Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №728/1134/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/1134/26

Головуючий у першій інстанції – Глушко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1712/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Стельмаха А.П.,

суддів Разгуляєвої О.В., Супруна О.П.,

із секретарем Мисник С.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Дмитрівська селищна рада Ніжинського району Чернігівської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельну ділянку,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельну ділянку, в якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7420355600:04:000:0563, площею 2,0 га, розташовану за адресою: Чернігівська область, Ніжинський район, с. Щуча Гребля, територія Дмитрівської територіальної громади, для ведення особистого селянського господарства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у встановленому законом порядку реалізував своє право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 7420355600:04:000:0563) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дмитрівської ТГ (с. Щуча Гребля, Ніжинського району, Чернігівської області). На підставі дозволу Дмитрівської селищної ради від 04 лютого 2022 року № 258 позивач розробив технічну документацію із землеустрою, а земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер. 09 квітня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження цієї документації. Проте станом на момент звернення до суду, рішення органом місцевого самоврядування прийнято не було (через відсутність чергового засідання ради), що позбавило позивача можливості завершити процедуру оформлення права власності в адміністративному порядку. Земельна ділянка повністю сформована, межові спори відсутні, а зволікання ради у прийнятті рішення порушує правомірне очікування позивача на набуття права власності, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року у справі № 728/1134/26 було відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельну ділянку.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Крім того, за висновком суду, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки безоплатна передача земельних ділянок у власність у межах норм приватизації належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та за неповно з`ясованих обставин справи.

Зокрема, суд першої інстанції неправильно застосував підпункт 5 пункту 27 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо заборони безоплатної передачі земель комунальної власності у приватну власність під час дії воєнного стану, та не врахував, що процедура формування спірної земельної ділянки була повністю завершена ще до введення воєнного стану.

Крім того, суд не надав належної правової оцінки бездіяльності Дмитрівської селищної ради.

Як зазначає заявник, унаслідок неприйняття селищною радою рішення щодо затвердження проєкту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність він позбавлений можливості набути право власності на земельну ділянку. Така ситуація створює тривалий стан правової невизначеності та фактично позбавляє його результатів законної процедури, завершеної ще до введення воєнного стану.

ОСОБА_1 указує, що 30.12.2021 він звернувся до Дмитрівської селищної ради з заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га. Рішенням Дмитрівської селищної ради №258 від 04.02.2022 йому надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Проєкт землеустрою виготовлено 14.02.2022 земельна ділянка була сформована та внесена до Державного земельного кадастру, кадастровий номер 7420355600:04:000:0563, площею 2,0 га, цільове призначення 01.03 "для ведення особистого селянського господарства", розташована на території Дмитрівської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області. Скаржник вказує, що дії щодо формування земельної ділянки були здійснені до введення воєнного стану в Україні. 09.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Дмитрівської селищної ради електронною поштою з використанням кваліфікованого електронного підпису із заявою про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність. Проте, рішення по суті поданої заяви прийнято не було. У зв`язку з неможливістю реалізувати своє право в адміністративному порядку ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та представник відповідача Дмитрівської селищної ради, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились. Позивач подав клопотання, в якому просив суд розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 30 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дмитрівської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району.

Рішенням сімнадцятої сесії восьмого скликання Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області № 258 від 04 лютого 2022 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель розташованих с. Щуча Гребля Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га за рахунок земель комунальної власності ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області (за межами с. Щуча Гребля) виготовлено 2022 року за заявою ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_2 .

З Витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3200533172022 від 14 лютого 2022 року вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номером: 7420355600:04:000:0563, розташована в с. Щуча Гребля Ніжинського району Чернігівської області, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, площа земельної ділянки 2,0 га, інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня, державна реєстрація земельної ділянки – 14 лютого 2022 року на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21.01.2022, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 .

09.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Дмитрівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області електронною поштою з кваліфікованим електронним підписом із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надав проєкт технічної документації.

У доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що процедура формування спірної земельної ділянки була повністю завершена ще до введення воєнного стану. У зв`язку з цим, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково застосував підпункт 5 пункту 27 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо заборони безоплатної передачі земель комунальної власності у приватну власність під час дії воєнного стану. Крім того, суд не надав належної правової оцінки бездіяльності Дмитрівської селищної ради.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 17 червня 2026 року, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч.1,2,3, ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв`язку із знищенням майна, а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, Земельним Кодексом України встановлено заборону на час дії воєнного стану на безоплатну передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Та визначені винятки, щодо передачі земельних ділянок у приватну власність, а саме: безоплатна передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність колишнім власникам знищеного внаслідок обставин, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна (будівель, споруд), право власності на яке відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно припинено у зв`язку із знищенням майна, а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Необхідно зазначити, що згідно з підпунктом 5 пункту 27 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено можливість безоплатної передачі у приватну власність громадянам України земельних ділянок, які були надані їм у користування до набрання чинності цим Кодексом. Водночас позивачу було розроблено відповідну документацію із землеустрою з метою безоплатної приватизації земельної ділянки за його заявою у 2021 році.

Верховний суд у постанові від 03.08.2023 у справі №300/3771/22 зазначив, що з 7 квітня 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу України, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

У постанові від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 Верховний Суд зазначив, що зобов`язання затвердити проєкт щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура.

Таким чином, розпорядник землі відповідно до вимог закону зобов`язаний розглянути заяву позивача про затвердження проєкту землеустрою і передання землі у власність, прийнявши, при цьому, відповідні рішення.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 700/313/20.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан з 05.00 год. 24 лютого 2022 року, який станом на час розгляду справи продовжує діяти.

Відповідно до ч.1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми Закону, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи, і на які посилається особа, як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до приписів ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що суд першої інстанції не врахував, що дії щодо формування земельної ділянки були здійснені до введення в Україні воєнного стану.

Проте, визнання права власності на земельну ділянку без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не є належним способом захисту, оскільки передача земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації належить виключно до повноважень органів місцевого самоврядування. Позивач фактично просить суд підмінити собою компетентний орган місцевого самоврядування, який законом уповноважений приймати рішення про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Встановивши факт звернення ОСОБА_1 09 квітня 2026 року до Дмитрівської селищної ради із заявою про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на земельну ділянку є неналежним, оскільки позивач не заявляв вимог про визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування чи зобов`язання його розглянути подану заяву та прийняти відповідне рішення. Саме по собі це є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення принципу правомірних очікувань та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки процедура безоплатної приватизації земельної ділянки не була завершена прийняттям компетентним органом рішення про її передачу у власність позивача. Самі по собі отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, його виготовлення та формування земельної ділянки не породжують права власності на земельну ділянку та не свідчать про виникнення у позивача такого обсягу правомірних очікувань, який виключав би застосування імперативної заборони, встановленої підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, що діяла на момент звернення позивача із заявою про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції, оскільки дані висновки суду узгоджуються із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та вищезазначеними нормами права, які регламентують спірні правовідносини. Розглядаючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції вірно визначився із характером даних правовідносин та нормами Закону, які підлягають застосуванню, при цьому, всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку. За даних обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову про визнання права власності на земельну ділянку, є обґрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 17 червня 2026 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують дані правовідносини та на основі з`ясованих фактичних обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року, необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: