов`язком громадян України, який за своєю правовою природою не є формою кримінальної, адміністративної чи іншої юридичної відповідальності, а виступає проявом обов`язку перед державою та українським народом.

З огляду на це, перебування позивача на військовому обліку у зв`язку зі змінами в законодавстві не може розцінюватися як звуження його прав чи ретроактивне погіршення правового становища, оскільки статус захисника Батьківщини є загальнонаціональним обов`язком, який поширюється на всіх військовозобов`язаних громадян, що не досягли граничного віку перебування в запасі.

Оскільки позивач, 1973 року народження, наразі не досяг граничного віку перебування в запасі, а нові норми спеціального військового законодавства з моменту набрання ними чинності поширюються на всіх суб`єктів відповідних правовідносин і не пов`язані з ретроактивним притягненням до відповідальності у розумінні статті 58 Конституції України, РТЦК та СП діяв виключно в межах повноважень та на законних підставах, у зв`язку з чим підстави для визнання протиправною бездіяльності ТЦК відсутні.

Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов`язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 серпня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз