Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №160/37056/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/37056/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 у відмові розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 щодо його звільнення із лав ЗСУ у запас, через сімейні обставини на підставі пункту 3, частини 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі пункту 3, частини 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі пункту 3 частини 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, у зв`язку з чим має право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач зазначає, що до військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку було направлено рапорт про звільнення з військової служби разом з копіями документів, які підтверджують підстави звільнення, проте рапорт розглянуто не було, рішення за наслідками його розгляду не прийнято, а позивача про будь-яке рішення не повідомлено. На переконання позивача, чинне законодавство не передбачає підстав для нерозгляду рапорту військовослужбовця про звільнення, а нездійснення відповідачем обов`язкових дій свідчить про допущену ним протиправну бездіяльність.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Позиція відповідача зводиться до того, що рапорт у порядку, встановленому Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, позивачем не подавався, а був направлений як додаток до адвокатського запиту; рапорт адресовано безпосередньо командиру військової частини НОМЕР_1 , тобто поданий не «по команді», без попереднього звернення до безпосереднього командира та без пояснення причин такого звернення; адвокатський запит за своєю правовою природою є інструментом отримання інформації та копій документів і не може підміняти встановлений законом порядок звернення військовослужбовця до командира; докази звернення позивача з рапортом та відмови у його розгляді, на думку відповідача, у матеріалах справи відсутні. Одночасно відповідачем заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву, яке судом задоволено, а відзив прийнято до розгляду.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 257, ч. 5 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач має на утриманні трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Шлюб між позивачем та матір`ю дітей ОСОБА_5 не розірвано, родинний зв`язок підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей, у яких позивача зазначено батьком.

На адресу військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку надіслано рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» разом з копіями документів, які підтверджують підстави звільнення. Рапорт адресовано командиру військової частини НОМЕР_1 та надіслано як додаток до адвокатського запиту представника позивача (14.11. 2025 року).

Рішення за результатами розгляду зазначеного рапорту відповідачем не прийнято, про будь-яке рішення позивача не повідомлено. Доказів розгляду рапорту, а так само доказів надання позивачу відповіді за наслідками такого розгляду, відповідачем суду не надано.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду рапорту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження військової служби визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), до яких належить, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 під час дії особливого періоду звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами здійснюється командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Абзацом 13 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170), передбачено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців визначено Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.08.2024 за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).

Згідно з підпунктом 2.1.6 пункту 2.1 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 №40, рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Пунктом 2 розділу I Порядку № 531 визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Пунктом 1 розділу III Порядку № 531 встановлено, що у паперовому рапорті військовослужбовець зазначає найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт, заголовок «Рапорт», суть порушеного питання, перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби), найменування займаної посади, військове звання, власне ім`я та прізвище, дату та особистий підпис.

Пунктом 7 розділу III Порядку № 531 забороняється вимагати попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням.

Згідно з пунктом 8 розділу III Порядку № 531 часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику), а в разі надсилання рапорту засобами поштового зв`язку - дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Пунктом 9 розділу III Порядку № 531 встановлено строки розгляду рапортів: до 48 годин - з питань військової дисципліни, виконання бойових наказів, збереження життя і здоров`я особового складу та надання відпусток; до 14 днів - з інших питань.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що рапорт є формою особистого волевиявлення військовослужбовця, а тому має бути складений та підписаний ним особисто. Водночас чинне правове регулювання не пов`язує належність подання рапорту з обов`язковим особистим його врученням командиру: пункт 8 розділу III Порядку № 531 прямо передбачає надсилання паперового рапорту засобами поштового зв`язку та визначає момент, з якого такий рапорт вважається поданим, а пункт 7 розділу III Порядку № 531 забороняє вимагати попереднього погодження рапорту з безпосереднім або прямим командиром перед його фактичним поданням.

Питання звільнення військовослужбовця з військової служби не належить до компетенції безпосереднього командира, а вирішується посадовою особою, визначеною пунктом 225 Положення № 1153/2008. Документи на звільнення відповідно до абзацу 13 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право звільнення з військової служби. За таких обставин адресування рапорту про звільнення командиру військової частини НОМЕР_1 узгоджується з наведеними нормами.

Види адвокатської діяльності та професійні права адвоката визначено ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI; до них належать, зокрема, складення заяв, скарг та інших документів правового характеру, а також представництво інтересів фізичних осіб в органах державної влади. Згідно зі ст. 24 цього Закону адвокатський запит є письмовим зверненням адвоката про надання інформації та копій документів. Наведене свідчить, що адвокатський запит не підміняє собою рапорт військовослужбовця і не є формою вирішення питання про звільнення по суті; водночас надсилання представником підписаного військовослужбовцем рапорту разом із супровідним адвокатським запитом є способом доставки такого рапорту адресату і не змінює особистого характеру волевиявлення, вираженого у самому рапорті.

Отже, надісланий засобами поштового зв`язку на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача про звільнення з військової служби є належним зверненням військовослужбовця, яке підлягало розгляду у строк до 14 днів з прийняттям за ним вмотивованого рішення.

Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є видання посадовою особою, яка має право звільнення, наказу по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця або надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту. Розглянутим вважається рапорт, за яким прийнято рішення, доведене до відома військовослужбовця належним чином.

У постанові від 08.07.2025 у справі № 580/6020/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що праву військовослужбовця звернутися з рапортом кореспондує обов`язок командира відреагувати на поданий рапорт, і командування не звільняється від обов`язку належно розглянути рапорт та прийняти за ним вмотивоване рішення.

У постанові від 17.04.2019 у справі № 342/158/17 Верховний Суд вказав, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону або ж іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Матеріали справи не містять доказів того, що рапорт позивача про звільнення з військової служби було розглянуто, що за наслідками його розгляду прийнято будь-яке рішення та що таке рішення доведено до відома позивача. Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності, таких доказів суду не надав, а факт надходження рапорту до військової частини у відзиві по суті не заперечується.

За таких обставин бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби є протиправною, а позовні вимоги про визнання такої бездіяльності протиправною та про зобов`язання відповідача розглянути рапорт є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби суд зазначає таке.

Звільнення військовослужбовця з військової служби є дискреційним повноваженням посадової особи, визначеної пунктом 225 Положення № 1153/2008, та здійснюється за результатами передбаченої законодавством процедури, яка включає перевірку документів, що підтверджують підстави звільнення, уточнення даних про проходження військової служби, розрахунок вислуги років у календарному та пільговому обчисленні та правову експертизу проєкту наказу. Крім того, пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII містить застереження, за яким відповідна підстава звільнення не поширюється на військовослужбовців, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці; перевірка цієї та інших обставин належить до змісту процедури розгляду рапорту.

Оскільки рапорт позивача по суті не розглядався і передбачена законодавством процедура відповідачем не проводилася, суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень та вирішувати замість нього питання, віднесене до його виключної компетенції. Належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача у цьому випадку є зобов`язання відповідача розглянути рапорт по суті та прийняти за ним вмотивоване рішення. З огляду на викладене у задоволенні вимоги про зобов`язання звільнити позивача з військової служби належить відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову: позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби та про зобов`язання відповідача розглянути цей рапорт підлягають задоволенню, а у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання звільнити позивача з військової служби належить відмовити.

Судовий збір позивачем не сплачувався, у зв`язку з чим питання про його розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в порядку, встановленому Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, та прийняти за ним вмотивоване рішення, повідомивши про нього позивача.

В решті позовних вимог відмовити

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова