Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №160/31515/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/31515/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 11.01.2024;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 , із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 13.05.2015 по 18.05.2021 та з 26.08.2022 по 11.01.2024 і має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 07.03.2019. Позивач вказує, що у зв`язку з позицією військової частини НОМЕР_1 щодо тлумачення положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з настанням особливого періоду вона не мала змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, а грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки їй не виплачувалася. На адвокатський запит представника позивача відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування такої компенсації. Позивач посилається на пункт 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 4 та 16-2 Закону України «Про відпустки», пункт 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункти 3 та 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, а також на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18. Крім того, позивач посилається на статтю 24 Конституції України, зазначаючи, що порівняно з іншими особами, які набули статусу учасника бойових дій і не проходили військової служби, вона має таке саме право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позиція відповідача полягає в тому, що згідно зі статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій проводиться виключно у разі звільнення військовослужбовця з військової служби. Позивач з військової служби не звільнялася, а була переведена до іншої військової частини для подальшого проходження служби; при переміщенні (переведенні) військовослужбовця право на відпустку не втрачається, проте й не монетизується, а інформація про кількість невикористаних днів відпустки зазначається у грошовому атестаті або довідці-розрахунку при вибутті, і ці дні можуть бути використані за новим місцем служби. Оскільки факт звільнення відсутній, право на отримання грошової компенсації у позивача не виникло, а вимога про її виплату є передчасною. Відповідач також зазначає, що в особливий період під час дії воєнного стану надання військовослужбовцям додаткової відпустки як учаснику бойових дій припиняється, а тому питання її компенсації за 2022-2024 роки може розглядатися виключно після закінчення воєнного стану або при звільненні. Крім того, відповідач вказує, що є бюджетною установою, яка утримується за рахунок коштів Державного бюджету України та не є головним розпорядником бюджетних коштів, а за відсутності правових підстав для виплати у командира частини не було підстав нараховувати такі суми та замовляти під них бюджетні кошти. Щодо вимог за 2019-2021 роки відповідач заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 13.05.2015 по 18.05.2021 (накази командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2015 № 95 та від 18.05.2021 № 103) і з 26.08.2022 по 11.01.2024 (накази командира військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2022 № 189 та від 11.01.2024 № 10). Згідно зі свідоцтвом про шлюб прізвище позивача ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_4 .

07.03.2019 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2024 № 10 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Як зазначено у відзиві на позовну заяву і що позивачем не спростовано, підставою для виключення зі списків особового складу стало переведення позивача до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби. Наказу (витягу з наказу) про звільнення позивача з військової служби матеріали справи не містять.

Представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо підстав ненарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, на який відповідач повідомив про відсутність підстав для такого нарахування. До позовної заяви додано довідки від 15.10.2025 № 546 про нарахування грошового забезпечення та від 15.10.2025 № 547, а також картку особового рахунку позивача.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII передбачено право учасників бойових дій на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Разом з тим порядок надання відпусток військовослужбовцям та умови виплати їм грошової компенсації за невикористані дні відпусток урегульовано спеціальними нормами.

Пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали її частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Пунктом 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII визначено особливості надання військовослужбовцям відпусток в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, а пунктом 18 цієї статті - в особливий період під час дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право учасника бойових дій з числа військовослужбовців на додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів на рік реалізується у два способи: шляхом фактичного надання (використання) днів такої відпустки під час проходження військової служби або, якщо ці дні не використані, шляхом виплати грошової компенсації за них. При цьому законодавець прямо пов`язав виникнення права на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток із фактом звільнення військовослужбовця з військової служби, оскільки така компенсація виплачується саме у рік звільнення. Доки військова служба триває, право на відпустку за військовослужбовцем зберігається, однак "монетизації" не підлягає.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (провадження № 11-550заі19), ухваленій за наслідками перегляду рішення у зразковій справі. Верховний Суд виснував, що зупинення надання відпусток в особливий період не означає припинення самого права на відпустку, яке може бути реалізоване одним із двох способів: безпосереднім наданням особі відпустки після закінчення особливого періоду або виплатою грошової компенсації за невикористані дні відпустки, що здійснюється у рік звільнення з військової служби. Ознаки типових справ, визначені у зразковій справі, охоплюють спори за позовами військовослужбовців, звільнених з військової служби, до військових частин про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (статті 290, 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, обставиною, яка має вирішальне значення для правильного вирішення цього спору, є те, чи припинено з позивачем відносини військової служби.

Як установлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2024 №10 позивача виключено зі списків особового складу цієї військової частини у зв`язку з переведенням до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби. Доказів звільнення позивача з військової служби (наказу про звільнення, витягу з наказу про виключення зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням, відповідного запису у військово-обліковому документі) матеріали справи не містять, і на такі обставини позивач не посилається. Отже, позивач продовжує проходити військову службу.

Виключення військовослужбовця зі списків особового складу конкретної військової частини у зв`язку з переведенням до іншої військової частини не є припиненням військової служби. За таких обставин відносини військової служби тривають, змінюється лише місце її проходження, а невикористані дні відпусток зберігаються за військовослужбовцем і можуть бути реалізовані за новим місцем служби.

Суд відхиляє посилання позивача на пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, оскільки передбачений цією нормою обов`язок повного забезпечення особи грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням на день виключення зі списків особового складу військової частини стосується остаточного розрахунку у разі припинення військової служби. При переведенні до іншої військової частини військова служба не припиняється, а відповідні розрахунки провадяться за новим місцем служби з урахуванням даних грошового атестата.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №620/4218/18 суд враховує, проте зазначає, що обставини цієї справи не відповідають ознакам типових справ, визначеним у зразковій справі, оскільки позивач не є військовослужбовцем, звільненим з військової служби. Викладені у зазначеній постанові висновки не спростовують, а навпаки підтверджують, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується у рік звільнення з військової служби.

Не заслуговують на увагу й доводи позивача про порушення статті 24 Конституції України. Відмінність у порядку реалізації права на додаткову відпустку між учасниками бойових дій, які проходять військову службу, та особами, які такої служби не проходять, зумовлена особливим правовим статусом військовослужбовця і спеціальним законодавчим регулюванням проходження військової служби, а не будь-якою з ознак, за якими стаття 24 Конституції України забороняє встановлення привілеїв чи обмежень. Позивач не позбавлена права на додаткову відпустку як учасник бойових дій, проте умови для реалізації цього права у формі грошової компенсації на цей час не настали.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій у періоди, визначені пунктами 17 і 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII, припинено в силу прямої вказівки пункту 19 цієї статті, а тому ненадання позивачу такої відпустки у 2022-2024 роках само по собі не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Обґрунтованими є й доводи відповідача про те, що військова частина як бюджетна установа не мала правових підстав нараховувати та замовляти бюджетні кошти на виплату, право на яку в позивача не виникло.

Оскільки право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки станом на час вирішення спору не виникло, у відповідача був відсутній обов`язок нарахувати та виплатити таку компенсацію, а тому його бездіяльність не може бути визнана протиправною. Заявлені позовні вимоги є передчасними.

З огляду на це не підлягає задоволенню і похідна вимога про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, оскільки вона нерозривно пов`язана з вимогою про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач, який скористався правом на подання відзиву, довів правомірність своєї бездіяльності, натомість позивач не довела наявності обставини, з якою закон пов`язує виникнення права на заявлену виплату, - факту звільнення з військової служби.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова