Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №202/5220/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року

м. Київ

справа № 202/5220/22

провадження № 61-3563св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Макарова М. О., від 17 лютого 2026 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 01 липня 2004 року між ним та ОСОБА_2 як директором Приватної комерційно-виробничої фірми «Люсер» (далі - ПКВФ «Люсер») укладено договір доручення № 1 про закупівлю пічного мазуту марки М-100 у кількості 1 776 тон, на суму не більше 959 040 грн. Того ж дня ним надано доручення, яке є додатком № 1 до договору доручення від 01 липня 2004 року № 1, повіреному - ПКВФ «Люсер» в особі директора ОСОБА_2. Також видано довіреність, якою він уповноважив ПКВФ «Люсер» в особі директора ОСОБА_2. представляти його інтереси, укладати угоди від його імені з третьою особою, підписувати договори та протоколи, отримувати товари, отримувати та подавати документи, подавати заяви та клопотання.

3. 01 липня 2004 року він, перебуваючи за адресою:

АДРЕСА_1 , діючи як довіритель за договором доручення від 01 липня 2004 року № 1, з метою виконання власних зобов`язань за цим договором передав директору ПКВФ «Люсер» ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 995 040 грн для придбання мазуту М-100.

4. Після отримання від нього грошових коштів ОСОБА_2 , дізнавшись про різке збільшення ринкових цін на мазут М-100, дійшла переконання, що виконати договір доручення від 01 липня

2004 року № 1 неможливо, та у неї виник злочинний умисел, спрямований на привласнення чужого майна в особливо великому розмірі, а саме грошових коштів позивача, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Для реалізації злочинного умислу, усвідомлюючи неможливість практичної реалізації своїх протиправних дій самотужки, а також задля створення уявної правомірності вчинення своїх злочинних дій директор ПКВФ «Люсер» ОСОБА_2 вирішила залучити до вчинення цього злочину як співучасника злочину засновника ПКВФ «Люсер» - ОСОБА_3 , а отримані грошові кошти до каси підприємства ПКВФ «Люсер» не оприбуткувала, залишивши їх у своєму володінні.

5. 01 липня 2004 року, не повідомивши позивача про неможливість виконання договору доручення № 1 та про свої наміри щодо передачі його грошових коштів іншій особі, приховавши ці наміри від нього та без його дозволу, не маючи для цього законних підстав, ОСОБА_2 уклала від імені ПКВФ «Люсер» з громадянином ОСОБА_3 удаваний правочин, а саме договір зберігання № 01-Х грошових коштів позивача нібито для відповідального зберігання, що не відповідає дійсності.

6. Позивач вказує, що протягом серпня-жовтня 2004 року йому було частково повернуто грошові кошти на загальну суму 442 000 грн. Залишок неповернених коштів становить 517 040 грн.

7. У травні 2022 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР)

від 23 лютого 2018 року № 12018040660000327, ОСОБА_4 пред`явлено обвинувачення за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, а ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення за частиною п`ятою статті 27, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 382 КК України.

8. Обвинувальним актом від 30 травня 2022 року щодо

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено, що внаслідок протиправного розпорядження ОСОБА_2 , грошові кошти ОСОБА_1 , починаючи з 01 липня 2004 року, знаходились у ОСОБА_3 , який їх переховував, не повертав і протиправно утримував. Обвинувачені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнали вчинення інкримінованого їм злочину привласнення і своїми клопотаннями від 17 липня 2022 року просили звільнити їх від кримінальної відповідальності на підставі норми КК України, згідно з якою звільненню від кримінальної відповідальності підлягає лише особа, яка вчинила кримінальне правопорушення. Обвинувачені також визнали законність і обґрунтованість обвинувального акта від 30 травня 2022 року та вимагали його не повертати прокурору.

9. ОСОБА_2 , визнанням обвинувального акта, визнала встановлений обвинувальним актом план злочину, факт його розроблення нею, єдиний умисел ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , безпосередню організацію нею злочину, протиправне розпорядження грошовими коштами позивача, співучасть у вчиненому злочині, а також встановлене обвинувальним актом розроблення ОСОБА_2 плану злочину, яким передбачалось переховування і утримування грошових коштів та їх обернення на сумісну користь у майбутньому.

10. Тобто, ОСОБА_2 визнала вчинення дій, якими позивачу було унеможливлено протягом 18 років, з 01 липня 2004 року, здійснювати права володіння, користування та розпорядження грошовими коштами у розмірі 516 970,81 грн.

11. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 серпня 2022 року було задоволено клопотання захисника ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_2 про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, на підставі частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заданої вчиненим кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду.

12. Вказує, що діями ОСОБА_2 йому спричинено збитки, які полягали в упущеній вигоді, інфляційних втратах та 3% річних, а також моральну шкоду, яка виразилася в значних душевних стражданнях, які він мав вимушено та безпідставно терпіти, перебуваючи в жаху за своє майбутнє у зв`язку з втратою значної власності, неможливості здійснювати підприємницьку діяльність, паплюження честі, гідності і ділової репутації та у стражданнях від порушення звичного способу життя, можливості виконувати батьківські обов`язки і псування найбільш продуктивних років життя.

13. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 збитки у вигляді упущеної та недоотриманої вигоди, завдані порушенням його цивільного права володіти, користуватись і розпоряджатись коштами в сумі 8 592 560,55 грн, інфляційні втрати в сумі 4 509 222,61 грн, 3% річних в сумі 4 113 746,14 грн та 3 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Інформація про рух справи в судах

14. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 26 грудня 2023 року, у складі судді Слюсар Л. П., позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану вчиненим кримінальним правопорушенням, у розмірі

516 970, 81 грн, які стягувати солідарно з ОСОБА_3 відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 0417/2-154/11 від 20 червня 2011 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 4 509 222, 61 грн та 3% річних у розмірі 299 837,90 грн, упущену вигоду у розмірі 8 592 560,55 грн та моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн.

В частині зазначити обов`язок і право стягнення 1 949 289,13 грн з ОСОБА_2 у відшкодування спричинених інфляційних витрат, упущеної вигоди і моральної шкоди солідарним з ОСОБА_6 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 14 493,60 грн.

15. Суд першої інстанції вважав, що у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування шкоди і збитків у зв`язку із постановленням ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня

2022 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та закриття провадження у справі, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої вчиненим кримінальним правопорушенням, які слід стягувати солідарно з ОСОБА_3 відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року в справі № 0417/2-154/11. Також суд вважав обґрунтованими вимоги про стягнення з ОСОБА_2 3% річних та інфляційних збитків відповідно до наданого ОСОБА_1 розрахунку за період з 01 липня 2004 року до

14 листопада 2023 року, стягнення упущеної вигоди і відшкодування моральної шкоди.

16. Апеляційний суд розглядав справу неодноразово.

17. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, у складі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І., апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

18. Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. (головуючого), Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Зосименко С. Г. задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненим кримінальним правопорушенням, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та упущеної вигоди залишено без змін, а в частині відшкодування моральної шкоди - скасовано і справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

19. Верховний Суд мотивував свої висновки зокрема тим, що ОСОБА_1 , передавши грошові кошти у 2004 році ОСОБА_2 , у 2011 році вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про повернення цих грошових коштів і стягнення збитків. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року у справі № 0417/2-154/11 було витребувано з незаконного володіння

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 516 970,81 грн та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 992 286,09 грн, а саме 1 088 771,77 грн спричинених збитків, 853 514,32 грн інфляційних втрат та 3% річних, 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Тобто, ОСОБА_1 вже скористався своїм правом на відшкодування заподіяних йому збитків у розмірі 516 970,81 грн, інфляційних втрат та 3% річних, визначивши відповідачем ОСОБА_3 . Невиконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року в справі

№ 0417/2-154/11 не є підставою для повторного позову про стягнення одних і тих самих збитків з іншої особи. Однак судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції не була вирішена вимога щодо відшкодування моральної шкоди.

20. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, у складі колегії суддів Агєєва О. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2023 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 304 000 грн.

21. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження своїх доводів у частині заподіяння моральної шкоди, позивач долучив висновок експерта від 11 січня 2023 року № 04/23. За результатами проведеної психологічної експертизи судовим експертом встановлено наявність такої шкоди і визначено орієнтовний еквівалент компенсації спричинених ОСОБА_1 моральних страждань в розмірі 288 мінімальних заробітних плат. Ухвалюючи рішення в частині моральної шкоди і стягнення на користь позивача 3 000 000 грн, суд першої інстанції не врахував недоведеність суми, яка перевищує розмір 288 мінімальних заробітних плат. Тому, за висновками апеляційного суду, рішення районного суду підлягає зміні в частині розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, які підкріплені належними та допустимими доказами, а саме шляхом зменшення розміру відшкодування до суми, еквівалентної 288 мінімальних заробітних плат. Також апеляційний суд вказав, що відмова у задоволенні основної частини позовних вимог у цій справі, як і стягнення в іншій справі за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн не тягне за собою відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди за цим позовом, оскільки ця шкоди обґрунтована обставинами, які тривали і після ухвалення рішення суду від 20 червня 2011 року і доведена в суді з додержанням вимог процесуального закону.

22. Постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року, у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ситнік О. М. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І.М., касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Хандоги В. В. залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року залишено без змін.

23. Верховний Суд врахував, що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи відбулось з нереабілітуючих підстав, а тому така особа не звільнена від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

24. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про виникнення у ОСОБА_2 обов`язку відшкодувати моральну шкоду, завдану ОСОБА_1 привласненням його коштів внаслідок вчинених нею кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, а відповідальність

ОСОБА_3 перед потерпілим за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року в справі

№ 0417/2-154/11 не поглинає обов`язку ОСОБА_2 відповідати перед ОСОБА_1 за наслідки вчинених нею злочинних дій у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважала, що ці висновки не суперечать постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в цій справі, в якій Верховний Суд констатував, що апеляційним судом не була вирішена вимога щодо відшкодування

позивачу моральної шкоди, тобто касаційний суд не робив висновків щодо наявності або відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди

ОСОБА_2 .

25. Верховний Суд не встановив підстав для перегляду суми відшкодування моральної шкоди, визначеної апеляційним судом, оскільки касаційні скарги в цій частині зводяться виключно до переоцінки доказів.

Короткий зміст заяви про перегляд постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами

26. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпровського апеляційного суду

від 24 вересня 2024 року.

27. Заява мотивована, зокрема тим, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року суперечить обов`язковим для суду апеляційної інстанції правовим висновкам Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 жовтня 2025 року, яка підтвердила окремий, самостійний та непоглинений характер відповідальності ОСОБА_2 , а тому ця постанова апеляційного суду не може бути залишена без змін і підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. Наголошує, що постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року встановлено факт, який існував на момент ухвалення постанови апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, але не був встановлений судом, і який повністю спростовує ключовий висновок щодо поглинання відповідальності ОСОБА_2 рішенням суду

від 20 червня 2011 року.

Короткий зміст оскарженої ухвали апеляційного суду

28. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 02 березня 2026 року про виправлення описки, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Дніпровського апеляційного суду

від 24 вересня 2024 року. Постанову Дніпровського апеляційного суду

від 24 вересня 2024 року залишено в силі.

29. Колегія суддів апеляційного суду вказала, що заява позивача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не містить доводів, які б підтверджувала наявність підстав, передбачених статтею 429 ЦПК України, для її задоволення та скасування судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення поданої ним заяви, а у разі неможливості задоволення цієї заяви Верховним Судом - направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31. 17 березня 2026 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у справі

№ 202/5220/22.

32. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 березня 2026 року суддею-доповідачем у справі визначено суддю Сердюка В. В.

33. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року задоволено заяву про самовідвід судді Сердюка В. В. від розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у справі

№ 202/5220/22 (провадження № 61-3563ск26), а матеріали провадження передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

34. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 травня 2026 року, справу призначено судді-доповідачеві Шиповичу В. В., судді, які входять до складу колегії:

Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

35. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 202/5220/22, які у липні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

36. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права під час вирішення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови апеляційного суду.

37. Вказує, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. При цьому відмову в позові апеляційний суд обґрунтував тим, що відповідальність ОСОБА_3 за рішенням суду від 20 червня 2011 року у іншій справі поглинає обов`язок

ОСОБА_2 відшкодувати шкоду, заподіяну її злочинними діями.

38. Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року зазначену постанову апеляційного суду було частково скасовано, а справу в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди направлено на новий апеляційний розгляд.

39. За результатами повторного розгляду, постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди змінено та стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 2 304 000 грн.

40. Постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року залишено без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2025 року та встановлено відсутність поглинання рішенням суду від 20 червня 2011 року обов`язку ОСОБА_2 відшкодувати шкоду завдану позивачу.

41. Позивач вважає, що постановою апеляційного суду від 24 вересня

2024 року, якою було відмовлено у відшкодуванні матеріальної шкоди, фактично було залишено у володінні відповідачів грошові кошти

ОСОБА_1 у сумі 516 970,81 грн.

42. Нововиявлена обставина, на його думку, полягає у тому, що юридично значуща обставина, яка об`єктивно існувала на момент ухвалення постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, але не була встановлена апеляційним судом, пізніше отримала належне підтвердження та інше юридичне значення, несумісне з правовою моделлю, покладеною в основу зазначеної постанови апеляційного суду.

43. Вважає нововиявленою обставиною юридично значущий факт відсутності правового поглинання відповідальності співучасників злочину судовим рішенням від 20 червня 20211 року в іншій справі, який об`єктивно існував на момент ухвалення постанови апеляційного суду від 24 вересня

2024 року, однак не був встановлений судом.

44. При цьому постанова Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року надала цій обставині обов`язкове процесуальне підтвердження та остаточну юридичну визначеність, вказавши, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були вчинені як організатором та пособником у привласненні грошових коштів ОСОБА_1 , однак відповідальність ОСОБА_3 за рішенням суду від 20 червня 2011 року не поглинає обов`язку ОСОБА_2 відповідати перед потерпілим за наслідки вчинених нею злочинних дій.

45. Стверджує, що у цьому випадку апеляційний суд помилково ототожнив заявлену нововиявлену обставину з новою правовою позицією Верховного Суду і не спростував жодного з аргументів, які стали підставою для відкриття провадження, та не навів мотивів, з яких дійшов до висновку про відсутність істотності заявленої обставини.

46. Крім того, зміст протоколу судового засідання має істотні розбіжності із фактичним перебігом судового розгляду. Зокрема, він подавав письмові клопотання щодо реагування суду на обставини, які свідчать про використання постанови апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, як інструменту збереження результату злочину та утримання майна, набутого злочинним шляхом, проте у протоколі судового засідання зазначено, що заявник повідомив про відсутність клопотань. Тобто, апеляційний суд не лише не розглянув подані клопотання, а й не надав мотивованої відповіді на них в оскарженій ухвалі.

47. Зауважує, що апеляційний суд не розглянув вимогу його заяви про перегляд постанови апеляційного суду за виключними обставинами.

48. Крім того, апеляційний суд допустив істотну помилку в резолютивній частині оскарженої ухвали, вказавши про залишення без змін постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, яка була частково скасована за наслідками касаційного перегляду справи.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

49. У червні 2026 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Хандога В. В., подали відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Вказують на безпідставність доводів заявника про те, що нововиявлену обставину встановлено постановою Верховного Суду, оскільки встановлення обставин не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Крім того, ця постанова не містить тверджень про «відсутність правового поглинання». Вважають, що ОСОБА_1 не наведено нововиявлених та виключних обставин для перегляду судового рішення.

Інші процесуальні звернення поданні до Верховного Суду

50. У липні 2026 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій наполягає на задоволенні своєї касаційної скарги.

Обставини справи

51. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 20 червня 2011 року у справі № 0417/2-154/11, з урахуванням ухвали цього ж суду від 12 листопада 2019 року про виправлення описки, позов

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди, витребування майна, задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 516 970,81 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 992 286,09 грн, зокрема 1 088 771,77 грн спричинених збитків, 853 514,32 грн інфляційних втрат та 3% річних, 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили 30 червня 2011 року.

52. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 20 червня 2011 року у справі № 0417/2-154/11 встановлено, що

ОСОБА_1 як довіритель 01 липня 2004 року передав за договором доручення № 1 до каси повіреного ПКВФ «Люсер» 959 040 грн для придбання мазуту М-100.

Зазначені кошти цього ж дня за договором зберігання від 01 липня

2004 року № 1 було передано ОСОБА_3 . Однак у подальшому ПКВФ «Люсер» обов`язки за договором доручення від 01 липня 2004 року не виконало, грошові кошти, передані ОСОБА_1 , у повному обсязі йому не повернуло. ПКВФ «Люсер» протиправно розпорядилася грошовими коштами ОСОБА_1 проти його волі.

Окремою ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 23 листопада 2010 року встановлено, що передача зазначених коштів здійснювалася таємно від ОСОБА_1 , проти його волі і всупереч умовам зазначеного договору. Отже, ОСОБА_3 незаконно заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 внаслідок протиправного розпорядженнями ними ОСОБА_2 . На час передання вказаних коштів директором ПКВФ «Люсер» була ОСОБА_2 , а власником, комерційним директором і засновником - ОСОБА_3 .

01 лютого 2005 року ОСОБА_2 звільнилася і ОСОБА_3 став директором, єдиною посадовою особою і працівником. Шляхом передачі ОСОБА_2 у незаконне володіння ОСОБА_3 коштів ОСОБА_1 , незаконно привласнено майнові права ОСОБА_1 , що підтверджено договором доручення, відповідно до якого ОСОБА_1 нікому не передавав прав володіння і розпорядження на довірені ним кошти для інших цілей у визначений строк.

30 січня 2006 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська присуджено стягнути на користь ОСОБА_1

517 040 грн.

За результатами виконавчого провадження, на користь ОСОБА_1 фактично стягнуто 669,90 грн, залишок заборгованості складає 516 970,81 грн.

ОСОБА_3 , приховуючи кошти довірителя ОСОБА_1 , заздалегідь унеможливлював їх стягнення за можливим рішенням суду про задоволення позову останнього.

Господарським судом Дніпропетровської області 27 липня 2006 року ПКВФ «Люсер» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

53. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 26 січня 2007 року у справі № 7-45/2006 встановлено, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2006 року використано для створення кредиторських вимог ОСОБА_1 для фіктивного банкрутства ПКВФ «Люсер» з метою навмисного невиконання вказаного рішення.

54. 08 лютого 2007 року щодо фіктивного банкрутства ПКВФ «Люсер» порушено кримінальну справу № 99076305 за ознаками злочину, передбаченого статтею 218 КК України.

55. 25 травня 2007 року ОСОБА_3 повністю визнав себе винним в скоєнні злочину. Слідчим з особливо важливих справ встановлено, що отримані ПКВФ «Люсер» 01 липня 2004 року від ОСОБА_1 959 040 грн згідно з договором збереження від 01 липня 2004 року № 01 були передані на збереження ОСОБА_3 .

56. У подальшому ПКВФ «Люсер» обов`язки за договором доручення не виконало і грошові кошти, передані ОСОБА_1 , у повному обсязі не повернуло.

57. Вищий господарський суд України постановою від 30 вересня 2009 року встановив, що справу щодо банкрутства ПКВФ «Люсер» (її подальше провадження, здійснення ліквідації фірми) порушено незаконно, оскільки вона не підлягає розгляду в господарських судах України, в ній помилково допущено подальший хід провадження.

58. 30 травня 2022 року в кримінальному провадженні від 23 лютого

2018 року № 12018040660000327 ОСОБА_2 обвинувачено в привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі за частиною п`ятою статті 191 КК України і службовому підробленні за частиною першою статті 366 КК України, а ОСОБА_3 - в пособництві у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі за частиною п`ятою статті 27, частиною п`ятою статті 191 КК України і умисному невиконанні рішення суду за частиною третьою статті 382 КК України.

59. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 серпня 2022 року в справі № 199/2784/22 кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, - закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України, та

ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Відмовлено у задоволенні клопотання захисника Хандоги В. В. та обвинуваченого ОСОБА_3 про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, відповідальність за який передбачена частиною п`ятою статті 27, частиною п`ятою статті 191 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, залишено без розгляду.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

60. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

61. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

62. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

63. Відповідно до частин першої-третьої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

64. Згідно з частиною четвертою статті 423 ЦПК України, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

65. Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

66. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставиться під сумнів. Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до остаточного судового рішення та полягає у тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення іншого рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.

67. У розглядуваній справі апеляційний суд, встановивши, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 у заяві про перегляд судового рішення, за своїм змістом не є нововиявленими, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї заяви.

68. Колегія суддів, погоджуючись з такими висновками, зазначає, що наведені заявником обставини також не є і виключними обставинами, визначеними частиною третьою статті 423 ЦПК України, для перегляду постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, на чому наполягав ОСОБА_1 у своїй заяві.

69. Фактично заявник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 жовтня 2025 року у цій справі, які стосуються вирішення спору в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

70. Однак ці висновки суду не є юридичними фактами, які існували на час розгляду справи апеляційним судом та не були відомі заявнику, а становлять результат правозастосування і тлумачення норм права судом касаційної інстанції.

71. Формування Верховним Судом правового висновку після ухвалення судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не створює нововиявленої обставини та не може бути підставою для перегляду рішення, яке набрало законної сили, оскільки інше призвело б до порушення принципу правової визначеності (res judicata), який є складовою принципу верховенства права.

72. Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року, залишаючи без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, погодився з висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненим кримінальним правопорушенням, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та упущеної вигоди і залишив в цій частині постанову апеляційного суду без змін.

73. Щодо вказівки апеляційного суду у резолютивній частині оскарженої ухвали на залишення в силі постанови Дніпровського апеляційного суду

від 24 вересня 2024 року, то таке формулювання відповідає пункту 1

частини третьої статті 429 ЦПК України та не призвело до неправильного вирішення заяви ОСОБА_1 , а також не може тлумачитись як відновлення дії постанови апеляційного суду в частині, яка була скасована постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року.

74. Зауваження заявника щодо технічного запису судового засідання та протоколу судового засідання були обґрунтовано вирішені ухвалою апеляційного суду від 27 лютого 2026 року, з мотивами якої погоджується і Верховний Суд.

75. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 вказав, що правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних формальних міркувань» стосується зокрема й випадків, коли такі недоліки не призводять до порушень основних засад (принципів) цивільного судочинства.

76. Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

77. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

78. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

79. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

80. Оскаржена ухвала апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення заяви ОСОБА_1 .

81. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Н. Ю. Сакара