Вирок від 02 серпня 2026 р. у справі №136/637/25 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/637/25

провадження №№ 1-кп/136/55/25

03 серпня 2026 року м. Липовець

Окрема думка

судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 на вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 03.08.2026 року у справі № 136/637/25 (провадження № 1-кп/136/55/25)

З вироком суду від 03.08.2026 року, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, та призначено йому остаточне покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі, не погоджуюся повністю з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», для винесення обвинувального вироку сукупність наданих стороною обвинувачення доказів має повністю виключати будь-яке інше розумне пояснення подій, окрім винуватості обвинуваченого. На мою думку, під час судового розгляду даного кримінального провадження вказаний стандарт дотриманий не був, а колегія суддів прийшла до передчасного та необґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 .

1. Відсутність об`єктивних та прямих доказів факту вчинення статевих актів.

Зазначений злочин, передбачений ст. 152 КК України, належить до категорії злочинів із чітко визначеною об`єктивною стороною, яка передбачає обов`язковий факт проникнення (вагінального, анального чи орального) в тіло іншої особи з використанням геніталій або інших предметів.

Втім, матеріали кримінального провадження не містять жодного прямого судово-медичного доказу, який би підтверджував факт проникнення статевого органу ОСОБА_2 у піхву малолітньої ОСОБА_3 :

1.Судово-медичне обстеження потерпілої (Висновок № 436 від 20-28.06.2023):

oОб`єктивних ознак тілесних ушкоджень у ділянці зовнішніх статевих органів, заднього проходу та промежини у ОСОБА_3 не виявлено.

oЗарубцьований розрив дівочої пліви має давність утворення понад три тижні до проведення експертизи (обстеження проводилось 20.06.2023). Тобто вказане ушкодження виникло значно раніше інкримінованих ОСОБА_2 подій (16–18 червня 2023 року) та жодним чином з ними не пов`язане.

2.Відсутність біологічних слідів (Висновок № 16 від 22.06.2023 та Висновок № 140 від 25-28.06.2023):

oПри дослідженні мазків і тампону з вмістом піхви ОСОБА_3 сперматозоїдів не знайдено.

oПри дослідженні мазків-відбитків та тампону-змиву з поверхні статевого члена ОСОБА_2 наявності клітин піхвового епітелію не встановлено.

oПри дослідженні білизни ОСОБА_2 (Висновок № 146 від 30.06-21.07.2023) висловитись про піхвове походження виявлених епітеліальних клітин виявилося неможливим через відсутність цитохімічних ознак.

2. Категоричне спростування версії обвинувачення молекулярно-генетичними експертизами

Найбільш суттєвою суперечністю у справі, якій у вироку не надано належної правової оцінки, є результати проведених ДНК-експертиз, що фактично повністю виключають контакт між обвинуваченим та потерпілою:

1.Молекулярно-генетична експертиза змивів та мазків (Висновок № СЕ-19/102-24/9410-БД від 18.09.2024):

oГенетичні ознаки клітин з ядрами, виявлених на змиві зі статевого члена ОСОБА_2 (об`єкт № 1), не збігаються з ДНК потерпілої ОСОБА_3 . Експертом зроблено категоричний висновок: походження даного ДНК від ОСОБА_3 виключається.

oГенетичні ознаки клітин із піхви ОСОБА_3 (об`єкти № 5, 6) не збігаються з ДНК ОСОБА_2 . Ймовірність їх походження від ОСОБА_3 становить не менше 99,999%, а походження їх від ОСОБА_2 повністю виключається.

2.Дослідження речових доказів з місця події (Висновок № СЕ-19/102-23/16716-БД від 23.10.2023):

oДослідження сірого покривала виявило сліди крові та сім`яної рідини. Проте генетичні ознаки виявленого біологічного матеріалу (слідів крові та клітин) належать невстановленим особі чоловічої та особі жіночої статі.

oЕкспертом офіційно встановлено, що походження виявлених слідів від ОСОБА_3 та від ОСОБА_2 виключається.

Таким чином, показання потерпілої про те, що ОСОБА_2 вчинив із нею два статеві акти з виверженням сперми (з формулювання обвинувачення), прямо спростовуються висновками молекулярно-генетичних експертиз.

3. Недостатність сукупності непрямих доказів для висновку про винуватість

Більшість доказів, на які спирається колегія суддів (показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , аналітичні довідки трафіку мобільного зв`язку, факт купівлі телефону), підтверджують лише факт знайомства та перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в одному приміщенні протягом певних проміжків часу.

Перебування дорослого чоловіка та неповнолітньої в одному будинку створило можливість вчинення злочину, однак саме по собі не є беззаперечним доказом фактів вчинення дій сексуального характеру (проникнення).

Показання свідків, яким потерпіла розповіла про події, є похідними показаннями (показаннями з чужих слів - ст. 97 КПК України). Вони підтверджують лише той факт, що дівчинка озвучила їм певну інформацію, але не підтверджують об`єктивну істинність самих подій статевого акту за відсутності біологічних чи інших фізичних слідів.

Щодо усного повідомлення ОСОБА_2 під час судово-медичного огляду 18.06.2023 (де він нібито сказав експерту про здійснення статевого акту): вказані відомості були отримані поза межами процесуального допиту, без роз`яснення прав, передбачених ст. 63 Конституції України (права не свідчити проти себе), та за відсутності захисника. Використання таких даних як кваліфікуючого доказу вини суперечить принципам допустимості доказів (ст. 87 КПК України). Втім, навіть у цих свідченнях обвинувачений зазначає про відсутність виверження сперми, що знову ж таки суперечить версії потерпілої.

4. Суперечливість показань потерпілої та безпідставне невизнання допустимими її показань від 01.08.2023.

Суд відхилив клопотання захисника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_8 , стосовно визнання недопустимим доказом покази потерпілої ОСОБА_3 , які вона надавала 01.08.2023 виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 КПК України, у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я особи, її тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити її допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такої особи в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворої особи в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

На думку суду, станом на 01.08.2023 малолітня потерпіла ОСОБА_3 викривала у вчиненні кримінального правопорушення свого знайомого, мала несформовану дитячу психіку, що могло негативно вплинути як на повноту так і на достовірність її показів у майбутньому судовому засіданні, оскільки, особа причетна до вчинення кримінального правопорушення могла особисто або через своїх рідних та друзів чинити на неї психологічний або фізичний вплив з метою примусити її до зміни або відмови від наданих показань, а також схиляти до дачі неправдивих показань про вчинення кримінального правопорушення.

Окрім того, показання потерпілої ОСОБА_3 були важливими для всебічного, повного, об`єктивного та неупередженого з`ясування обставин кримінального провадження, а тому саме їх належне фіксування під час досудового розслідування мало не допустити будь-якого викривлення обставин, що мали місце під час вчинення кримінальних правопорушень та забезпечити можливість встановлення всіх фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які сприймала потерпіла саме станом на літо 2023 року.

З огляду на зазначені обставини, а також те, що показання малолітньої потерпілої ОСОБА_3 мали суттєве значення для встановлення об`єктивної істини в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, а через сплив певного часу її покази могли б бути уже не так детально відтворені, а також з метою уникнення або мінімізації можливої психологічної травматизації дитини в кримінальному провадженні, попередження негативного впливу на повноту та достовірність судового розгляду, слідчим суддею було правомірно у відповідності до вимог ст. 225 КПК України проведено 01.08.2023 допит малолітньої потерпілої ОСОБА_3 під час досудового розслідування в судовому засіданні поза залом судового засідання у Центрі захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус) з використанням відеоконференції.

В той же час незрозумілою є позиція сторони обвинувачення, яка за тих обставин, що потерпіла прямо вказувала на особу, яка вчинила відносно неї насильство сексуального характеру, що було безумовною підставою для його затримання - не затримала ОСОБА_2 та з метою усунення ризиків в кримінальному провадженні та забезпечення безпеки потерпілої - не ініціювала обрання відповідного запобіжного заходу. Фактично сторона обвинувачення не затримавши ОСОБА_2 та не надавши йому статусу підозрюваного, штучно обмежила його право на захист і враховуючи , використання моделі Зеленої кімнати під час допиту ОСОБА_3 , що унеможливлювало їх безпосередній контакт та забезпечувало її безпеку, позбавила можливості не лише ОСОБА_2 , а й захисника, який би мав бути обов`язково залучений , поставити питання потерпілій. Як на мене- це істотне порушення права на захист, ситуація можливості якого було штучно створене стороною обвинувачення.

Колегія суддів дійшла до висновку, що покази надані потерпілою ОСОБА_3 01.08.2023 фактично узгоджуються із показами, які надані нею 08.05.2026 у судовому засіданні проведеного в режимі відеоконференції із залученням психолога підрозділу «Центру захисту та соціально-психологічної підтримки у процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахус)», зокрема, стосовно того, що 17.06.2023 у будинку по АДРЕСА_1 у неї був статевий акт із ОСОБА_2 , а повторний статевий акт із обвинуваченим уже мав місце 18.06.2026 у будинку по АДРЕСА_2 .

В той же час вони не тільки узгоджуються, а значно різняться, оскільки під час допиту 08.05.2026 потерпілою ОСОБА_3 було повідомлено не про два статевих акти , а про значно більшу кількість.

За умов постійного вживання ОСОБА_2 алкогольних напоїв, вважати, що він дотримувався правил гігієни та приховував сліди статевих актів є щонайменш малоймовірним і нерозумним.

Фактично колегія суддів беззаперечно прийшла до висновку про правдивість показань потерпілої ОСОБА_3 , виходячи з психологічних висновків спеціалістів , які були присутні під час її допитів в режимі відеоконференції.

Однак для суду ці висновки є лише один із доказів та суб`єктивною оцінкою спеціалістів, які мають оцінюватися в сукупності з протоколами слідчих дій, експертизами матеріальних доказів.

Враховуючи, що беззаперечних та об`єктивних доказів, які б могли спростувати твердження ОСОБА_2 , що він дійсно перебував в одинх приміщення з потерпілою ОСОБА_3 , однакв статеві зносини з нею не вступав, не здобуто, а тому неможливо вважати, що його винуватість доведена поза розумним сумнівом.

ВИСНОВОК:

Суд не має права будувати обвинувальний вирок на вибірковій оцінці доказів - надавати пріоритет усним показанням потерпілої та водночас повністю відкидати категоричні висновки судово-медичних та генетичних експертиз, які її показання спростовують.

Неусунені суперечності між показаннями потерпілої та висновками експертиз про відсутність будь-яких слідів ДНК, сперми чи піхвового епітелію, а також наявність ДНК сторонніх осіб на речових доказах, створюють об`єктивний та неусувний сумнів щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152 та ч. 6 ст. 152 КК України.

Керуючись ст. 62 Конституції України, ч. 3 ст. 62 КК України, ст.ст. 17, 373, 375 КПК України, вважаю, що:

1. ОСОБА_2 має бути виправданий за ч. 4 ст. 152 та ч. 6 ст. 152 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України - у зв`язку з недоведеністю, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.

2.Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 підлягає скасуванню, а обвинувачений - негайному звільненню з-під варти в залі суду.

Суддя Липовецького районного суду

Вінницької області ОСОБА_9