Постанова від 25 листопада 2025 р. у справі №398/9513/13-ц — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2025 року м. Кропивницький

справа № 398/9513/13-ц

провадження № 22-ц/4809/1589/25

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Крімченко С. А.) від 25.04.2014,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

11.11.2013 Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором від 11.10.2011 № SME0025219, а саме: 65424,62 грн боргу за кредитом, 34294,03 грн боргу за процентами, 15843,37 грн пені за прострочення платежів. Крім того, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 пеню за договором поруки від 11.10.2011 № SME0025219/1 в сумі 134,06 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 11.10.2011 ПАТ «Альфа- Банк» (далі – позивач, Банк) і ОСОБА_1 (далі – відповідач, Позичальник) уклали кредитний договір № SME0025219 на виконання умов якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 75000 грн на споживчі потреби строком на 24 місяці в обмін за зобов`язання повернути кредит та сплатити процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних.

Виконання позичальником зобов`язань за цим кредитним договором забезпечено порукою згідно з укладеним 11.10.2011 між ПАТ «Альфа- Банк» та ОСОБА_2 (далі – відповідачка, Поручитель) договором поруки № SME0025219/1 за умовами якого Поручитель поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 у повному обсязі його зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник, як солідарний боржник, що означає нічим не обумовлене й абсолютне право Банку вимагати виконання зобов`язань повністю. Крім того, Поручитель, у разі невиконання чи неналежного виконання ним взятих на себе зобов`язань, сплачує кредитору пеню за кожний день прострочення виконання зобов`язань в розмірі 0,5 % від загальної суми заборгованості позичальника за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання перед Банком щодо сплати кредиту та процентів за користування ним не виконав.

Банк надіслав Позичальнику і Поручителю лист-вимогу про необхідність погашення кредитної заборгованості, однак ці вимоги відповідачі не виконали.

Станом на 29.10.2013 заборгованість Позичальника перед Банком становила: за простроченим кредитом – 65424,62 грн, за простроченими процентами – 34294,03 грн, за пенею – 144032,44 грн, але Банк зменшив розмір нарахованої пені до 15843,57 грн.

Відповідно до п. 2.2 договору поруки розмір нарахованої ОСОБА_2 пені складає 1218,76 грн, але Банк зменшив її розмір до 134,06 грн.

2.Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

25.04.2014 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області постановив заочне рішення, яким позов ПАТ «Альфа- Банк» задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Банку 65424,62 грн боргу за кредитом, 34294,03 грн боргу за відсотків, 15843,57 грн пені за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» пеню за договором поруки в сумі 134,06 грн. У порядку розподілу судових витрат суд стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» по 578,40 грн судового збору з кожного.

Рішення суду мотивоване тим, що наявними у справі доказами доведено, що 11.10.2011 ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № SME0025219 на виконання умов якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 75000 грн на споживчі потреби строком на 24 місяці за процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 30 % річних.

Позивальник порушив свої зобов`язання перед Банком, а вимога кредитора до Позичальника та Поручителя про усунення порушення залишена останніми без задоволення.

За відсутності будь-яких доказів виконання відповідачами зобов`язань перед Банком, суд дійшов висновку, що зобов`язання не припинилося, водночас зобов`язання є порушеним, а тому позов задовольнив.

06.06.2025 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області постановив ухвалу, якою визнав причини пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про перегляд заочного рішення від 25.04.2014 поважними, поновив цей строк та прийняв заяву про перегляд заочного рішення до розгляду (а. с. 100).

05.08.2025 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області постановив ухвалу, якою залишив заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25.04.2014 у справі № 398/9513/13-ц без задоволення(а. с. 106 – 107).

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

16.08.2025 відповідач ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25.04.2014 у справі № 398/9513/13-ц, просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні пред`явленого Банком позову відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції постановив незаконне та необґрунтоване рішення так, як неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи.

Зокрема, апелянт вказав, що відхиляючи подану ним заяву про перегляд заочного рішення та додані до неї докази сплати ним 30.10.2013 боргу в сумі 87000,00 грн, а також докази того, що несплаченим залишився борг в сумі 3650 грн, суд не врахував, що раніше відповідач не міг надати докази виконання зобов`язання так, фактично не проживав за зареєстрованим місцем проживання, хворів та перебував на лікуванні у той час, коли суд розглядав справу, тож він про судовий розгляд нічого не знав. Про існування заочного рішення дізнався лише після накладення арешту на його рахунки в процесі виконавчого провадження.

4.Щодо відзиву на апеляційну скаргу

30.11.2022 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано зміну найменування з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25.04.2014. Цією ж ухвалою вирішено Направити ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк» копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та копію апеляційної скарги з додатками, роз`яснено ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк», що вони мають право подати до Кропивницького апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали (а. с. 120, 121).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення R068010636438, надіслані ОСОБА_2 за вказаною у справі адресою копію ухвали Кропивницького апеляційного суду від 24.09.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі № 398/9513/13-ц та копію апеляційної скарги їй не вручено з причини – «адресат відсутній» (а. с. 125, 126).

АТ «Сенс Банк» має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС.

Згідно з довідкою про доставку електронного документу, ухвалу суду про відкриття провадження від 24.09.2025 у справі № 398/9513/13-ц та прикріплені до неї файли було доставлено до електронного кабінету АТ «Сенс Банк» 02.10.2025 о 14:24:45 (а. с. 123).

Від відповідачки ОСОБА_2 та позивача АТ «Сенс Банк» відзиви на апеляційну скаргу до Кропивницького апеляційного суду не надійшли.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Позиції учасників справи, висловлених у судовому засіданні 26.11.2025

Апелянт (відповідач) ОСОБА_1 повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення R068020933872, згідно з яким 06.11.2025 йому була вручена судова повістка. Проте в призначений час він у судове засідання не з`явився.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення R068020934429 надіслана ОСОБА_2 за вказаною у справі адресою судова повістка їй не вручена з причини – «адресат відсутній» (а. с. 134). У призначений час вона у судове засідання не з`явилася.

Згідно з довідкою про доставку електронного документу судову повістку було доставлено до електронного кабінету АТ «Сенс Банк» 30.10.2025 о 16:54:45 (а. с. 132). У призначений час представник позивача у судове засідання не з`явився.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Крім того, згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Відповідно до правової позиції, яку Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині не повною мірою відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

11.10.2011 ПАТ «Альфа-Банк», який змінив назву та з 30.11.2022 називається АТ «Сенс Банк»,і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № SME0025219 за умовами якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит на споживчі потреби в сумі 75000,00 грн строком на 24 місяці, а Позичальник зобов`язався повернути Банку наданий йому кредит, сплатити проценти за користування ним у розмірі 30% річних та комісію за надання кредиту, а також виконати інші зобов`язання за договором.

Виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 11.10.2011 № SME0025219 забезпечено неустойкою (згідно з п. 3.6 кредитного договору - пенею) та порукою ОСОБА_2 згідно з укладеним 11.10.2011 між ПАТ «Альфа-Банк» та нею договором поруки № SME0025219/1.

Відповідно до умов договору поруки Поручитель поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що виникають з кредитного договору. Поручитель відповідає в тому ж об`ємі що і Позичальник, як солідарний боржник, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право Банку вимагати виконання зобов`язань повністю. Поручитель, у разі невиконання чи неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за даним Договором Позичальником, виплачує Кредитору пеню за кожний день прострочення виконання зобов`язань в розмірі 0,5 % від загальної суми заборгованості Позичальника за Кредитним договором.

ПАТ «Альфа-Банк» виконав своє зобов`язання за кредитним договором 11.10.2011 № SME0025219 перед ОСОБА_1 , надав останньому кредит у обумовленій договором сумі.

Натомість ОСОБА_1 свої зобов`язання у визначений договором строк щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним не виконав.

Банк надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу від 22.10.2013 про дострокове повернення кредиту, яку ті залишили без задоволення.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Норми права та їх джерела

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з правочинів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1, ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

8.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, Банк звернувся до суду з вимогою до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 11.10.2011 № SME0025219.

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області, дослідивши надані позивачем докази, визнав позов обґрунтованим, зокрема, суд погодився з наданим позивачем разом із позовною заявою розрахунком заборгованості.

З огляду на те що відповідачі у судове засідання 25.04.2014 не з`явилися, суд ухвалив заочне рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Така норма була передбачена ч. 1 ст. 228 ЦПК України у редакції Закону від 18.03.2004 № 1618-ІV, яка була чинною на час ухвалення оспорюваного заочного рішення суду, а також ч. 1 ст. 284 ЦПК України у поточній редакції Закону від 03.10.2017 № 2147-VІІІ.

Відповідач ОСОБА_1 (позичальник за кредитним договором) не погодився з таким заочним рішенням суду й звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

06.06.2025 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області постановив ухвалу, якою визнав причини пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про перегляд заочного рішення суду від 25.04.2014 у справі № 398/9513/13-цповажними, поновив цей строк та прийняв заяву про перегляд заочного рішення до розгляду, а 05.08.2025 суд постановив ухвалу, якою залишив заяву про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до положення чинної ч. 4 ст. 287 ЦПК України та у зв`язку із залишенням заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення без задоволення з цієї дати (05.08.2025) у нього виникло право на оскарження цього рішення у загальному, тобто апеляційному, порядку.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є одним з основних конституційних принципів судочинства, зокрема цивільного, який встановлений п. 8 ст. 129 Конституції України та п. 8 ч. 3 ст. 2 ЦПК України.

Тож ОСОБА_1 оскаржив ухвалене місцевим судом не на його користь заочне рішення з тих підстав, що в дійсності він сплатив значну частину заборгованості за кредитним договором до ухвалення судом заочного рішення, а тому суд безпідставно стягнув з відповідачів заборгованість на користь Банку у тому розмірі, який той вказав у позові.

З огляду на зміст положень ст. 367 ЦПК України слід дійти висновку, що Кодексом встановлено обмеження щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, Кодексом фактично встановлено пряму процесуальну заборону щодо розгляду апеляційним судом позовних вимог та підстав позову, які не були заявлені в суді першої інстанції. Отже, законодавець чітко окреслив межі апеляційного перегляду, дозволивши перегляд справи лише у межах тих доводів і вимог, якими обґрунтовано у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Водночас процесуальним законом передбачено виключення, за якого допускається вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги, у випадку якщо буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, беручи до уваги доводи апеляційної скарги, колегія судів апеляційного суду має перевірити повноту і правильність з`ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, правильність висновків суду щодо існуючої на час ухвалення заочного рішення заборгованості відповідачів перед Банком, а також перевірити правильність застосування судом норм матеріального права до правовідносин сторін.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та дослідження наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Усебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Докази мають відповідати встановленим ст. ст. 77 - 80 ЦПК України вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Таким чином, інститут доказування у цивільному процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами.

У цій справі виник спір про невиконання позичальником та його поручителем умов кредитного договору.

За своєю природою кредитний договір є двостороннім, консенсуальним, відплатним.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ст. ст. 1049, 1054 ЦК України обов`язок позичальника полягає у поверненні отриманої позики/кредиту та внесення плати за користування ним та інших, передбачених договором платежів.

Таким чином, у позичальника виникає обов`язок повернути кредит в обумовлений сторонами строк не з моменту укладення кредитного договору, а з моменту, коли кредитодавець надав йому кредит.

Отже, з урахуванням розподілу тягаря доказування, у цій справі позивач, як кредитодавець, зобов`язаний довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме, що він надав кредит позичальнику (відповідачу) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а відповідач (позичальник) - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15.

У справі № 398/9513/13-ц, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів, які суд дослідив, встановлено такі обставини справи:

-11.10.2011 ПАТ «Альфа-Банк», який з 30.11.2022 називається АТ «Сенс Банк»,і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № SME0025219 за умовами якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит на споживчі потреби в сумі 75000,00 грн строком на 24 місяці, а позичальник зобов`язався повернути наданий йому кредит, сплатити проценти за користування ним у розмірі 30% річних та комісію за надання кредиту, а також виконати інші зобов`язання за договором;

-виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 11.10.2011 № SME0025219 забезпечено неустойкою (пенею згідно з п. 3.6 кредитного договору) та порукою ОСОБА_2 згідно з укладеним 11.10.2011 між ПАТ «Альфа-Банк» та нею договором поруки № SME0025219/1;

-ПАТ «Альфа-Банк» виконав своє зобов`язання за кредитним договором 11.10.2011 № SME0025219 перед ОСОБА_1 , надав останньому кредит в обумовленій договором сумі.

Щодо правильності встановлення місцевим судом цих обставин у справі між сторонами спір відсутній.

Згідно з пунктами 1.1 та 3.1 кредитного договору від 11.10.2011 № SME0025219, а також додатку № 1 до цього договору, який містить графік повернення кредиту та сплати процентів, строк кредитування становить 24 місяці, а кредит має бути повністю повернутий та сплачені проценти за користування ним до 10.10.2013.

Повернення кредиту та сплата процентів має здійснюватися щомісячно рівними частинами продовж строку кредитування (ануїтет) по 4209,00 грн/міс кожного 10-го числа місяця, а 10.10.2013 за останній період – 4201,29 грн (а. с. 9).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на наступний день після того, як закінчився строк на повне виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань перед Банком щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, тобто 11.11.2023.

У позовній заяві позивач стверджував, що зобов`язання позичальника за кредитним договором від 11.10.2011 № SME0025219 є порушеними. При цьому він визначив розмір заборгованості станом на 29.10.2023, а саме: за простроченим кредитом – 65424,62 грн, за простроченими процентами – 34294,03 грн, за пенею – 144032,44 грн. Проте Банк зменшив розмір нарахованої пені до 15843,57 грн.

За відсутності у справі доказів виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, суд дійшов висновку, що Позичальник порушив свої зобов`язання перед Банком, а тому право останнього позивача підлягає судовому захисту шляхом задоволення його позовних вимог повністю.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 не заперечує фактів порушення ним графіку повернення кредиту та сплати процентів, але вказує на те, що станом на день ухвалення Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області заочного рішення про задоволення позову, який пред`явив Банк, він частково сплатив існуючу заборгованість у розмірі 87000,00 грн, а несплаченим є борг в сумі 3650,00 грн.

Твердження апелянта суперечать висновкам суду першої інстанції щодо розміру заборгованості та вказують на те, що, можливо, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

На підтвердження тих обставин, якими відповідач обґрунтовує вимоги своєї апеляційної скарги, він посилається на письмові докази, які на час ухвалення заочного рішення у справі були відсутні, але які він надав до суду першої інстанції разом із заявою про скасування цього рішення (надані у посвідчених копіях), а саме:

-квитанцію від 30.10.2013 № 20249988 згідно з якою ОСОБА_1 через Київське відділення № 15 ПАТ «Таскомбанк» сплатив ПАТ «Альфа-Банк» грошові кошти в сумі 87000,00 грн за призначенням платежу: сплата коштів (погашення) за кредитним договором № SME0025219 від 11.10.2011 (а. с. 96);

-довідку Київського відділення № 13 ПАТ «Альфа-Банк» про те, що клієнт ОСОБА_1 станом 25.02.2014 за кредитним договором № SME0025219 від 11.10.2011, укладеним з ПАТ «Альфа-Банк», має залишок заборгованості в сумі 3650,00 грн (а. с. 97).

Суд першої інстанції, залишаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення без задоволення, серед іншого вказав, що заява не містить відомостей про виконання заявником та ОСОБА_2 зобов`язань перед ПАТ «Альфа-Банк» у повному обсязі, а також, що супереч покладеного на нього обов`язку відповідач не надав контррозрахунок заборгованості.

З такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду не погоджується. Істотне для справи значення має не лише факт існування несплаченої боржником заборгованості, а і її розмір, адже від цього залежить розмір обґрунтованих вимог позивача, які підлягають задоволенню.

Крім того, у справах про стягнення заборгованості за грошовим зобов`язанням закон не покладає на сторони обов`язок доводити свої позовні вимоги чи заперечення проти них виключно шляхом надання до суду розрахунку заборгованості.

За своєю суттю розрахунок заборгованості є аналітичним документом, який повинен містити результати математичних обчислень, які здійснюються на підставі умов дійсного договору та відображати фактичні операції сторін по його виконанню, а отже це односторонній вторинний документ.

Натомість передбачені законодавством платіжні документи – первинні докази виконання платіжних операцій та їх змісту.

При цьому платіжний документ (документи), який не супроводжується відповідним розрахунком заборгованості, не втрачає свого доказового значення.

Отже, обставини, на які посилається відповідач ОСОБА_1 та надані на їх підтвердження письмові докази мають істотне значення для справи.

Вирішуючи питання про прийняття поданих відповідачем нових доказів, колегія судів апеляційного суду має на увазі те, що законодавець встановив певні обмеження повноважень суду апеляційної інстанції у прийнятті нових доказів (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

Тлумачення положень п. 5, п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

При цьому закон допускає прийняття апеляційним судом нових доказів лише у «виключних випадках» обумовлених існуванням причин за яких учасник справи не мав можливості подати їх до суду першої інстанції «з причин, що об`єктивно не залежали від нього». Такими можуть визнаватися причини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення учасника справи, перешкоджають чи істотно утруднюють вчинення ним процесуальної дії та підтверджені доказами.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження апеляційним судом нових доказів здійснюється, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Колегія суддів апеляційного суду, вирішуючи питання про прийняття нових доказів, які подав відповідач, звернула увагу на те, що квитанція від 30.10.2013 № 20249988 згідно з якою ОСОБА_1 сплатив ПАТ «Альфа-Банк» 87000,00 грн на погашення заборгованості за кредитним договором № SME0025219 від 11.10.2011, а також довідка Київського відділення № 13 ПАТ «Альфа-Банк» про стан заборгованості ОСОБА_1 на 25.02.2014 за кредитним договором, існували на день ухвалення Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області заочного рішення від 25.04.2014 у цій справі.

ОСОБА_1 не надав ці докази до суду першої інстанції до ухвалення заочного рішення.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що надіслані йому судом першої інстанції копія позовної заяви з додатками та ухвала суду про відкриття провадження у справі, а також судові повістки про виклик у судове засідання хоч колись були вручені йому. Вся судова кореспонденція, яка надсилалася за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 була повернута до суду без вручення.

До того ж апелянт вказав, що вони з дружиною ОСОБА_2 розлучилися і з березня місяця 2012 року він фактично проживав за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується наданою ним довідкою (а. с. 94).

Таким чином, фактична необізнаність відповідача про існування справи та її суть позбавляла його реальної можливості надати суду свої заперечення проти позову та докази на їх підтвердження.

Позивач не висунув будь-яких заперечень проти прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, які надав відповідач.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Справедливість - це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 2, ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Добросовісність слід сприймати як прагнення особи сумлінно і чесно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, тобто добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Варто розуміти, що принцип добросовісності є загальноправовим принципом, а тому реалізується не лише в матеріальному праві, а й процесуальному. Таким чином процесуальна діяльність учасників справи має відповідати цьому принципу.

У цьому контексті колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що продовж розгляд цієї справи в суді першої інстанції, до ухвалення заочного рішення, ПАТ «Альфа-Банк» не повідомив суд про здійснений ОСОБА_1 платіж на погашення заборгованості за кредитним договором № SME0025219 від 11.10.2011 в сумі 87000,00 грн, а також про зменшення фактичної заборгованості.

Зокрема, попри надане нормою ч. 2 ст. 31 ЦПК України у редакції Закону від 18.03.2004 № 1618-ІV позивачу право протягом усього часу розгляду справи зменшувати розмір позовних вимог, Банк цим правом не скористався і відповідну заяву до суду не подав. До того ж він взагалі не повідомив суд про вказану істотну для справи обставину.

Позивач АТ «Сенс Банк» відзиву на апеляційну скаргу не подав, відповідно заперечень проти нових доказів, які надав відповідач, не висловив, не спростовував їх.

Беручи до уваги викладене вище, зокрема причини неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції, їх виключне значення для правильного вирішення справи, процесуальну поведінку позивача, колегія суддів апеляційного суду визнала наявність достатніх підстав для прийняття поданих відповідачем ОСОБА_1 нових доказів.

Надана відповідачем до суду посвідчена копія квитанції від 30.10.2013 № 20249988, згідно з якою ОСОБА_1 через Київське відділення № 15 ПАТ «Твскомбанк» сплатив ПАТ «Альфа-Банк» грошові кошти в сумі 87000,00 грн за призначенням платежу: сплата коштів (погашення) за кредитним договором № SME0025219 від 11.10.2011, відповідає вимогам ст. ст. 77 – 80 ЦПК України.

Цей доказ підтверджує ту обставину, що позичальник ОСОБА_1 з пропуском строку виконання, встановленого умовами укладеного з Банком кредитного договору, але сплатив частину простроченої заборгованості.

З огляду на умови кредитного договору, зокрема передбачений додатком № 1 до цього договору графік повернення кредиту та сплати процентів, а також наданий позивачем детальний розрахунок заборгованості, відповідач прострочив сплату кредиту в сумі 65424,62 грн та сплату процентів за користування кредитом в сумі 34294,03 грн. Крім того, Банк нарахував передбачену п. 3.4 кредитного договору пеню за прострочення виконання зобов`язання й вимагав ї стягнення в сумі 15843,57 грн.

Всього позивач вимагав стягнути солідарно з відповідачів 115562,22 грн.

Однак, враховуючи те, що до ухвалення заочного рішення ОСОБА_1 сплатив на погашення цієї заборгованості 87000,00 грн, то після сплати загальний розмір заборгованості зменшився до 28562,22 грн (115562,22 – 87000 = 28562,22).

Таким чином, неповно встановивши обставини справи, суд першої інстанції помилково ухвалив рішення про стягнення заборгованості у більшому розмірі.

Поряд з цим колегія суддів апеляційного суду не бере до уваги довідку, видану спеціалістом Київського відділення № 13 ПАТ «Альфа-Банк» Ільїною А. В. про те, що клієнт ОСОБА_1 станом 25.02.2014 за кредитним договором № SME0025219 від 11.10.2011, укладеним з ПАТ «Альфа-Банк», має залишок заборгованості в сумі 3650,00 грн (а. с. 97).

Вказана довідка не містить відомостей про те, на підставі чого вона була видана, а також відсутні дані про те, що особа, яка її видала мала відповідні повноваження, а тому колегія суддів дійшла висновку, що цей доказ не відповідає вимогам ст. ст. 77 – 80 ЦПК України.

Інших доказів, які б вказували на те, що відповідач погасив прострочену ним заборгованість у більшому розмірі, або сплатив усю заборгованість, чи це замість нього зробив поручитель ОСОБА_2 , до суду надано не було.

Відтак, колегія суддів вважає, що на час ухвалення судом першої інстанції заочного рішення, тобто станом на 25.04.2014, доведеною є прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за кредитним договором № SME0025219 від 11.10.2011 в сумі 28562,22 грн.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Оскільки умовами укладеного 11.10.2011 між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 договору поруки не передбачено іншого, вона як Поручитель несе солідарну з ОСОБА_1 відповідальність перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник.

При цьому ОСОБА_2 заочне рішення суду від 25.04.2014 не оскаржила, до апеляційної скарги, яку подав ОСОБА_1 , вона не приєдналася.

Проте Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2024 у справі № 161/8822/19 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором зробив такий правовий висновок: у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства (п. 109 постанови Суду).

З огляду на це, оскаржене заочне рішення в частині задоволення позовної вимоги про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банку заборгованості за кредитним договором належить скасувати й ухвалити у відповідній частині нове судове рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги.

Законність і обґрунтованість заочного рішення суду в частині задоволення позовної вимоги Банку до ОСОБА_2 про стягнення неустойки в сумі 134,06 грн за порушення зобов`язань, які виникли на підставі договору поруки, колегія суддів апеляційного суду не перевіряє так, як в цій частині суд вирішив індивідуальний спір між цими особами, який не стосується прав ОСОБА_1 , та щодо цього рішення ні Банк, ні ОСОБА_2 апеляційні скарги не подали.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У зв`язку з тим, що вирішуючи спір між Банком і ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, тому, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, заочне рішення у відповідній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання до суду позовної заяви Банк сплатив відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 1156,96 грн, що на той час становило 1 відсоток ціни позову (а. с. 1).

Задовольнивши позовні вимого повністю, суд поклав ці судові витрати позивача на відповідачів у рівних частинах, по 578,40 грн на кожного.

Оскільки за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку позовні вимоги Банку задоволено на 24,7 відсотки (28562,22 х 100 /115696,28 = 24,7), то компенсації підлягають витрати позивача на сплату судового збору в розмір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто в сумі 285,77 грн (1156,96 / 100 х 24,7 = 285,77). Вказана сума компенсації підлягає поділу між відповідачами у рівних частинах по 142,88 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Олександріського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25.04.2014 в частині задоволення позовної вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код юридичної особи в ЄДР: 23494714) солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) і ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором від 11.10.2011 № SME0025219 в сумі 28562,22 грн.

Стягнути на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код юридичної особи в ЄДР: 23494714) з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір по 142,88 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 03.08.2026.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник