Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №464/4/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 464/4/25

провадження № 61-6459св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оліярника Григорія Івановича на постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щовона проживала разом із ОСОБА_4 з 2004 року як дружина та чоловік, шлюб між ними не був зареєстрований. Шлюб не реєстрували, оскільки в цьому не вбачали потреби.

Вказувала на те, що за час проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм квартири, в якій спільно проживали: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту. Крім того, всі свята проводили в колі рідних та друзів. ОСОБА_4 спілкувався з її родичами, вона спілкувалась з його родичами, зокрема із сестрами, з якими і наразі спілкується. ОСОБА_4 , вступивши в лави Збройних Сил України, регулярно телефонував за можливості, надсилав повідомлення та фото з побратимами зі служби, вважав її своєю дружиною.

11 листопада 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 було скеровано на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 сповіщення про зникнення безвісти ОСОБА_4 № 346 ко.

12 листопада 2024 року сповіщенням сім`ї № 10067 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено про те, що брат ОСОБА_2 - солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти 08 листопада 2024 року внаслідок активних бойових дій, виконуючи бойове завдання в ході бойових дій з відбиття агресії російської федерації у населеному пункті Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу їй необхідне для отримання соціального захисту та соціальних гарантій відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вона претендує на всі види соціального захисту і всі соціальні гарантії, визначені цим Законом, отже і на одержання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця згідно із статтею 16 цього Закону. Коло осіб, які мають право на одержання цієї допомоги, визначено статтею 16-1 цього Закону: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Вказувала на те, що окрім неї у її чоловіка є дві рідні сестри: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які не заперечують факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу. Інших членів сім`ї у ОСОБА_4 немає. Батьки зниклого безвісти померли.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зник безвісти 08 листопада 2024 року внаслідок активних бойових дій, виконуючи бойове завдання в ході бойових дій з відбиття агресії російської федерації у населеному пункті Торецьк Бахмутського району Донецької області та вона ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ) проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 10 вересня 2025 року, ухваленим у складі судді Ясиновського Р. Б., позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_4 , який зник безвісти 08 листопада 2024 року внаслідок активних бойових дій, виконуючи бойове завдання в ході бойових дій із відбиття агресії російської федерації у населеному пункті Торецьк Бахмутського району Донецької області та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 довела факт її проживання однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 з ОСОБА_4 , який зник безвісти 08 листопада 2024 року внаслідок активних бойових дій, виконуючи бойове завдання в ході бойових дій із відбиття агресії російської федерації у населеному пункті Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 вересня 2025 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 у користь Міністерства оборони України 726,72 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 у періодз 2004 року до 08 листопада 2024 року, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довела, що між нею та ОСОБА_4 були відносини, притаманні подружжю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оліярник Г. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов`язків між позивачкою та ОСОБА_4 , залишив поза увагою сукупність доказів, досліджених судом першої інстанції. Зокрема, у справі встановлено тривалий, понад 20 років, період спільного проживання сторін, що саме по собі свідчить про сталість та усталений характер їхніх відносин. Матеріалами справи підтверджено ведення спільного побуту, зокрема здійснення ремонту житла, наявність спільного бюджету та організацію спільного сімейного життя. Допитані у судовому засіданні свідки беззаперечно підтвердили факт проживання сторін як чоловіка та жінки, ведення спільного господарства, взаємну турботу та сприйняття їх оточенням як подружжя. Додатково, наявний акт ОСББ про фактичне проживання сторін разом, який є письмовим доказом їх спільного побуту. Водночас відповідачі - рідні сестри ОСОБА_4 , підтвердили факт проживання позивачки з їхнім братом однією сім`єю. Крім того, матеріали справи містять фотоматеріали та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 2809-АД, у якому ОСОБА_1 визначена як дружина ОСОБА_4 . Отже, апеляційний суд не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність заявлених вимог.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 (провадження № 14-283цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19), від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) та у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 741/1921/24 (провадження № 61-9712св25).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2026 року представник Міністерства оборони України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 листопада 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 було скеровано на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 сповіщення про зникнення безвісти ОСОБА_4 №346 ко.

12 листопада 2024 року сповіщенням сім`ї № 10067 ІНФОРМАЦІЯ_2 було повідомлено ОСОБА_2 про те, що її брат - солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти 08 листопада 2024 року внаслідок активних бойових дій, виконуючи бойове завдання в ході бойових дій з відбиття агресії російської федерації у населеному пункті Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Згідно з актом № 38 про підтвердження фактичного проживання від 10 грудня 2024 року, який складений ОСББ «Кос-Анатольського, 22», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2004 року до дня смерті проживав разом з ОСОБА_1 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є рідними сестрами ОСОБА_4 .

Батьки ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , померли.

Інших членів сім`ї у ОСОБА_4 немає.

У судовому засіданні в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які пояснили, що знайомі з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 впродовж понад 20 років. Зазначили, що ці особи познайомилися між собою на якомусь святі і з того часу ОСОБА_4 переїхав проживати до ОСОБА_1 , де з нею вели спільне господарство, жили як чоловік та дружина, дбали один за одного, допомагали один одному у всьому. Зазначали, що добре знають цих осіб, між собою постійно спілкуються, разом відмічали в спільних компаніях дні народження, свята, а також не раз їздили на відпочинок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Оліярника Г. І. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду, позивачка вказувала, що встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу дасть їй підстави для звернення з метою реалізації свого права на відповідні пільги та виплати.

Частина шоста статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, щопозивачка не надала суду належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 у період з 2004 року до 08 листопада 2024 року, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довела, що між нею та ОСОБА_4 були відносини, притаманні подружжю.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

Доводи касаційної скарги є незгодою з висновками апеляційного суду щодо установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками апеляційного суду. За встановлених у цій справі обставин суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оліярника Григорія Івановича залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк