Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №207/1613/26 — Південний районний суд міста Кам’янського

№ 207/1613/26

№ 2/207/1988/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Кам`янське

Південний районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді: Юрченко І.М.

при секретарі: Сівачук А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа: Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визначення права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), що дає право на здійснення реєстраційних дій спрямованих на проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 придбав будинок, який знаходиться в АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу № 4545 від 20.08.1986 року посвідчений Другою Дніпродзержинською державною нотаріальною конторою.

3 ціллю внесення майна до єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно 30.01.2026 року подав заяву до державного реєстратора з проханням проведення реєстраційних дій.

04.02.2026 року йому було надано відмову № 83146369 у проведена реєстраційних дій.

В цій відмові було зазначено, що подані документи не дають змоги вчинити реєстраційні дії: в поданих документах відсутній акт про прийняття будинку в експлуатацію, також згідно інформаційної довідки № 1-1-57 від 13.01.2026 року до договору купівлі продажу № 4545 від 20.08.1986 року прізвище власника об`єкту нерухомого майна « ОСОБА_2 », проте прізвище заявника « ОСОБА_2 »; відповідно до договору купівлі-продажу заявником було придбано будинок готовністю 77% проте в технічному паспорті зазначено завершене будівництво.

Отже, вказані юридичні обставини позбавляють, державного реєстратора можливості вчинити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

Позивач все життя проживає i володіє вищезазначеним будинком. Цей факт підтверджує довідка про склад сім`ї, а також витяг з домової книги.

Без внесення відомостей в реєстру прав на нерухоме майно він не зможе реалізувати своє законне право на розпорядження своїм майном.

Встановлення права власності на нерухомість, окрім як у судовому порядку, неможливо.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутністю, позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити. Також, судові витрати просив залишити за ним та не стягувати їх з відповідача.

Представник відповідача Кам`янської міської ради в судове засідання не з`явився, в заяві просив справу розглядати за відсутності представника Кам`янської міської ради та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства.

Представник Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Враховуючи вищенаведене у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу № 4545 від 20.08.1986 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Федорянкою Т.П., зареєстрованого в реєстрі за № 23445, ОСОБА_1 придбав незакінчений шлакоблоковий жилий будинок готовністю 77%, розташований в АДРЕСА_2 (арк. с. 13-14).

Місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до копії паспорта громадянина України, зареєстровано 01 березня 2001 року за адресою: АДРЕСА_2 (арк.с. 15).

Відповідно до довідки про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у житловому будинку, виданої 10 квітня 2026 року головним спеціалістом відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано дві особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ар.с.16).

Як вбачається з акту прийняття приватного домоволодіння в експлуатацію від 22 листопада 1996 року, затвердженого рішенням виконкому Баглійської районної ради народних днпутатів №7/3 від 29.01.1997 року приймальною комісією м. Дніпродзержинська прийнято в експлуатацію домовласність ОСОБА_1 , розташовану по АДРЕСА_4 (арк.с. 5-6).

17.11.2025 ФОП ОСОБА_4 було виготовлено технічний паспорт на будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що включає А1 житловий будинок, Б1 літня кухня; В1 вбиральня; Г1 сарай; № 1-3,6, 7,8 огорожі; №4 зливна яма; №5 водопровід (арк. с. 7-12).

30 січня 2026 року позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

04 лютого 2026 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Єрмолай Ростиславом Володимировичем, Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Дніпропетровської області прийнято рішення №83146369 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Вказане рішення вмотивоване тим, що подані документи не дають змоги вчинити реєстраційні дії: в поданих документах відсутній акт про прийняття будинку в експлуатацію, також згідно інформаційної довідки № 1-1-57 від 13.01.2026 року до договору купівлі продажу № 4545 від 20.08.1986 року прізвище власника об`єкту нерухомого майна « ОСОБА_2 », проте прізвище заявника « ОСОБА_2 »; відповідно до договору купівлі-продажу заявником було придбано будинок готовністю 77% проте в технічному паспорті зазначено завершене будівництво (арк. с. 21).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 1 частини другої зазначеної статті передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном згідно з положеннями частини першої статті 317 ЦК України.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями частини другої статті 331 ЦПК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правило за аналогією закону (а саме, статті 392 ЦК України) має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення стаття 392 ЦК України спрямована на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

За змістом статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав є офіційним визнанням і підтвердженням державою вже набутого права та не є самостійною підставою його виникнення.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 наголосила, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, як зазначила ВП ВС, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На підставі викладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем було доведено належними та допустимими доказами його право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

Враховуючи, що позивач з вимогою про повернення оплаченого судового збору не звертався, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268, 315, 316, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа: Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визначення права власності на нерухоме майно,- задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), що дає право на здійснення реєстраційних дій спрямованих на проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

Витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на позивача за його згодою.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.М. Юрченко