Вирок від 30 липня 2026 р. у справі №638/22371/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/22371/24

Провадження №1-кп/638/855/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі: головуючої судді - ОСОБА_1 , за участі секретаря - ОСОБА_2 , прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисника- адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченої ОСОБА_7 , судового розпорядника ОСОБА_8 , спеціаліста ОСОБА_9 , розглянувши у судовому засіданні матеріали по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42024222060000167 від 18 вересня 2024 року, стосовно ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харкова, українки, громадянки України, з незакінченою вищою економічною освітою, проходить службу в ЗСУ, має статус УБД, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , мешкає за адресою АДРЕСА_2 , має хронічні захворювання, інвалідності спростовує, утриманців не має, раніше не судима у скоєнні кримінального,

ВСТАНОВИВ:

Старший сержант з матеріального забезпечення 3-го артилерійської батареї 2-го артилерійського дивізіону ОСОБА_10 , що проходить військову службу у ВЧ № НОМЕР_9, 16.09.2024 отримав направлення на проходження ВЛК до ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності до подальшої військової служби.

В подальшому, під час зустрічі із своєю знайомою ОСОБА_11 . ОСОБА_10 повідомив, що має проблеми із проходженням медичної (військово-лікарською) комісією та у зв`язку із чим не вкладається у строки її проведення.

ОСОБА_11 повідомила, що її знайома ОСОБА_12 може допомогти у вирішенні питання із проходженням ВЛК, оскільки остання неодноразово наголошувала на тому, що має тісні стосунки із лікарями медичних закладів міста Харкова та має можливість допомогти у вирішенні будь-якого питання пов`язаного із військовослужбовцями.

Надалі, 20.09.2024 близько 14 год. 20 хв. ОСОБА_7 зустрілась із ОСОБА_10 та його знайомою ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_3 та під час вказаної зустрічі повідомила, що вирішить питання з проходженням ВЛК.

В ході вказаної зустрічі у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на одержання грошових коштів у якості неправомірної вигоди від ОСОБА_10 та усвідомлюючи, що вона має можливість вплинути на прийняття рішення на час проходження медичної (військово-лікарською) комісії, повідомила ОСОБА_10 , що вона може допомогти у вирішенні питання із проходженням медичної (військово-лікарською) комісії.

Надалі, реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на одержання неправомірної вигоди, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання під час зустрічі ОСОБА_7 повідомила ОСОБА_10 , що для вирішення вказаного питання їй необхідно надати 20 000 грн. для узгодження питання із лікарями для його госпіталізації, з метою продовження строку проходження медичної (військово-лікарською) комісії та 28 000 доларів США для оформлення йому в подальшому ІІ групи інвалідності для списання ОСОБА_10 та можливості виїзду за кордон.

В подальшому, ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на співробітників Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, матеріали кримінального провадження щодо яких виділено в окреме кримінальне провадження, 02.10.2024 близько 14 год 00 хв. зустрілась із ОСОБА_10 за адресою м. Харків, вул. Культури, 8 та повторно наголосила на необхідності надання неправомірної вигоди у розмірі 20 000 грн. для узгодження питання із лікарями для його госпіталізації з метою продовження строку проходження медичної (військово-лікарською) комісії та 28 000 доларів США для оформлення йому в подальшому ІІ групи інвалідності для списання ОСОБА_10 та можливості виїзду за кордон із конкретним визначенням параметрів та умов його розрахунку.

Надалі, ОСОБА_7 02.10.2024 у невстановленому в ході судового розгляду місці, використовуючи приятельські стосунки, діючи умисно, супроводжуючи ОСОБА_10 домовилась про направлення до лікаря-хірурга Військово-медичного клінічного центру Північного регіону та, без лікарського обстеження ОСОБА_10 , отримала медичну картку амбулаторного хворого № 142880 на ім`я ОСОБА_10 , та в подальшому ОСОБА_7 наголосила на необхідності передачі їй раніше оговорених грошових коштів у розмірі 20 000 грн. для узгодження питання із лікарями для його госпіталізації з метою продовження строку проходження медичної (військово-лікарською) комісії та 28 000 доларів США для оформлення йому в подальшому ІІ групи інвалідності для списання ОСОБА_10 та можливості виїзду за кордон та близько 16 год. 00 хв. за адресою: м. Харків, вул. Культури, 8, ОСОБА_11 передала ОСОБА_7 20 000 грн. та 28 000 доларів у сумці чорного кольору.

ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме: одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

У судовому засіданні в порядку ст. 63 Конституції України ОСОБА_7 відмовилась від надання пояснень, вказала, що вона не винна, вона не мала знайомих у ВЛК, тому не могла впивати на прийняття рішення. Скористалась правом звернення до суду з останнім словом, де просила її виправдати, так як вважала, що винність її не доведена, а докази не свідчать про її винність.

Незважаючи на повне невизнання винуватості ОСОБА_7 , її винність повністю доводиться показаннями свідків.

Так у судовому засіданні допитана свідок ОСОБА_11 , яка повідомила, що вона особисто познайомилась з ОСОБА_7 у вересні 2024 року, познайомили їх дівчата, які працювали на Сумському ринку в м. Харкові, рекомендували її як особу, що може вирішити питання проходження ВЛК. Також і ОСОБА_13 познайомився з ОСОБА_7 ОСОБА_7 під час спілкування повідомила, що вона може вирішити питання з лікарями ВЛК, тонкощі всього процесу вона не повідомляла, зазначала, що за вказані дії необхідно віддячити лікарям. ОСОБА_7 також казала, що необхідно ОСОБА_13 відправляти за кордон, за це необхідно заплатити двадцять тисяч доларів США, потім сказала про двадцять тисяч євро. Запевняла, що вона не одного вже переправила, потім змінила вартість послуг на двадцять п`ять тисяч євро, а потім на двадцять вісім тисяч євро. Зазначала, що вказані кошти потрібні, щоб ОСОБА_13 переправити через кордон. Потім знову змінила ціну і сказала двадцять вісім тисяч доларів США. ОСОБА_14 пропонувала зустрічатися, телефонувала. Зустрічі були на Сумському ринку, далі ходили у військовий госпіталь, ОСОБА_13 на вимогу ОСОБА_7 купував цукерки та алкогольні напої. Куплені напої та цукерки були передані жінці з реєстратури та лікарю. ОСОБА_7 постійно запевняла, що все буде гаразд, складалося враження, що її всі знають і вона може допомогти, повідомляла, що треба ОСОБА_13 покласти у лікарню, щоб потім направити його за кордон. Зазначала, що треба, щоб ОСОБА_13 був комісований, вона може допомогти з лікарями. Спілкування відбувалось за участі ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_15 та ОСОБА_13 . Проте конкретно не казала, як це все буде відбуватися. Повідомляла, що ОСОБА_13 поїде до м. Львів, там буде чекати, а потів його звідти заберуть. Коли ОСОБА_13 дізнався суму, яка просила ОСОБА_7 для вирішення питання, він був розлючений та негайно звернувся до СБУ та поліції, так як розумів, що такі дії порушують закон. Всі подальші дії були під контролем правоохоронних органів, всі подальші зустрічі фіксувалися. Гроші були відповідним чином помічені в присутності понятих. Коли в кафе передавала кошти, підійшли працівники поліції та затримали ОСОБА_7 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив, що він познайомився з ОСОБА_7 , вона запевнила його, що може допомогти пройти ВЛК швидше, так йому треба було до частини, запевнила, що його визнають непридатним до військової служби. Зустрічалися вони три рази. Вона запевняла, що у неї є знайомі, які допоможуть вирішити питання ВЛК. Проте вона не повідомляла що конкретно вона буде робити. Вона назвала суму двадцять тисяч доларів США. Потім вона сказала, що ВЛК не потрібно, треба робити виїзд за кордон. Далі сума змінилась на двадцять п`ять тисяч євро, а потім взагалі на двадцять вісім тисяч доларів США, які необхідно було передати їй. Коли зустрілися на Сумському ринку він повідомив, що йому як військовослужбовцю потрібна допомога з проходженням ВЛК. ОСОБА_7 просила відтермінувати повернення до частини, взяти свою медичну справу та у лікаря хірурга поскаржитися на гострий біль. Коли він з ОСОБА_7 зайшов у госпіталь одразу видали направлення на ВЛК, направлення до лікаря хірурга. Після цього піднялися на поверх, ОСОБА_7 просила лікаря написати скарги на гострий біль та просила визначити стаціонарне лікування. В лікарню свідок приніс цукерки та пляшку алкогольного напою за вказівкою ОСОБА_7 , які передав працівниці у реєстратурі, а пляшку передав лікарю. За результатом зустрічі, вийшли з лікарні з довідкою- направлення на стаціонарне лікування. При цьому огляд не проводився, документи заповнені були зі слів. У подальшому у ресторані на Сумському ринку в м. Харкові ОСОБА_7 було передано двадцять вісім тисяч доларів США та двадцять тисяч гривень, про які говорила ОСОБА_7 для вирішення питання з ВЛК, отримання статусу і виїзду за кордон. Свідок зазначив, що він одразу після того, як ОСОБА_11 повідомила про такі великі суми, які просила ОСОБА_7 , зрозумів, що вона вчиняє протиправно, та не роздумуючи звернувся до СБУ. На момент звернення він не знав повних анкетних даних ОСОБА_7 . Надав згоду на співробітництво, повідомив керівництво. Кошти, які були передані ОСОБА_7 були належним чином видані йому у присутності понятих, потім він їх поклав до сумки ОСОБА_11 , з якої вказані кошти і були передані ОСОБА_7 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомив, що він працює ординатором у військовому госпіталі. В його обов`язки входить огляд військовослужбовців, при цьому попередній запис на огляд не потрібний. Раніше бачив ОСОБА_7 , яка приходила навідувати свого чоловіка, який перебував на стаціонарному лікуванні. В той день близько 11.00-13.00 годин до ординаторської зайшов хлопець, його супроводжувала ОСОБА_7 , хлопець скаржився на біль у животі. Хлопець був опитаний та йому було надано консультацію, хірургічних патологій на той момент у нього виявлено не було. Амбулаторна картка була у пацієнта. Запис про його стан здоров`я був зроблений у дану картку. Огляд не проводився. Рекомендовано було консультація гастроентеролога. Свідок підкреслив, що пацієнт був у супроводі ОСОБА_17 . За консультативний висновок кошти свідок не отримував. Після закінчення прийому, пацієнт вийшов, а через пів години у коридорі зустрів його і той простягнув йому пакунок з пляшкою лікеру. Навіщо брав свідок не зміг пояснити. Прізвище хлопця свідок не пам`ятав, про консультування з приводу проходження ВЛК також свідок не пригадав, впевнено повідомив, що пацієнт був направлений на додаткові консультації з лікарями та повідомлено про необхідність повернення до військової частини. Пропозиції винагороди від будь-кого свідку не надходили.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_18 повідомила, що вона працює медичним працівником у реєстратурі військового госпіталю в м. Харкові. В її обов`язки входить реєструвати медичні картки, видавати направлення. У госпіталі обслуговуються лише військові, цивільні особи не обслуговуються. В той день прийшов чоловік молодий, років 30, військовослужбовець, показав посвідчення, у нього було направлення, скаржився на гострий біль в животі. Свідок його зареєструвала на прийом до лікаря хірурга. Вказаний хлопець був з жінкою, з якою свідок раніше спілкувалася, проте подругами вони не були. Після того як свідок видала направлення, хлопець повернувся та поклав на стіл коробку цукерок, проте вона його не просила це робити. Крім цукерок хлопець нічого іншого не пропонував. Після цього він пішов до лікаря і до реєстратури більше не повертався.

Від допиту решти свідків сторона обвинувачення відмовилась.

Незважаючи на повне невизнання вини обвинуваченою, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення доводиться зібраними та дослідженими у судовому засіданні наступними доказами:

Заявою ОСОБА_10 щодо незаконних дій ОСОБА_7 від 18 вересня 2024 року.

Витягом з ЄРДР від 18 вересня 2024 року.

Заявою ОСОБА_11 від 18 вересня 2024 року.

Протоколом обшуку від 02 жовтня 2024 року транспортного засобу, яким кермувала ОСОБА_7 .

Постановою про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій від 01 листопада 2024 року, якою знято гриф секретності з протоколів та додатків до них про проведення негласних слідчих дій.

Протоколом за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій-зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 16 жовтня 2024 року, де відображено зміст інформації отриманої в ході проведення заходу, а саме зміст телефонних розмов ОСОБА_7 , де вона хизується, що допомогла хлопцям виїхати, вони телефонують та вдячні, повідомляє про необхідність зустрічей з ОСОБА_11 , місце де необхідно зустрітися, дає вказівки щодо валюти, яку необхідно їй передати, зазначає, яка саме сума залишиться їй, щоб ОСОБА_11 відклала вказану суму, зазначає країни, куди можна перейти кордон.

Протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи від 30.09.2024, де серед іншого ОСОБА_7 з`ясовує, що їй необхідно зробити, повідомляє про строки, зазначає про обізнаність процедури перетину кордону та проходження медичного огляду та ВЛК.

Протоколом огляду предмету від 17 листопада 2024 року, де з відеозапису, який переглянуто у судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_7 запевняє, що вказані гроші передаються не аферистам, що всі необхідні дії з ВЛК будуть правильними, а потім ОСОБА_10 може сміливо перетинати кордон. Також ОСОБА_7 повідомляє про вартість таких послуг та закликає ОСОБА_10 повідомити знайомих, можливо комусь з них буде цікава вказана процедура, так як кордон потрібно перетинати в трьох.

Постановою про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій від 13 листопада 2024 року, якою знято гриф секретності з протоколів та додатків до них про проведення негласних слідчих дій.

Ухвалами про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Постановою про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій від 08 жовтня 2024 року, якою знято гриф секретності з протоколів та додатків до них про проведення негласних слідчих дій.

Протоколом за результатами контролю за вчиненням злочину від 03 жовтня 2024 року, де зазначано про активні дії ОСОБА_19 щодо телефонних дзвінків, призначення зустрічей, спілкування з лікарями та медичним персоналом, а також зафіксовано передачу коштів.

Протоколом виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів- грошових коштів від 01 жовтня 2024 року, де зазначено про виготовлення АТ «Харківська книжкова фабрика «Глобус» корпоративне підприємство АТ «ДАК» Укрвидатполіграфія виготовлення несправжніх грошових коштів, а саме купюр номіналом 200 (двісті) гривень, у кількості 100 (сто) штук, що імітують 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Протоколом виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів- грошових коштів від 01 жовтня 2024 року, де зазначено про виготовлення ФОП ОСОБА_20 несправжніх грошових коштів, а саме купюр номіналом 100 (сто) доларів США у кількості 280 (двісті вісімдесят) штук, що імітують 28000(двадцять вісім тисяч) доларів США.

Протоколом огляду та ідентифікації імітаційного засобу від 02 жовтня 2024 року.

У судовому засіданні досліджено вказані імітаційні кошти. Встановлено відповідність долучених копій вказаних коштів до матеріалів кримінального провадження до досліджений у судовому засіданні імітаційних коштів.

Протоколом огляду особи та вручення імітаційного засобу від 02 жовтня 2024 року. За відомостями з якого вбачається передача імітаційних грошових коштів ОСОБА_10 у присутності понятих.

Копіями медичних документів та амбулаторної картки ОСОБА_10 .

Протоколом затримання особи від 02 жовтня 2024 року з якого вбачається затримання ОСОБА_7 та провадження дії з 16.00 години до 19.55 години.

Протоколом огляду речового доказу від 16 листопада 2024 року, де предметом огляду був мобільний телефон ОСОБА_7 . При огляді даного мобільного телефону було виявлена наявність фотознімків документів ОСОБА_10 .

Постановою про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій від 08 листопада 2024 року, якою знято гриф секретності з протоколів та додатків до них про проведення негласних слідчих дій.

Протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відео контроль особи від 06.11.2024, де серед іншого ОСОБА_7 при розмові з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 повідомляє тонкощі отримання медичного діагнозу, щоб у подальшому бути демобілізованим, посилається на власний досвід отримання діагнозу, також повідомляє про процедуру, щоб дані були внесені у комп`ютер, напружує розмову неможливістю у подальшому виїхати за кордон, посилається на досвід інших хлопців, яким вона допомагала. Крім того під час бесіди просить надати їй на телефон копії відповідних документів, які у подальшому їй необхідно переслати іншим особам та запевняє, що зможе допомогти з госпіталізацією. Далі ОСОБА_7 повідомляє процедуру куди треба звернутися до яких лікарів на керівництва госпіталю, об отримати довідки, а також повідомляє схему переміщення через кордон і порядок оплати вказаних дій.

Протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відео контроль особи від 06.11.2024, де серед іншого ОСОБА_7 при розмові з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 повідомляє про обізнаність режиму роботи лікарів, можливість отримання документів « заднім числом», про країни куди вона може посприяти виїзду, про необхідність внесення даних до комп`ютерної системи. У вказаному протоколі відтворено події, які відбувалися в приміщення військового госпіталю 02 жовтня 2024 року, розмови з реєстратурою та лікарем.

Протоколом огляду речей від 17 листопада 2024 року, де предметом огляду є карта памяті з відеозаписом негласної слідчої (розшукової) дії-аудіо-відеоконтролю щодо ОСОБА_7 з роздрукованими фото-фрагментами відеозапису, де ОСОБА_7 пояснює процедуру проходження ВЛК, телефонує та просить госпіталізувати ОСОБА_10 , пояснює процедуру перетину державного кордону України.

Протоколом огляду речей від 17 листопада 2024 року, де предметом огляду є карта памяті з відеозаписом негласної слідчої (розшукової) дії-аудіо-відеоконтролю щодо ОСОБА_7 з роздрукованими фото-фрагментами відеозапису, де ОСОБА_7 перебуває у військовому госпіталі, спілкується з ОСОБА_18 , яка запрошує ОСОБА_10 до приміщення реєстратури, також відображено спілкування ОСОБА_7 та лікаря військового госпіталя ОСОБА_16 , а також відео передачі ОСОБА_10 чорного пакунку ОСОБА_16 .

Протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи від 06.11.2024, де при дослідженні мобільного телефону ОСОБА_7 виявлено у застосунках дві фотографії військового посвідчення ОСОБА_10 .

Отже, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними та допустимими доказами для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Стороною захисту заявлене клопотання про оцінку доказів, а саме результатів НСРД не ізольовано, а в сукупності з усіма обставинами їх ініціювання, проведення. Так, сторона захисту вважає, що дії ОСОБА_7 були спровоковані, були створені штучно умови для вчинення злочину, тому сторона захисту критично ставиться до доказів.

Вивчивши вказані обставини, щодо клопотання сторони захзисту, недопустимості доказів згідно вимог ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі письмові докази встановлені, зібрані та перевірені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні документи відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, складені уповноваженими процесуальними особами відповідно, узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, судом встановлено не було.

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показання свідків, які також є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даних осіб суд не вбачає.

Підстави ставити під сумнів вказані вище показання, документи - відсутні, всі вони узгоджуються між собою, є належними, допустимими, достовірними доказами, та не викликають сумнівів у суду.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння.

Позиція сторони захисту:

Сторона захисту вважала винність ОСОБА_7 не доведеною. Адвокат ОСОБА_6 просив виправдати ОСОБА_7 на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю того, що в діянні обвинуваченої наявний склад кримінального правопорушення

Сама ж ОСОБА_7 при зверненні до суду з останнім словом також просила її виправдати.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Також адвокат звертав увагу на невідповідність вимог КПК при проведенні всіх слідчих дій у вказаному кримінальному провадженні. З цього приводу суд зазначає про наступне.

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 31 серпня 2022 року по справі № 756/10060/17: Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Згідно із частинами 1, 2 статті 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

На час вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення (вересень- жовтень 2024 року) стаття 369-2 КК була чинною в редакції, запровадженій Законом України №3207-VI від 07.04.2011 із подальшими змінами, внесеними згідно із Законами України №221-VII від 18.04.2013, №222-VII від 18.04.2013, №1261-VII від 13.05.2014, №770-VIII від 10.11.2015, №2617-VIII від 22.11.2018, №524-IX від 04.03.2020, а саме: «Стаття 369-2. Зловживання впливом» 1. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п`яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди - караються штрафом від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

3. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поєднане з вимаганням такої вигоди, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна.

Примітка. Особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, визначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», а також службові особи, визначені у частині четвертій статті 18 цього Кодексу».

Згодом до статті 369-2 КК не вносились будь-якими Законами України зміни, які б скасовували кримінальну протиправність діяння, пом`якшували кримінальну відповідальність чи поліпшували становище особи.

Частиною 1 статті 11 КК визначено, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення, та згідно з частиною 1 статті 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим кодексом.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних і суб`єктивних елементів, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення, а саме: 1) об`єкт; 2) об`єктивна сторона; 3) суб`єкт; 4) суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення, що виключає її кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно з частиною 1 статті 92 КПК, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною 2 цієї статті (тобто обов`язку доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, стороною, що їх подає) покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, - на потерпілого.

З урахуванням складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК України, для констатації винуватості ОСОБА_7 у вчиненні такого обвинувачення, доказуванню підлягала сукупність таких елементів: - об`єкт: суспільні відносини, що забезпечують законний, чесний та неупереджений порядок функціонування органів державної влади, який порушує неправомірний вплив на прийняття такими рішень,- об`єктивна сторона: одержання ОСОБА_7 коштів від ОСОБА_10 як неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення щодо проходження ВЛК,- суб`єкт: статус ОСОБА_7 як загального суб`єкта - фізичної осудної особи, яка досягла віку кримінальної відповідальності, - суб`єктивна сторона: прямий умисел ОСОБА_7 на одержання від ОСОБА_10 неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення щодо проходження ВЛК.

Даючи оцінку посиланням адвоката на провокацію злочину, суд виходив з того, що відповідно до правових позицій, які містяться в постановах ККС ВС від 10.06.2020 в справі №1715/6764/12, від 19.10.2022 в справі №728/1614/17, і від 23.02.2022 та ухвалі в справі №1-317/11, у контексті приписів статей 92 КПК у разі заявлення стороною захисту доводів про наявність провокації, саме сторона обвинувачення повинна довести, що ніякого підбурювання до вчинення злочину не було.

У судових дебатах прокурор повідомив, що ініціативна та озвучена сума була саме ОСОБА_7 , саме вона визначала місця зустрічі та самостійно супроводжувана ОСОБА_10 до медичних закладів.

Так, згідно зі ст. 271 КПК України контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем.

Відповідно до п. 1.12.4 Інструкції про організацію проведення негласних (слідчих) розшукових дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину.

Отже, ОСОБА_10 діяв під контролем правоохоронних органів (на підставі відповідних процесуальних документів, у тому числі розсекреченої постанови прокурора) з метою перевірки дійсних намірів особи щодо вчинення злочину, що є суттю спеціального слідчого експерименту. І жодна з дій ОСОБА_10 , зафіксованих НСРД, не може бути розтлумачена як така, яка б підбурила ОСОБА_7 до вчинення злочину.

Про відсутність ознак провокування вказано і в самих постановах прокурора (як того вимагає ч. 7 ст. 271 КПК України).

Період між початком досудового розслідування і затриманням ОСОБА_7 - відносно не значний, для підготовки до проведення контролю за вчиненням злочину потрібен час. При цьому хід подій має природній характер, обумовлений специфікою відповідної життєвої ситуації, що склалася, у тому числі тим, що процедура проходження ВЛК може мати тривалий час, в цьому процесі приймається багато рішень різних профільних лікарів, а правоохоронні органи і ОСОБА_10 не діяли активно, аби не допустити провокації (тобто відповідний проміжок часу по суті обумовлений обставинами, не залежними від правоохоронців). Разом з тим, розрив у часі між внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та безпосереднім одержанням неправомірної вигоди не може сам собою свідчити про те, що йдеться про провокацію злочину, оскільки орган досудового розслідування не може чітко спрогнозувати конкретну дату вчинення злочину. Його завдання - лише фіксація такої протиправної діяльності, яка інколи відбувається тривалий проміжок часу через специфіку вчинюваного злочину (Постанова ВСУ від 02.02.2023, справа № 712/5194/20).

При цьому характер спілкування не свідчить про те, що без участі правоохоронців злочин не було б вчинено. В ході першої розмови, зафіксованої в протоколі НСРД, саме ОСОБА_7 починає розмову про гроші (неправомірну вигоду). У подальшому питання грошей також завжди обговорювалося з її ініціативи (при цьому інші питання її цікавили значно меншою мірою). При цьому ОСОБА_7 розмовляє без будь-якого впливу, вільно і невимушено, розмова має природній характер, тож в контексті цієї справи твердження, що злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів - не витримує жодної критики. Отже, життєва ситуація, яка склалася - є реальною, правоохоронні органи приєдналися до неї, а не створили її, і вживали заходів щодо перевірки дійсних намірів ОСОБА_7 та інших осіб щодо вчинення злочину.

На відміну від ОСОБА_7 сам ОСОБА_10 веде себе пасивно, уточнює в неї, що мається на увазі в контексті тих чи інших дій/слів ОСОБА_7 що свідчить про те, що він не підбурює ОСОБА_7 до вчинення злочину. Жодної фрази, яка може бути витлумачена як підштовхування/схиляння/тим більше-примушування до вчинення злочину, ОСОБА_10 не сказав.

При цьому на вказаних НСРД встановлено таке: прохання з боку ОСОБА_10 до ОСОБА_7 одержати неправомірну вигоду - відсутні; відмови ОСОБА_7 від одержання неправомірної вигоди - відсутні; наполегливі нагадування з боку ОСОБА_10 (як індикатори можливих провокативних дій) - відсутні. Докази створення працівниками правоохоронних органів обставин, які б схиляли чи змушували обвинувачену вчинити злочинне діяння, якого вона не вчинила би за власною ініціативою, також відсутні.

Отже, діяльність ОСОБА_10 та сторони обвинувачення була пасивною (при цьому ЄСПЛ та суди в контексті правомірного розслідування використовують словосполучення «в основному пасивне» або «по суті пасивне», що однак не виключає тих чи інших правомірних дій правоохоронців та заявника, спрямованих на перевірку дійсних намірів осіб щодо вчинення злочинів; важливо лише констатувати, що ці дії не вплинули на прийняття рішення вчинити злочин, не підбурили - в цій справі цього не було).

Таким чином, доводи захисту про провокацію фактично звелись до того, що сторона обвинувачення в принципі здійснювала документування злочину - прийняла заяву та розпочала розслідування, належним чином оформила право на проведення НСРД, провела такі НСРД. Слід погодитись з захистом у тому, що всі ці дії дійсно вчинені для того, щоб задокументувати вчинення злочину - але задокументувати законно.

Ще один аспект, на який слід звернути увагу - чи обґрунтовано та під належним контролем стосовно обвинуваченої застосовано НСРД. Відповідь - так. Негласні слідчі (розшукові) дії здійснювалися із додержанням встановленого КПК порядку їх санкціонування (стаття 247 КПК), з дозволу слідчого судді Харківського апеляційного суду. Негласна слідча дія у формі спеціального слідчого експерименту здійснювались за постановою прокурора. При цьому процедура надання дозволів на проведення НСРД була ясною та передбачуваною, застосування таких заходів повністю ґрунтувалось на нормах КПК та переслідувало легітимну мету. Отже, НСРД стосовно обвинуваченої були застосовані обґрунтовано та під належним контролем».

Статтею 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. З вищенаведеного випливає стандарт «внутрішнього переконання», зміст якого зводиться до того, що суд повинен вільно оцінювати докази на основі свого внутрішнього переконання, яке виникає не з вузької оцінки доказів, наданих сторонами, а з урахуванням суддівського розсуду (суб`єктивної оцінки об`єктивних обставин) та всіх обставин справи.

Оцінивши процесуальні документи сторони обвинувачення щодо початку і руху кримінального провадження, реалізації повноважень органами досудового розслідування, прокуратури, слідчими суддями суд висновує, що такі документи самі по собі не доводять обставин вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, проте доводять законність вчинення процесуальних дій і ухвалення процесуальних рішень органами досудового розслідування і слідчими суддями у кримінальному провадженні, й не вбачає підстав для неврахування таких документів як загалом, так й окремо.

Згідно із правовим висновком, який міститься в постанові ОП ККС ВС від 29.03.2021 у справі №554/5090/16-к, щодо застосування положень статті 369-2 КК «Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, є будь-яка фізична осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності на момент його вчинення, яка, за усвідомленням того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. За відсутності змістовної складової примітки ст. 369-2 КК через посилання в ній на пункти 1 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», що втратив чинність на момент вчинення злочину, правозастосовник має підстави вважати поняття «особа, уповноважена на виконання функцій держави» оціночним і встановлювати його зміст за правилами вузького підходу до тлумачення, де належність слідчих до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з огляду на їх правовий статус і повноваження не викликає сумнівів», що обґрунтовувалось зокрема таким: «Стосовно визначення ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, Об`єднана палата виходить з наступного: безпосередньо у тексті ст. 369-2 КК відсутні приписи, що визначають ознаки суб`єкта цього злочину. Отже, висновок про те, чи є суб`єкт зазначеного злочину загальним чи спеціальним, обумовлений системними зв`язками кримінально-правових норм, передбачених як ст. 369-2 КК, так й іншими статтями КК, де законодавець визначає зміст ознак відповідних злочинів.

Так, приміткою 3 до ст. 354 КК визначено ознаки пропозиції і обіцянки неправомірної вигоди працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі (для застосування статей 354, 368, 3683-370 цього Кодексу).

Норми закону України про кримінальну відповідальність утворюють собою систему, побудовану за чіткими критеріями, де дефінітивні норми підпорядковуються встановленим законом вимогам та правилам. Законодавець, визначає поняття (їх зміст та обсяг) там, де вони вперше застосовуються в КК, і не повторює їх визначення в інших розділах, де вони використовуються в тому ж значенні.

У частині 2 ст. 369-2 КК у тому ж значенні, що і в примітці до ст. 354 КК, застосовуються поняття пропозиція і обіцянка неправомірної вигоди як форми зовнішнього виявлення суспільно небезпечного діяння. Водночас щодо визначення ознак суб`єкта злочину і кінцевого адресата протиправного впливу норма, викладена в ч. 2 ст. 369-2, є спеціальною стосовно норм, викладених у статтях 354, 368, 368-3, 368-4 (включаючи примітки до них) зазначеного Кодексу. Ознаки цього злочину визначаються виключно з огляду на сутність та системні зв`язки зазначеної кримінально-правової норми з іншими наведеними нормами.

Джерелом протиправного впливу, що визначений ч. 2 ст. 369-2 КК, є особа, яка приймає пропозицію, обіцянку або одержує неправомірну вигоду для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропонує чи обіцяє (погоджується) здійснити вплив за надання такої вигоди.

Оскільки диспозиція ч. 2 ст. 369-2 КК текстуально не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, Об`єднана палата виходить із того, що поняттям впливу охоплюється в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо.

В контексті визначення ознак передбаченого цією нормою складу злочину зміст поняття «вплив» законодавець жодним чином не обмежує лише «впливом з використанням влади або службового становища», який є лише одним із способів вчинення цього злочину. Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв`язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою.

Отже, суб`єктом злочину, передбаченого ст. 369-2 КК, може бути будь-яка особа, яка в уяві того, хто здійснює підкуп, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави.

Таким чином, ОСОБА_7 як фізична осудна особа у віці 56 років (тобто яка досягла віку кримінальної відповідальності) є загальним суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК.

Відповідно до частини 2 статті 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з частиною 4 цієї ж статті КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно із частинами 1, 3 статті 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Виходячи з усталеної правової позиції ККС ВС, який враховує практику ЄСПЛ, де неодноразово наголошувалось, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом», й таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»). Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним. Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення» (постанова ККС ВС від 15.04.2021 в справі №751/2824/20).

Аналогічно ККС ВС неодноразово зазначав таке: «Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням» (наприклад постанови ККС ВС від 04.07.2018 у справі №688/788/15-к, від 08.10.2019 у справі №195/1563/16-к, від 21.01.2020 у справі №754/17019/17, від 02.06.2021 року у справі №712/5746/18, від 16.10.2023 у справі №212/7057/18, від 06.12.2023 у справі №639/3154/18, від 21.08.2024 у справі №207/1441/21, від 03.09.2025 у справі №284/109/21, від 21.01.2026 у справі №953/5793/23).

Суд після всебічного, повного і неупередженого дослідження сукупності усіх обставин справи, перевірки їх доказами та належної оцінки, висновує, що версія сторони обвинувачення щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 369-2 КК, виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які були предметом судового розгляду, за відсутності будь-якої іншої версії сторони захисту (окрім вочевидь неспроможних тверджень про провокацію злочину), що є підставою для висновку щодо доведеності вини обвинуваченої в інкримінованому їй злочині.

Разом з тим, згідно із частинами 1, 3 статті 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_7 , як кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 369-2 КК, а саме як одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Відповідно до статті 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з частиною 1 статті 52 КК покарання у виді позбавлення волі на певний строк є основним покаранням.

Згідно вимог частини 4 статті 52 КК, за одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим кодексом.

Тобто суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно дискрецією суду у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до частини 1 статті 65 КК, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 53 цього кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Частина 2 статті 65 КК встановлює, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Суд зазначає, що стаття 65 КК не деталізує, які саме положення Загальної частини КК мають бути обов`язково враховані при призначенні покарання.

Тобто суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Судом не встановлено наявність передбачених статтями 65 і 66 КК України обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, та передбачених КК підстав для звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності.

Санкція частини 2 статті 369-2 КК передбачає основні покарання у вигляді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років.

Відповідно до класифікації кримінальних правопорушень, визначеною статтею 12 КК, кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 369-2 КК, є нетяжким злочином.

Суд бере до уваги ступінь тяжкості кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_7 особливості й обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення тощо), враховує вчинення корупційного кримінального правопорушення з прямим умислом. Поведінку ОСОБА_7 , яка свідчила про активні дії для доведення кримінального правопорушення до кінця, тобто одержання неправомірної вигоди.

В сучасній Україні проблема боротьби з корупцією, яка є каталізатором розвитку організованої злочинності, вкрай актуальна. Симбіоз цих двох ганебних явищ утворює найсерйознішу небезпеку для держави і суспільства. Небезпека корупції полягає в тому, що вона призводить до незворотних змін державного апарату і органів місцевого самоврядування, які можна подолати лише кардинальними засобами. Характерною рисою корупції є зловживання службовим становищем, що вчиняється з метою неправомірного отримання відповідних переваг в результаті необґрунтованого використання офіційного статусу.

Відтак у сучасних умовах корупція стала чинником, який реально загрожує національній безпеці, демократичному розвитку держави та суспільству, конституційному ладу, а саме підриває авторитет країни, обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права, встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, управлінських структур приватного сектору, руйнує моральні та суспільні цінності, дискредитує державу на міжнародному рівні, та заважає подоланню збройної агресії зовнішнього ворога. У той же час складність подолання корупції полягає у тому, що її наслідки зумовлені такими факторами мотивації особи як бажання багатства і влади, та тим, що це явище викликає у певних верств суспільства «звикання», тобто ставлення до нього не як до аномалії, а як до «норми життя».

Вищеописані свідомі правові порушеннявимог закону ОСОБА_7 свідчать про її правовий нігілізм - тобто деформаційний стан правосвідомості особи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, та про буденне сприйняття корупції як норми поведінки.

Відтак при призначенні покарання ОСОБА_7 суд враховує умисний характер вчиненого нетяжкого кримінального правопорушення, що підтверджується усвідомленням таким суспільної небезпечності свого діяння, передбаченням негативних небезпечних наслідків у випадку його вчинення, а також стійким бажанням настання кримінально-правових наслідків.

Вчинене ОСОБА_7 корупційне кримінальне правопорушення є закінченим в розумінні статті 13 КК.

Суд також враховує дані про особу обвинуваченої - її вік на час вчинення кримінального правопорушення становить 56 років, раніше не судима, має незакінчену вищу освіту, розлучена, має хронічні захворювання.

Таким чином, суд вважає виправлення ОСОБА_7 неможливе без реального позбавлення волі, відтак необхідно призначити основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, оскільки покарання у виді штрафу чи позбавлення волі на менший строк буде недостатнім для виправлення і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, тоді як більший строк буде вочевидь занадто суворим з огляду на її вік та вчинення кримінального правопорушення вперше та лише за одним доведеним епізодом.

Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст. 368 КПК України зобов`язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні.

У цьому кримінальному провадженні відсутні процесуальні витрати, які належить розподілити.

Частиною 4 статті 174 КПК визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Відповідно до частини 1 статті 96-1 КК, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною 1 статті 150, статтею 154, частинами 2 і 3 статті 159-1, частиною 1 статті 190, статтею 192, частиною 1 статей 204, 209-1, 210, частинами 1 і 2 статей 212, 212-1, частиною 1 статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною 2 статті 244, частиною 1 статей 248, 249, частинами 1 і 2 статті 300, частиною 1 статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною 1 статей 363-1, 364-1, 365-2 цього кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 96-2 КК, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у частині 1 цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у частині 1 цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

В пункті 5.7 рішення Конституційного Суду України від 30.06.2022 № 1-р/2022 у справі №1-22/2020(391/20) за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України (щодо спеціальної конфіскації) зазначено, що оцінюючи конституційність статей 96-1, 96-2 КК України, Конституційний Суд України виходить з того, що володіння майном, набуте внаслідок вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, визначеного Особливою частиною КК України, не може бути кваліфіковане ні як «визначений законом» порядок набуття права власності на майно (частина друга статті 41 Конституції України), ні як «не заборонена законом» підстава набуття права власності або права добросовісного володіння майном (стаття 328 Цивільного кодексу України). Окрім того, ухвалене судом на підставі приписів КПК України судове рішення (вирок, ухвала) про застосування спеціальної конфіскації є юридичним актом індивідуальної дії, що встановлює факт незаконності та недобросовісності набуття певною особою конкретного майна і також спростовує презумпцію правомірності набуття права власності, встановлену в частині другій статті 328 Цивільного кодексу України. Унаслідок цього саме судове рішення є підставою для вилучення такого майна в особи, стосовно якої може бути застосовано спеціальну конфіскацію згідно з оспорюваними статтями КК України.

Відповідно до частини 9 статті 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Частиною 10 статті 100 КПК визначено, що під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.

Із встановлених судом фактичних обставин вбачається, що у ОСОБА_7 при затриманні 02 жовтня 2024 року було з сумки, якою вона користувалась вилучено конверт, де знаходились документи на ім`я ОСОБА_21 і також там знаходились кошти у сумі 6900 доларів США. Пояснити походження цих коштів та копій документів на сторонню особу у своїй сумці ОСОБА_7 не змогла.

Відтак суд вважає наявною правову підставу спеціальної конфіскації, передбачену частиною 2 статті 96-2 КК, шляхом конфіскацію у ОСОБА_7 грошової суми 6900 доларів США.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Прокурор не заявив клопотання щодо обрання запобіжного заходу.

При вирішенні даного питання суд враховує ризики, передбачені ст.177 КПК України, призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, та з метою забезпечення виконання судового рішення вважає за необхідне взяти під варту ОСОБА_7 після набрання вироком законої сили.

Суд, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вважає за необхідне строк відбування покарання обраховувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.368-371, 373-374, 532, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та призначити їй покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Строк покарання за даним вироком ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного затримання засудженої на виконання даного вироку.

Запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту- залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речові докази: транспортний засіб BMW X5 2001 року випуску чорного кольору VIN НОМЕР_1 з державним номером НОМЕР_2 ; брелок з ключем до транспортного засобу BMW X5 2001 року випуску чорного кольору VIN НОМЕР_3 з державним номером НОМЕР_4 , який було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP1186952, місцем зберігання визначено транспортного засобу штрафмайданчик за адресою: м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 106, місцем зберігання ключів камеру схову речових доказів ХРУП №З ГУНП в Харківській області- повернути власникові - ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили, мобільний телефон марки та моделі «SAMSUNG Galaxy A31» y корпусі синього кольору ІМЕ11: НОМЕР_5 , IME12: НОМЕР_6 з наявною у ньому сім-карткою з номером-телефону НОМЕР_7 , який було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046472- конфіскувати після набрання вироком законної сили, копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_2 с/н НОМЕР_8 , виданий 25.02.2003 України Амур-Нижньодніпровським PB ДМУ УМВС B Дніпропетровській області на 3 арк., картка платника податків на ім`я ОСОБА_21 , довідка з ТОВ «ІСМА-ЕКОПРОМ» на ім`я ОСОБА_22 , які було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046467- знищити після набрання вироком законної сили, грошові кошти номіналом 100 доларів США із наступними серіями та номерами: Qj00434347A, Qj00434351A, MK96608194A, QJ00435268A, PL90276201P, PK23742357H, QJ00435286A, PK23742345H, LK74413729C, PL90276299P, PB88068424L, QK02327295A, LB17833906W, LD81297223D, PK59432641D, MB60899412K, QJ00434346A, MG60398604B, PL49816793E, QA37018624A, QK45538514A, QJ00434348A, PB98202257N, LL81814940F, LB42176825N, MB84884941E, PK23704605H, PB190748831, MB69650768D, QA33480007A, QA33480052A, PK17918415H, PK17918416H, LB80215059C, MB091383651, QK54249238A, PL94086253P, QJ00435264A, PH42038779B, QA37018623A, PB27287692L, PB26272184M, LL80714626C, PB88068426L, QJ00434349A, LB80215062C, QA33480048A, LB33935305C, LD81297224D, PB190748841, PB01197124M, QJ00434350A, PB69871871F, QA41132259A, PD59893767B, MB35993227E, QA33480004A, PF06407878L, PL90276203P, PA23075170C, LG47580076E, LL81814947F, PK411661841, PL90276202P, PK27175240H, LB20177664N, PL16733274C, PG11022146C, QK54249237А, у сумі 6900 доалрів США які було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046482 - конфіскувати після набрання вироком законної сили, імітаційні засоби (грошові кошти): купюра 200 гривень с/н: ЕЮ8524961, купюра номіналом 100 доларів США с/н: KL445600175Е у кількості 279 штук, купюри номіналом 200 гривень у кількості 100 штук, які було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046468- зберігати з матеріалами кримінального провадження.

Залишити чинним арешт, покладений відповідно до ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2024 року щодо транспортного засобу BMW X5 2001 року випуску чорного кольору VIN НОМЕР_3 з державним номером НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_7 ; - брелока з ключем до транспортного засобу BMW X5 2001 року випуску чорного кольору VIN НОМЕР_3 з державним номером НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_7 та який було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP1186952.

Залишити чинним арешт, покладений відповідно дло ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 жовтня 2024 року мобільного телефону марки та моделі «SAMSUNG Galaxy A31» у корпусі синього кольору IMEI1: НОМЕР_5 , IMEI2: НОМЕР_6 з наявною у ньому сім-карткою з номером-телефону НОМЕР_7 , який було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046472 та належним чином запаковано; копії паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_2 с/н НОМЕР_8 , виданий 25.02.2003 Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області на 3 арк., картки платника податків на ім`я ОСОБА_21 , довідка з ТОВ «ІСМА-ЕКОПРОМ» на ім`я ОСОБА_22 , які було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046467, грошових коштів номіналом 100 доларів США із наступними серіями та номерами: Qj00434347A, Qj00434351A, MK96608194A, QJ00435268A, PL90276201P, PK23742357H, QJ00435286A, PK23742345H, LK74413729C, QJ00434348A, LB80215059C, LB80215062C, PL90276299P, PB88068424L, MB09138365I, QA33480048A,QK02327295A, PB98202257N, QK54249238A, LB33935305C, LB17833906W, LL81814940F, LB42176825N, LD81297224D, LD81297223D, MB84884941E, PL94086253P, PB19074884I, PK59432641D, PK23704605H, QJ00435264A, PB01197124M, MB60899412K, PB19074883I, PH42038779B, QJ00434350A, QJ00434346A, MB69650768D, QA37018623A, PB69871871F, QA41132259A, PD59893767B, PB27287692L, MB35993227E, MG60398604B, QA33480007A,PB26272184M,QA33480004A, PL49816793E, QA33480052A, LL80714626C, PF06407878L, QA37018624A, PK17918415H, PB88068426L, PL90276203P, QK45538514A, PK17918416H, QJ00434349A, PA23075170C, LG47580076E, LL81814947F, PK41166184I, PL90276202P, PK27175240H, LB20177664N, PL16733274C, PG11022146C, QK54249237A, які було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046482, імітаційних засобів (грошові кошти): купюра 200 гривень с/н: ЕЮ8524961, купюра номіналом 100 доларів США с/н: KL445600175E у кількості 279 штук, купюри номіналом 200 гривень у кількості 100 штук, які було поміщено до полімерного сейф-пакету PSP2046468.

Після набрання вироком законної сили скасувати арешти майна, покладені вказаними ухвалами суду.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченій та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Вирок ухвалено 31 липня 2026 року.

Суддя: ОСОБА_23