Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №160/11480/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/11480/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

01.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відповідач 2: Військова НОМЕР_5 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 ;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо недотримання процедури призову та процедури проходження ОСОБА_1 медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити ОСОБА_1 для проходження військово-лікарської комісії до регіональної ВЛК.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його призов на військову службу під час мобілізації та проходження військово-лікарської комісії здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, позивач зазначає, що фактично не пройшов належного медичного огляду, не мав можливості надати лікарям ВЛК наявні медичні документи, які підтверджують захворювання центральної нервової системи та серцево-судинної системи, а військово-лікарською комісією ці документи не були досліджені та враховані під час визначення ступеня його придатності до військової служби. Крім того, позивач вказує на порушення процедури його призову, зокрема неотримання під особистий підпис направлення на ВЛК та мобілізаційного розпорядження, у зв`язку з чим вважає дії відповідача щодо його призову протиправними та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою від 06 травня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/11480/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-2 ВЧ НОМЕР_3 на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 20.06.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Позивачем невірно обрано спосіб захисту, оскільки процедура призову є незворотною.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно довідки № 2026-0217-1609-5237-7 від 17.02.2026 року ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.02.2026 року № 1460 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» 17.02.2026 року ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлений до військової частини НОМЕР_3 .

25.03.2026 Відповідачу 1 представником Позивача адвокатом Медведєвою Ліною Василівною було направлено адвокатський запит № 8-03/26, щодо законних підстав затримання ОСОБА_1 посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 з наданням копій документів: інформацію щодо оповіщення ОСОБА_1 про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 17.02.2026 року, копію мобілізаційного розпорядження на ім`я ОСОБА_1 , копію наказу про мобілізацію ОСОБА_1 , копію висновку ВЛК про проходження медичного огляду ОСОБА_1 з оглядом лікарів 17 лютого 2026 року.

На адвокатський запит Відповідач 1 надав відповідь від 31.03.26 за вих. № 1699/юр про те, що ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлений до військової частини НОМЕР_3 для подальшого проходження служби, згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.02.2026 року № 1460 та додав копію цього наказу та копію довідки ВЛК від 17.02.2026 року до відповіді. Копія мобілізаційного розпорядження у відповіді відсутня.

Позивач вважає, що його призов на військову службу під час мобілізації було здійснено Відповідачем 1 не в порядку діючого законодавства, оскільки, під час проходження медичного огляду військовослужбовець зобов`язаний надати медичні документи щодо стану свого здоров`я. Дані, вказані в наданих військовослужбовцем медичних документах, враховуються лікарями під час формування постанов ВЛК. Незважаючи на це, Відповідач 1 не надав можливість Позивачу надати медичні документи щодо стану його здоров`я протиправно та незаконно, проігноровані всі зауваження Позивача під час здійснення його призову на військову службу, та протиправно направлений до військової частини НОМЕР_3 для подальшого проходження військової служби, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також запереченням викладеним у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.1,3 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: 1) підготовку громадян до військової служби; 2) приписку до призовних дільниць; 3) прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; 4) проходження військової служби; 5) виконання військового обов`язку в запасі; 6) проходження служби у військовому резерві; 7) дотримання правил військового обліку.

Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154).

За змістом п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є, зокрема, виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком військовозобов`язаних на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку.

Спірним в межах даної справи є правомірність прийнятого начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.02.2026 року № 1460 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» про призов на військову службу ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону №2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, зокрема, у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, підлягають призовники, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Згідно з п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Постановою КМУ від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі Порядок №560), пунктом 3 якого передбачено, що призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Відповідно до п.81 Порядку №560 у разі призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Матеріали справи не містять відомостей, що позивач мав право на відстрочку та його мобілізація вчинена протиправно.

Суд зауважує, що наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, в особливий період, як акт індивідуальної дії, реалізується його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав та інтересів позивача, так як скасування наказу не може призвести до відновлення попереднього (первісного) стану особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а після реалізації наказу про призов шляхом зарахування особи до списків особового складу військової частини скасування такого наказу не призводить до відновлення становища, яке існувало до його прийняття, а тому не є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Як встановлено судом, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.02.2026 №1460 позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_3 , де він набув статусу військовослужбовця та проходить військову службу. Отже, спірний наказ реалізований, а тому його скасування саме по собі не спричинить припинення проходження позивачем військової служби та не відновить його права.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову позивача на військову службу задоволенню не підлягає.

Також не підлягає задоволенню похідна позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_3 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини, оскільки чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав звільнення військовослужбовців з військової служби, а суд не наділений повноваженнями підміняти компетентний орган та зобов`язувати його приймати рішення про звільнення особи за відсутності передбачених законом підстав.

Разом із тим суд зазначає, що сам по собі висновок про неналежність обраного способу захисту щодо скасування наказу про призов не виключає обов`язку суду надати оцінку доводам позивача щодо дотримання відповідачем процедури проведення медичного огляду та проходження військово-лікарської комісії, оскільки такі вимоги є самостійним предметом спору та підлягають перевірці на предмет відповідності діям відповідача вимогам законодавства.

Саме тому суд переходить до оцінки доводів позивача щодо дотримання ІНФОРМАЦІЯ_2 процедури проходження військово-лікарської комісії та визначення ступеня його придатності до військової служби.

Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи визначений Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402).

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв) та визначає необхідність застосування медико-соціальної реабілітації.

Згідно з пунктом 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться військово-лікарськими комісіями з метою визначення ступеня їх придатності до військової служби за станом здоров`я.

Під час проведення медичного огляду лікарі військово-лікарської комісії зобов`язані дослідити стан здоров`я особи, врахувати результати проведених обстежень, медичні документи та інші відомості, що мають значення для визначення ступеня придатності до військової служби.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що під час проходження військово-лікарської комісії він фактично не проходив повноцінного медичного огляду, не мав можливості надати лікарям медичні документи, які підтверджують наявність у нього захворювань, а тому висновок про його придатність до військової служби є необґрунтованим.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом з тим матеріалами справи підтверджується, що 17.02.2026 позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої складено довідку ВЛК №2026-0217-1609-5237-7, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби.

При цьому належних та допустимих доказів на підтвердження того, що медичний огляд фактично не проводився, лікарями не здійснювалося обстеження позивача або що висновок ВЛК складено без проведення медичного огляду, матеріали справи не містять.

Самі лише доводи позивача про те, що він не мав можливості надати окремі медичні документи, не можуть свідчити про відсутність проведення медичного огляду чи автоматично підтверджувати протиправність висновку військово-лікарської комісії.

Крім того, суд враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду питання встановлення діагнозу, визначення ступеня порушення функцій організму, оцінки результатів медичного обстеження, а також застосування відповідних статей Розкладу хвороб належать до виключної компетенції військово-лікарських комісій, які є спеціалізованими органами у сфері військово-лікарської експертизи. Адміністративний суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку медичних висновків, перевіряти правильність встановленого діагнозу чи визначати, якій саме статті Розкладу хвороб відповідає стан здоров`я особи, оскільки вирішення таких питань потребує спеціальних медичних знань. Так, у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 Верховний Суд зазначив, що суд не може на власний розсуд надавати оцінку діагнозу позивача та визначати, чи підпадає він під дію конкретних статей Розкладу хвороб, оскільки такі питання належать до дискреційних повноважень військово-лікарської комісії. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 у справі №806/526/16 та від 12.02.2021 у справі №820/5570/16. Верховний Суд також наголосив, що під час розгляду спорів щодо оскарження постанов військово-лікарських комісій адміністративний суд вправі перевірити лише дотримання відповідачем процедури проведення медичного огляду та прийняття відповідної постанови, однак не може підміняти собою військово-лікарську комісію та здійснювати власну оцінку обґрунтованості медичного висновку чи визначати придатність або непридатність особи до військової служби. Отже, предметом судового контролю у цій справі є не правильність встановленого позивачу діагнозу чи відповідність його стану здоров`я певній статті Розкладу хвороб, а перевірка того, чи дотримався відповідач встановленої законодавством процедури проведення військово-лікарської експертизи та прийняття постанови ВЛК.

Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст.ст.73,74,75,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених фактів суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_3 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук