Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №912/90/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 м. Дніпро Справа № 912/90/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Віннікова С.В., (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Висоцького А.М.

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з`явився;

від відповідача: представник не з`явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2026 (суддя Тимошевська В.В., повний текст якого підписаний 24.04.2026) у справі № 912/90/26,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Парк 17"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська"

про стягнення 42 812,17 грн та зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПАРК 17" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" в якому просив:

- стягнути з СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" на користь ТОВ "АГРО-ПАРК 17" заборгованість з орендної плати за договором оренди землі від 30.07.2015 за період з 01.01.2022 по 30.07.2025 (включно) в сумі 42 812,17 грн, в тому числі: основний борг - 35 712,69 грн, інфляційні втрати - 5 323,78 грн, 3 відсотки річних - 1 775,70 грн;

- зобов`язати СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" повернути на користь ТОВ "АГРО-ПАРК 17" земельну ділянку площею 3,9061 га з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, про невиконання відповідачем зобов`язань за договором оренди землі від 30.07.2015 в частині внесення орендної плати та не повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2026 у справі №912/90/26 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПАРК 17" заборгованість з орендної плати за договором оренди землі від 30.07.2015 за період з 01.01.2022 по 30.07.2025 (включно) в сумі 35 712,69 грн, 5 323,78 грн інфляційних втрат, 1 774,13 грн 3 % річних, а також 6 656,00 грн судового збору. Зобов`язано Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПАРК 17" земельну ділянку площею 3,9061 га з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Ясенівська”, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2026 у справі №912/90/26 повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покаласти на позивача.

Апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ясенівська» обґрунтована тим, що суд першої інстанції проігнорував факт укладення між СТОВ «Агрофірма Ясенівська» та ОСОБА_1 договору оренди землі від 30 липня 2015 року терміном на 10 років із розміром плати 7% від нормативної грошової оцінки. Відповідач добросовісно виконував свої зобов`язання, проте з 2018 року орендодавець на підприємство не з`являлась та орендну плату не отримувала, водночас жодних претензій чи заяв щодо її невиплати не надсилала. Суд першої інстанції не дослідив офіційні повідомлення та документи про перехід права власності на земельну ділянку та не врахував, що СТОВ «Агрофірма Ясенівська» не укладало жодних договорів (зокрема суборенди) чи додаткових угод з новим власником ТОВ «АГРО-ПАРК 17», не погоджувало істотних умов та не підписувало акту приймання-передачі землі. Крім того, на адресу відповідача не надходили рахунки для перерахування орендної плати від нового власника. З огляду на це, апелянт вважає, що позивач не довів факт систематичного порушення умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати.

Скаржник також заперечує проти застосування норм ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки пунктом 14 договору сторони на власний розсуд визначили інший розмір процентів за порушення строків внесення плати, пеню, яка відповідно до законодавства не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Одночасне стягнення пені, індексу інфляції та 3% річних апелянт вважає неправильним, оскільки це призводить до подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що суперечить ст. 61 Конституції України. Крім того, суд безпідставно стягнув з відповідача судовий збір у сумі 9 984,00 грн.

Додатково апелянт зауважує, що строк дії договору оренди закінчився 26.08.2025, проте через відсутність своєчасних повідомлень від власника про небажання продовжувати відносини, договір є пролонгованим і діючим. Суд першої інстанції проігнорував це питання, а також право відповідача на врожай озимини, посіяної під час дії договору восени із внесенням мінеральних добрив, збирання якого заплановане на червень-липень. На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, ухвалити нове рішення про відмову в позові та стягнути з позивача судові витрати

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Агро-Парк 17» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та ухваленим із повним з`ясуванням усіх обставин справи.

Щодо необізнаності відповідача про зміну власника земельної ділянки, позивач зазначає, що право власності на ділянку перейшло до ТОВ «АГРО-ПАРК 17» ще 21.02.2018 на підставі договору міни. Твердження апелянта спростовуються банківською випискою від 13.10.2021, згідно з якою відповідач сам перерахував на користь позивача орендну плату за 2019– 2020 роки. Крім того, позивач неодноразово надсилав відповідачу вимоги та претензії з актами звірки взаєморозрахунків та банківськими реквізитами (отримані апелянтом у 2024 та 2025 роках), які були проігноровані. Чинне законодавство та умови договору не вимагають обов`язкового внесення змін до договору оренди в разі переходу права власності до нового орендодавця. Оскільки відповідач не надав доказів сплати орендної плати за період з 01.01.2022 по 30.07.2025 та не заперечив наданий розрахунок, заборгованість у розмірі 35 712,69 грн підлягає стягненню в повному обсязі.

Стосовно заперечень проти нарахування інфляційних втрат та 3% річних, позивач наголошує, що ним не заявлялися вимоги про стягнення договірної пені. Інфляційні втрати та 3% річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника та мають компенсаційний, а не штрафний характер. Вони спрямовані на захист майнового права кредитора від знецінення коштів і, за правовими висновками Верховного Суду, можуть стягуватися незалежно від наявності чи відсутності погодженої в договорі пені, що виключає подвійне притягнення до відповідальності.

Доводи апелянта про пролонгацію договору оренди є безпідставними. Договір був укладений 30.07.2015 строком на 10 років і припинив свою дію 30.07.2025 у зв`язку із закінченням цього строку. Оскільки договір укладено до 2020 року і зміни до нього не вносилися, до правовідносин застосовується ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент його підписання. Відповідач втратив право на поновлення договору, оскільки не надав доказів надсилання позивачу листа-повідомлення та проекту додаткової угоди за 90 днів до закінчення строку його дії. Після припинення договору відповідач не виконав обов`язок щодо повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.

Щодо права на врожай озимини, позивач вказує, що відповідач не надав жодних первинних документів на підтвердження факту здійснення посіву саме на цій ділянці. До того ж, якщо посіви були здійснені вже після закінчення дії договору, відповідач не може отримувати переваги від своєї неправомірної поведінки та незаконного утримання землі. Питання правової долі посівів чи відшкодування витрат не були предметом цього спору та можуть вирішуватися лише в межах окремого позову, а не шляхом збереження за орендарем права користування ділянкою. На підставі викладеного позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Андрейчук Л.В., Висоцький А.М.

Ухвалою від 18.05.2026 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Ясенівська” на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2026 у справі № 912/90/26 залишено без руху, надано апелянту 10 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме доплатити судовий збір у сумі 900,00 грн на відповідні реквізити суду апеляційної інстанції, докази чого надати суду.

На виконання вимог ухвали, 01.06.2026 у строк встановлений судом для усунення недоліків, через відділ документального забезпечення суду від скаржника надійшла заява від 23.05.2026 про усунення недоліків, відповідно до якого останнім надано докази сплати судового збору у розмірі 900,00 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2026 у справі № 912/90/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 29.07.2026.

У судове засідання 29.07.2026 представники позивача та відповідача не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до вимог ГПК України.

У судовому засіданні 29.07.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що 30.07.2015 між Сафроновою Валентиною Григорівною (орендодавець) і СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" (орендар) укладено договір оренди землі (далі - Договір), за умовами якого в оренду відповідача передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 3520584500:02:000:0029 загальною площею 3,9061 га (рілля), яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області (а.с. 46-47).

Договором погоджено: - строк оренди 10 років (пункт 8); - розмір орендної плати 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на дату укладення Договору становить 109 349,00 грн (пункти 5, 9); - форма орендної плати: грошова або продукція (пункт 9); - обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10); - строк внесення орендної плати з 01.07. до 31.12. кожного року (пункт 11).

Пункт 37 Договору передбачає припинення його дії у разі, зокрема, закінчення строку, на який укладено договір.

За пунктом 21 Договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до пункту 40 Договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 45).

Право оренди СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 11).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого станом на 12.09.2025, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3520584500:02:000:0029 зареєстровано 21.02.2018 за ТОВ "АГРО-ПАРК 17" на підставі договору міни від 21.02.2018 (а.с. 11).

Як стверджує ТОВ "АГРО-ПАРК 17", орендна плата за земельну ділянку за Договором не сплачується з 2022 року.

30.07.2024 ТОВ "АГРО-ПАРК 17" направив СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" вимогу №30/07/24-АП17-06 про сплату заборгованості з орендної плати за оренду землі, у тому числі з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029 (а.с. 15). Вимога отримана відповідачем 08.08.2024 (а.с. 16).

07.11.2025 ТОВ "АГРО-ПАРК 17" направив СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" претензію №07/11/25-АП-17-04 з вимогою про сплату заборгованості з орендної плати, в якій також просив повернути земельну ділянку з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029. До претензії додав Акт про повернення земельної ділянки з оренди, підписаний зі сторони ТОВ "АГРО-ПАРК 17" (а.с. 18-23). Претензія отримана відповідачем 13.11.2025, про що подано повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 24-25).

ТОВ "АГРО-ПАРК 17" зазначає, що відповіді на претензії не отримав, заборгованість з орендної плати не сплачена, земельна ділянка не повернута, внаслідок чого подано позов до суду.

Судом встановлено, що за наявними матеріалами справи, СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" на підставі укладеного Договору оренди землі від 30.07.2015 отримано у користування земельну ділянку з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029 строком на 10 років та набуто зобов`язання сплачувати орендну плату в розмірі і строки, встановлені Договором.

Згідно умов Договору розмір орендної плати складає 7% від нормативної грошової оцінки з урахування індексації; строк внесення з 01.07. до 31.12. кожного року (пункти 9, 11 Договору).

Наведене підтверджує правильність розрахунку позивача щодо розміру орендної плати за Договором, який використовує дані про НГО згідно Витягів з технічної документації, сформованих станом на 11.11.2021, 17.01.2024, 21.01.2025 (а.с. 12-14) та враховує коефіцієнти індексації НГО за відповідні роки.

Так, згідно розрахунку позивача, СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" не сплатило орендну плату за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029 за період з 01.01.2022 по 30.07.2025 (включно), внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 35 712,69 грн, а саме:

- за період з 01.01.2022 по 31.12.2022: 9 579,13 грн (136 844,67 грн (НГО за 2022 рік згідно Витягу) х 7%), коефіцієнт індексації НГО за 2022 рік становив 1,0,

- за період з 01.01.2023 по 31.12.2023: 9 579,13 грн (136 844,67 грн (НГО за 2022 рік згідно Витягу) х 7%), коефіцієнт індексації НГО за 2023 рік становив 1,0,

- за період з 01.01.2024 по 31.12.2024: 10 067,66 грн (143 823,75 грн (НГО за 2024 рік згідно витягу) х 7%),

- за період з 01.01.2025 по 30.07.2025: 6 486,77 грн (161 066,18 грн (НГО за 2025 рік згідно витягу) х 7% /365 днів (кількість днів у 2025 році) * 210 днів (кількість днів з 01.01.2025 по 30.07.2025).

СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" розрахунок орендної плати не заперечив, про оплату у зазначений період не повідомив та власного контррозрахунку до суду не подав.

За твердженням відповідача, у СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" відсутнє зобов`язання з оплати внаслідок зміни власника земельної ділянки, про що його ніхто не повідомляв та зміни щодо чого у Договір не вносились.

Суд констатував, що за даними Державного реєстру речових прав за ТОВ "АГРО-ПАРК 17" зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029 з 21.02.2018.

В пункті 40 Договору узгоджено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи НЕ є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Суд встановив, що СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" у відзиві на позов не повідомляє про неможливість сплати орендної плати новому власнику землі внаслідок відсутності повідомлення та не вказує про фактичну сплату за період 2022-2025 роки попередньому власнику. Пояснення відповідача стосовного того, що попередній орендодавець не з`являвся на підприємство, не звільняє від виконання обов`язку зі сплати, зокрема шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу згідно ст. 537 Цивільного кодексу України.

Окрім того, згідно наданої позивачем виписки по рахунку, СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" здійснював сплату орендних платежів за землю ТОВ "АГРО-ПАРК 17" у 2021 році.

Також, як вже зазначено, ТОВ "АГРО-ПАРК 17" надсилав СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" вимогу і претензію про сплату, що надавало можливим відповідачу здійснити розрахунок новому власнику.

Вказане свідчить про фактичну обізнаність відповідача щодо нового власника земельної ділянки та його реквізитів.

Відсутність рахунку, на що також вказує відповідач, не є відкладальною умовою (ст. 212 ЦК України) і не звільняє відповідача від сплати орендних платежів, оскільки обов`язок з оплати виникає з договору, а не з рахунку. Рахунок носить лише інформаційний характер (реквізити), а не є первинним документом, що підтверджує господарські операції.

У відповідності до вищевикладеного, позовні вимоги ТОВ "АГРО-ПАРК 17" про стягнення з СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" заборгованості з орендної плати в розмірі 35 712,69 грн є обґрунтованими, належним чином підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню.

Також є правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат і 3% річних згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

За наведеною нормою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені нарахування інфляційних втрат та 3 % річних мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати та отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведене спростовує заперечення відповідача щодо подвійної відповідальності.

Згідно розрахунку позивача є правильним нарахування інфляційних за період:

- за зобов`язаннями 2022 року на суму заборгованості 9 579,13 грн: 2 565,84 грн інфляційних втрат за період з січня 2023 року по листопад 2025 року;

- за зобов`язаннями 2023 року на суму заборгованості 9 579,13 грн: 1 978,29 грн інфляційних втрат за період з січня 2024 року по листопад 2025 року;

- за зобов`язаннями 2024 року на суму заборгованості 10 067,66 грн: 779,65 грн інфляційних втрат за період з січня по листопад 2025 року.

а всього - 5 323,78 грн інфляційних.

Щодо розрахунку 3% річних, суд встановив, що позивач не врахував, що у 2024 році 366 днів (високосний рік), а тому в межах періоду розрахунку позивача, суд здійснив власний перерахунок 3 % річних:

- на суму боргу 9 579,13 грн за зобов`язаннями 2022 року: 871,57 грн 3 % річних за період з 01.01.2023 по 12.01.2026,

- на суму боргу 9 579,13 грн за зобов`язаннями 2023 року: 584,20 грн 3 % річних за період з 01.01.2024 по 12.01.2026,

- на суму боргу 10 067,66 грн за зобов`язаннями 2024 року: 311,96 грн 3 % річних за період з 01.01.2025 по 12.01.2026,

- на суму боргу 6 486,77 грн за зобов`язаннями 2025 року: 6,40 грн 3 % річних за період з 01.01.2026 по 12.01.2026,

а всього 1 774,13 грн.

При цьому суд враховує, що поняття "термін виконання зобов`язання" і "строк виконання зобов`язання", які охарактеризовані у ст. 530 ЦК України, як і поняття "строк" і "термін" не є тотожними, а тому правило, передбачене ч. 5 ст. 254 ЦК України стосується строку, тоді як умовами укладеного сторонами договору був визначений саме термін виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих йому послуг, оскільки відповідна оплата мала бути здійснена ним до певного числа розрахункового місяця чи певного числа місяця наступного за розрахунковим (п. 44 постанови Верховного Суду від 30.09.2025 у справі №927/1431/23).

Також суд приймає до уваги, що з 01.04.2023 в Україні скасовано поняття "банківський день", у зв`язку з чим забезпечено можливість цілодобового режиму роботи із виконання міжбанківських платіжних операцій.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 5 323,78 грн підлягають задоволенню повністю, а щодо стягнення 3% річних - частково в сумі 1 774,13 грн. В іншій частині суд відмовляє з підстав неправильного розрахунку, про що зазначено вище.

Щодо повернення земельної ділянки.

Суд констатує, що на момент розгляду справи дія Договору припинена 30.07.2025 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реалізації відповідачем свого переважного права на поновлення дії договору після закінчення його строку на новий, яке передбачено пунктом 8 договору.

Претензією №07/11/25-АП-17-04 від 07.11.2025 позивач вимагав від відповідача повернення, серед іншого, спірної земельної ділянки. Однак, докази повернення земельної ділянки до суду не подано, про фактичне звільнення земельної ділянки відповідачем не повідомлено.

У разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, та невиконання орендарем свого обов`язку з повернення земельної ділянки, належним та ефективним способом захисту порушених прав орендодавця відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України є зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку, яка була предметом цього договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №910/2389/23).

З огляду на наведене, у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі, вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З підстав викладеного, позовні вимоги ТОВ "АГРО-ПАРК 17" до СТОВ "АГРОФІРМА ЯСЕНІВСЬКА" про стягнення 35 712,69 грн заборгованості з орендної плати, 5 323,78 грн інфляційних втрат та зобов`язання повернути земельну ділянку площею 3,9061 га з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю. Вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню в сумі 1 774,13 грн, в іншій частині суд відмовляє з підстав неправильного розрахунку, про що зазначено вище.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Кіровоградської області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції повністю та вимога ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 24 ЗУ "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.07.2015 між Сафроновою Валентиною Григорівною (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ясенівська" (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку площею 3,9061 га з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029 строком на 10 років.

У подальшому, 21.02.2018 право власності на вказану земельну ділянку перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Парк 17" на підставі договору міни, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статей 13, 14 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з частиною 1 статті 148-1 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Як передбачено частиною 4 статті 148-1 Земельного кодексу України, внесення змін до договорів оренди із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Аналогічне правило закріплено й у пункті 40 укладеного між сторонами договору оренди землі від 30.07.2015, згідно з яким перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Парк 17" в силу прямої вказівки закону набуло статусу орендодавця за договором оренди землі від 30.07.2015 з моменту державної реєстрації права власності (21.02.2018), а укладення будь-яких додаткових угод чи підписання нових актів приймання-передачі при зміні власника об`єкта оренди не є обов`язковим за законом та здійснюється виключно за добровільною згодою сторін.

Відтак, доводи апелянта у цій частині повністю суперечать нормам матеріального права та обґрунтовано відхиляються судом.

Зокрема, із заключної виписки АТ КБ “Приватбанк” за поточним рахунком позивача за період з 01.01.2021 по 31.10.2021 вбачається, що 13.10.2021 відповідач (СТОВ "Агрофірма Ясенівська") самостійно здійснив на користь ТОВ “Агро-Парк 17” три окремі платежі на суму 93 772,00 грн кожен із призначенням: сплати орендної плати за 2019 та 2020 роки за користування земельними ділянками згідно з рахунками № 1 та № 2 від 13.10.2021.

Вказаний факт беззаперечно свідчить про те, що орендар володів повною інформацією про особу нового орендодавця, визнавав його правомочності та знав його банківські реквізити ще задовго до виникнення спірного періоду заборгованості.

Окрім того, відповідач належними та допустимими доказами не спростував факт отримання письмової вимоги позивача від 30.07.2024 № 30/07/24-АП17-06 (вручено відповідачу 08.08.2024) та претензії від 07.11.2025 № 07/11/25-АП-17-04 (вручено відповідачу 13.11.2025) щодо необхідності погашення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029.

Зазначені документи містили детальні розрахунки, акти звірки та платіжні реквізити, проте були залишені скаржником без відповіді, заперечень чи задоволення, що вказує на свідоме ігнорування боржником своїх договірних обов`язків.

Щодо стягнення основної заборгованості з орендної плати, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1 - 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Згідно з частиною 2 статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Пунктами 9 та 10 Договору оренди сторони визначили розмір орендної плати на рівні 7% від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексації, а пунктом 11 договору передбачено чіткий строк її внесення щорічно у період з 01 липня до 31 грудня кожного року.

Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів сплати орендної плати за спірний період з 01.01.2022 по 30.07.2025 (включно), не надав власного обґрунтованого контррозрахунку та жодним чином не заперечив правильність нарахувань, виконаних позивачем на підставі офіційних витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку землі (яка становила 136 844,67 грн за 2022-2023 роки, 143 823,75 грн за 2024 рік та 161 066,18 грн за 2025 рік), суд першої інстанції дійшов абсолютно правомірного висновку про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 35 712,69 грн.

При цьому обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням (відповідний правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 11.05.2019 у справі № 6-824цс19).

Повна несплата відповідачем орендної плати за чотири роки (з 2022 по 2025 роки) обґрунтовано кваліфікована судом першої інстанції за п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України як "систематична несплата", що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, де чітко зазначено, що під систематичністю розуміються два та більше випадки повної несплати орендної плати, визначеної договором.

Стосовно заперечень апелянта проти застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та його посилань на ст. 61 Конституції України щодо ніби подвійного притягнення до юридичної відповідальності через наявність у договорі пункту 14 про пеню, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (подібна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

Більше того, як вбачається з матеріалів справи та змісту позовних вимог, ТОВ "Агро-Парк 17" у межах даного позову взагалі не заявляло вимог про стягнення передбаченої договором пені як штрафної санкції, а просило стягнути лише суму основного боргу з нарахуванням за ст. 625 ЦК України.

Тому будь-які посилання апелянта на подвійне стягнення санкцій чи порушення Конституції України спростовуються фактичними матеріалами справи.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції здійснив перевірку нарахувань за кожним річним зобов`язанням окремо, суд першої інстанції обґрунтовано погодився із сумою інфляційних втрат у розмірі 5 323,78 грн.

Водночас, здійснюючи перерахунок 3% річних, суд першої інстанції правомірно виявив, що позивач помилково не врахував наявність 366 днів у високосному 2024 році. Здійснивши власний правильний арифметичний перерахунок за визначені позивачем періоди прострочення, суд першої інстанції обґрунтовано визначив правомірність стягнення 3% річних у сумі 1 774,13 грн, законно відмовивши у задоволенні позовних вимог у частині стягнення надлишково нарахованих грошових коштів. Кінцевий арифметичний висновок суду першої інстанції є повністю арифметично та методологічно правильним.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 (пункт 227) викладено чіткий правовий висновок, що у разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, та невиконання орендарем свого обов`язку з повернення земельної ділянки, належним та ефективним способом захисту порушених прав орендодавця відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України є саме зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку, яка була предметом цього договору.

Пунктом 8 договору чітко встановлено, що цей правочин укладено строком на 10 (десять) років, відтак, враховуючи дату його укладення (30.07.2015), строк його дії остаточно сплив 30.07.2025, що зумовило припинення договірних відносин та втрату відповідачем права користування майном.

Аргументи відповідача про те, що договір є автоматично поновленим на той самий строк і на тих самих умовах за принципом «мовчазної згоди» (внаслідок продовження користування ділянкою та відсутності заперечень протягом місяця), колегія суддів оцінює критично та повністю відхиляє з огляду на таке.

Оскільки спірний договір оренди землі був укладений 30.07.2015, а будь-які зміни чи додаткові угоди до нього після 16.07.2020 сторонами не вносилися, відповідно до абзацу 4 розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» та статті 32-2 цього Закону, процедура та правила його поновлення регулюються виключно нормами статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону України від 04.07.2013 № 406-VII (чинній на момент укладення договору).

Правила статті 126-1 Земельного кодексу України та статті 33 Закону в редакції після 16.07.2020 на ці правовідносини не поширюються, що підтверджується висновком Верховного Суду у постанові від 06.02.2024 у справі № 926/2284/22.

Зазначені норми права та пункт 8 самого договору оренди прямо передбачали, що для реалізації переважного права на поновлення договору орендар зобов`язаний був не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору (тобто до травня 2025 року) письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію та обов`язково додати до листа-повідомлення проєкт відповідної додаткової угоди.

Жодних доказів дотримання цієї процедури СТОВ «Агрофірма Ясенівська» суду не надало, додаткової угоди сторони не підписували, у зв`язку з чим орендар в силу закону повністю втратив переважне право на поновлення договору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Окрім того, наявність у матеріалах справи письмових вимог та претензій позивача, надісланих боржнику, свідчить про наявність офіційного заперечення власника проти продовження будь-яких орендних відносин, що повністю виключає пролонгацію договору.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував його «право на врожай» озимих культур, засіяних відповідачем, врожай яких має бути зібраний у червні-липні 2026 року, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з наступних підстав.

По-перше, в порушення статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не надав жодних належних, допустимих доказів, які б фактично підтверджували факт здійснення посіву озимих культур саме на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3520584500:02:000:0029. Самі лише твердження сторони не можуть бути прийняті судом до уваги. По-друге, відповідач достеменно знав, що строк дії договору оренди невідворотно закінчується 30.07.2025. Проводячи будь-які сільськогосподарські роботи чи засіваючи площі культурами, строк дозрівання яких перевищує строк дії договору, орендар діяв виключно на власний підприємницький ризик. Особа, яка допустила правопорушення у вигляді несвоєчасного повернення землі після припинення дії договору, не може отримувати переваги від своєї неправомірної поведінки та блокувати законне право власника на володіння майном. По-третє, вирішення питання про правову долю посівів або надання будь-яких дозволів на збір врожаю не входять до предмета доказування та захисту у межах даної справи №912/90/26, оскільки розгляд здійснюється судом в межах заявлених позивачем предмету та підстав позову.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи, надано належну оцінку зібраним доказам та аргументам сторін, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, повністю спростовуються матеріалами справи та не містять підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2026.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин справі, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Ясенівська” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2026 у справі № 912/90/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 03.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький