Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №260/866/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 серпня 2026 року м. Ужгород№ 260/866/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника – адвоката Гумен Наталії Василівни (далі – представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), яким просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2025 року про проведення перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком та неприйняття рішення за результатами розгляду;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2025 року про проведення перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком, прийняти за результатами розгляду рішення;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 з 07.11.2025 року перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером МО України, інвалідом з дитинства ІІІ групи, членом сім`ї загиблого, померлого військовослужбовця, статус який установлено йому згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ), отримує пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) та, на його думку, має право на отримання надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 39 Закону №2262-XII та Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23.11.1995 №458/95-ВР (далі - Закон №458/95-ВР). Позивач 07.11.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із письмовою заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату йому пенсії, з урахуванням підвищення в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, відповідно до статті 39 Закону №2262-XII та частини четвертої статті 15 Закону №458/95-ВР. Листом Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області повідомило заявника, що розмір його пенсії становить 5312,25 грн. (доплата дітям, загиблих батьків (по а) членам сім`ї загиблого в сумі 590,25 грн. (2361,00 х 2) + 590,25). Враховуючи викладене, підстави для перегляду згаданого підвищення відсутні. Позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, викладені в листі необґрунтованими та незаконним, такими, що порушують його право на соціальний захист, гарантований Конституцією та Законами України, а саме: його право на призначення та отримання пенсії по втраті годувальника та, зокрема, підвищення до пенсії, безпосередньо пов`язаного із первинним призначенням пенсії по втраті годувальника та набуттям статусу члена сім`ї загиблого, померлого військовослужбовця. Відтак, на думку позивача, право на призначення та отримання пенсії по втраті годувальника та, зокрема, підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 39 Закону №2262-ХІІ та Закону №3551-ХІІ, безпосередньо пов`язано із встановленням статусу члена сім`ї загиблого, померлого військовослужбовця та первинним призначенням пенсії з 04.07.2000 року. З наведених вище підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

10 березня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву №0700-0902-8/14570 від 06.06.2026 року, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції вказав, що статтею 15 Закону №3551-ХІІ визначено, що членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2361 грн. До розміру пенсії позивача встановлено підвищення, як члену сім`ї загиблого (померлого) інваліда війни в сумі 590,25 грн (2361 грн х 2). Щодо встановлення підвищення, як члену сім`ї загиблого (померлого) інваліда війни в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону №3551-ХІІ чинній на момент призначення пенсії позивачу), зазначає, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 №2939-IV, частину четверту статті 15 викладено у новій редакції, а саме: «членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність». Вказані зміни набрали чинності з 01.07.2006 року. Представник відповідача звертає увагу суду, що вище зазначені зміни норм статті 15 Закону №3551-XII, передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 №2939-IV, у встановленому порядку неконституційними не визнавалися. Враховуючи вищевикладене, на думку представника відповідача, підстави для перегляду позивачу розміру підвищення як члену сім`ї загиблого (померлого) інваліда війни, відсутні, а тому просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

18 березня 2026 року представник позивача скористалася своїм правом на подала до суду відповідь на відзив. Зазначила, що 01.11.2025 року позивач звернувся до Пенсійного фонду в Закарпатській області із заявою про перерахунок пенсії, де просив встановити надбавку до пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї померлого інваліда Великої Вітчизняної війни. Вказана заява була розглянута Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та прийнято рішення № 85 від 26.11.2025 року, яким відмовлено позивачу, оскільки такий не надав при поданні письмової заяви жодних підтверджуючих документів. Про існування рішення №85 від 26.11.2025 року позивач дізнався тільки після подання Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відзиву на позовну заяву. Рішення №85 від 26.11.2025 року, яким відмовлено позивачу, оскільки такий не надав при поданні письмової заяви жодних підтверджуючих документів позивач вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Також, 18 березня 2026 року до суду надійшла заява від представника позивача про зміну (уточнення) позовних вимог, а саме просить суд прохальну частину позовних вимог викласти в такій остаточній редакції:

« 1. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області № 85 від 26.11. 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про проведення перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 з 07.11.2025 року перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду прийнято заяву представника позивача про зміну (уточнення) позовних вимог до розгляду та подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням даної заяви.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду як одержувач пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-ХІІ з 04 липня 2000 року, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.06.2001 року №1211.

01.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – ГУ ПФУ в Закарпатській області) з письмовою заявою про перерахунок пенсії в якій просив встановити надбавку до пенсії в розмірі 150% від мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї загиблого (померлого) інваліда Великої Вітчизняної війни.

Рішенням від 26.11.2025 року №85 про відмову в перерахунку пенсії встановлено, що згідно поданої заяви до територіального органу Пенсійного фонду України Ірха Ю.І., не надано жодного документа. На підставі наведеного прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії згідно поданої заяви.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач через свого представника звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон №2262-ХІІ.

Так, згідно зі статтею 39 Закону №2262-ХІІ (в редакції станом на момент призначення пенсії позивачу) членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії в разі втрати годувальника підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Аналогічні положення містились у частині четвертій статті 15 Закону №3551-ХІІ в редакції до 01.07.2006 та передбачали, зокрема, що членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 №3591-ІV, який набув чинності з 29.04.2006, статтю 39 Закону №2262-ХІІ викладено в такій редакції:

« Пенсії у разі втрати годувальника ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» від 05.10.2005 №2939-IV, який набув чинності з 01.07.2006, частину четверту статті 15 Закону №3551-ХІІ викладено в такій редакції:

« Членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.»

Отже, з 01.07.2006 на законодавчому рівні змінено величину підвищення пенсії в разі втрати годувальника зі 150 процентів мінімальної пенсії за віком на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Названій правовій нормі Основного Закону України дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99.

У абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також, у пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, ухваленого у справі №03/29-97 «Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата)» зазначено таке.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Системний аналіз наведених положень законодавства, в контексті висновків, вказаних у вищеназваних Рішеннях Конституційного Суду України, дають підстави для висновку, що, оскільки право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №2262-XII виникло у позивача у червні 2000 року, то до спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 39 цього закону і стаття 15 Закону №3551-XII в редакції, чинній саме на вказану дату, якими було передбачено підвищення пенсії у процентах до мінімальної пенсії за віком.

Наведена позиція суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №196/881/16-а (2-а/196/41/2016).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що підвищення до його пенсії, передбачене статтею 15 Закону №3551-XII, повинне становити 150 процентів мінімальної пенсії за віком, як це було передбачено станом на момент призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, ГУ ПФУ в Закарпатській області як суб`єкт владних повноважень діяв неправомірно ухваливши рішення №85 від 26.11.2025 року про відмову у перерахунку пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі150 % мінімальної пенсії за віком.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги з врахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №85 від 26.11.2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про проведення перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 з 07.11.2025 року перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №85 від 26.11.2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про проведення перерахунку та виплати пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 з 07.11.2025 року перерахунок та виплату пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець