Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №712/7025/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 712/7025/20

провадження № 61-10934св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Гасанова Романа Анатолійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Троян Т. Є., та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , у якому просив стягнути зі ОСОБА_5 на його користь заборгованість за договором позики від 04 грудня 2015 року у розмірі 143 000,00 дол. США.

Позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що 04 грудня 2015 року між ним та ОСОБА_5 укладений договір позики грошових коштів, за яким він передав відповідачці грошові кошти у сумі 143 000,00 дол. США, а відповідачка зобов`язалась повернути вказані кошти. На підтвердження отримання грошових коштів відповідачка написала розписку від 04 грудня 2015 року. Відповідачка борг не повернула.

У жовтні 2020 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 , у якому просила визнати договір позики недійсним.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що ОСОБА_6 не передавав їй грошових коштів, які зазначені у розписці від 04 грудня 2015 року, вказана розписка була написана під психологічним тиском. Підставою для застосування вказаних погроз стало те, що вона та ОСОБА_6 перебували довгий час у близьких стосунках, які почали обтяжувати її у 2014-2015 роках, між ними почали відбуватися суперечки, ОСОБА_6 погрожував оприлюднити подробиці вказаних стосунків її партнерам та чоловіку, з яким вона вела спільний бізнес. У результаті однієї з таких суперечок, а саме 04 грудня 2015 року, була написана розписка під тиском ОСОБА_6 , після складання якої він повідомив, що це буде гарантією того, що він не повідомить інформацію про їх відносини близьким, рідним та бізнес-партнерам. Сума була названа у розмірі 143 000,00 дол. США ОСОБА_6 самостійно.

Вказувала на те, що між ними відсутні правовідносини за договором позики, оскільки ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 143 000,00 дол. США їй не передав, відповідно, вона цих грошових коштів не отримувала.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_5 просила задовольнити її зустрічний позов.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 жовтня 2020 року у підготовчому засіданні прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року замінено померлого позивача ОСОБА_6 на його правонаступників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 , в інтересах та від імені якого діє мати ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 борг за розпискою від 04 грудня 2015 року у сумі 71 500,00 дол. США та судовий збір в сумі 5 465,20 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 борг за розпискою від 04 грудня 2015 року у сумі 35 750,00 дол. США та судовий збір в сумі 2 732,60 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , борг за розпискою від 04 грудня 2015 року у сумі 35 750,00 дол. США та судовий збір в сумі 2 732,60 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наявні у матеріалах справи документи та наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчать про існування між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зобов`язальних правовідносин, які виникли внаслідок отримання ОСОБА_5 від ОСОБА_6 грошових коштів протягом певного проміжку часу і вона зобов`язувалась повернути відповідні кошти, обсяг яких сторони на момент складання розписки 04 грудня 2015 року визначили в остаточній сумі 143 000,00 дол. США. За своєю суттю такі правовідносини не суперечать правовій природі складання боргової розписки, а сам факт складання такої боргової розписки та її існування засвідчують дійсність грошового зобов`язання позичальника та відсутність його виконання перед кредитором.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 , суд першої інстанції вказав, що за висновком комплексної психолого-почеркознавчої експертизи не встановлено, що виконання досліджуваного рукописного тексту розписки було здійснено ОСОБА_5 під впливом штучного або природнього (тимчасових внутрішніх (незвичний психофізіологічний стан, а саме: хвилювання, збудження, фізична втома тощо), тимчасових зовнішніх (незвична поза, незвичне тримання пишучого приладу, в незвичних умовах тощо) збиваючих факторів. Наданий відповідачкою висновок спеціаліста за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа від 01 червня 2021 року суд першої інстанції вважав таким, що не є достатнім доказом, який спростовував би як факт отримання ОСОБА_5 коштів, так і наявність утвореної заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором позики.

Суд також врахував, що звернення до поліції з приводу погроз її життю та вимагання невстановленою особою коштів відповідачка здійснила лише у листопаді 2020 року, тобто після звернення ОСОБА_6 до суду з позовом про стягнення коштів, тобто через більш ніж чотири роки після написання спірної розписки та настання строку сплати боргу за договором позики.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2025 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а другий-четвертий абзаци резолютивної частини - у такій редакції:

«Стягнути зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , борг за розпискою від 04 грудня 2015 року в сумі 143 000,00 доларів США.

Стягнути зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 3 643,50 грн.

Стягнути зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 3 643,50 грн.

Стягнути зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 3 643,50 грн».

У решті рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, щосуд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами правовідносин позики та необхідності стягнення боргу. Підстав для висновку про недійсність договору позики колегією суддів не встановлено, а позивачем за зустрічним позовом не доведено. Однак суд першої інстанції помилково здійснив розподіл загального розміру заборгованості, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_5 , між спадкоємцями ОСОБА_6 , надав оцінку обставинам спадкових правовідносин, які виникли після смерті ОСОБА_6 , визначив частку кожного зі спадкоємців в спадковій масі, чим фактично вирішив питання, яке не було предметом спору та не обґрунтував виняткову необхідність виходу за межі позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2025 року представник ОСОБА_5 - адвокат Гасанов Р. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічний позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданим ОСОБА_5 доказам.

Відповідачка надала суду докази, які підтверджують наявність любовних стосунків між нею та ОСОБА_6 , а також на підтвердження фактів, викладених у процесуальних документах, а саме:

- завірені копії туристичних ваучерів, спільних бронювань готелів та авіаквитків (а. с 114-128, т. 1);

- дозвільні документи, договори з підрядними організаціями (щодо будівництва та ремонтних, оздоблювальних робіт), технічна документація, договори з операторами постачання комунальних послуг, переписка з контролюючими органами, листи та акти обстежень від контролюючих органів, фотофіксація робіт, акти виконаних робіт, накладні (а. с. 129-159, т. 1; а. с. 208-238, т. 2);

- виклики органів державної охорони, поліції - відповідь на адвокатський запит з Управління поліції охорони в Черкаській області від 30 вересня 2020 року № 68/Г-ад (щодо здійснення тиску з боку ОСОБА_6 та його агресивної поведінки стосовно ОСОБА_5 ) (а. с. 106, т. 1).

- звернення до органів Національної поліції України, ухвали суду та витяги з ЄРДР (щодо тиску з боку спадкоємців,пошкодження майна (автомобіля, камер відеоспостереження), прихід додому та погрози) (а. с. 239-243, т. 2).

Підтвердження безгрошового характеру написання розписки та написання під тиском - Висновок комплексної психолого-почеркознавчої експертизи, складений 29 листопада 2024 року експертами Національного науково центру «Інституту судових експертиз імені засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України.

Щодо відсутності факту передачі грошових коштів - висновок за результатами спеціального психофізіологічного дослідження (СПФД) з використанням поліграфа, в якому чітко вказано: « ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14 грудня 2015 року написала боргову розписку на суму 143 000 доларів США на користь ОСОБА_7 дійсно під загрозою шантажу з його боку. Вона попередньо не домовлялась з позивачем щодо отримання від нього зазначеної у розписці суми, не очікувала його з даною сумою грошей у своєму офісі в день складання розписки, не вчиняла ніяких дій, щоб отримати від нього гроші та не отримувала від нього вказаної суми однією сумою на руки. Також вона не володіла актуальною інформацією щодо наявності у ОСОБА_7 такої суми грошей у готівці, яка б відповідала діапазону 100-150 000 доларів США».

Також задоволено клопотання сторони відповідача та отримано інформацію від органів ДПС України про відсутність у позивача та його родичів грошових коштів; пояснення чоловіка ОСОБА_5 (а. с. 2-21, т. 2).

Позивач не надав суду жодних доказів, окрім боргової розписки, які б спростовували надані стороною відповідача докази.

Суди не врахували, що боргова розписка була складена під тиском без вільного волевиявлення ОСОБА_5 як учасника правочину і цей правочин не відповідав її внутрішній волі та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Не відбулося реального отримання грошових коштів, а тому цей правочин є недійсним. Докази неотримання ОСОБА_5 грошових коштів у день написання розписки містяться в матеріалах справи, а саме: 1) відсутність матеріальної спроможності у ОСОБА_6 надати ці кошти; 2) висновок за результатами спеціального психофізіологічного дослідження (СПФД) з використанням поліграфа; 3) твердження ОСОБА_6 , що кошти були надані на будівництво офісу, який у той час уже був збудований; 4) постійний тиск на ОСОБА_5 , який підтверджується викликами Державної служби охорони; 5) висновок комплексної психолого-почеркознавчої експертизи, складений 29 листопада 2024 року.

Написання боргової розписки було здійснено під впливом, а саме насильством, а тому відповідно до частини першої статті 231 ЦК України є недійсним.

У зв`язку із тим, що розписка була складена під тиском, істотні умови також не визначені, а саме строк повернення боргу.

Крім того, судове рішення апеляційного суду ухвалено у складі суддів, яким було заявлено відвід, який підлягав задоволенню, однак у задоволенні відводу було відмовлено.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-487цс17, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, від 13 грудня 2017 року у справі № 309/3458/14-ц та у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 09 жовтня 2018 року у справі № 924/1096/17, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 606/2445/14-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17, від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18-ц, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18, від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19, від 25 січня 2023 року у справі № 369/11450/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Миненко О. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_5 - адвоката Гасанова Р. А.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 25 серпня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Тітов М. Ю., судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., від 12 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 червня 2026 року, у зв`язку із обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2026 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В., та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 грудня 2015 року ОСОБА_5 склала розписку (оригінал якої міститься в матеріалах справи), відповідно до якої вона взяла в борг у ОСОБА_6 143 000 (сто сорок три тисячі) дол. США та зобов`язалась повернути їх по можливості. У розписці зазначена дата її складання «04.12.2015», а також прізвище та підпис ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 9).

18 травня 2020 року ОСОБА_6 надіслав ОСОБА_5 письмову вимогу про виконання зобов`язань за розпискою протягом тридцяти днів з моменту отримання вимоги, що підтверджується копією фіскального чеку та накладною № 1800102703006 (т. 1, а. с. 10-11).

Відповідно до листа Укрпошти № 1853-Т-2020070210644-В від 02 липня 2020 року, відправлення № 1800102703006, адресоване ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , вручене адресату 19 травня 2020 року відділенням поштового зв`язку Черкаси 1, 18001 (т. 1, а. с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Відповідно до висновку експертів № 309/310 за результатами проведення комплексної судової психолого-почеркознавчої експертизи у справі № 712/7025/20, складеного 29 листопада 2024 року експертами Національного науково центру «Інституту судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України на підставі ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 лютого 2022 року, експерти дійшли таких висновків: Рукописний текст боргової розписки від 04 грудня 2015 року виконано ОСОБА_5 .

Ознаки, які б свідчили про виконання рукописного тексту розписки під впливом штучного збиваючого фактору, а саме зі зміною ознак власного почерку, - відсутні.

Вирішити питання про виконання досліджуваного рукописного тексту цієї розписки ОСОБА_5 під впливом природних збиваючих факторів (тимчасових внутрішніх (незвичний психофізіологічний стан, а саме: хвилювання, збудження, фізична втома тощо), тимчасових зовнішніх (незвична поза, незвичне тримання пишучого приладу, у незвичних умовах тощо), - не виявляється можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині.

У межах наданих на дослідження матеріалів, за умов встановлення судом факту неотримання ОСОБА_5 грошей та наявності погроз з боку ОСОБА_6 стосовно ОСОБА_5 , 04 грудня 2015 року при складанні боргової розписки, найбільш принципово важливими, особистісно значимими для ОСОБА_5 сферами життя були робота, сім`я. У зв`язку з вказаним, загроза втрати, руйнування теплих сімейних стосунків з емоційно значимими особами (чоловік, син), руйнування бізнесу, який будувався разом з чоловіком протягом років та планів стосовно його розвитку, мали для ОСОБА_5 виражений психотравмуючий характер. Характерна для ОСОБА_5 підвищена чутливість, залежність від зовнішніх впливів, значимість позитивної думки, ставлення оточуючих (партнерів по бізнесу, рідних, знайомих) до ОСОБА_5 (за умови встановлення погроз з боку ОСОБА_6 у ситуації 04 грудня 2015 року), могло обумовити сприйняття ОСОБА_5 такої загрози як реальної.

За таких умов, погроза ОСОБА_6 оприлюднити відомості негативного характеру, які, як правило, засуджуються суспільством, стосовно ОСОБА_5 , припускала настання високо особистісно значимих та вкрай небажаних для ОСОБА_5 наслідків. Зазначене обумовлювало домінування потреби в уникненні вкрай небажаних наслідків та в послабленні у зв`язку з цим емоційного напруження з переживанням страху. При цьому єдиним способом запобігання та позбавлення від загрози було прийняття умов ОСОБА_6 . Таким чином, ОСОБА_5 у ситуації складання боргової розписки вимушено надала перевагу прийняти нав`язану ОСОБА_6 ситуацію. Зазначена обставина свідчить про невільне прийняття ОСОБА_5 рішення, тобто вільне формування волі ОСОБА_5 було обмежене.

Згідно з висновком за результатами спеціального психофізіологічного дослідження (СПФД) з використанням поліграфа (апаратно-програмного комплексу «Риф», Seriff 7M),проведеного 01 червня 2021 року, який складений лікарем-психофізіологом ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14 грудня 2015 року написала боргову розписку на суму 143 000 дол. США на користь ОСОБА_7 дійсно під загрозою шантажу з його боку. Вона попередньо не домовлялась з позивачем щодо отримання від нього зазначеної у розписці суми, не очікувала його з такою сумою грошей у своєму офісі в день складання розписки, не вчиняла ніяких дій, щоб отримати від нього гроші та не отримувала від нього вказаної суми однією сумою на руки. Також вона не володіла актуальною інформацією щодо наявності у ОСОБА_7 такої суми грошей у готівці, яка б відповідала діапазону 100-150 000 дол. США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_5 - адвоката Гасанова Р. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахували вказані норми матеріального права та дійшли правильного висновку про існування у ОСОБА_5 перед ОСОБА_6 невиконаного на підставі договору позики від 04 грудня 2015 року грошового зобов`язання.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно зазначив, що суд першої інстанції помилково здійснив розподіл загального розміру заборгованості, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_5 , між спадкоємцями ОСОБА_6 , надав оцінку обставинам спадкових правовідносин, які виникли після смерті ОСОБА_6 , визначив частку кожного зі спадкоємців в спадковій масі, чим фактично вирішив питання, яке не було предметом спору та не обґрунтував виняткову необхідність виходу за межі позовних вимог.

Щодо зустрічних позовних вимог

Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами, ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним договір позики, посилаючись на те, що цей правочин вчинений проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку ОСОБА_6 .

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

З метою визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинно виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, а не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Для визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), підлягають доведенню такі обставини: 1) факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц, від 25 червня 2020 року у справі № 319/559/18 та від 22 вересня 2021 у справі № 760/8650/19.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи (дефект волі) з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Аналіз зазначених норм права та релевантної судової практики дозволяє дійти висновку, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого нормами статті 231 ЦК України, необхідним є наявність у сукупності таких факторів, як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Сам факт вчинення фізичного чи психологічного тиску для укладення правочину повинен мати місце на момент його вчинення.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 907/113/18, від 18 грудня 2024 року у справі № 640/494/18).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору позики, оскільки ОСОБА_5 не довела безгрошовість розписки та погрози з боку ОСОБА_6 .

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки суду судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду в не зміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо поновлення виконання рішення

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2025 року зупинено виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційний суд дійшов висновку залишення без задоволення касаційної скарги, підлягає поновленню виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2025 року.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Гасанова Романа Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2025 року в не зміненій апеляційним судом частині та постанови Черкаського апеляційного суду від 01 липня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк