Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №903/129/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Справа № 903/129/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бурика Олександра Васильовича на додаткове рішення господарського суду Волинської області від 11 травня 2026 року по справі № 903/129/26 (суддя Дем`як В.М., повний текст складено - 18 травня 2026 року)

за позовом Фізичної особи-підприємця Береста Григорія Павловича

до Фізичної особи-підприємця Бурика Олександра Васильовича

про стягнення 196 000 грн.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Береста Григорій Павлович (надалі – Позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Бурика Олександра Васильовича (надалі – Відповідач) про стягнення грошових коштів в розмірі 196 000 грн.

Рішенням місцевого господарського суду від 4 травня 2026 року в справі №903/129/26 позов задоволено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 196000 грн. заборгованості. Також, цим судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 663 грн та призначено судове засідання про оплату витрат на послуги адвоката.

8 травня 2026 року до суду першої інстанції від Позивача надійшло клопотання за вх. №01-87/2600/26 про стягнення судових витрат у розмірі 30 000 грн на професійну правничу допомогу та докази в їх підтвердження.

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 11 травня 2026 року заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі №903/129/26 задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн та відмовлено у задоволенні заяви Позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення 15000 грн.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному додатковому рішенні вказав, що Позивачем надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та який підтверджується матеріалами справи. В той же час, аналізуючи розмір заявлених до стягнення з Відповідача витрат, суд першої інстанції зауважив, що відносини між сторонами, на підставі яких подано позовну заяву, виникли на підставі договору поставки, тобто, на переконання суду, справа №903/129/26 є нескладною з огляду на встановленні обставини справи. Суд за таких обставин виснував, що покладення всіх понесених стороною судових витрат на іншу сторону не може бути надмірним тягарем для іншої сторони, вважаючи, що розмір витрат за здійснення представництва клієнта в суді у сумі 30 000 грн є завищеним та не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Окрім того, суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні вказав, що враховуючи вище зазначене та клопотання Відповідача викладене у відзиві на позовну заяву від 16 березня 2026 року за вх.№01-75/496/26 про зменшення витрат на правову допомогу та оцінкою співмірності суми витрат зі складністю та об`ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, беручи до уваги обсяг наданих правових послуг, то дане з позиції місцевого господарського суду є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 50% та стягнення з Відповідача 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав, висвітлених у ній, просив скасувати додаткове рішення Господарського суду Волинської області № 903/129/26 від 11 травня 2026 року та ухвалити постанову, якою відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що суд, зменшуючи розмір витрат до 50%, не навів жодного конкретного обґрунтування того, чому саме 15 000 грн є розумним та обґрунтованим розміром відшкодування. Апелянт вважає, що справа № 903/129/26 є нескладною справою у порядку спрощеного позовного провадження, яка стосується стягнення коштів за договором купівлі-продажу, та що розгляд справи відбувся фактично в одному судовому засіданні, а обсяг виконаних адвокатом робіт не відповідає заявленому розміру гонорару навіть з урахуванням зменшення. Наголошує, що з огляду на нескладність справи, невеликий обсяг виконаних процесуальних дій, стягнення навіть 15 000 грн є непропорційним та становить надмірний тягар для Відповідача, особливо в контексті того, що основне рішення по суті справи також є предметом апеляційного оскарження.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 11 травня 2026 року. Запропоновано Позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

22 червня 2026 року через підсистему “Електронний суд” від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що у позовній заяві зазначено, що Позивачем понесені витрати на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких складає 30000 грн та буде остаточно уточнений й підтверджено доказами у визначений процесуальним законом строк. Зауважив, що до закінчення судових дебатів у судовому засіданні представник позивача додатково повідомив суд першої інстанції про понесені витрати на правничу допомогу та зазначив, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду будуть надані докази щодо розміру судових витрат. Позивач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн є повністю співмірним виконаній роботі, охоплюється обсягом наданих послуг, а докази понесення таких витрат та їх Детальний розрахунок були подані вчасно у встановлений процесуальним законом спосіб.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 903/129/26 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3328 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 332800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги Відповідача, суд апеляційної інстанції виснує, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно–західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Волинської області слід залишити без змін. При цьому колегія апеляційного господарського суду виходила з наступного.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Натомість, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, згідно з частиною першою статті 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша).

Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин другої та третьої статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (частина третя статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

· право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (схожі правові висновки наведені і в постанові Верховного Суду від 19 липня 2021 року в справі №910/16803/19);

· процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року в справі №921/221/21 та від 31 травня 2022 року в справі №917/304/21);

· заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц);

· потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №161/5317/18).

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

Наведені вище положення Господарського процесуального кодексу України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 Господарсько процесуального кодексу України.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 2 лютого 2024 року в справі № 910/9714/22.

Колегія суддів зазначає, що на виконання вищеописаних норм права та позицій Верховного Суду у позовній заяві сторона Позивача зазначила, що Позивачем понесені витрати на правничу допомогу, та що орієнтовний розмір яких складає 30 000 грн та буде остаточно уточнений й підтверджено доказами у визначений процесуальним законом строк. До закінчення судових дебатів у суді першої інстанції у судовому засіданні представник Позивача додатково повідомив суд про понесені ним витрати на правничу допомогу та зазначив, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду будуть надані докази щодо розміру судових витрат. Водночас, як встановлено апеляційним господарським судом у п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення Заява та відповідні докази були подані до місцевого господарського суду.

Також, судом апеляційної інстанції у справі № 903/129/26 встановлено, що між адвокатом Андріяш Наталією Валеріївною (виконавець) та Позивачем (замовник) укладено договір про надання правничої допомоги від 12 лютого 2026 року (надалі – Договір; а.с. 63).

Згідно умов пункту 1.1 Договору визначено, що Позивач доручив, а виконавець прийняв на себе зобов`язання надати правову допомогу Позивачу в справі про стягнення з Відповідача на користь Позивача грошові кошти за непоставлений товар у розмірі 196 000 грн за договором купівлі-продажу від 29 січня 2026 року №29/2026. Виконавець згідно даного договору здійснює представництво інтересів замовника щодо формування та надсилання претензії, звернення та представництва у Господарському суді Волинської області як суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата послуг виконавця (гонорар) за даним Договором визначається домовленістю сторін та становить 30 000 грн, що включає підготовку процесуальних документів у справі, додаткових документів, пов`язаних з участю в справі та в разі необхідності участь в судових засіданнях у справі. Сторони визначають фіксовану вартість судового засідання - 6 000 грн. У разі затрати великого об`єму часу виконавцем, наприклад значна кількість судових засідань у справі, що виходитиме за межі погодженого сторонами гонорару обумовлена сума гонорару може бути перерахована в сторону збільшення про що сторони підписують додаткову угоду.

Згідно акту виконаних робіт від 6 травня 2026 року, який укладений між сторонам договору про надання правничої допомоги та розрахунок сума гонорару за надану правничу допомогу у справі становить 30 000 грн.

Окрім того, згідно акту виконаних робіт від 6 травня 2026 року та детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом для надання правової допомоги по судовій справі №903/129/26 адвокат надав клієнтові наступну професійну правничу допомогу, а саме:

· вивчення та правовий аналіз договору купівлі-продажу між Позивачем та Відповідачем та документів щодо оплати і поставки товару;

· підготовка претензії на ім`я Відповідача;

· підготовка позовної заяви та додатків до позову;

· підготовка відповіді на відзив на позовну заяву;

· підготовка клопотання про перехід до розгляду справ в спрощене позовне провадження з викликом сторін;

· участь в судовому засіданні.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суду враховує, що рішенням Господарського суду Волинської області від 11 травня 2026 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі, тобто судове рішення цілком винесено на користь Позивача.

В той же час, колегія суддів вважає підтвердженими судові витрати Позивача в розмірі 30 000 грн, понесені за підготовку позовної заяви.

Зокрема, на підтвердження таких витрат Позивачем долучено: Договір про надання правничої допомоги від 12 лютого 2026 року в якому зазначено фіксований розмір правничої допомоги та акт надання послуг від 6 травня 2026 року, в якому зазначено про підготовку позовної заяви та відповіді на відзив на позовну заяву.

При цьому, колегія апеляційного господарського суду констатує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічний висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №912/1025/20.

В той же час, колегією суду враховується, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу є фіксованим розміром, зазначеним в пункті 3.1 Договору.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року в справі № 755/9215/15-ц зазначено про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19 зазначено про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено про те, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тож враховуючи те, що в даній справі місцевим господарським судом частково задоволено заяву Позивача щодо покладання на Відповідача послуг адвоката, а саме в розмірі 15000 грн (із заявлених 30000 грн) суд апеляційної інстанції констатує, що предметом апеляційного розгляду є саме стягнення витрат у задоволеній сумі, що оскаржується апелянтом.

Дослідивши наданий адвокатом акт приймання-передачі виконаних робіт від 6 травня 2026 року в розрізі виду наданих адвокатом послуг, колегія суду вважає, що такий вид правничої допомоги як огляд, вивчення, аналіз та попередня правова оцінка документів, підготовка претензій охоплюється таким видом послуги як написанням позовної заяви. При цьому, з огляду на участь представника Позивача в судових засідання та подання відповіді на відзив, колегія суду колегія суду вважає доведеною такий вид послуги як вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу.

За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши акт наданих послуг в розрізі детального опису виконаних робіт, колегією суддів враховується, що більшість робіт, виконаних Адвокатом пов`язаних саме із складанням та написанням позовної заяви без створення нових доказів, що вказує про поглинання робіт пов`язаних із підготовкою позовної заяви самим же написанням позовної заяви. Також вважаються підтвердженими послуги з участі в судовому засіданні від 4 травня 2026 року, яке тривало 20 хв. та написання відповіді на відзив на позовну заяву. Проте, з огляду на суму позовних вимог і факт задоволення позову, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо достатності та обгрунтованості стягнення цих витрат (з урахуванням поглинання певного виду робіт, що описано вище) у розмірі 15000 грн (що складає 7.66 % від суми позову, а отже не є завищенною по відношенню до суми позовних вимог).

Окрім того, в апеляційній скарзі Відповідач заявляючи про скасування додаткового рішення в цілому та відмови в задоволенні заяви представника Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, Відповідач залишає поза увагою вимоги частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. При цьому колегією суддів враховується, що судовим рішенням в повному обсязі задоволено позовні вимоги Позивача.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо обгрунтованості його вимог в розрізі оскарження ним і основного рішення, адже після залишення без розгляду апеляційної скарги Відповідача на основне рішення за наслідком не сплати ним судового збору, останній не усунув даних недоліків, що стало підставою для повернення цієї апеляційної скарги скаржнику ухвалою 27 липня 2026 року.

Відтак виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи вищезазначене та всі аспекти і складність даної справи, враховуючи позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21щодо можливості зменшення фіксованої суми гонорару, враховуючи заперечення Відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зважаючи на задоволення позову Позивача, суд апеляційної інстанції доходить висновку про підставність стягнення з Відповідача на користь Позивача 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також таким, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат.

Судове рішення в цій частині щодо стягнення 15000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу і було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін та відхиляє апеляційну скаргу.

У відповідності до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, документально необґрунтованими, з огляду на що відхиляє їх з підстав, вказаних вище в даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга на додаткове рішення, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі додаткове рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бурика Олександра Васильовича на додаткове рішення господарського суду Волинської області від 11 травня 2026 по справі № 903/129/26 - залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення господарського суду Волинської області від 11 травня 2026 року по справі № 903/129/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №903/129/26 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.