Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №370/665/26 — Макарівський районний суд Київської області

"22" липня 2026 р. Справа № 370/665/26

Провадження № 2/370/385/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року с-ще Макарів

Макарівського районного суду Київської області в складі головуючого судді Бізяєвої Н.О., за участю секретаря судового засідання Мінасян Я.А., розглянувши в залі суду с-ще Макарів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Вироком Макарівського районного суду Київської області від 24.09.2024 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України та призначено покарання, з застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу у розмірі 3 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік. З вироку вбачається, що ОСОБА_2 17.05.2021 року, близько 20:30 год., перебуваючи в стані алкогольного спяніння, керуючи легковим автомобілем марки «ВАЗ2102», днз НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою смт. Макарів-Наливайківка Бучанського району Київської області, проявив злочину самовпевненість не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням автомобіля, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини автодороги та допустив його перекидання. В результаті ДТП ним, як пасажиром автомобіля було отримано тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент скоєння. В ході досудового слідства його було визнано потрепілим по зазначеному кримінальному провадженню. Також ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язаня відшкодувати завдану йому матеріальну шкоду та моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн., протягом щомісячних випалт по 1 500,00 грн. на протязі 24 місяців, починаючи з 20.03.2023, що підтверджується розпискою. Проте, взятих на себе обов`язків ОСОБА_2 не виконав, сплативши лише 4 500,00 грн.

Ухвалою суду від 09 березя 2026 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, а саме шляхом направлення судових повісток та кореспонденції суду засобами поштового зв`язку на адресу його зареєстрованого місця проживання, однак до суду повернулись конверти з відмітками «Адресат відсутній за вказаною адресою». Про причини своєї неявки відповідач суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, тому суд за відсутності заперечень сторони позивача, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів ухвалює заочне рішення.

Дослідивши письмові докази у справи, суд дійшов висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17 травня 2021 року, близько 20 години 30 хвилин (більш точного часу не установлено) водій ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем марки «ВАЗ 2102», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухався автодорогою смт. Макарів - с. Наливайківка Бучанського району Київської області, зі сторони селища міського типу Макарів в напрямку села Наливайківка. Рухаючись у вказаному напрямку неподалік с. Наливайківка Бучанського району Київської області водій ОСОБА_2 , проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, внаслідок чого на правосторонньому заокругленню відносно його напрямку руху, не впорався з керуванням автомобіля марки «ВАЗ 2102», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та виїхав за межі проїзної частини дороги на узбіччя, де допустив перекидання автомобіля. В результаті ДТП пасажиром автомобіля ОСОБА_1 було отримано тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент спричинення.

Вироком Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2024 року (справа №370/1344/21) ОСОБА_2 визнано виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання, зі застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу у розмірі 3 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина відповідача ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом, та не підлягає доказуванню.

Згідно розписки відповідача від 20.03.2023 року, оригінал якої перебуває у позивача, ОСОБА_2 зобов`язувався відшкодувати ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду завдану кримінальним правопорушенням в загальному розмірі 40 000,00 грн. протягом 24 місяців шляхом щомісячних виплат по 1 500,00 грн.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань перед позивачем, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Предметом розгляду справи є стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилось закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти від відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Суд зауважує, що витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Такими підтверджуючими документами є: виписка з історії хвороби, виписка з медичної амбулаторної картки, копії листів медичних призначень та документи, що підтверджують придбання лікарських засобів (фіскальні та товарні чеки).

Матеріали справи місять лише рахунки на оплату, товарні чеки щодо придбання лікарських засобів та проведення магнітно-резонансної томографії.

Разом із тим матеріали справи не містять медичної документації, яка б підтверджувала призначення зазначених лікарських засобів, необхідність проведення відповідного обстеження, їх зв`язок із лікуванням тілесних ушкоджень, отриманих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Не надано також виписок із медичних закладів, медичних висновків, рецептів, призначень лікаря чи інших доказів, які б підтверджували необхідність понесених витрат.

Зважаючи на наведене, підстави для задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди відсутні.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду Українив ід 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч.3 ст. 12, та 81 ЦПК України.

Позивач в обґрунтування моральної шкоди в позовній заяві зазначила, що він переніс фізичні та психологічні страждання, яких зазнав внаслідок тілесих ушкоджень. Врезультаті психологічного навантаження було тимчасово втрачено спокій та моральну рівновагу, порушено нормальний рітм життя, сон, апетит, значно знизилась працездатність. Оскільки відповідач не відшкодував шкоду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко протии України», «Науменко протии України»).

Враховуючи доводи позивача, суд бере до уваги, що внаслідок дій відповідача позивач зазнав значного погіршення стану здоров`я.

Також, на глибину моральних страждань позивача, на переконання суду вплинуло і те, що відповідач не вжив жодних заходів щодо відшкодування названих збитків, що спричинило необхідність звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Вина відповідача в заподіяні моральної шкоди позивачу повністю підтверджується матеріалами справи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між тим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн., на думку суду достатніми доказами не обґрунтовані.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає, що дана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача підлягає стягненню 20 000 грн. моральної шкоди на користь позивача.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому, згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України та ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за дану позовну заяву слід стягнути з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 43, 49, 76-83, 89, 128, 141, 247, 258-259, 263-265, 272-273, 280-284, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн. 20 коп. судового збору.

В задоволені решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Макарівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складене 03.08.2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: не відомий, адерса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: Н.О. Бізяєва