Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №160/28784/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/28784/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 231/25/1202/Р від 24.04.2025 про невизнання позивача особою з інвалідністю;

зобов`язати відповідача повторно розглянути документи позивача щодо встановлення йому групи інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.04.2025 він проходив оцінювання (комісію) у Комунальному підприємстві «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради для встановлення групи інвалідності, за результатами якого групу інвалідності йому встановлено не було. Позивач вважає, що його скарги та погіршення стану здоров`я залишено без уваги, а наявний у нього діагноз підтверджується медичними документами, у зв`язку з чим погодитися з прийнятим рішенням він не може, а відповідні дії відповідача, на його думку, є протиправними та підлягають скасуванню.

Позивач також зазначив, що 21.05.2025 він направив скаргу до Центру оцінювання функціонального стану особи, що підтверджується описом вкладення та розрахунковим документом про відправлення, проте відповіді на скаргу не отримав. В обґрунтування позову позивач послався на положення статті 19 Конституції України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV, а також на нормативно-правові акти, якими врегульовано порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що оцінювання повсякденного функціонування позивача проведено експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи, яка розташована у Комунальному підприємстві «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради, що підтверджується витягом з рішення експертної команди № 231/25/1202/В від 24.04.2025, наданим самим позивачем.

Відповідач також зазначив, що позовні вимоги обґрунтовано нормативно-правовими актами, які втратили чинність з 01.01.2025 у зв`язку з реформуванням системи встановлення інвалідності: медико-соціальні експертні комісії ліквідовано, а встановлення інвалідності повнолітнім особам з 01.01.2025 проводиться виключно експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 та наказів Міністерства охорони здоров`я України. Стосовно скарги позивача до Центру оцінювання функціонального стану особи відповідач зазначив, що це питання не є предметом даного спору. Крім того, відповідач послався на правові позиції Верховного Суду, згідно з якими суд перевіряє законність рішення про встановлення інвалідності лише в межах дотримання процедури його прийняття і не здійснює власної оцінки медичного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24.04.2025 експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи, що розташована у Комунальному підприємстві «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради, за результатами оцінювання повсякденного функціонування позивача прийнято рішення про невстановлення йому групи інвалідності, що оформлено рішенням № 231/25/1202/Р від 24.04.2025 та підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №231/25/1202/В.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 875-XII громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.

Судом враховано, що з 01.01.2025 набрали чинності зміни до законодавства щодо запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19.12.2024 № 4170-IX, зокрема, змінено редакцію статті 3 Закону № 875-XII, за якою інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова №1338) затверджено, зокрема, Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критерії встановлення інвалідності. Цією ж постановою визначено, що повноваження, права і обов`язки медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи припиняються 31.12.2024, а з 01.01.2025 експертиза щодо встановлення інвалідності для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи врегульовано також наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03.12.2024 № 2022 «Про покладання прав та обов`язків Центру оцінювання функціонального стану особи» та наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10.12.2024 № 2067 «Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи».

Таким чином, станом на час проведення оцінювання позивача постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, якою затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, а також інші нормативно-правові акти, що регулювали діяльність медико-соціальних експертних комісій, втратили чинність, а встановлення інвалідності здійснювалося за оновленою процедурою оцінювання повсякденного функціонування особи. З огляду на це посилання позивача на норми Закону № 875-XII та Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV у нечинних редакціях, а також на положення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, та інші підзаконні акти, що втратили чинність з 01.01.2025, не можуть бути покладені в основу висновку про протиправність оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що при розгляді по суті спорів, у яких оскаржуються рішення про встановлення (невстановлення) інвалідності, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки не є спеціалізованою установою в медичній сфері, і тому оцінка підставності такого висновку виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевіряти законність відповідного рішення лише в межах дотримання процедури його прийняття.

Відповідна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20, від 30.11.2020 у справі № 200/14695/19-а, від 12.10.2021 у справі № 280/4820/19, від 13.04.2021 у справі № 0540/7965/18-а. У постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 Верховний Суд зазначив, що надання оцінки діагнозу позивача виходить за межі судового розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені правові позиції до встановлених обставин, суд виходить з того, що доводи позивача про залишення без уваги його скарг і погіршення стану здоров`я та про підтвердження наявного діагнозу медичними документами за своїм змістом зводяться до незгоди з результатами оцінювання повсякденного функціонування особи та з визначеною мірою обмеження життєдіяльності. Вирішення ж питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи належить до дискреційних повноважень експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, які суд не може перебирати на себе.

Щодо посилання позивача на направлення ним 21.05.2025 скарги до Центру оцінювання функціонального стану особи суд зазначає, що предметом даного спору є рішення відповідача від 24.04.2025, а не результати розгляду вказаної скарги; доказів прийняття Центром оцінювання функціонального стану особи рішення за скаргою позивача матеріали справи не містять.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні у справі докази, суд доходить висновку, що позивачем не наведено, а судом не встановлено порушення відповідачем порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та основних вимог законодавства, що регулює відповідні правовідносини. Натомість позивач фактично оспорює медичну складову оцінювання, перевірка якої виходить за межі повноважень суду.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

З огляду на відмову у задоволенні позову розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова