Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №524/1181/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/1181/24 Номер провадження 22-ц/814/2072/26Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

суддів Лобова О.А., Пікуля В.П.

при секретарі Філоненко О.В.,

за участю представника позивача адвоката Гонтара В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Гонтара Валерія Миколайовича на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 січня 2026 року ухвалене у складі головуючого судді Андрієць Д.Д., повний текст судового рішення виготовлено – 15.01.2026 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_1 ,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до ОСОБА_3 про вселення.

В обгрунтування своїх вимог зазначала, 31.07.1992 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Під час шлюбу 08.06.1998 року за спільні кошти було куплено житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.12.2015. У 2018 році шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.

З часу розірвання шлюбу сторони проживали разом у вказаному будинку проте відповідач періодично здійснював психологічний тиск та робив зусилля на позбавлення позивача житла. Відповідач змінив замки на вхідних дверях та не давав ключі.

З огляду на викладене позивач просила суд вселити її ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 13 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення – відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, представник ОСОБА_1 – адвокат Гонтар В.М. подав апеляційну скаргу в якій просив заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 13.01.2026 скасувати, ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин справи.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення свідчить про наявність таких перешкод.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача адвоката Гонтара В.М., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.05.2024 року Автозаводським районним судом ухвалено рішення у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, яким у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право на частку житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 суд першої інстанції зазначив, що вселення позивача є неефективним способом захисту і не призведе до поновлення її прав, оскільки перешкоди, які створює відповідач за поясненнями свідків та позивача, не пов`язані із позбавленням позивача доступу до житла.

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.

Застосування норм права, що регулюють спірні правовадносини

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законнимі обгрунтованим .

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним (стаття 321 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (стаття 358 ЦК України).

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й колегія суддів врахував те, що факт належності позивачу на праві власності частини житлового будинку АДРЕСА_1 підтверджується рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 08.05.2024 року.

Дослідженням матеріалів справи, з`ясовано, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вказували, що ОСОБА_2 в 2024 році змінив замки на вхідних дверях вищевказаної квартири у зв`язку з чим, позивач була вимушена проживати у батьків та в орендованій квартирі. В подальшому ОСОБА_2 надав ключі від будинку.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що перешкоди відповідачем усунуті та позивач має доступ до приміщення, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вселення позивача є неефективним способом захисту та не призведе до поновлення її прав.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду яка викладена у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916 /1415/19: «Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом»

Колегія суддів зазначає, що заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні позивачу власністю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22.

Врахувавши вказані вище обставини справи та практику Верховного Суду колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку вселення позивачки є неефективним способом захисту і не призведе до поновлення її прав, оскільки перешкоди, які створює відповідач не пов`язані із позбавленням позивача доступу до житла.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Отже, апеляційну скаргу представника представника ОСОБА_1 – адвоката Гонтара Валерія Миколайовича слід залишити без задоволення, а заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 січня 2026 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гонтара Валерія Миколайовича - залишити без задоволення.

Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 13 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 липня 2026 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді О.А. Лобов

В.П. Пікуль