Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №175/9878/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Київ

справа № 175/9878/24

провадження № 61-12194св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану

у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П.,

Гапонова А. В., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду

з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції

(м. Одеса), про визнання шлюбу недійсним.

Позов мотивовано тим, що позивачі є батьками ОСОБА_5 04 грудня 2021 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 було укладено шлюб.

Через деякий час після укладення шлюбу ОСОБА_5 відбув на службу

в ІНФОРМАЦІЯ_4, у зв?язку з чим він і відповідач фактично не проживали разом, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету.

Позивачі вказували, що після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України їх син і відповідач знайшли інших коханих людей, з якими почали перебувати в близьких стосунках. Влітку 2022 року син позивачів неодноразово просив відповідача звернутися до органів РАЦС із заявою про розірвання шлюбу. 25 січня 2023 року ОСОБА_5 і відповідач подали спільну заяву до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області, в якій висловили своє бажання розірвати шлюб і де зазначали, що спільних дітей вони не мають.

Видачу свідоцтва про розірвання шлюбу було призначено на 27 лютого

2023 року, однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 загинув в с. Мар?їнка, Донецької області. У квітні 2023 року відповідач народила доньку, яку назвала ОСОБА_6 та внесла дані ОСОБА_5 в актовий запис про народження дитини.

Із самого моменту реєстрації шлюбу загиблий син позивачів і відповідач не мали фактичних шлюбних відносин, спілкування не підтримували, проживали окремим життям, спільного господарства не вели, один одного не утримували та спільного майна не набували, на момент шлюбу перебували в інших відносинах.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 просили визнати недійсним шлюб, укладений між їх сином ОСОБА_5

і ОСОБА_3 , зареєстрований 04 грудня 2021року відділом державної реєстрації Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області під актовим записом № 55.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від

06 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали шлюб з метою створення сім`ї, вони мали стосунки, вели спільне господарство та проживали в одному житловому приміщенні. Водночас суд першої інстанції погодився із доводами позивачів з приводу того, що ОСОБА_5 не

є батьком дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак суд розмірковував, що виключення з актового запису про народження ОСОБА_7 відомостей про батьківство ОСОБА_5 як батька дитини не підтверджує недійсності шлюбу на момент його укладення та не вказує на відсутність наміру створити з відповідачем сім`ю як до, так і після

04 грудня 2021 року. Також, на думку суду, можливі факти невірності у шлюбі між подружжям ніяким чином не спростовують його дійсності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від

06 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_5

і ОСОБА_3 , зареєстрований 04 грудня 2021року відділом державної реєстрації Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області під актовим записом № 55.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що ніщо не вказує на те, що подружжя ОСОБА_5 і ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, купляли майно для спільного користування чи брали участь у спільних витратах на утримання житла, чи мались інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин чи намір будувати такі відносини. Не підтверджено вираження волі

ОСОБА_5 на створення сім`ї чи здійснення прав та обов`язків, притаманних для подружніх відносин, також ніщо не вказує на побудову сімейних відносин між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та іншими членами сім`ї.

Суд вказав, що через нетривалий час після реєстрації шлюбу

з ОСОБА_5 відповідач мала стосунки з іншим чоловіком, який

є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є свідченням того, що ОСОБА_3 за таких обставин не пов`язувала свого майбутнього із ОСОБА_5 .

Спільна заява ОСОБА_5 і ОСОБА_3 від 25 січня 2023 року про розірвання шлюбу за взаємною згодою та їх заява, під час вагітності ОСОБА_3 , що вони спільних дітей не мають, свідчить про те, що шлюб мав всі ознаки фіктивності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 вересня 2025 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року за залишити без змін рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від

06 червня 2025 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що після укладення шлюбу подружжя проживало разом у квартирі, що належить бабусі відповідача. З часу відбуття ОСОБА_5 на військову службу спільного проживання у них не було. Вказує, що ОСОБА_5 неодноразово передавав ОСОБА_3 квіти та подарунки. У листопаді-грудні 2022 року ОСОБА_5 під впливом сторонніх осіб виявив ініціативу щодо розірвання шлюбу, що свідчить про відсутність волевиявлення на написання заяви про розірвання шлюбу. Відсутність біологічного споріднення дитини ОСОБА_6 із ОСОБА_5 не підтверджує недійсних намірів щодо укладення шлюбу. Заявник звертає увагу на те, що цей позов і позов про оспорювання батьківства позивачі ініціювали вже після розпочатої процедури оформлення документів для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина. Помилковим є висновок апеляційного суду про відсутність у чоловіка наміру створити сім`ю та про нібито існування ознак фіктивності шлюбу. Така оцінка суперечить фактичним обставинам справи. Апеляційний суд, посилаючись на зовнішні обставини, що виникли вже після укладення шлюбу, фактично ототожнив їх із відсутністю наміру створити сім`ю, що свідчить про неправильне застосування статті 40 СК України, оскільки обставини, які виникли після реєстрації шлюбу, не можуть бути предметом доказування у справах про визнання шлюбу недійсним, адже правове значення має виключно момент його укладення. Розпад сімейних відносин у майбутньому не означає, що наміру створити сім`ю не було із самого початку.

Заявник звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 01 липня

2021 року у справі № 295/472/18 вказано, що сам по собі факт тривалого непроживання подружжя разом через службові відрядження чи роботу за кордоном не може бути підставою для визнання шлюбу фіктивним. Суд дійшов висновку, що під час оцінки доказів, зокрема, показань свідків, пояснень сторін, документів про спільне господарювання, надання матеріальної допомоги та інші дії, спрямовані на збереження сімейних відносин, належить враховувати реальні обставини сімейного життя. Дружина, яка пережила чоловіка, наділена правом надавати достовірну оцінку характеру їхніх взаємин, а сам факт проживання окремо з об`єктивних причин не свідчить про відсутність подружніх відносин. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16, де зазначено, що саме по собі окреме проживання подружжя не може вважатися підставою для визнання шлюбу фіктивним. Верховний Суд наголосив, що такі обставини не свідчать про відсутність наміру створити сім`ю, а виникнення конфліктів або фактичне припинення сімейних стосунків є підставою для розірвання шлюбу, але не для визнання його недійсним.

Аргументи інших учасників справи

15 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що твердження заявника про нібито намагання батьків загиблого військовослужбовця отримати матеріальну вигоду з його смерті

є відвертим перекручуванням фактичних обставин справи та грубим перекладанням власних мотивів на інших учасників процесу. Такі аргументи спрямовані на емоційний тиск та дискредитацію позивачів, які втратили сина. Саме у заявника є чітко виражений матеріальний інтерес. Заявник, не надавши належних і допустимих доказів реальності сімейних відносин, фактично зводить правову позицію до звинувачень морального характеру, що суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості. У справі № 175/3707/23 встановлено обставину, яка має приюдиційне значення для цієї справи, а саме те, що дитина, народжена під час шлюбу, не є дитиною загиблого

ОСОБА_5 , що остаточно спростовує наратив заявника про існування реальних сімейних відносин та добросовісний характер укладення шлюбу. Навпаки, у сукупності з іншими доказами та процесуальною поведінкою заявника, це вчергове підкреслює наявність корисливого мотиву при укладенні шлюбу - створення формальних підстав для набуття статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та, відповідно, теоретичної можливості отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої законом. Сукупність дій заявника - укладення шлюбу за відсутності реальних сімейних відносин, народження дитини, яка юридично не пов`язана із загиблим, подальше активне відстоювання свого статусу у контексті соціальних виплат - не може розцінюватися інакше, як цілеспрямована поведінка, спрямована на досягнення матеріальної вигоди. Відповідач не надала жодного доказу про наявність спільного бюджету, спільного майна та витрат на спільний побут. Спільне перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу тривало лише декілька днів, після чого вони фактично не проживали разом, що не може розцінюватися як спільне проживання подружжя, ведення спільного побуту чи господарства у розумінні сімейного законодавства. Доказів тиску щодо написання заяви про розірвання шлюбу відповідач не надала.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду Дніпропетровської області.

10 грудня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнитиз таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом від 07 квітня 2021 року і станом на 03 лютого 2023 року брав безпосередню участь в бойових діях та забезпечував здійснення заходів

з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії як старший солдат, водій-санітар відділення розмінування інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної групи інженерного забезпечення 79 Окремої десантно-штурмової бригади.

04 грудня 2021 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб.

25 січня 2023 року ОСОБА_5 і ОСОБА_3 написали спільну заяву до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану

у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за змістом якої заявники за взаємною згодою просили розірвати шлюб у встановленому законом порядку та заявляли, що вони спільних дітей не мають. Розірвання шлюбу було призначене на 27 лютого 2023 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання під час ведення бойових дій старший солдат військової служби за контрактом ОСОБА_5 загинув від отриманих травм.

Місце проживання ОСОБА_3 з 03 грудня 2019 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_6 , батьком якої зі слів матері записано ОСОБА_5 .

У липні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду

з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини (справа № 175/3707/23).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

12 листопада 2024 року у справі № 175/3707/23 позов задоволено та виключено відомості про ОСОБА_5 як батька дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про народження № 141 від 18 квітня 2023 року, місце реєстрації - Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі № 175/3707/23 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Демченко В. І., залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року залишено без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про доведеність відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи норму статті 109 ЦПК України.

На підтвердження спільного проживання ОСОБА_5 і ОСОБА_3 представник відповідача надав ксерокопію двох фотокарток весільної церемонії.

Суд першої інстанції допитав свідків, які свідчили про відсутність наміру ОСОБА_5 одружуватися, а також пояснювали про відсутність будь-яких сімейних відносин, спільного бюджету чи наміру створити сім`ю;

а також пояснювали про наявність весільної церемонії, спілкування та спільне проведення часу ОСОБА_3 з ОСОБА_5 та негативне ставлення матері останнього до шлюбу та вибору нареченої.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо оспорення шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_5 , який є сином позивачів та загинув, перебуваючи у шлюбі, з підстав його фіктивності.

Відповідно до частини першої статті 21, частини першої статті 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частиною другою статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

За теоретичним визначенням шлюб - це добровільний сімейний союз (спільність) жінки та чоловіка, спрямований на створення сім`ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону,

і такий, що породжує у них особисті та майнові права й обов`язки подружжя.

Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, воля цих осіб повинна бути спрямована на створення сім`ї.

Тлумачення норм СК України свідчить, що в цьому Кодексі закріплено три види недійсності шлюбу, який: а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39);

б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).

Відповідно до положень СК України при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність.

Слід зазначити, що фіктивність шлюбу характеризується відсутністю наміру сторін створити сім`ю, тобто, як і будь-який правочин, шлюб може бути визнаний фіктивним, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо.

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо

і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

Відповідно до статті 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Звертаючись до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_5 ніколи не мав наміру створювати сім`ю та бути чоловіком ОСОБА_3 , а вчинив цю дію виключно на прохання відповідача, яка його фактично вмовила. Із самого моменту реєстрації шлюбу, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 ніколи не мали фактичних шлюбних відносин, спілкування не підтримували, жили окремим життям, спільного господарства не вели, на момент укладення шлюбу перебували в інших відносинах.

Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції при вирішенні спору надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і не встановив підстав для визнання шлюбу недійсним у зв`язку із його фіктивністю.

Верховний Суд погоджується з доводами суду першої інстанції та зазначає, що тривале непроживання подружжя разом у зв`язку із проходженням одним

з подружжя військової служби не може вказувати на фіктивність укладеного шлюбу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 липня

2021 року у справі № 295/472/18 (провадження № 61-11734св20), від 22 серпня 2024 року у справі № 641/1685/22 (провадження 61-14447св23), від

28 листопада 2025 року у справі № 352/2521/24 (провадження № 61-8334св25), від 21 травня 2026 року у справі № 439/2430/23 (провадження

№ 61-14417св25).

Відмовивши у позові, суд першої інстанції надав оцінку доказам у справі, врахував добровільність реєстрації ОСОБА_5 і ОСОБА_3 шлюбу, намір створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, неподання належних та допустимих доказів фіктивності шлюбу та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16-ц (провадження № 61-558св18) вказано, що «припинення сімейних стосунків та наявні конфлікти, які виникають між подружжям, є підставою для розірвання шлюбу, а не для визнання його недійсним».

Таким чином, посилання позивачів на бажання ОСОБА_5

і ОСОБА_3 припинити сімейні стосунки та розлучитись є підставою для розірвання шлюбу, а не для визнання його недійсним.Фіктивність шлюбу оцінюється з урахуванням наміру на момент його укладання, а не поведінки подружжя під час перебування у шлюбі.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суд увід 22 серпня 2024 року у справі № 641/1685/22 (провадження № 61-14447св23).

Посилання особи лише на сам факт того, що якийсь додатковий документ, поданий учасником, окремо не згадується у судовому рішенні, не

є беззаперечним доказом неналежного вивчення судом обставин справи. Має бути доведений той факт, що суд не врахував обставини, які мають значення для вирішення спору, або врахував їх неналежним чином. При цьому суд не зобов`язаний давати пояснення своїх висновків буквально за кожним доводом, який заявив учасник справи, а може висловлювати узагальнені висновки, які передбачають врахування одночасно декількох доводів учасників справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 310/10621/18 (провадження № 14-192цс21)).

Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як

і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить

у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням (постанова Великої Палати Верховного Суду від

21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23)).

Оскільки електронне листування, на яке посилаються позивачі, не підтверджує достовірно намірів ОСОБА_5 і ОСОБА_3 саме в момент укладення шлюбу, суд першої інстанції правильно оцінив його разом з іншими доказами в їх сукупності.

Та обставина, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року у справі № 175/3707/23 виключено відомості про ОСОБА_5 як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про народження № 141 від 18 квітня 2023 року, місце реєстрації - Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), не свідчить та не підтверджує недійсність намірів ОСОБА_5

і ОСОБА_3 під час реєстрації шлюбу.

За таких обставин суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам, врахував добровільність реєстрації шлюбу між ОСОБА_5

і ОСОБА_3 , намір створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, неподання належних та допустимих доказів фіктивності шлюбу та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним.

Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував, встановивши, що

в матеріалах справи немає достатніх доказів, які давали б обґрунтовані підстави уважати, що шлюб, укладений між ОСОБА_5

і ОСОБА_3 , є недійсним, дійшов неправильного висновку про задоволення позову, поклавши в основу судового рішення спільну заяву ОСОБА_5 і ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись викладеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню,

а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені ОСОБА_3 , в сумі 2 422,40 грн за подання касаційної скарги, слід стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1 211,20 грн з кожного.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року скасувати, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 211,20 грн судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 211,20 грн судових витрат.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 вересня 2025 рокувтрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун