Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №922/258/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Харків Справа № 922/258/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.,

за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Хмарська Я.В., ордер серія АА № 1722874 від 15.06.2026;

від відповідача (апелянта): не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ БІО МЕТОД" (вх. № 1225 Х/2),

на рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 (повний текст складено 14.05.2026) у справі № 922/258/26 (суддя Мужичук Ю.Ю.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайф Біохем", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ БІО МЕТОД", м. Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайф Біохем" (далі - ТОВ "Лайф Біохем", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ БІО МЕТОД" (далі - ТОВ "ТВ БІО МЕТОД", відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 84 від 07.03.2025 у загальному розмірі 1547483,43грн, з яких: 1161414,12грн - основного боргу, 105812,35грн - пені, 164115,55грн – 48% річних, 116141,41грн - 10% штрафу.

Позовні вимоги з посиланням на статті 526, 625, 629 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не було виконано свої грошові зобов`язання за укладеним між сторонами договором поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за специфікаціями №84/1 від 07.03.2025 та б/н від 19.03.2025 і видатковими накладними №652 від 27.05.2025 та №847 від 07.07.2025. За прострочення виконання договірних зобов`язань, позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції та відсотки річних, порядок застосування та розмір яких визначено сторонами у договорі.

У відзиві на позов відповідач просив суд відмовити повністю у задоволенні позову, зокрема в частині стягнення штрафних санкцій або істотно зменшити їх розмір з урахуванням характеру спірних правовідносин, часткового виконання зобов`язань відповідачем, добросовісності його поведінки, спірності та неповної прозорості розрахунку позивача, а також необхідності дотримання справедливого балансу інтересів сторін.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі №922/258/26 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "ТВ БІО МЕТОД" на користь ТОВ "Лайф Біохем" основний борг - 1111414,12грн, пеню - 105812,35грн, 3 % річних - 10252,22грн, 10 % штрафу - 116141,41грн, витрати по сплаті судового збору 17969,80грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00грн.

Приймаючи рішення у даній справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що наданими до матеріалів справи доказами підтверджується поставка позивачем товару відповідачу за укладеним між сторонами договором на загальну суму 1439737,32грн, який (товар) був оплачений лише частково на суму 328323,20грн, у зв`язку з чим розмір основного боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 1 111 414,12грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені в сумі 105812,35грн та штрафу у розмірі 10 % від неоплаченої вартості товару в сумі 116141,41грн, суд встановив, що вказані нарахування є арифметично правильними, здійснені у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд врахував їх співмірність із вартістю зобов`язання за договором (розмір нарахованої пені та штрафу складає орієнтовно 15,42% від загальної вартості поставленого товару за договором). Беручи до уваги обставини, що сторони добровільно передбачили в договорі таку міру відповідальності, як нарахування пені та штрафу; завданням неустойки є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання), той факт, що сума штрафу та пені не є занадто великими, порівняно з сумою основного боргу, а наслідки невиконання відповідачем зобов`язання не є вочевидь більш вигідні для позивача, ніж належне виконання такого зобов`язання та не порушують баланс інтересів сторін, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафу та пені.

Щодо зменшення 48% річних суд врахував обставини того, що відповідачем здійснювалась часткова оплата поставленого товару за договором у загальному розмірі 328323,20грн, що свідчить про дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання; при цьому майнових втрат, що понесені позивачем через неналежне виконання грошового зобов`язання відповідачем, в ході розгляду справи судом не встановлено. У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що зменшення розміру відсотків річних до 3% річних, встановлених законом, відповідатиме засадам справедливості, розумності, пропорційності та балансу інтересів сторін. А отже, за висновками суду, належною до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 10252,22грн, а в задоволенні іншої суми 48 % річних слід відмовити.

Оцінивши заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та наявні в матеріалах справи документи, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00грн документально підтверджений, є співмірним зі складністю даної справи та ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на надання цих послуг. При цьому, суд врахував, що відповідач будь-яких заперечень стосовно розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не заявляв.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТОВ "ТВ БІО МЕТОД" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі №922/258/26 в частині стягнення пені у розмірі 105812,35грн і штрафу у розмірі 116141,41грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову;

- у разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про наявність підстав для часткового стягнення неустойки, змінити рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі № 922/258/26 та зменшити сукупний розмір пені і штрафу до розміру, який суд визнає справедливим, розумним та пропорційним з урахуванням обставин справи;

- змінити рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі №922/258/26 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зменшити розмір стягнутих витрат до 10000,00грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 551 Цивільного кодексу України, а також неврахування суттєвих обставин, які є підставою для зменшення штрафних санкцій, а саме: відповідач частково виконав зобов`язання, не заперечував реальність договірних правовідносин та не займав позицію повного ухилення від виконання договору; у позивача відсутні збитки чи будь-які майнові втрати; позивач вже отримав судовий захист у вигляді стягнення основного боргу та 3% річних; сукупне стягнення пені та штрафу створює для відповідача додаткове майнове навантаження за те саме порушення.

За твердженням скаржника, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наслідкам допущеного відповідачем порушення; відсутність у позивача збитків; ступінь виконання зобов`язання відповідачем; поведінку сторін; компенсаційну, а не каральну природу неустойки; не забезпечив балансу між свободою договору та принципами справедливості, добросовісності й розумності.

При цьому, як вказує апелянт, встановивши відсутність майнових втрат позивача при зменшенні 48% річних, суд першої інстанції не навів належних мотивів неможливості застосування таких підстав у контексті зменшення пені та штрафу. Оскільки позивач не довів того, що прострочення оплати спричинило йому збитки, співмірні із сукупною сумою пені та штрафу в загальній сумі 221953,76грн, апелянт вважає, що стягнення пені та штрафу в повному розмірі є непропорційним і не відповідає компенсаційній природі неустойки.

Апелянт також доводить, що суд першої інстанції у цій справі належним чином не перевірив, чи не призводить одночасне стягнення пені та штрафу в повному розмірі до фактичного дублювання відповідальності за одне й те саме порушення.

Щодо оскарження рішення в частині витрат на професійну правничу допомогу апелянт зазначає, що стягнута судом сума 20000,00грн є завищеною та неспівмірною з фактичною складністю справи, обсягом наданих правничих послуг, характером спору та реальним обсягом процесуальної роботи представника позивача. Така сума не відповідає критеріям розумності, необхідності та пропорційності. Скаржник вважає, що справедливим, розумним і пропорційним розміром витрат на професійну правничу допомогу, які можуть бути покладені на відповідача, є 10000,00 грн. На думку апелянта, така сума відповідає характеру спору, типовості предмета доказування, обсягу процесуальних документів, кількості судових засідань, відсутності складної доказової або правової проблематики та балансу інтересів сторін.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ТВ БІО МЕТОД" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі №922/258/26; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №922/258/26 на 21.07.2026 об 11:30 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 задоволено заяву представниці ТОВ "Лайф Біохем" – адвоката Хмарської Я.В. про участь у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.07.2026 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Лайф Біохем" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує наступним:

- відповідачем допущено прострочення строків оплати товару майже на рік до подання апеляційної скарги; після відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі відповідачем було здійснено лише частково оплату в розмірі 50 000,00грн, яка була врахована судом при винесенні оскаржуваного. Після ухвалення судового рішення та станом по цей час жодних оплат від відповідача не надходило, у тому числі не висловлено жодних намірів / пропозицій для врегулювання спору;

- посилання апелянта на добросовісну поведінку спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідач свідомо ігнорує зобов`язання щодо погашення боргу та зловживає процесуальними правами для затягування розгляду справи та відтермінування набрання судовим рішенням законної сили;

- здійсненне позивачем нарахування пені та штрафу відповідає умовам укладеного між сторонами договору, які погоджені відповідачем. Крім того, судом першої інстанції при ухваленні рішення було зменшено розмір нарахованих позивачем 48 % річних у сумі 164115,55грн до 3% річних в сумі 10252,22грн. Отже, визначений позивачем та підтверджений судом розмір штрафних санкцій становить близько 21% від суми основного боргу, що повністю відповідає принципам розумності та справедливості, закріпленим у Цивільному кодексі України;

- стягнуті судом першої інстанції витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 20000,00грн є співмірними зі складністю розгляду справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, підготовкою процесуальних документів, витраченим часом адвоката.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026, у зв`язку з відпусткою судді Демідової П.В. для розгляду справи визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

21.07.2026 до апеляційного господарського суду ТОВ "ТВ БІО МЕТОД" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю забезпечити участь представника відповідача у судовому засіданні у зв`язку з перебуванням 20 - 21 липня 2026 року на виїздах у межах міжнародного гуманітарного проєкту з надання допомоги внутрішньо переміщеним особам.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 21.07.2026 брала участь в режимі відеоконференції представниця позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Вирішення заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи залишила на розсуд суду.

Уповноважений представник відповідача (апелянта) у судове засідання 21.07.2026 не з`явився; про час та місце судового розгляду всі сторони повідомлені у встановленому законом порядку.

Розглянувши у судовому засіданні 21.07.2026 клопотання представника відповідача (апелянта) про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

За положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України). Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи.

У даному випадку, з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст. 216, ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви та обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зважаючи на те, що:

1) посилання представника апелянта на зайнятість у міжнародних проєктах судова колегія на приймає до уваги, оскільки зазначені обставини не підтверджені будь-якими доказами та не можуть бути визнано тією обставиною, яка свідчить про неможливість розгляду даної справи;

2) відповідача (апелянта), як і позивача ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 було завчасно повідомлено про судове засідання, яке відбудеться 21.07.2026, а тому ТОВ "ТВ БІО МЕТОД", як сторона у справі, не було позбавлене можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника;

3) правова позиція відповідача була викладена в апеляційній скарзі та з самого початку розгляду справи в суді першої інстанції не змінювалася, відома суду та іншому учаснику судового процесу (позивачу);

4) при цьому суд також враховує межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, визначені у ст. 269 ГПК України, а саме здійснення апеляційного перегляду в межах доводів та вимог апеляційної скарги;

5) явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, і участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони.

Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для перегляду оскаржуваного рішення, а також судом створено належні умови для реалізації сторонами процесуальних прав і було належним чином повідомлено всіх учасників судового процесу про розгляд справи, а явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача (апелянта), у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутньої у судовому засіданні представниці позивача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.03.2025 між ТОВ "Лайф Біохем" (далі - постачальник) та ТОВ "ТВ БІО МЕТОД " (далі - покупець) був укладений договір поставки № 84 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити (передати) у власність покупця товар, вказаний в Специфікації (додатку) та/або видатковій накладній, що є невід`ємними додатками до цього договору, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (п.1.1 договору).

За умовами п. 1.2 договору найменування (асортимент, номенклатура) товару, його кількість, ціна, строки та умови поставки, строки оплати товару (доларовий еквівалент), а також інші умови, визначаються в Специфікації (додатку), що є невід`ємним додатком до цього Договору. У разі відсутності Специфікації (додатку) товар поставляється на умовах EXW (Інкотермс 2010) за найменуванням (асортиментом, номенклатурою), у кількості та за ціною, що зазначено у видатковій накладній, та підлягає оплаті покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки партії товару.

Поставка товару здійснюється партіями. Під партією слід розуміти ту кількість товару, яка зазначена у Специфікації (додатку) та/або у видатковій накладній (п. 1.3 договору)

Згідно п. 1.5 договору, у випадку здійснення поставки товару після отримання 100% передоплати від покупця Специфікація (додаток) Сторонами не підписується. Постачальник залишає за собою право здійснити поставку товару без отримання передоплати, при цьому така партія товару має бути оплачена покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки партії товару.

Датою поставки є дата видаткової накладної (п. 1.6 договору).

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються. Крім того, при простроченні оплати товару тривалістю більш ніж 30 (тридцять) календарних днів покупець сплачує додатково постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від неоплаченої в установлений строк вартості товару.

Умовами п. 6.3 договору також передбачено, що покупець на вимогу постачальника у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань сплачує на користь постачальника проценти в розмірі 48 (сорок вісім) процентів річних з простроченої суми та відшкодовує інфляційні втрати.

Досліджені судом матеріали справи свідчать, що згідно Специфікації №84/1 від 07.03.2025 сума поставки товару складає 791616,00грн; строк оплати - 20.10.2025.

Позивачем згідно Специфікації № 84/1 поставлено відповідачу товар за видатковою накладною № 87 від 11.03.2025 на суму 791616,00 грн.

За Специфікацією б/н від 19.03.2025 сума поставки товару складає 641052,00грн; строк оплати - 20.10.2025.

Згідно Специфікації від 19.03.2025 позивачем поставлено відповідачу товар за видатковою накладною № 219 від 25.03.2025 на суму 641052,00грн.

Крім цього, без укладення відповідної Специфікації позивачем у межах виконання договору поставки № 84 від 07.03.2025 було поставлено відповідачу товар у на суму 7069,32грн, що підтверджується видатковими накладними №652 від 27.05.2025 на суму 2439,00грн та № 847 від 07.07.2025 на суму 4630,32грн.

Судом також з`ясовано, що відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений товар платіжними інструкціями №23 від 10.03.2025 на суму 158323,20грн, № 3 від 19.01.2026 на суму 100000,00грн, № 8 від 20.03.2025 на суму 20000,00грн та № 4 від 03.02.2026 на суму 50000,00грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі, позивач посилається на те, що ним було здійснено поставку відповідачу товару за договором поставки № 84 від 07.03.2025 на загальну суму 1439737,32грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними. У свою чергу, відповідачем оплата товару була здійснена лише частково, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яка, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, складає 1111414,12грн.

Обставини невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань стали підставою звернення позивача до суду першої інстанції з позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар у вказаній сумі.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання позивач також нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 105812,35грн, 10% штрафу в сумі 116141,41грн, а також 48 % річних в сумі 164115,55грн.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення від 06.05.2026 у справі №922/258/26, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 1111414,12грн, 105812,35грн - пені, 10252,22грн- 3% річних, 116141,41грн - 10% штрафу, а також витрати по сплаті судового збору 17969,80грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00грн.

Із змісту доводів та вимог апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується з рішенням місцевого господарського суду лише в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 105812,35грн та штрафу в сумі 16141,41грн, а також заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00грн.

Відтак, рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у цій справі №922/258/26 відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України переглядається апеляційним судом лише в оскаржуваній частині.

Надаючи власну кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом положень ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання.

Як встановлено нормами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з договору поставки.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, здійснена позивачем поставка товару відповідачу за договором поставки №84 від 07.03.2025 на суму 1439737,32грн підтверджується належними первинними документами, а саме, наступними видатковими накладними: №87 на суму 791616,00грн; №219 на суму 641052,00грн; №652 на суму 2439,00грн; №847 на суму 4630,32 грн.

Разом з цим, судом було враховано наступне:

- поставка товару за видатковою накладною №87 від 11.03.2025 здійснена на підставі відповідної Специфікації № 84/1, якою передбачено обов`язок відповідача оплатити поставлений товар до 20.10.2025 включно;

- поставка товару за видатковою накладною №219 від 25.03.2025 здійснена на підставі Специфікації б/н від 19.03.205, якою встановлено строк оплати до 20.10.2025 включно;

- частина поставок товару, а саме, за видатковими накладними №652 від 27.05.2025 на суму 2439,00грн та №847 від 07.07.2025 на суму 4630,32грн, здійснювалась позивачем без укладення відповідних специфікацій. Тому, в цьому випадку строк виконання грошового зобов`язання відповідача визначається безпосередньо умовами договору, а саме п.1.2 договору, яким встановлено строк оплати товару відповідачем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки партії товару. Отже строк оплати товару за накладною №652 є 30.05.2025 включно, а за накладною №847 — до 10.07.2025 включно.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо оплати поставленого товару визначений п. 1.2 договору, та є таким, що настав у вказані вище дати.

Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату товару на загальну суму 328323,20грн, що підтверджено відповідними платіжними інструкціями, розмір основного боргу за договором поставки № 84 від 07.03.2025 за поставлений товар складає 1111414,12грн.

Оскільки станом на момент розгляду справи відповідач заборгованість з оплати поставленого товару не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу або позову, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги доведеними та обґрунтованими, а відповідача таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару.

У той же час, умовами пункту 6.2 договору встановлено, що у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються. Крім того, при простроченні оплати товару тривалістю більш ніж 30 (тридцять) календарних днів покупець сплачує додатково постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від неоплаченої в установлений строк вартості товару.

Разом з цим, керуючись наведеними умовами договору та враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого товару, позивач заявив вимогу, зокрема, про стягнення з відповідача пені в сумі 105812,35грн, нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення, згідно зі здійсненим позивачем розрахунком.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, місцевий господарський суд встановив, що нарахування пені здійснено за такими періодами:

- за видатковою накладною № 87 - з 21.10.2025 по 18.01.2026 (з урахуванням часткової оплати - на суму 633292,80грн) та з 19.01.2026 по 27.01.2026 (на суму 533292,80грн);

- за видатковою накладною № 219 - з 21.10.2025 по 27.01.2026 на суму 621052,00грн;

- за видатковою накладною № 652 - з 02.06.2025 по 02.12.2025 на суму 2439,00грн;

- за видатковою накладною № 847 - з 11.07.2025 по 11.01.2026 на суму 4630,32грн.

Також, у відповідності до пункту 6.2 договору за прострочення оплати товару тривалiстю бiльш нiж 30 календарних днів позивачем нараховано штраф в суму 116141,41грн, що становить 10 % від неоплаченої в установлений строк вартості товару (1161414,12грн).

Разом з цим, судом встановлено, що простроченою понад 30 календарних днів є заборгованість у розмірі 1261414,12грн, тоді як позивач здійснив нарахування штрафу на неоплачену суму товару 1161414,12грн.

Враховуючи встановлений судом факт допущеного відповідачем порушення строків оплати поставленого товару, і таке прострочення перевищує 30 календарних днів, господарський суд першої інстанції, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 10% від неоплаченої в установлений строк вартості товару у сумі 116141,41грн.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені та штрафу, суд встановив, що вони є обґрунтованим та арифметично правильними, а тому вимоги про стягнення пені в розмірі 105812,35грн та штрафу в розмірі 116141,41грн підлягають задоволенню.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд визнав таке необґрунтованим та відмовив у його задоволенні, врахувавши, що сторони добровільно в договорі передбачили таку міру відповідальності; завданням неустойки є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання); сума штрафу та пені не є занадто великою, порівняно з сумою основного боргу, що свідчить про те, що наслідки невиконання відповідачем зобов`язання не є вочевидь більш вигідні для позивача, ніж належне виконання такого зобов`язання та не порушують баланс інтересів сторін.

Скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначає про неврахування судом обставин, які є підставою для зменшення штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також нездійснення судом належної оцінки співмірності майнової відповідальності та порушенням принципів справедливості, розумності, пропорційності й балансу інтересів сторін.

Колегія враховує, що встановлення судом факту прострочення відповідачем виконання зобов`язання в частині оплати поставленого товару в обумовлений строк, є підставою для застосування до останнього штрафних санкцій, визначених п. 6.2. договору та законодавством України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК Украйни).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, перелік підстав, за наявності яких суд має право зменшити розмір неустойки, не є вичерпним. Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом, так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20)).

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Тобто виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки.

Верховний Суд неодноразово вказував, що принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом відповідних категорій як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (див. Постанову Об`єднаної палати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22).

Визначення конкретного розміру зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в Постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення.

Водночас, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань і надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

Як вже зазначалося вище, питання зменшення розміру пені належить до дискреційних повноважень суду та вирішується із застосуванням суддівського розсуду з урахуванням конкретних обставин справи. Визначення наявності підстав для такого зменшення, а також конкретного розміру, до якого підлягає зменшенню пеня, здійснюється судом на підставі оцінки доказів та встановлених обставин у кожній конкретній справі.

Хоча суд апеляційної інстанції також наділений повноваженнями щодо перевірки правильності реалізації такого розсуду, ці повноваження реалізуються не шляхом самостійного обрання іншого числового показника зменшення, а шляхом перевірки того, чи не вийшов суд першої інстанції за встановлені законом межі розсуду та чи є його висновок достатньо обґрунтованим і вмотивованим. За відсутності помилок у застосуванні норм права, неповного з`ясування обставин справи або очевидної необґрунтованості висновків суду, апеляційний перегляд не повинен зводитися до здійснення нового («якіснішого») розсуду замість розсуду, реалізованого судом першої інстанції.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги про відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на предмет співмірності, колегія суддів враховує наступне:

- як встановлено судом, згідно умов укладеного між сторонами договору поставки №84 від 07.03.2025 строк оплати за товар настав: за видатковими накладними №87 від 11.03.2025 та №219 від 25.03.2025 - 20.10.2025, згідно видаткової накладної № 652 від 27.05.2025 - 30.05.2025, а видаткової накладної №847 від 07.07.2025 - 10.07.2025;

- отже, до моменту звернення з позовом до суду фактичне невиконання (порушення) відповідачем зобов`язання тривало від трьох до шести після спливу погодженого сторонами строку з оплати вартості поставленого товару, тобто період прострочення виконання зобов`язання є значним, а часткова оплата у цей період складає вього 278323,20грн. Після звернення позивача з позовом до суду відповідач здійснив часткове погашення боргу в сумі 50000,00грн. При цьому, внаслідок допущеного відповідачем порушення позивач упродовж тривалого часу фактично був позбавлений можливості користуватися належними йому грошовими коштами в сумі 1439737,32грн;

- заявлений позивачем до стягнення загальний розмір штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу становить 221953,76грн, що складає орієнтовно 15,42% від загальної вартості поставленого за договором товару, що вочевидь не свідчить про неспівмірність заявлених до стягнення сум з огляду на характер порушення, тривалість прострочення та вартість договору;

- відповідач є суб`єктом господарювання, який добровільно вступив у договірні правовідносини, погодив умови Договору, у тому числі щодо строків оплати товару та відповідальності за їх порушення (нарахування штрафу в розмірі 10% від вартості вчасно неоплаченого товару при простроченні понад 30 днів та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення);

- при цьому відповідачем не було зазначено будь-яких об`єктивних обставин чи перешкод, які б унеможливлювали належне виконання договору;

- матеріали справи також не містять доказів того, що відповідач вживав належних заходів для мінімізації наслідків прострочення, ініціював внесення змін до договору щодо продовження строків оплати поставленого товару або належним чином повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання;

- застосовані позивачем штрафні санкції та їх розмір є співмірними із наслідками тривалого невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання;

- окрім штрафних санкцій, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 48% річних в сумі 164115,55грн, які були зменшені судом до 3% річних – 10252,22грн.

Таким чином, в межах розгляду даної справи судом було враховано баланс інтересів сторін та здійснено висновок про відсутність підстав для зменшення пені та штрафу у тому числі у зв`язку із зменшенням розміру 48% відсотків річних до 3% (більше ніж на 154тис.грн.), чим дотримано мету існування та застосування неустойки, зокрема, щодо стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, та застосовано дискреційні повноваження саме щодо зменшення розміру здійснених позивачем нарахувань відсотків річних, а не звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань, що передбачено п. 6.2. договору.

За таких обставин, беручи до уваги, що сторони добровільно в договорі передбачили таку міру відповідальності, як нарахування штрафу в розмірі 10% від вартості вчасно неоплаченого товару при простроченні понад 30 днів та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки, а також те, що завданням неустойки є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання, а також враховуючи, що сума штрафу та пені не є занадто великою, порівняно з сумою основного боргу, а наслідки невиконання відповідачем зобов`язання не є більш вигідні для позивача, ніж належне виконання такого зобов`язання, та не порушують баланс інтересів сторін, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафу та пені.

Переглядаючи рішення у цій частині, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для втручання у визначений судом першої інстанції розмір штрафних санкцій, оскільки такі висновки не суперечать наведеним вище позиціям Верховного Суду та нормам закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності за порушення зобов`язання.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про неправомірність застосування подвійної відповідальності та одночасного стягнення пені та штрафу, суд апеляційної інстанції в цій частині враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пунктах 8.1. та 8.3. постанови від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, а також Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі №917/1173/22, відповідно до яких можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено нормами чинного законодавства.

При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість.

Що стосується доводів апелянта про відсутність збитків у позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанова Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Виходячи з викладеного, колегія суддів зауважує, що закон не покладає на позивача обов`язку доведення розміру збитків у випадку стягнення неустойки, однак не виключає його права на справедливу компенсацію майнових втрат, спричинених невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги про пені в сумі 105812,35грн та штрафу в сумі 116141,41грн є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції. При цьому, відповідач не довів наявність обставин та підстав для зменшення штрафних санкцій.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в оскаржуваній частині. Тоді як доводи апеляційної скарги відповідача фактично направлені на переоцінку обставин, які були правильно досліджені судом першої інстанції.

Оцінюючи доводи апелянта щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 914/633/18, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Разом із тим, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.

При цьому апеляційний господарський суд зважає на те, що відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У той же час, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру позивачем подано:

- договір про надання правничої допомоги №23/01 від 23.01.2026 та додаткову угоду №1 від 23.01.2026;

- копію рахунку на оплату № 27/01 від 27.01.2026 на суму 20000,00грн;

- акт надання послуг №27/01-2 від 27.01.2026 на суму 20000,00грн;

- платіжна інструкція №82 від 27.01.2026 на суму 20000,00грн;

- ордер серії АА № 1671370 від 23.01.2026 на ім`я адвоката Хмарської Я.В. та свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю №3750 від 19.01.2011.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем у встановленому порядку підтверджено факт понесення витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді першої інстанції в сумі 20000,00грн.

При цьому, будь-яких заперечень проти покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України не надходило.

Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанціх, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі є співмірним обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, з урахуванням ціни позову та складності справи, а заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00грн відповідають критеріям ст. 126 ГПК України, є розумно необхідними.

А тому, з огляду на значну ціну позову, характер і складність справи (у тому числі необхідність здійснення значної кількості математичних розрахунків), обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, участь представниці позивача у трьох судових засіданнях, підготовку процесуальних документів (складення та подання позовної заяви з додатками, відповіді на відзив та інших документів), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00грн, що є співмірним і справедливим у конкретних обставинах цієї справи.

Що стосується доводів скаржника про те, що стягнута судом сума 20000,00грн є завищеною та неспівмірною з фактичною складністю справи, обсягом наданих правничих послуг, характером спору та реальним обсягом процесуальної роботи представника позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

У разі недотримання вказаних вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям, оскільки за змістом ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (див. також постанову Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 922/1181/25).

Враховуючи, що у цій справі відповідачем не подано суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката та не обґрунтовано їх неспівмірності, а тому суд першої інстанції правомірно поклав на відповідача витрати позивача на правову допомогу в розмірі 20000,00грн у повному обсязі. Будь-яких доводів або доказів з приводу того, що неподання цих заперечень було зумовлено об`єктивною неможливістю або поважними причинами, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено. Обставин, які відповідно до ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України давали б суду першої інстанції підстави відмовити позивачу у відшкодуванні понесених ним витрат на правову допомогу повністю або частково, колегією суддів не встановлено.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "ТВ БІО МЕТОД задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі № 922/258/26 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВ БІО МЕТОД" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі №922/258/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.05.2026 у справі №922/258/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 31.07.2026.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов