Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №280/4749/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 серпня 2026 року Справа № 280/4749/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 28.09.2022 проходив службу за контрактом. Під час проходження служби позивач отримав поранення та є ветераном війни, особою з інвалідністю внаслідок війни. Позивач вважає, що він має право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн. на підставі абз. 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану». Однак, на рапорт позивача про виплату одноразової грошової винагороди відповідачем відповіді не надано. Позивач не згоден з бездіяльністю відповідача у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

08 червня 2026 року представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач позов не визнає та заперечує проти його задоволення. Військова частина НОМЕР_3 підтверджує, що позивач з 12.08.2023 по 02.08.2024 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Відповідач зазначає, що у військовій частині НОМЕР_3 триває робота щодо реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». З цією метою у військовій частині НОМЕР_3 створена Комісія з перевірки законності нарахування грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військової частини НОМЕР_3 (далі - Комісія військової частини НОМЕР_3 ). В квітні 2026 року позивачем була подана до військової частини НОМЕР_3 заява про здійснення виплати за постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. 05.05.2026 військова частина НОМЕР_3 , відповідно до листа № 5934, копія якого додається, повідомила громадянина ОСОБА_1 , що його заява була долучена до опрацювання Комісією військової частини НОМЕР_3 . Крім того, позивача було повідомлено, що у зв`язку з розформуванням підрозділу військової частини НОМЕР_3 , в якому він проходив військову службу, документи, що містять інформацію про безпосередню участь в бойових діях передані до архіву, який знаходиться окремо від місця дислокації військової частини НОМЕР_3 . У зв`язку з чим, доступ до таких матеріалів ускладнений, а їх опрацювання потребує додаткового часу враховуючи, що сама військова частина НОМЕР_3 , станом на сьогоднішній день, виконує бойові завдання в зоні проведення бойових дій, а саме на Північно-Слобожанському і Курському напрямку Сумської області. Станом на сьогоднішній день Комісія військової частини НОМЕР_3 в ході роботи, в межах компетенції, здійснює ряд юридично значимих заходів, пов`язаних із збором необхідного пакету документів та проведенням перевірки для всебічного і повно з`ясувавши всіх фактичних обставини, які мають юридичне значення для розгляду порушеного у позові Позивача питання та очікує від останнього витяг про несудимість, про якій було запитано у Позивача у повідомленні від 05.05.2025 № 5934. Вказані вище обставини підтверджують, що військовою частиною НОМЕР_3 не допущено протиправної бездіяльності. Військова частина НОМЕР_3 вважає, що даний до суду ОСОБА_1 позов є передчасним і не підлягає задоволенню. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Стороною позивача 16.06.2026 надано до суду відповідь на відзив. Позивач звертає увагу суду на те, що з заявою про здійснення виплати за постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, ОСОБА_1 звернувся до Відповідача 01.04.2026, шляхом її направлення засобами поштового зв`язку. Однак, внаслідок не отримання жодної відповіді на таку заяву протягом місяця, позивач і звернувся до суду з позовом у цій справі щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Посилання відповідача на лист № 5934 від 05.05.2026, сторона позивача вважає не є спроможними, оскільки зазначений лист позивачу фактично не надходив, в матеріалах справи, також відсутні будь-які докази його направлення відповідачем позивачу. Сторона позивача звертає увагу суду, що станом на теперішній час, минуло більше ніж 45 днів з моменту отримання Військовою частиною НОМЕР_3 заяви ОСОБА_1 про здійснення виплати за постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, а відповідачем за фактом поданої заяви не прийнято жодного рішення по суті порушеного питання. Відтак, права позивача, нині підлягають захисту судом. Позивач наполягає на задоволенні позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі ID-картки № НОМЕР_5 , виданим 19.10.2023 Сектором оформлення документів №1 Управління Державної міграційної служби (УДМС) України в Запорізькій області

Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, строком на 3 роки. Контракт набрав чинності з 28.09.2022.

Відповідно до наявних у військовому квитку позивача серії НОМЕР_6 від 03.10.2022 відомостей про проходження ОСОБА_1 військової служби останній: з 28.09.2022 по 28.12.2022 проходив службу у військовій частині НОМЕР_7 , з 29.12.2022 по 11.08.2023 у військовій частині НОМЕР_8 , з 12.08.2023 по 02.08.2024 у військовій частині НОМЕР_3 .

Згідно довідки військової частини НОМЕР_3 від 09.11.2023 № 2017 молодший сержант ОСОБА_1 07.11.2023 одержав травму: ВТ (07.11.2023). ЗЧМТ, СГМ, ЗТГК. Закритий перелом кісток тазу. Перелом хребта в районі поперекового відділу. Вивих лівого стегна. Множинні забійно-рвані рани обличчя з дефектом м`яких тканин правої повіки. Поранення сталося під час бойових дій (спричинене діями противника), отримане під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу з боку противника, одержане під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служби, участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України на території Донецької області, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, не пов`язане з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 02.08.2024 № 278 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого на підставі пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу) виключено зі списків особового складу військової частини.

Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ № 461924 від 20.06.2024, рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14.08.2025 № 244/25/4776/Р ОСОБА_1 з 20.06.2024 по 01.09.2027 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок поранення отриманого під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служби.

ОСОБА_1 31.03.2026 подано заяву про виплату йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Позивач просив направити відповідь на поштову адресу та на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2

Листом від 05.05.2026 № 5934, направленим на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідачем повідомлено позивачу про те, що у військовій частині НОМЕР_3 триває робота щодо реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». З цією метою у військовій частині НОМЕР_3 створена Комісія з перевірки законності нарахування грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах військової частини НОМЕР_3 (далі - Комісія військової частини НОМЕР_3 ). Заява позивача взята до уваги та долучена до опрацювання Комісією військової частини НОМЕР_3 . Водночас, у зв`язку з розформуванням підрозділу військової частини НОМЕР_3 , в якому позивач проходив військову службу, документи, що містять інформацію про безпосередню участь в бойових діях передані до архіву військової частини НОМЕР_3 , який знаходиться окремо від місця дислокації військової частини НОМЕР_3 . У зв`язку з чим, доступ до таких матеріалів ускладнений, а їх опрацювання потребує додаткового часу. Додатково повідомлено, що Комісія у своїй діяльності визначає окрему увагу щодо подання документів на виплату одноразової грошової винагороди тим військовослужбовцям, які отримали поранення під час проходження служби в бойових умовах. Разом з тим, з метою опрацювання в межах компетенції матеріалів стосовно заявника Комісією військової частини НОМЕР_3 висловлено прохання надіслати на адресу військової частини НОМЕР_3 витяг про несудимість.

Позивач вважає протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, бездіяльність відповідача у не нарахуванні та не виплаті грошової винагороди.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який триває і до сьогодні.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В силу статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно п. 1 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) якою передбачено реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану.

Учасниками експериментального проекту визначено: громадян України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

Згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153», яка набула чинності 07.08.2025 (далі - Постанова №942), внесені зміни до Постанови КМУ №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Слід зазначити, що пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 встановлює, що одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн грн виплачується громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою. Для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях менше шести місяців, винагорода встановлюється пропорційно часу їх участі з розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів участі. Разом з тим, якщо така менша тривалість зумовлена пораненням, захворюванням, одержаними під час захисту України, або перебуванням та звільненням з полону (крім добровільної здачі), винагорода виплачується у повному обсязі незалежно від фактичної кількості днів участі у бойових діях. Винагорода не виплачується військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, двічі або більше до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, або мають чинні дисциплінарні стягнення. Право на зазначену винагороду також мають особи, які відповідають установленим критеріям та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану із числа строковиків, атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання молодший лейтенант або переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Крім того, постановою № 942, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Так, абзаци 2 та 4 пункту 4 Постанови КМУ №153, встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11.02.2025): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24.02.2022, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11.02.2025);

(абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11.02.2025) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Обов`язковою умовою для виплати винагороди є також та обставина, що вказані військовослужбовці не притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Також суд зазначає, що дата прийняття особи на службу/укладення контракту з урахуванням постанови КМУ № 153 є однією із умов виплати спірної грошової допомоги (винагороди) та окрім цього потребує ряду і інших обов`язкових умов, до яких зокрема належить наявність у особи участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою КМУ № 153.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які станом на 13.02.2025 були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Суд виходить із того, що норма пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 має спеціальний та виключний характер, а тому підлягає буквальному застосуванню без розширеного тлумачення. Вказана норма прямо визначає коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди, а саме військовослужбовців, які були прийняті або призвані на військову службу під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, і проходять службу саме за контрактом.

Відповідно до п. 15 Постанови КМУ № 153 військовослужбовцям, які уклали контракт відповідно до цього Порядку, виплачується одноразова грошова допомога після укладення контракту, проходження відповідної підготовки та вступу до виконання обов`язків за посадою у військових частинах відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії або Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - одноразова грошова допомога), у розмірі 1 млн. гривень, яка виплачується трьома частинами:

перша частина - 200 000 гривень протягом п`яти робочих днів після підписання контракту та вступу до виконання обов`язків за посадою, на яку призначений;

друга частина - 300 000 гривень протягом п`яти робочих днів після проходження відповідної підготовки та залучення до виконання бойових (спеціальних) завдань, про що оголошується наказом командира військової частини;

третя частина - 500 000 гривень у день виключення із списків особового складу військової частини, а у разі продовження військової служби за новим контрактом - в останній день дії контракту, укладеного відповідно до цього Порядку.

Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міноборони, розмір одноразової грошової допомоги після укладення контракту може бути збільшений. У такому випадку конкретний розмір одноразової грошової допомоги після укладення контракту та порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони.

Повертаючись до обставин справи суд зазначає, що як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом з 28.09.2022 у віці 24 роки.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_8 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України від 05.07.2024 № 886, молодший сержант ОСОБА_1 брав участь у відповідних заходах у період з 07.01.2023 по 26.05.2023, з 06.06.2023 по 08.08.2023.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_3 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України від 23.08.2025 № 4699/2276/1107, молодший сержант ОСОБА_1 брав участь у відповідних заходах у період з 01.09.2023 по 07.11.2023.

Відтак, станом на 13.02.2025 ОСОБА_1 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України 08 місяців 27 днів.

Доказів притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни матеріали справи не містять.

В той же час, станом на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) позивач не проходив військову службу та не перебував у статусі військовослужбовця.

Слід зазначити, що Міністром оборони України видано Доручення №999/уд від 20.02.2025 (далі - Доручення №999/уд), яким передбачено, що право на винагороду мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно - вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Крім того, Дорученням №999/уд командирів військових частин (установ) зобов`язано:

а) провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах;

б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди;

в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо:

- створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності;

- з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон);

- в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин;

г) за результатами проведеної роботи здійснити розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 03.03.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України;

д) виплату Винагороди проводити у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі:

- витягів з послужних списків, копій обліковопослужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170);

- копії послужної картки; довідок, оформлених за формою, що додається, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Підготовку проектів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Цим же дорученням зобов`язано командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування Винагороди та Допомоги.

Таким чином, вказаним дорученням встановлено, що документи, оформлені військовою частиною для здійснення виплат, передбачених Постановою, попередньо, тобто до моменту видання наказу для здійснення виплати та фактичної виплати Винагороди та Допомоги, перевіряються шляхом здійснення перевірок законності нарахування Винагороди Допомоги командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Проте, матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів щодо розгляду питання про наявність у позивача права на винагороду.

При цьому, суд зауважує, що оскільки з огляду на зміст Постанови № 153, не визначено обов`язку військовослужбовця звертатись для отримання винагороди до військової частини з відповідним рапортом, а передбачено самостійні ініціативні дії військової частини з метою дотримання прав військовослужбовців на отримання вказаної винагороди, то звернення позивача із відповідним рапортом чи відсутність такого рапорту не впливає на наявність підстав для встановлення бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

У той же час, суд не може підміняти встановлену законодавством процедуру прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, передбаченої Постановою № 153.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Як було зазначено вище, матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачем питання про виплату позивачу спірної грошової винагороди.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну одноразову грошову винагороду, за відсутності відповідного рішення відповідача, є передчасними.

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, оскільки відповідач відповідне рішення про виплату позивачу спірної грошової винагороди або відмову у її виплаті не приймав, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_3 щодо не розгляду питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153;

- зобов`язати Військової частини НОМЕР_3 розглянути питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153 та прийняти відповідне рішення.

Водночас, суд зазначає, що ним не вирішується в межах даної справи право позивача на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови №153.

Суд під час вирішення цієї справи враховує, що за змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У контексті спірних правовідносин, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 31.01.2024 №640/6129/22, від 20.12.2024 у справі №815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивачі обтяжені обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого вони звернулися до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд зауважує, що чинними нормами законодавства не встановлено порядку та строків виплати військовослужбовцям, зазначеним пункті 4 Постанови №153, одноразової грошової винагороди.

Водночас, в контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

Принцип правової визначеності (певності) загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Так, Конституційний Суд України сформулював у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, в якому зазначається, що "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини) [14]. Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, пункт 115).

При цьому, ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

У контексті наведеного суд також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2025 у справі № 990/92/22, у якій зазначено, що принцип легітимних (законних) очікувань виражає, зокрема, позицію, що органи публічної влади повинні не лише дотримуватися правових актів, а й своїх обіцянок та пробуджених у зв`язку із цим очікувань. Іншими словами, якщо суб`єкт владних повноважень створив для особи (осіб) обґрунтовані підстави сподіватися на отримання певних прав, що гарантуються відповідно до принципів справедливості і природного права, особа (особи) вважається такою, яка має легітимні (законні) очікування, що підлягають захисту. Такий підхід забезпечує особам, на яких поширюється дія рішень органів публічної влади, можливість завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків. Водночас виникнення в особи легітимних очікувань не можна ототожнювати зі сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або оцінки певних правових норм.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не розгляду питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153.

Зобов`язати Військової частини НОМЕР_3 розглянути питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153 та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 серпня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз