Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №160/36812/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/36812/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 12031300026765 від 18 грудня 2025 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_2 ;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу посвідки на тимчасове проживання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянином Азербайджанської Республіки, з 27 лютого 2020 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, у зв`язку з чим у 2020 році вперше отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні, яка в подальшому щороку обмінювалася. У грудні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання замість раніше отриманої, проте оскаржуваним рішенням йому було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322. Позивач наголошує, що в оскаржуваному рішенні не зазначено, чи становили якісь його дії загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи вчинив він злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, чи розшукується у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, а також не наведено конкретних обставин, які б підтверджували наявність таких порушень з його боку. Позивач зазначає, що до кримінальної відповідальності він не притягався ані в державі свого походження, ані в Україні, а тому вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Ухвалою суду відмовлено в залученні Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Позиція відповідача полягає в тому, що 08 грудня 2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області направило до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області запит щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформленні (обміні) позивачу посвідки на тимчасове проживання, а листом від 17 грудня 2025 року вказане управління повідомило про недоцільність подальшого документування позивача посвідкою на тимчасове проживання на підставі пункту 61 Порядку № 322. Відповідач зазначив, що забезпечення національної безпеки належить до завдань Національної поліції України та Служби безпеки України, органи Державної міграційної служби України не перевіряють достовірність інформації, наданої іншими уповноваженими на це органами, а лише оцінюють наявність визначених чинним законодавством підстав для оформлення (видачі) посвідки, не наділені повноваженнями роз`яснювати або тлумачити висновки Служби безпеки України, а тому, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв відповідно до прямої норми підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322 правомірно та обґрунтовано.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги та зазначено про застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 160/632/23.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Азербайджанської Республіки, що підтверджується паспортним документом НОМЕР_1 , виданим 27 грудня 2019 року та дійсним до 26 грудня 2029 року.

27 лютого 2020 року між позивачем та громадянкою України ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Довгинцівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

У зв`язку з укладенням шлюбу з громадянкою України позивачу у 2020 році вперше було оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні, яка в подальшому щороку обмінювалася.

05 грудня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою № 105165125 за обміном посвідки на тимчасове проживання у зв`язку із закінченням строку її дії, підстава видачі 04/14 - возз`єднання сім`ї з громадянкою України на підставі шлюбу.

08 грудня 2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області направлено до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області запит № 1201.3.1/16298/12.5-25 щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформленні (обміні) позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України.

18 грудня 2025 року на адресу відповідача надійшов лист Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 17 грудня 2025 року № 55/2/2-1132, у якому повідомлено, що управлінням отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання недоцільно на підставі пункту 61 Порядку № 322.

18 грудня 2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 12031300026765 про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322. Копію рішення надіслано позивачу супровідним листом на адресу його електронної пошти 18 грудня 2025 року.

Позивачем надано витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 22 грудня 2025 року, а також копію довідки про відсутність судимості від 28 квітня 2025 року № 3-13-1212Є-88607/11/2025 з перекладом українською мовою, виданої Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки, за змістом яких записи про судимість та про розшук стосовно позивача відсутні.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну і виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частинами 1-3 статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України; іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини; іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 14 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах 3-13 цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені в частинах 4-15, 18, 20 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. Відповідно до частини 14 статті 5 цього Закону підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною 14 статті 4 Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 5-1 Закону № 3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання становить один рік, а відповідно до частини 3 цієї статті строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів за наявності підстав, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок № 322).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Згідно з підпунктом 3 пункту 7 Порядку № 322 обмін посвідки здійснюється у разі закінчення строку її дії.

Пунктом 45 Порядку № 322 передбачено, що після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення і видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу Державної міграційної служби України або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Згідно з підпунктом 7 пункту 61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби України відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки у разі, коли отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що укладення шлюбу з громадянином України та отримання посвідки на тимчасове проживання є самостійною підставою законного перебування іноземця на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України, а строк дії такої посвідки може бути продовжено необмежену кількість разів. Відмова в оформленні (видачі) посвідки на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322 є винятком із цього правила і можлива виключно за умови встановлення визначених цією нормою обставин.

Позивач у відповіді на відзив послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі № 160/632/23. Дослідивши обставини вказаної справи, суд вбачає їх тотожність обставинам справи, що розглядається: в обох випадках спір виник у зв`язку з відмовою органу Державної міграційної служби України в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання іноземцю, який перебуває у шлюбі з громадянкою України та звернувся за обміном посвідки у зв`язку із закінченням строку її дії, при цьому єдиною фактичною підставою для відмови став лист територіального органу Служби безпеки України про недоцільність подальшого документування такої особи посвідкою на тимчасове проживання, а відмова прийнята з посиланням на підпункт 7 пункту 61 Порядку № 322. З огляду на тотожність обставин суд вважає можливим застосувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 160/632/23, при вирішенні цього спору.

Згідно з цими висновками лист Служби безпеки України, наданий у межах її компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, а тому обґрунтованість зазначеної в такому листі інформації має перевірятися органом Державної міграційної служби України як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки в адміністративному судочинстві. Своєю чергою рішення органу Державної міграційної служби України повинно відповідати критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; зокрема, критерій обґрунтованості означає, що таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Формулювання у листі Служби безпеки України про те, що подальше документування особи посвідкою на тимчасове проживання є недоцільним, свідчить про оціночний та рекомендаційний характер такого листа.

Застосовуючи наведені висновки до встановлених у цій справі обставин, суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні від 18 грудня 2025 року № 12031300026765 не вказано, чи становили дії позивача загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи вчинив позивач злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, чи розшукується він у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином. Не наведено і конкретних обставин та фактів у поведінці позивача, які дозволяли б кваліфікувати їх як такі, що створюють підстави для відмови іноземцю в документуванні посвідкою на тимчасове проживання за підпунктом 7 пункту 61 Порядку № 322.

Натомість наданими позивачем доказами, а саме витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 22 грудня 2025 року та довідкою про відсутність судимості від 28 квітня 2025 року № 3-13-1212Є-88607/11/2025, виданою Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки, підтверджується відсутність записів про судимість позивача та про його розшук.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні щодо осіб, яких вони стосуються (постанови Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23, від 02 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23).

Суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, а пунктом 67 Порядку № 322 передбачено, що після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк знятися з реєстрації місця проживання та виїхати за межі України. Отже, безпідставне неоформлення посвідки на тимчасове проживання створює для позивача обов`язок виїхати за межі України, що за встановлених у цій справі обставин неминуче призведе до роз`єднання сім`ї та розриву сімейних зв`язків і має ознаки непропорційного втручання у право на повагу до сімейного життя подружжя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржуване рішення за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що воно не відповідає критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, оскільки прийняте без встановлення обставин, з якими підпункт 7 пункту 61 Порядку № 322 пов`язує можливість відмови в оформленні (видачі) посвідки, без зазначення конкретних обставин, які створювали б небезпеку перебування позивача в Україні, та без наведення мотивів втручання у право на повагу до сімейного життя.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності оскаржуваного рішення не довів.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову: рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 18 грудня 2025 року №12031300026765 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а відповідач - зобов`язанню повторно розглянути заяву позивача про видачу посвідки на тимчасове проживання з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 18 грудня 2025 року №12031300026765 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 № 105165125 від 05 грудня 2025 року про видачу посвідки на тимчасове проживання з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова