Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №910/12690/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. Справа№ 910/12690/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сковородіної О.М.

суддів: Тищенко А.І.

Колесника Р.М.

секретар судового засідання Фурсов Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Гарантований Покупець"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12690/25 (суддя - Марченко О.В., повне рішення складено 15.01.2026) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 (суддя - Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама"

до Акціонерного товариства "Гарантований Покупець"

про стягнення 7 301 966, 45 грн

за участю представників:

від позивача: Журкевич М.В.;

від відповідача: Кулибаба В.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 7 301 966, 45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2025 було відкрито провадження у справі №910/12690/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" були задоволені частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" 5 672 373, 84 грн основної заборгованості; 433 310, 81 грн 3% річних; 1 195 844, 40 грн втрат від інфляції.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Гарантований Покупець" 03.02.2026, у встановлений процесуальним законом строк, через підсистему "Електронний суд" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" про ухвалення додаткового рішення, в якій просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн. задоволена у частково в розмірі 30 000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням Державне підприємство "Гарантований покупець" 27.02.2026 у встановлений процесуальний строк через електронний кабінет подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення у повному обсязі, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалою апеляційного суду від 23.02.2026 було відкрито апеляційне провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12690/25.

Ухвалою апеляційного суду від 04.03.2026 було відкрито апеляційне провадження за скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25.

Ухвалою апеляційного суду від 13.05.2026 апеляційні скарги на основне та додаткове рішення були об`єднані в одне апеляційне провадження.

За змістом апеляційної скарги, заявник вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та проігнорував доводи Гарантованого покупця щодо особливостей регулювання спірних правовідносин в контексті останніх змін до законодавства, яке підлягає застосуванню.

Крім того, не погоджується в частині часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн та вважає додаткове рішення в даній частині необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права.

26.02.2026 відповідачем був наданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційний суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції від 12.01.2026 залишити без змін.

04.03.2026 відповідачем був наданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційний суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а додаткове рішення суду першої інстанції від 09.02.2026 залишити без змін.

13.05.2026 апелянтом через систему «Електронний суд» було надано додаткові пояснення, в яких останній виклав свій контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

У судове засідання 22.07.2026 з`явились представники сторін.

Представник відповідача (апелянта) просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 та додаткове рішення від 09.02.2026 з підстав викладених у апеляційних скаргах.

Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а оскаржувані рішення залишити без змін з мотивів викладених у відзивах на апеляційні скарги.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12690/25 в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат скасуванню, апеляційна скарга на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та досліджено судом апеляційної інстанції.

05.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" (далі за текстом - продавець за «зеленим» тарифом або позивач) і Державним підприємством "Гарантований Покупець" (далі за текстом - гарантований покупець або відповідач) було укладено Договір, за умовами якого:

- за Договором продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов Договору та законодавства України, у тому числі Порядку №641 або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 №2804 [далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами] (пункт 1.1 Договору в редакції додаткової угоди від 12.03.2020 №370/01/20);

- за Договором гарантований покупець зобов`язується надавати, а продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату згідно з умовами Договору та законодавства України, у тому числі Порядку №641 або Порядку продажу електричної енергії споживачами (пункт 1.2 Договору доповнений додатковою угодою від 16.03.2021 №1178/01/21);

- сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законами України «Про ринок електричної енергії», «;Про альтернативні джерела енергії», Порядком №641, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №308, та керуються їх положеннями і положеннями законодавства України при виконанні Договору (пункт 2.1 Договору в редакції додаткової угоди від 12.03.2020 №370/01/20);

- продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу (пункт 2.3 Договору в редакції додаткової угоди від 12.03.2020 №370/01/20);

- продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку №641, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України (пункт 2.4 Договору в редакції додаткової угоди від 12.03.2020 №370/01/20);

- вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку №641 або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці (пункт 2.5 Договору в редакції додаткової угоди від 12.03.2020 №370/01/20);

- розмір частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця визначається згідно з главою 9 Порядку (пункт 2.6 Договору доповнений додатковою угодою від 16.03.2021 №1178/01/21);

- обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку №641 або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами (пункт 3.1 Договору в редакції додаткової угоди від 12.03.2020 №370/01/20);

- розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (пункт 3.2 Договору в редакції додаткової угоди від 12.03.2020 №370/01/20);

- оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами (пункт 3.3 Договору в редакції додаткової угоди від 16.03.2021 №1178/01/21);

- гарантований покупець зобов`язаний: купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію; розраховувати розмір частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до глави 9 Порядку №641 (пункт 4.5 Договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 16.03.2021 №1178/01/21);

- якщо продавець за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, і Регулятор вже встановив «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу до 01.01.2030 (пункт 7.4 Договору в редакції додаткової угоди №370/01/20 від 12.03.2020).

Так, сторонами протягом жовтня 2021 року та лютого - вересня 2022 року було підписано такі акти купівлі-продажу електричної енергії на загальну суму 10 693 614,32 грн, а саме:

від 31.10.2021 (за жовтень 2021 року) на суму 1 809 879,55 грн з ПДВ;

від 28.02.2022 (за лютий 2022 року) на суму 627 511,70 грн з ПДВ (16.02.2023 сторонами підписано акт коригування до акта купівлі-продажу електроенергії від 28.02.2022 (за лютий 2022 року) на суму 28,30 грн з ПДВ; загальна вартість виробленої електричної енергії за лютий 2022 року склала 627 540 грн);

від 31.03.2022 (за березень 2022 року) на суму 668 968,50 грн з ПДВ;

від 30.04.2022 (за квітень 2022 року) на суму 1 235 893,84 грн з ПДВ;

від 31.05.2022 (за травень 2022 року) на суму 1 391 929,90 грн з ПДВ;

від 30.06.2022 (за червень 2022 року) на суму 1 437 772,91 грн з ПДВ;

від 31.07.2022 (за липень 2022 року) на суму 1 804 347,28 грн з ПДВ (16.05.2024 сторонами підписано акт коригування до акта купівлі-продажу електроенергії від 31.07.2022 (за липень 2022 року) на суму 11 798,52 грн; загальна вартість виробленої електричної енергії за липень 2022 року склала 1 816 145,80 грн);

від 31.08.2022 (за серпень 2022 року) на суму 1 612 655,54 грн з ПДВ (17.05.2024 сторонами підписано акт коригування до акта купівлі-продажу електроенергії від 31.08.2022 (за серпень 2022 року) на суму 10 545,06 грн; загальна вартість виробленої електричної енергії за серпень 2022 року склала 1 623 200,60 грн);

від 30.09.2022 (за вересень 2022 року) на суму 81 748,67 грн з ПДВ (30.04.2024 сторонами підписано акт коригування до акта купівлі-продажу електроенергії від) 30.09.2022 (за вересень 2022 року) на суму 534,55 грн; загальна вартість виробленої електричної енергії за вересень 2022 року склала 82 283,22 грн).

Відповідач розрахувався з позивачем частково на загальну суму 5 019 919,80 грн, а саме:

за жовтень 2021 року сплачено 1 744 626,95 грн (13.10.2021 - 335 618,90 грн; 25.10.2021 - 222 888,66 грн; 29.10.2021 - 172 888,60 грн; 29.10.2021 - 60 049,10 грн; 15.11.2021 - 324 383,28 грн; 28.09.2022 - 244 782,90 грн; 18.10.2022 - 267 579,86 грн; 18.10.2023 - 869,90 грн; 20.10.2023 - 364,59 грн; 30.11.2023 - 1 174,26 грн; 28.12.2023 - 2 005,01 грн; 21.02.2024 - 5 918,04 грн; 30.07.2024 - 95 871,58 грн; 28.08.2024 - 10 232,27 грн);

за лютий 2022 року сплачено 525 836,41 грн (15.02.2022 - 206 123,80 грн; 24.02.2022 - 319 712,61 грн);

за березень 2022 року сплачено 115 622,29 грн (29.03.2022 - 68 407,42 грн; 07.04.2022 - 47 214,87 грн);

за квітень 2022 року сплачено 610 105,34 грн (15.04.2022 - 72 475,06 грн; 25.04.2022 - 104 355,15 грн; 06.05.2022 - 36 777,58 грн; 07.12.2022 - 63 768,38 грн; 31.05.2023 - 116 757,61 грн; 06.06.2023 - 215 971,56 грн);

за травень 2022 року сплачено 240 576,54 грн (16.05.2022 - 72 564,73 грн; 25.05.2022 - 99 005,26 грн; 07.06.2022 - 69 006,55 грн);

за червень 2022 року сплачено 360 921,22 грн (15.06.2022 - 46 953,22 грн; 27.06.2022 - 81 176,07 грн; 30.06.2022 - 70 881,42 грн; 07.07.2022 - 75 521,78 грн; 29.07.2022 - 54 031,36 грн; 25.08.2022 - 32 357,37 грн);

за липень 2022 року сплачено 586 085,24 грн (14.07.2022 - 168 826,40 грн; 25.07.2022 - 193 543,74 грн; 29.07.2022 - 223 715,10 грн);

за серпень 2022 року сплачено 775 702,43 грн (15.08.2022 - 267 519,41 грн; 25.08.2022 - 248 948,88 грн; 31.08.2022 - 259 234,14 грн);

за вересень 2022 року сплачено 60 443,38 грн (15.09.2022 - 44 876,37 грн; 26.09.2022 - 10 898,08 грн; 30.09.2022 - 4 668,93 грн).

Підставою для звернення з даним позовом стала відсутність оплати електроенергії за період жовтень 2021 року і лютий - вересень 2022 року становить 5 673 694,52 грн. Також, позивачем нараховані за прострочення виконання грошових зобов`язань інфляційні втрати у розмірі 1 195 844,40 грн та 3% річних у розмірі 433 748,21 грн.

Суд першої інстанції в повному обсязі задовольнив вимоги про стягнення 1 195 844,40 грн інфляційних втрат та основної заборгованості в сумі 5 672 373,84 грн, частково задовольнив вимоги про стягнення 433 310,81 грн 3% річних.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) та зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.

Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено в п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", виробник електричної енергії (виробник) - це суб`єкт господарювання, який здійснює виробництво електричної енергії.

Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець електричної енергії (гарантований покупець) - це суб`єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов`язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, об`єкти електроенергетики або черги будівництва (пускові комплекси) яких включені до балансуючої групи гарантованого покупця, та придбавати послугу із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії (послуга за механізмом ринкової премії) у виробників, які уклали з ним договір про надання послуги із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії (договір про надання послуги за механізмом ринкової премії), а також виконувати інші функції, визначені законодавством.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом.

За положеннями ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

У п. 2 ч. 3 ст. 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено право виробника електричної енергії на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію.

Згідно з ч. 6 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за "зеленим" тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб`єктами господарювання, яким встановлено "зелений" тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором.

Щодо тверджень Відповідача про необхідність застосування Наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022, які встановлюють спеціальний порядок розрахунків, у зв`язку із чим у Відповідача відсутня прострочена заборгованість перед Позивачем.

З метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електроенергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану Міненерго прийнято Накази № 140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та № 206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом».

Наказ № 140 було видано з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії та зобов`язано ДП «Гарантований покупець» забезпечити перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець», із дотриманням Порядку № 641.

Наказом № 140 встановлено розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець».

Міненерго було встановлено відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел.

Обов`язок розподілу було покладено саме на ДП «Гарантований покупець» та у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку і надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Отже, вказаним Наказом врегульовано розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець». Даний Наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару, та не змінює обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох (п`яти в новій редакції Порядку) робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

З 05.07.2022 року Наказ № 140 втратив чинність, натомість набув чинності Наказ № 206.

Метою Наказу № 206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.

Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел.

Обов`язок розподілу було покладено на ДП «Гарантований покупець» у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Зокрема, підпунктом 1 пункту 2 Наказу установлено, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку державного підприємства «Гарантований покупець» (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності державного підприємства «Гарантований покупець») станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно: сума, що дорівнює 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання.

За результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку державного підприємства «Гарантований покупець» (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності державного підприємства «Гарантований покупець») станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1 - 5 пункту 2 цього наказу (п. 3).

Отже, Наказом № 206 врегульовано розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з АТ «Гарантований покупець». Вказаний Наказ не звільняє АТ «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару, та не змінює обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох (п`яти в новій редакції Порядку) робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Аналогічна позиція була вказана в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 та постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22.

Таким чином, посилання Відповідача на Накази Міненерго № 140 та № 206 не можуть бути взяті до уваги, оскільки останні не звільняли Відповідача від виконання зобов`язань щодо 100% оплати вартості відпущеної електроенергії у строки, визначені Порядком № 641.

Щодо тверджень відповідача про відсутність прострочення, оскільки, обов`язок Відповідача щодо оплати 100% вартості електричної енергії Позивачу обумовлений 100% оплатою ОСП (третьою особою) послуги перед Відповідачем.

Відповідно до п. 11.4 Порядку № 641 Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Вказана норма не визначає конкретних механізмів врахування суми коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП, також подібних механізмів не визначає жодна інша постанова НКРЕКП.

Механізм застосування цього пункту Порядку № 641, запропонований Відповідачем у апеляційній скарзі, ґрунтується на припущеннях Відповідача.

Таким чином, порушення зобов`язань з боку ПрАТ «НЕК «Укренерго» перед Відповідачем не може бути підставою для звільнення Відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань останнього щодо оплати відпущеної йому Позивачем електроенергії.

Щодо твердження Відповідача про наявність у нього права на зменшення рівня розрахунків з Позивачем у зв`язку із наявністю у Позивача заборгованості перед Відповідачем за частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електроенергії.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.09.2022 р. у справі № 640/4069/21 було визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП № 641 від 26.04.2019, затверджених постановою НКРЕКП № 46 від 15.01.2021, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Вказаним рішенням було визнано протиправною і нечинною формулу розрахунку відшкодування частки вартості врегулювання небалансів, у зв`язку із чим нарахування сум відшкодування частки вартості врегулювання небалансів Позивачу в період з 15.01.2022 по 08.09.2022 року є незаконним.

Позивач не зобов`язаний виконувати положення нормативно-правового акту, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.

Постановою НКРЕКП №652 від 03.04.2024, абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення».

В результаті внесення змін абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2022 року № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення.».

Наведене положення не містить процедури реалізації Гарантованим покупцем права на зменшення рівня розрахунків та посилань на відповідні норми законодавства.

Зазначене положення постанови НКРЕКП не передбачає автоматичного зменшення розрахунків, а лише надає Гарантованому покупцеві право на такі дії, яке має бути реалізовано у відповідності до належної процедури та у межах законодавства.

Тобто, чинним законодавством визначено механізми, за допомогою яких Відповідач може захистити свої права та стягнути заборгованість з Позивача, зокрема, шляхом звернення з позовом, зустрічним позов в межах даної справи, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заявою про припинення зобов`язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди. Проте, Відповідачем не було здійснено таких дій.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на обставини непереборної сили, як наслідок, неможливість стягнення з відповідача боргу, 3% річних, інфляційних втрат у судовому порядку.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

В обґрунтування наявності обставин непереборної сили АТ "Гарантований покупець" посилається на введення на території України воєнного стану.

Колегія суддів зауважує, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 внаслідок повномасштабного вторгнення країни агресора (рф) є загальновідомим фактом та саме з цієї дати боржники можуть бути звільнені від відповідальності за порушення зобов`язань, у випадку неможливості виконання зобов`язання саме внаслідок дії обставин форс-мажору.

Воєнний стан в Україні, у зв`язку з триваючою військовою агресією рф неодноразово продовжувався та наразі триває, що є загальновідомим фактом, який в будь-якому разі так чи інакше впливає на провадження господарської діяльності суб`єктів господарювання, як позивача, так і відповідача, навіть якщо обставина введення воєнного стану не є форс-мажорною у конкретних спірних правовідносинах. А тому, посилання відповідача на форс-мажорні обставини при виконанні останнім своїх зобов`язань за договором є необґрунтованими.

Щодо розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК).

За приписами пп. 14.1.191. Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 вказав таке:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття".

Сторонами договору (з урахуванням зміни його редакції) чітко не визначено порядок здійснення оплати, що має наслідком - врегулювання відносин між сторонами шляхом застосування ч.1 ст. 692 ЦК України.

Апеляційний суд погоджується з розрахунком 3% річних та інфляційних втрат, які досліджені судом першої інстанції в місяцях, в яких після здійснення коригування розмір заборгованості зменшився.

Також, коригування в сторону збільшення відбулось на суму заборгованості лютого 2022 та вересня 2022, апеляційний суд їх не перераховує та погоджується з ними, оскільки, коригування заборгованості за лютий 2022 відбулось до початку періоду, з якого позивач здійснює нарахування, а розрахунок за вересень 2022 позивач здійснює окремо та встановлює період, після якого вже відбулось коригування.

Але, суд не погоджується з розрахунком здійсненим за липень та серпень 2022 років, оскільки нарахування здійснюється з дати виникнення заборгованості на повну суму (одразу з урахуванням подальшого збільшення розміру заборгованості за рахунок коригування).

З огляду на те, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивачем здійснено на загальну суму заборгованості, а не за кожним місяцем окремо, апеляційний суд позбавлений можливості зробити перерахунок конкретно за липнем та серпнем 2022 років.

Тому, для здійснення розрахунку апеляційний суд здійснює нарахування на загальну суму боргу за вирахуванням сум коригування, з подальшим збільшення загальної суми боргу в дати укладання актів коригування.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що позивачем вказано період нарахування інфляційних втрат з 21.03.2023 по 08.10.2025, але з розрахунку вбачається, що останнім місяцем за яким здійснено нарахування інфляційних втрат є серпень 2025, тому фактично суд здійснює перерахунок інфляційних втрат до 01.09.2025 з метою дотримання періоду нарахування, визначеного позивачем та запобігання виходу за межі перегляду справи.

При цьому, як позивач, так і відповідач застосовують позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02.12.2025 у справі № 910/4069/23, де суд касаційної інстанції дійшов висновку, що індекс інфляції має бути заокруглений до десяткового числа після коми.

Апеляційний суд розраховує 3% річних та інфляційні втрати наступним чином:

з 21.03.2023 по 16.05.2024 (дата коригування за липень 2022) на суму 5 628 190,42 грн та встановлює розмір 3% річних в сумі 195 502,83 грн, розмір інфляційних втрат в сумі 174 473,90 грн (коефіцієнт інфляції 104,1);

з 17.05.2024 по 17.05.2024 (дата коригування за серпень 2022) на суму 5 639 988,94 грн. та встановлює розмір 3% річних в сумі 462,29 грн, розмір інфляції 0,00 грн;

з 18.05.2024 по 08.10.2025 на суму 5 650 534,00 грн та встановлює розмір 3% річних в сумі 236 104,26 грн;

з 18.05.2024 по 01.09.2025 на суму 5 650 534,00 грн та встановлює розмір інфляційних втрат в сумі 926 687,58 грн (коефіцієнт інфляції 116,4).

Загальний розмір 3% річних, який підлягає до стягнення становить 432 971,20 грн., а інфляційних втрат 1 101 161,48 грн.

Частина 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи, викладені Акціонерного товариства "Гарантований Покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12690/25, знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 5 672 373,84 грн основного боргу, 1 101 161,48 грн. інфляційних втрат, 432 971,20 грн. 3% річних, а в іншій частині позову необхідно відмовити.

Судові витрати по відношенню до рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12690/25 відповідно до ст. 129 ГПК України розподіляються пропорційно розміру задоволених вимог, та пропорційно розміру судових витрат на оплату судового збору за звернення з апеляційною скаргою.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" про ухвалення додаткового рішення, в якій просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн. задоволена у частково в розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалюючи дане рішення місцевий господарський суд, зважаючи на обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, а також обсяг наданих адвокатом послуг, враховуючи заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу є надмірно великим в порівнянні з фактично наданими адвокатом послугами, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 42 000,00 грн задовольнив частково та відшкодував за рахунок відповідача 30 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

За приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у ч. 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).

Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 3 статті 237 ЦК України унормовано, що однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

29.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячна Брама» (далі за текстом - клієнт або позивач) і адвокатом Савченко Ольгою В`ячеславівною було укладено договір надання правничої допомоги №1623, за умовами пункту 1.1 якого адвокат зобов`язується відповідно до завдання клієнта надати правничу допомогу клієнту, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надану правничу допомогу.

Так, згідно із завданням №1 адвокат прийняв до виконання таке завдання позивача:

- підготовка позовної заяви та інших необхідних документів для подачі до Господарського суду міста Києва позову про стягнення заборгованості за період 2021 - 2022 роки з Підприємства, процесуальне ведення справи, участь в засіданнях, отримання рішення суду (пункт 1);

- строк надання правничої допомоги - протягом строку розгляду справи у суді першої інстанції (пункт 2);

- вимоги - ведення справи має вестись з поданням всіх процесуальних документів, що необхідні для об`єктивного розгляду справи, захисту клієнта (пункт 3);

- вартість надання правничої допомоги - 42 000 грн (пункт 4);

- порядок оплати передбачає здійснення передплати у сумі 33 600 грн протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати погодження даного завдання, а також 8 400 грн протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати погодження даного завдання (пункт 4.1).

Позивачем і адвокатом 12.01.2026 підписано акт приймання-передачі наданих послуг №1, відповідно до якого адвокат надав клієнту такі послуги:

- підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з відповідача та подача позову до Господарського суду міста Києва; кількість годин роботи адвоката - 7;

- підготовка відповіді на відзив та подача до Господарського суду міста Києва; кількість годин роботи адвоката - 4.

Таким чином, подані позивачем документи щодо наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі в суді першої інстанції є належними і допустимими доказами в підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач заперечує проти заявленого позивачем та задоволеного судом розміру витрат на правову допомогу вказуючи на те, що розмір заявлених витрат є неспівмірним обсягу робіт адвоката, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи.

Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, з врахуванням критеріїв, що застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Досліджуючи обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно їх неспівмірності, фактичності та неминучості їх надання, з огляду на наступне.

Як відмічено скаржником, дана справа не є складною в розумінні п. 1 ч. 4 ст. 126 ГПК України з огляду на фактичні обставини справи, а також судову практику, яка сформувалася під час вирішення спорів, пов`язаних із стягненням заборгованості за вироблену електричну енергію перед виробниками за «зеленим» тарифом.

За наведеного, зважаючи на положення норм процесуального законодавства, критерії пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правову допомогу у розмірі 42 000,00 грн є непропорційною до предмету спору, складності даної справи та обсягом наданих робіт.

Північний апеляційний господарський суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Державне підприємство "Гарантований покупець" у апеляційній скарзі посилається на те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, нерозумними, завищеними щодо іншої сторони спору, зважаючи на рівень складності справи, витрачений адвокатом час, неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас скаржник не враховує, що заявлена позивачем до суду першої інстанції сума витрат на оплату послуг адвокатів склала 42 000,00 грн, однак місцевим господарським судом заяву позивача задоволено частково, а саме у сумі 30 000,00 грн.

Тобто, судом першої інстанції, з урахуванням у тому числі заперечень АТ "Гарантований покупець", заявляючи про завищеність суми правової допомоги, ігнорує той факт, що суд першої інстанції вже відфільтрував вимоги до рівня, який вважав обґрунтованим і необхідним для даної справи.

Посилання апелянта на практику Верховного Суду не спростовують законності додаткового рішення, а навпаки - підтверджують правильність підходу суду, оскільки, суд першої інстанції надав оцінку запереченням відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу та реалізував свої повноваження шляхом зменшення заявленої суми до 30 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 є необґрунтованими. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Тому, апеляційна скарга на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 не підлягає задоволенню.

Судовий збір за подання апеляційної скарги на додаткове рішення не сплачується, тому, не підлягає розподілу.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Гарантований Покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12690/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/12690/25 в частині стягнення 1 195 844,40 грн інфляційних втрат та 433 310,81 грн 3% річних - скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" (вул. Шевченка Т., буд. 120, м. Львів, 79042; ідентифікаційний код 38140764) про стягнення з Акціонерного товариства "Гарантований Покупець" (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) задовольнити частково, стягнути 3% річних у сумі 432 971,20 грн. та 1 101 161,48 грн. інфляційних втрат, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Гарантований Покупець" (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" (вул. Шевченка Т., буд. 120, м. Львів, 79042; ідентифікаційний код 38140764) 5 672 373,84 грн основного боргу, 1 101 161,48 грн. інфляційних втрат, 432 971,20 грн. 3% річних та 86 478,07 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Брама" (вул. Шевченка Т., буд. 120, м. Львів, 79042; ідентифікаційний код 38140764) на користь Акціонерного товариства "Гарантований Покупець" (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) судові витрати за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 1 710,41 грн.

5. Видачу наказу у справі №910/12690/25 доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/12690/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Гарантований Покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 залишити без задоволення.

8. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12690/25 - залишити без змін.

9. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

10. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 30.07.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Судді А.І. Тищенко

Р.М. Колесник