Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №361/898/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/898/24

Провадження № 2/361/2662/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.05.26

25 травня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

секретаря Михальової М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Садової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рено Україна» про визнання дій службових осіб мобінгом, визнання недійсним наказу про звільнення та відшкодування моральної шкоди –

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , представником позивача адвокатом Шевченко О.Б. зазначено, що ОСОБА_1 працював на посаді керівника служби технічної підтримки ПАТ «Рено Україна».

Наказом №64-К від 20.12.2023р. позивача було попереджено про наступне звільнення з роботи з 29.02.2024р. на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням його посади. Крім того, повідомленням №66 від 20.12.2023р. позивачу поставили на вид його наступне звільнення з посади керівника служби технічної підтримки АТ «Рено Україна», відповідно до наказу від 19.12.2023р. №62-к з 29.02.2024р.

Позивач вважає свої права порушеними у зв`язку з виданням цих наказів, оскільки, на його думку, передумовою ухвалення цих наказів було багатомісячне цькування позивача з боку співробітників АТ «Рено Україна» - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які запропонували йому звільнитись у зв`язку з їх викриттям позивачем перед керівництвом товариства у справі «Автогор», що мала ознаки корупційних діянь цих співробітників, на думку позивача. За ініціативою вказаних співробітників, відносно позивача було проведено службове розслідування, за висновками якого від 19.07.2023р. було встановлено факт перевищення ним повноважень, порушення процедури та кодексу етики «Рено», ухвалив рішення про виконання необґрунтованого ремонту по гарантії пов`язаної особи, що визнано фактом конфлікту інтересів, а також сприяв порушенню процедур зі сторони своїх підлеглих осіб та дилера.

Вважаючи себе таким, що піддається цькуванню та психологічному тиску, позивач 27.07.2023р. звернувся до керівництва із заявою про цькування та мобінг, у якій висловив незгоду з вищевказаним звітом щодо службового розслідування відносно нього. За результатами розгляду його заяви, позивача було ознайомлено з наказом №43-к від 22.08.2023р. «Про результати службового розслідування» та зобов`язано повторно пройти навчання на тему Етики у Рено Груп та повторно ознайомитись з Правилами Внутрішнього трудового розпорядку АТ «Рено Україна» та кодексами етики Рено Груп та з питань анти корупції.

Також, за результатами розгляду заяви позивача про мобінг, було проведено службове розслідування, результати якого викладені у наказі №43-к від 02.11.2023р. у якому заява ОСОБА_1 не знайшла свого підтвердження.

Враховуючи наведене, представник позивача адвокат Шевченко О.Б. просить суд визнати дії службових осіб АТ «Рено Україна» такими, що підпадають під визначення мобінгу та визнати недійсними рішення, зазначені у наказі №64-к від 20.12.2023р. про звільнення позивача із займаної посади, повідомленні №66-к від 20.12.2023р. про відсутність посад та наказі №62-к від 19.12.2023р. про скорочення штату. Крім того, просить суд стягнути на користь позивача з відповідача завдану моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. від 26.01.2024р. у справі було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Представником відповідача ПАТ «Рено Україна» було подано відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнав повністю, посилався на наступні обставини. У частині позовної заяви ОСОБА_1 щодо здійснення відносно нього мобінгу, позивач зазначає відповідачем Товариство, а не конкретні службові особи, при цьому не наводить жодних конкретних дій та аргументів про здійснення мобінгу відносно нього саме зі сторони Товариства. Також представником відповідача звернуто увагу суду на недотримання позивачем процедури доведення мобінгу, який є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст..173-5 КУпАП та повинен бути доведений складеним уповноваженою особою протоколом про адміністративне правопорушення та ці обставини не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також у відзиві зазначено про наявний висновок проведеного службового розслідування відносно позивача та виявлені порушення ним у роботі, що призвело до загальних втрат Товариства у розмірі 49 700,71 грн. без ПДВ. Та саме незгода з цим висновком є дійсним предметом позову ОСОБА_1 на думку представника. При цьому зазначає, що ціллю службового розслідування було не покарання позивача, а виявлення причин і передумов ситуації та вжиття дій для недопущення порушень в майбутньому, а також було враховано тривалість співпраці з позивачем та його кваліфікацію, тому вважає, що реакція Товариства на допущені порушення не тільки не містить ознак мобінгу, а є більш ніж лояльним ставленням до позивача у цій ситуації.

Крім того, представником відповідача зазначено про неналежний, на його думку, спосіб захисту позивачем своїх інтересів, оскільки, визнання факту мобінгу не поновить порушені права позивача. Також, звільнення позивача не було результатом незаконних до нього претензій, оскільки, до нього не було застосовано звільнення як дисциплінарний захід, а прийняте рішення про скорочення штату було результатом оцінки ситуації на Товаристві та економічних показників. Питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників суд не вирішує, тому ця обставина не може бути предметом розгляду даної справи.

При цьому, позивач був належним чином, заздалегідь повідомлений про заплановане звільнення наказом №64-К від 20.12.2023р. та окремим повідомленням. Сам наказ про подальше звільнення ОСОБА_1 від 29.02.2024р. № 08-К не є предметом оскарження.

Також представником зазначено про неналежний у цій частині спосіб захисту прав, обраний позивачем, оскільки він оскаржує наказ №64-К від 20.12.2023р., який має попереджувальну функцію та його можливе скасування не призведе до поновлення позивача на роботі та не скасує факту його інформування про подальше звільнення.

Враховуючи наведене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 як у цій частині, так і у частині відшкодування моральної шкоди за недоведеністю підстав її спричинення Товариством.

На підставі розпорядження керівника апарату №763 від 07.04.2025р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи та ухвалою судді Писанець Н.В. від 23.07.2025р. її було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

Присутні у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Шевченко О.Б. підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, надали пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Присутня у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала, надала підстави незгоди та обґрунтування аналогічні змісту відзиву.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді керівника служби технічної підтримки ПАТ «Рено Україна».

Наказом №64-К від 20.12.2023р. позивача було попереджено про наступне звільнення з роботи з 29.02.2024р. на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням його посади.

Крім того, повідомленням №66 від 20.12.2023р. позивачу поставили на вид його наступне звільнення з посади керівника служби технічної підтримки АТ «Рено Україна», відповідно до наказу від 19.12.2023р. №62-к з 29.02.2024р.

Наказом від 29.02.2024р. № 08-К ОСОБА_1 було звільнено з посади.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, що передбачає кілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тобто, скорочення штату представляє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При проведенні звільнення працівників в зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України керівниками підприємства повинні бути дотримані вимоги ст. 42 та ст.492 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 по справі №6-2748цс15 викладено правовий висновок про те, що під час звільнення працівника на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці, у тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених ст.492 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважене право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник є таким, що належно виконав наведені вище вимоги КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У разі відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації - працівник підлягає звільненню відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України.

Ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою, на іншу роботу.

У даній справі, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними рішення, зазначені у наказі №64-к від 20.12.2023р. про майбутнє звільнення позивача із займаної посади та повідомленні №66-к від 20.12.2023р. про відсутність посад та наказі №62-к від 19.12.2023р. про скорочення штату.

Суд доходить висновку, що вказаний наказ та повідомлення має попереджувальну функцію та його можливе скасування не призведе до поновлення позивача на роботі та не скасує факту його інформування про подальше звільнення.

Сам наказ про звільнення ОСОБА_1 від 29.02.2024р. № 08-К не є предметом даного позову.

Поряд з цим, позивачем заявлені позовні вимоги до службових осіб АТ «Рено Україна», які не визначені у якості співвідповідачів у справі.

Враховуючи наведене, суд зазначає наступне.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 та інші).

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22).

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суд вважає, що вимоги позивача не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права, оскільки, належним способом захисту є саме визнання незаконним та скасування останнього наказу про його остаточне звільнення.

Подібний висновок викладено у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №910/14224/20, а також у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №.278/2111/23.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20).

Враховуючи викладене позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з підстав обрання ним неефективного способу захисту прав щодо цього.

Керуючись ст.ст. 5,12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рено Україна» про визнання дій службових осіб мобінгом, визнання недійсним наказу про звільнення та відшкодування моральної шкоди.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Писанець Н.В.