Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №756/16068/21 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 756/16068/21

Провадження № 2/752/187/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

03 серпня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Касаткіної А.В.

позивача- ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

представника відповідача- ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Кирик Ольга Анатоліївна, ОСОБА_6 про визнання заповіту дійсним, визнання недійсною заяви про скасування заповіту та зобов`язання внести відомості до Спадкового реєстру про визнання заповіту дійсним,суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, від імені якої діяв представник - адвокат Попович В.М., в жовтні 2021 року звернулася до суду з позовом і просить:

1) визнати дійсним заповіт від 03 серпня 2017 року НМІ 170785, складений ОСОБА_7 на її користь;

2) визнати заяву, реєстраційний запис у спадковому реєстрі №2086, подану ОСОБА_7 07 вересня 2020 року приватному нотарісу Київського міського нотаріального округу Косенко О.О. про скасування заповіту від 03 серпня 2017 року;

3) зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотарвального округу Косенко О.О. внести відомості до Спадкового реєстру щодо визнання заповіту від 03 серпня 2017 року дійсним.

Посилається в позові на те, що з 2012 року і по день смерті вона проживала разом із своєю родичкою ОСОБА_7 в квартирі останньої за адресою: АДРЕСА_1 .

Це було викликано проханням ОСОБА_7 та її віком, яка на 2012 рік мала 86 років.

Вона купувала продукти, готувала їжу, прибирала, поралася по господарству, за власні кошти купувала ліки, оплачувала комунальні послуги, виконувала різні доручення.

03 серпня 2017 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О.О., яким заповіла належну їй квартиру та речі домашньої обстановки та вжитку їй.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

02 квітня 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирик О.А. з заявою про прийняття спадщини, яка відкрила спадкову справу та повідомила про наявність заяви померлої від 07 вересня 2020 року про скасування заповіту та ще про одного спадкоємця - відповідача ОСОБА_5 .

Заяву померлої про скасування заповіту приватний нотаріус Косенко О.О. видати відмовилася.

Відповідач з`явився тільки після смерті ОСОБА_7 , не доглядав її, не приймав участі в витратах на її поховання, а тому не може претендувати на спадщину.

З урахуванням цього вважає складений на її ім`я заповіт 03 серпня 2017 року дійсним.

Вважає, що заява про скасування заповіту складена померлою в стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Квартира, в якій проживала померла, знаходиться на 5 поверсі, самостійно пересуватися вона не могла, рухалася по квартирі за допомогою ходунків.

З вересня 2017 року на вулицю не виходила, так як страждала на деформуючий остеоартроз колінних суглобів.

З лютого 2020 року ОСОБА_7 сиділа та лежала в ліжку, не пересуваючись, природні потреби справляла в ліжку, страждала на ряд серйозних захворювань - гіпертонічну хворобу, серцево-судуину недостатність, миготливу аритмію, церебральний атеросклероз.

В 80-90-х роках ХХ століття перенесла 3 інфаркти та 2 інсульти.

Останні 3-4 роки ОСОБА_7 виявляла ознаки психічних розладів, була роздратованою, кричала, словесно принижувала її, проклинала, бажала їй смерті, скаржилась на сусідів, що її обкрадають, хтось ллє воду на поріг, а вночі хтось ходить по квартирі, будила її та вимагала повиганяти людей, які ходять по квартирі.

ОСОБА_7 погано пам`ятала поточні події, не пам`ятала імен родичів, не орієнтувалася в просторі та часі, у неї спостерігалися галюцінаторні та маячні синдроми, заставляла її першою пробувати приготовлену їжу.

Це проявлялося і в тому, що вона неодноразово зверталася до нотаріуса Косенко О.О. щодо складання чи скасування заповіту на її користь та користь інших осіб.

Такий стан спостерігався в неї протягом 2012-2020 років.

З урахуванням цього вважає, що заява про скасування заповіту не відповідала її волевиявленню, оскільки в цей час вона перебувала в стані, який не дозволяв їй розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З урахуванням цього, на підставі частини 1 статті 225 ЦК України, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 14 грудня 2021 року після надходження за підсудністю з Оболонського районного суду м. Києва та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 29 грудня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам була направлена копія ухвали про відкриття провадження, відповідачу копія позовної заяви з додатками.

Відповідно до статті178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача проти позову заперечував.

Третя особа ОСОБА_8 заявами до суду просить розглядати справу в її відсутності.

Третя особа ОСОБА_6 після надання пояснень в судове засідання неодноразово не з`являлася. Про час розгляду справи повідомлялася належним чином. Про причину неявки суд до відома не ставила.

Виходячи з цього, на підставі частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в її відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно із статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О.О., відповідно до якого належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 та речі домашньої обстановки та вжитку заповідала позивачці.

З довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирики О.А. вбачається, що в архівах приватного нотаріуса Косенко О.О. наявна спадкова справа №5/2021 до майна померлої ОСОБА_7 .

З заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися сторони.

Постановою приватного нотаріуса Кирик О.А. від 28 грудня 2022 року в видачі свідоцтва про право на спадщину відповідачу було відмовлено.

Відповідно до інформації із Спадкового реєстру 07 вересня 2020 року заповіт від 03 серпня 2017 року ОСОБА_7 був скасований.

Номер у спадковому реєстрі №2086.

( т. 1, а.с. 21 - 29; 32; 182 - 183; 197 - 199 )

Відповідно до частин 1, 6 та 7 статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

З заяви померлої від 07 вересня 2020 року, адресованої приватному нотарісу Косенко О.О., вбачається, що заява про скасування заповіту підписана особисто спадкодавцем.

Заява про скасування заповіту від 03 серпня 2017 року приватним нотаріусом внесена до Спадкового реєстру за № 2086 в день її складання.

( т.1, а.с. 197 - 199 )

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 1 статті 225 ЦК України має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються і на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таке ж положення міститься і в частині 3 статті 203 ЦК України.

За змістом даних норм закону дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, у якому відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

В пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін.

Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

З долученої до матеріалів справи меддокументації вбачається, що померла мала ряд захворювань.

( т.1, а.с. 39 - 43; 221 - 243 )

Крім того, в судовому засіданні за ініціативою сторін було допитано ряд свідків щодо стані її здоров`я.

Так, свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зазначили, що проживали в одному будинку з померлою, були сусідами.

Підтвердили, що позивачка доглядала за померлою до її смерті, яка сама не рухалася і не могла себе обслуговувати в побуті.

Свідок ОСОБА_11 зазначила, що була знайома з померлою з 2015 року, померла мала вади зору, дистрофію, перенесла декілька інсультів.

Свідок ОСОБА_12 зазначив, що був у дружніх стосунках з померлою, періодично відвідував її, спілкувалися телефоном.

Підтвердив стан здоров`я померлої, її поганий зір, а також догляд за нею позивачкою і потребу в в такому догляді за станом її здоров`я.

Свідок ОСОБА_13 зазначила, що спілкувалася з померлою на свята, дні народження. З віком її стан здоров`я погіршився, вона швидко стомлювалася.

Вона погано бачила, не мала слухового апарату.

Свідок ОСОБА_14 зазначила, що була знайома з ОСОБА_7 з 1982 року. Приблизно з 2014-2015 року позивачка проживала з померлою.

ОСОБА_7 скаржилася, що позивачка її ображала.

Вона знала про заповіт померлої і про скасування цього заповіту, підказувала їй, як це зробити.

Ключі від квартири померлої були у сусідки, яка відчиняла двері, коли приходила нотаріус для складання заяви про скасування заповіту.

Перед оформленням заяви про скасування заповіту, нотаріус вимагала довідку від психіатра.

Коли прибув психіатр, двері також відчиняла сусідка. Психіатр оглянув ОСОБА_7 і видав довідку, а в подальшому прийшла нотаріус, однак сусідка при спілкуванні нотаріуса з ОСОБА_7 не була присутня.

Ухвалою суду від 07 квітня 2025 року за клопотанням представника позивача була призначена судово-медична експертиза, на вирішення якої були поставлені зазначені в клопотанні питання щодо стану здоров`я померлої на час скасування заповіту, які стосувалися захворювань, пов`язаних із її зоровою функцією, а не судово-психіатрична, яка стосувалася її психічного стану та яким обґрунтовувався позов.

( т.1, а.с.155 - 156)

22 серпня 2025 року матеріали справи експертною установою були повернуті до суду без виконання в зв`язку з несплатою вартості експертизи, яка ухвалою суду була покладена на позивачку, що відповідає пункту 45 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до якої витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи під час судового розгляду, має нести сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи.

( т.2, а.с. 200 - 202; 215 - 216; 220; 246 )

Суд враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В Рішенні Конституційного Суду України № 11-рп/2012 зазначається, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України.

Тобто, суд конституційної юрисдикції тлумачить даний принцип, як принцип, який дає змогу всім учасникам реалізувати свої процесуальні права.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору частини 4 статті 263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Звертаючись до суду, позивачка, як на підставу порушення свої прав, посилається на те, що заява про скасування заповіту складена в період, коли за станом здоров`я ОСОБА_7 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

При цьому обґрунтовує позов нормою частини 1 статті 225 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц, від 24 травня 2021 року у справі № 607/13067/17, від 16 вересня 2021 року у справі № 643/6473/17 та від 25 листопада 2021 року у справі № 210/573/19, застосування норми права, відповідно до якої підставою для визнання правочину недійсним, згідно з частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі № 641/8187/17 висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи у справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, інші докази (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Позивачці була надана можливість довести свої вимоги шляхом проведення експертизи.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Суд при цьому враховує, що відповідно до частин 1,2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивачкою не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заяви спадкодавця про скасування заповіту, що, в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, є її процесуальним обов`язком.

Крім приведеного вище слід зазначити, що 23 липня 2026 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення в справі, в яких зазначено, що приватний нотаріус Косенко О.О. вчиняла нотаріальну дію - складання заяви про скасування заповіту поза межами приміщення нотаріальної контори, однак вказана інформація не була внесена до Журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщеннями нотаріальної контори.

Проаналізувавши поняття робочого місця нотаріуса, викладене в статті 25 Закону України «Про нотаріат», відсутність запису в заяві про скасування заповіту посилання на вчинення вказаної нотаріальнї дії поза межами нотаріальної контори, вважає вчинений правочин нікчемним.

З урахуванням цього вважає, що суд може вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту порушеного права позивача і просить визнати правочин нікчемним.

На цьому ж представник позивачки акцентувала увагу і в промові в судових дебатах.

Оцінюючи вказане, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, правовою підставою позову є норми статті 225 ЦК України, якими і обгрунтовувався позов.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, суд, за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний із предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 18 січня 2018 року в справі № 521/8178/16-ц.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16 зазначено, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Змінити підставу або предмет позову позивач має право до закінчення підготовчого засідання.

В разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Таким чином, подані представником позивача додаткові пояснення за своїм змістом є одночасно зміною підстав і предмету позову, їх форма та зміст не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, подані з порушенням встановленого законом строку, а саме на стадії судових дебатів, а тому не можуть сприйматися судом та бути підставою для їх розгляду в даному провадженні.

З урахуванням цього, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 15,16,202, 203, 204, 215, 225, 1216, 1217, 1218, 1223, 1233, 1234, 1235, 1254, 1257, 1266 ЦК України, статтями 2,4,5,12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання заповіту дійсним, визнання недійсною заяви про скасування заповіту та зобов`язання внести відомості до Спадкового реєстру про визнання заповіту дійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Машкевич