Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №273/1687/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №273/1687/24 Головуючий у 1-й інст. Бєлкіна Д. С.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №273/1687/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 19 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бєлкіної Д.С. в м. Баранівка Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 200 000 грн на кожного в якості відшкодування моральної шкоди (без врахування податків і зборів).

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дубрівка Баранівського району Житомирської області електровоз «ЧС 8014» здійснив наїзд на їхнього батька ОСОБА_5 , який від отриманих травм помер. Внаслідок смерті батька, близької людини, позивачам було заподіяно моральну шкоду, їх сталий життєвий устрій непоправно змінено, вони відчувають біль, страждання та гостре відчуття несправедливості, і ці страждання не є одномоментними, а триваючими, тому що втрата батька є непоправною подією в житті. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 19 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, у розмірі 100 000 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, у розмірі 100 000 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану смертю фізичної особи, у розмірі 100 000 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави 3000 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що тілесні ушкодження від яких настала смерть, ОСОБА_5 отримав сам по своїй вині, грубо порушивши Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України. Вини інших осіб залізничного транспорту у скоєнні даного випадку не вбачається. Вини інших осіб не встановлено. Зазначає, що при судово-токсикологічній експертизі в крові трупа ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,85 проміле, така концентрація етилового спирту в крові, згідно методичних рекомендацій «Судова-медична діагностика смертельних отруєнь етиловим алкоголем (Київ-24), може бути розцінена як алкогольне сп`яніння середнього ступеня. Вказує, що судом першої інстанції не враховано п.2.20 Правил, за змістом якого пішоходам забороняється знаходитися на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння. На момент наїзду поїзду ОСОБА_5 вже знаходився в стані алкогольного сп`яніння, тобто вживаючи алкогольні напої розумів або міг розуміти, або повинен був розуміти наслідки своїх дій знаходження на залізничному об`єкті та мав на меті таке знаходження. ОСОБА_5 на сигнали великої та малої гучності, мигання прожектором не реагував, в неустановленому місці вийшов на колію під поїзд. Зазначає, що в даному випадку наявна інтелектуальна ознака умислу в загиблого, тобто це свідчить про те, що ОСОБА_6 свідомо допускав настання шкідливого результату. Вважає, що в даному випадку судом першої інстанції повинна була бути застосовано ч.1 ст.1193 ЦК України, а тому шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Вказує, що позивачами на обґрунтування моральної шкоди на надано будь яких доказів, які підтверджують факт страждань та їхній причинно-наслідковий зв`язок такі як: медичні документи (виписки, висновки експертів/психологів, фінансові документи (покупка ліків), свідчення про заміну способу життя, показання свідків: письмові заяви або виклик до суду осіб, які можуть підтвердити зміни у поведінці, настрої чи стані здоров`я постраждалого, тощо. Зазначає, що матеріалами кримінального провадження у справі не встановлено зв`язків між всіма позивачами та загиблим, постійного спілкування та фактичних сімейних відносин. Звертає увагу на те, що позивачі у справі є особами які досягли 18 років, та втратили статус дитини. Позивачі не перебували у тісних сімейних стосунках із загиблим, не підтримували з ним зв`язку, не проживали спільно, та не брали участі у його житті. Тому, у даному випадку, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачами не доведено факту завдання моральних страждань та душевних переживань, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 .

Вказує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 грн., не навів достатніх мотивів, які б свідчили про відповідність такого розміру, тим більше для кожного в рівному розмірі, оскільки рівень страждань у кожної людини різний. Вважає, що задоволена моральна шкода судом першої інстанції в розмірі 100 000 грн не відповідає принципами розумності, справедливості та співмірності, оскільки сума моральної шкоди має бути не більшим для розумного задоволення потреб потерпілих осіб і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 19 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 02.12.2022 близько 04 год 45 хв на 367 км ПК5 залізничної дільниці Шепетівка-Новоград-Волинський-Коростень, на станції Радулино в с. Дубрівка Новоград-Волинського району Житомирської області поблизу вул. Станційної, машиніст електровоза ЧС8/14, у складі з 12 пасажирськими вагонами, ОСОБА_7 , рухаючись за маршрутом «Івано-Франківськ - Київ» в напрямку м. Київ, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який перетинав залізничні колії зліва направо відносно напрямку руху поїзда. Внаслідок даної події пішохід ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці події. Вказане підтверджується долученими до матеріалів справи копіями матеріалів кримінального провадження №12022060530000929 від 02.12.2022.

02.12.2022 по даному факту СВ Новоград-Волинського РВП ГУ Національної поліції в Житомирській області відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022060530000929, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.

Смерть ОСОБА_5 підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 05.12.2022.

Постановою слідчого від 26.01.2023 кримінальне провадження за №12022060530000929 від 02.12.2022 за ч. 3 ст. 276 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №144 від 18.01.2023 смерть ОСОБА_5 настала від поєднаної тупої травми голови, тулуба та кінцівок у вигляді грубого руйнування кісток скелета та внутрішніх органів. При судово-токсикологічній експертизі в крові трупа ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,85 проміле.

Відповідно до акту службового розслідування аварії від 09.12.2022 затвердженого начальником станції Радулин виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» Дейнекою А.А, встановлено порушення потерпілим ОСОБА_5 п.п. 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом МТУ від 19.02.1998 №54, Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених Постановою КМУ №903 від 10.11.1995. Вини інших осіб залізничного транспорту у скоєнні даного випадку не вбачається. Вини інших осіб не встановлено.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 02.12.2022 близько 04 год 44 хв на 367 км ПК5 залізничної дільниці Шепетівка-Новоград-Волинський-Коростень, на станції Радулино, в с. Дубрівка Новоград-Волинського району Житомирської області, поблизу вул. Станційної поїзд №44 сполученням «Івано-Франківськ-Київ», вагою 896т., в складі 12 вагонів, електровоз ЧС 8/14 на дільниці Львів - Київ обслуговувала локомотивна бригада приписки ТЧ-1 ПЗЗ в складі машиніста ОСОБА_7 та помічника машиніста ОСОБА_8 . При слідуванні по ст. Радулино, локомотивною бригадою подавались звукові сигнали великої і малої гучності, згідно вимог п. 11.2 Інструкції з сигналізації на залізницях України №ЦШ-0001, а голова поїзда (локомотив) в темний час доби була осигналізована у відповідності до п. 10.1 вищевказаної інструкції. Прямуючи по 368 кілометру локомотивна бригада помітивши людину ОСОБА_5 , який переходив залізничні колії, почала подавати сигнали великої та малої гучності з перемиканням світла прожектора для привернення уваги та звільнення нею колії. На сигнали що подавались з локомотива ОСОБА_5 не реагував. Побачивши це, машиніст ОСОБА_7 відразу застосував екстрене гальмування поїзда, у відповідності до вимог п. 16.39 ПТЕ України та п.п. 10.1.13, 10.1.21 Інструкції з експлуатації гальм №ЦТ-ЦВ- ЦД-0015, шляхом переводу ручки крану машиніста ум. №395 в VI положення, застосуванням допоміжного гальма, шляхом переводу ручки крану машиніста ум. №254 в крайнє гальмівне положення, для створення максимального тиску в гальмівних циліндрах та постійною подачею піску під колісні пари до зупинки поїзда на 367км 8пк. Швидкість поїзда, згідно розшифрування записів швидкостемірної стрічки, на момент застосування екстреного гальмування, склала 84км/год. Гальмівний шлях поїзда склав: - розрахунковий 8р = 608,4м.; фактичний 81 = 600м. Внаслідок вказаної ДТП пішохід ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці пригоди.

Таким чином, тілесні ушкодження, від яких настала смерть, ОСОБА_5 отримав сам по своїй вині, грубо порушивши зазначені вище вимоги, а також те, що в результаті порушення ним зазначених вимог не настали наслідки передбачені ст. 276 КК України іншим учасникам, тому в діянні відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є дітьми загиблого ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що між наїздом потягом на ОСОБА_5 та його смертю наявний причинно-наслідковий зв`язок. Причиною нещасного випадку на залізниці стала груба необережність, тобто порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54. Оскільки потяг (локомотив) відноситься до джерела підвищеної небезпеки, відшкодування спричиненої шкоди здійснюється незалежно від вини володільця джерела підвищеної небезпеки, яким є відповідач. Отже, відсутність в діях заподіювача шкоди - володільця джерела підвищеної небезпеки суспільно-небезпечних протиправних дій працівника залізничного транспорту не мають правового значення для правильного вирішення справи. Таким чином, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебуває у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а позивачі як діти загиблого наділені правом вимагати відшкодування спричиненої моральної шкоди в результаті смерті їхнього батька, яка настала внаслідок наїзду на нього потяга.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.

Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров`я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання у постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт»).

У пункті 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року №457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.

У той же час, Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року №54, заборонено: підходити ближче ніж на 0,5 метра до краю платформи після оголошення про подачу або прибуття поїзда до його повної зупинки; сидіти на краю посадкової платформи, перону; знаходитися на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння (пункти 2.16, 2.19, 2.20).

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов`язків).

Відповідно до вимог частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16 (провадження №14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Як встановлено судом першої інстанції, що позивачам завдано моральну шкоду, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть їх батька, порушенням укладу їх життя. Моральна шкода позивачам завдана смертю батька, що спричинила та буде спричиняти протягом усього життя позивачів душевні страждання. Відновити становище, яке існувало до смерті батька, у житті позивачів неможливо. За наслідками смерті батька позивачі позбавлені моральної підтримки з боку померлого в майбутньому.

Матеріали справи свідчать про те, що причиною загибелі батька позивачів було потрапляння під потяг внаслідок його особистої недбалості, алкогольного сп`яніння, необережного поводження на залізниці і порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті. Ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування. Матеріали справи не містять, а судом не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.

З урахуванням допущеної особистої недбалості, порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, перебування у стані алкогольного сп`яніння, не реагування на попереджувальні знаки рухомого залізничного складу та необережного поводження на залізниці самим потерпілим, колегія суддів вважає, що є правові підстави для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 30 000 грн на кожного з позивачі, що буде відповідати засадам розумності, виваженості і справедливості.

Твердження АТ «Українська залізниця» про те, що позивачами не надано доказів, що вони з загиблим проживали однією сім`єю з веденням спільного господарства і спільного бюджету, спільними витратами тощо, що засвідчує реальність сімейних відносин, отже вони не є особами, яким мають відшкодовуватись моральна шкода, завдана смертю особи, є безпідставними, оскільки доведення вказаних обставин не є необхідним для відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на підставі частини 2 статті 1168 ЦК України.

Посилання АТ «Українська залізниця» на те, що матеріали справи не містять доказів протиправної поведінки відповідача, глибини і тривалості моральних страждань позивачів, тяжкості вимушених змін у житті і суспільних стосунках, що не надано медичних висновків, рецептів чи довідок про призначення позивачам лікування, медичних препаратів є безпідставними, адже факт загибелі батька позивачів є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Не звернення позивачів за фаховою медичною допомогою, зокрема, психологічною, не спростовує спричинення їм моральної шкоди та душевних страждань.

Спричинення шкоди не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права. Власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди, чого за обставин цієї справи не встановлено.

Наведене узгоджується з висновками Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 24 січня 2025 року у справі №624/946/23 (провадження №61-3291св24).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищевикладеного, виходячи з аналізу обставин справи (необережність загиблого, який перебував у нетверезому стані, нехтував правилами безпеки руху) колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди підлягає зміні зі зменшенням суми відшкодування з 100 000 грн до 70 000 грн.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено на 35%, то з АТ «Українська залізниця» на користь держави необхідно стягнути 2 100 грн за подання позову.

Апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено на 30%, то за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, апелянту слід компенсувати судовий збір у розмірі 2 160 грн за апеляційний розгляд справи.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 19 травня 2026 року змінити.

Зменшити стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи з 100 000,00 грн до 70 000,00 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Зменшити стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи з 100 000,00 грн до 70 000,00 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Зменшити стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи з 100 000,00 грн до 70 000,00 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Здійснити новий розподіл судових витрат та стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 100 грн.

Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» судовий збір за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України у розмірі 2 160 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 03 серпня 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.