Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №494/1205/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 494/1205/23

провадження № 61-1438св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Херсонський державний аграрно-економічний університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 21 листопада 2024 року у складі судді Римаря І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 рокуу складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Херсонського державного аграрно-економічного університету про поновлення на роботі

та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з наказом ректора Херсонського державного аграрно-економічного університету від 01 лютого 2022 року № 96/КП її було прийнято на роботу на посаду диспетчера навчально-методичного відділу за основним місцем роботи з 03 лютого 2022 року до 24 червня 2022 року на умовах строкового трудового договору.

25 лютого 2022 року після початку повномасштабної агресії рф проти України, вона прибула на робоче місце, де нікого з керівництва та працівників не було. Через декілька днів до приміщення університету, де вона працювала, прибули окупаційні війська та вона змушена була виїхати з м. Херсона до м. Березівки Одеської області. Відомостей, де дислокується Херсонський державний аграрно-економічний університет вона не мала та її ніхто не повідомляв.

У листопаді 2022 року їй з невідомого номеру телефону повідомили про звільнення з посади диспетчера навчально-методичного відділу вищевказаного університету, у зв`язку із закінченням дії трудового договору. Можливості прибути на роботу та пролонгувати дію договору, вона фактично була позбавлена.

Вказувала, що трудовий договір між нею та університетом хоч був укладений на визначений строк, однак договір нею не підписувався, приступила до роботи на невизначений строк, оскільки характер виконуваної роботи був постійним та не свідчив про тимчасовість виконання обов`язків. Вважала, що 31 серпня 2022 року безпідставно та протиправно була звільнена з роботи у зв`язку з недбалим та безвідповідальним ставленням керівництва до працівників.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ про її звільнення, поновити її на посаді диспетчера навчально-методичного відділу Херсонського державного аграрного університету та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 64 990,4 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 21 листопада

2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 10 грудня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Херсонського державного аграрно-економічного університету про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовано тим, що КЗпП України не містить заборони щодо укладення строкового трудового договору, якщо на те є воля сторін, зокрема, воля працівника й це передбачено законом.

Конкретний строк дії трудового договору, укладеного між відповідачем та позивачем, був погоджений обома сторонами та зазначений у наказі про прийняття на роботу. Отже, прийняття на роботу за умовами трудового договору на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, не погіршує становище працівника порівняно із законодавством про працю та не суперечить нормам трудового законодавства.

Якщо працівник звернувся із заявою про призначення його на конкретну посаду на умовах строкового трудового договору, у подальшому продовжив такий договір, під час дії строкового трудового договору жодним чином не оспорював його, то укладення трудового договору з таким працівником не порушує прав цього працівника.

Суди послалися на відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2026 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Березівського районного суду Одеської області від 21 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що роботодавець не вручив їй наказ про звільнення у день звільнення та не намагався довести до її відома зміст оспорюваного наказу. Крім того, роботодавець не вніс відповідного запису про звільнення до її трудової книжки.

Суди безпідставно вказали, що строк дії її трудового договору було пролонговано з 25 червня 2022 року до 31 серпня 2022 року на підставі її заяви, оскільки вона таку не писала, а відповідач не надав до суду першої інстанції оригіналу такої заяви, а копію, на її думку, сфальшував.

Вважає, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не надали належної правової оцінки на всі її доводи.

Вказує, що трудовий договір між сторонами був безстроковим, оскільки вона не підписувала жодного строкового договору, текст якого відповідачем до суду надано не було.

Крім того, остаточний розрахунок з нею було проведено тільки 09 вересня 2022 року, тобто, на її думку, трудові відносини між сторонами тривали до цієї дати, а, відповідно, строковий трудовий договір 31 серпня 2022 року було пролонговано на невизначений термін.

Посилається на релевантну практику Верховного Суду, яку, на її думку, не було враховано судами попередніх інстанцій.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2026 року Херсонський державний аграрно-економічний університет подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про те, що викладені в ній доводи є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які повно та всебічно дослідили обставини справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, які просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані ОСОБА_1 додаткові пояснення у справі, оскільки такий процесуальний документ не передбачено нормами ЦПК України на стадії касаційного провадження та по суті є штучним поданням додатків до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2026 року поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

04 березня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до ректора Херсонського державного аграрно-економічного університету із заявою про прийняття її на посаду диспетчера навчально-методичного відділу на 1.0 ставки за основним місцем роботи з 03 лютого 2022 року до 24 червня 2022 року на умовах строкового трудового договору (том 1, а. с. 101).

Згідно з наказу Херсонського державного аграрно-економічного університету про прийняття на роботу від 01 лютого 2022 року № 96/КП ОСОБА_1 призначено на посаду диспетчера навчально-методичного відділу на 1.0 ставки за основним місцем роботи з 03 лютого 2022 року до 24 червня 2022 року на умовах строкового трудового договору на підставі її заяви (том 1, а. с. 89).

Наказом вищевказаного закладу від 13 червня 2022 року № 362/КП ОСОБА_1 продовжено, за її згодою, строковий трудовий договір на посаді диспетчера навчально-методичного відділу на 1.0 ставки за основним місцем роботи з 25 червня 2022 року до 31 серпня 2022 року без змін умов оплати праці (том 1, а. с. 94). Підставою для продовження договору стала заява ОСОБА_1 від 09 червня 2022 року (том 1, а. с.102).

Наказом університету від 18 серпня 2022 року № 498/КП ОСОБА_1 31 серпня 2022 року звільнено з посади диспетчера навчально-методичного відділу у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та виплачено компенсацію за невикористану відпустку (том 1, а. с. 97).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 серпня

2024 року у справі № 521/8323/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 487/2212/22, від 06 березня 2019 року у справі № 208/8304/15-ц, від 29 січня 2025 року у справі

№ 953/3338/23, від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 686/27915/18, від 12 березня 2018 року у справі № 205/6983/16, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючися внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строкового трудового договору припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Відповідно до статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021року у справі № 703/2695/19 міститься правовий висновок за яким, «відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України кладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим».

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18 вказано, що «підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України».

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 686/4970/21 зазначено, що: «у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18 міститься висновок про те, що «звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40, 41 КЗпП України. Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі».

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У трудових спорах саме роботодавець доводить законність звільнення працівника. Суди правильно зазначили, шо відповідач довів законність звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім поданим сторонами доказам, вимогам та запереченням, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося у межах норм КЗпП України, оскільки закінчився термін строкового трудового договору, укладеного між сторонами.

Доводи касаційної скарги про те, що трудовий договір сторін було пролонговано на невизначений строк, є безпідставними та спростовуються встановленими судами обставинами, зокрема, підставою для продовження трудового договору на строк до 31 серпня 2022 року була саме власноручно написана заява ОСОБА_1 від 09 червня 2022 року (том 1, а. с. 102).

Вказана обставина спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що вона не писала роботодавцю жодних заяв щодо визначення саме строкових трудових відносин між сторонами.

Копія вказаної заяви, яка міститься у матеріалах справи та була досліджена та взята до уваги судами попередніх інстанцій, належно завірена адвокатом Черевко Н. О.

При цьому, ОСОБА_1 під час розгляду справи не ставила під сумнів зазначений доказ та не просила витребувати його оригінал у порядку, визначеному статей 95 ЦПК України.

Посилання заявника на те, що остаточний розрахунок з нею було проведено тільки 09 вересня 2022 року, тому, трудові відносини між сторонами тривали до цієї дати, а, відповідно, строковий трудовий договір 31 серпня 2022 року було пролонговано на невизначений термін, є необґрунтованими, оскільки затримка розрахунку роботодавцем зі звільненим працівником не свідчить про продовження на цей час трудових відносин. При цьому, ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог до Херсонського державного аграрно-економічного університету щодо затримки розрахунку з нею, тому суди не вправі були вирішувати це питання, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, то відповідає вимогам КЗпП України та умовам договору, так як у наказі про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 01 лютого 2022 року чітко зазначено, що її прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивач ознайомлена під підпис, також наказом від 13 червня 2022 року продовжено строковий трудовий договір із зазначенням відповідного строку його дії, а саме, до 31 серпня 2022 року на підставі заяви ОСОБА_1 , протягом дії договору вона умови договору не оскаржувала та не ініціювала внесення змін і доповнень до нього.

ОСОБА_1 , укладаючи строковий трудовий договір, повинна була розуміти, що він укладається на визначений строк і після його закінчення трудові відносини припиняться, що призведе до звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, це не звільнення з ініціативи роботодавця, а завершення договірних трудових відносин.

Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи, доказів та не відповіли на всі її аргументи, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильних по суті, законних та обґрунтованих судових рішень.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 21 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк