Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №750/15471/25 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них

Дата: 02 серпня 2026 р.

Справа: №750/15471/25

Суддя: Луговець О. А.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/15471/25

Головуючий у першій інстанції – Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1563/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Супруна О.П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2026 року (суддя – Майборода С.М., місце ухвалення – м. Чернігів, повний текст складено – 08.05.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила стягнути на її користь з відповідача 1/2 частину витрачених грошових коштів на утримання житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , в сумі 43014,93 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_3 є власником 1\2 частини вказаного житлового будинку, а власником іншої частини будинку був її рідний брат ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний будинок був їх спільною власністю без виділення часток, вони його разом утримували та оплачували житлово-комунальні послуги, податки. Спадкоємцем після померлого ОСОБА_4 є його син ОСОБА_2 , до якого позивач неодноразово зверталась в телефонному режимі з проханням спільно утримувати будинок, на що отримала відмову. Відповідач повідомив, що не зобов`язаний утримувати будинок, оскільки в ньому не проживає. Загальна сума витрат, понесених позивачем на утримання зазначеного житлового будинку та господарських споруд, становить 86029,43 грн. Оскільки відповідач добровільно не бажає повернути половину цієї суми в 43014,93 грн, то позивач вимушена звернутися до суду для стягнення вказаних коштів у примусовому порядку.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, котрим позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, суд поверхово вивчив матеріали справи, не взяв до уваги її пояснень, надавши перевагу без належних доказів поясненням відповідача.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги, що житловий будинок використовується сторонами в цілому для спільного проживання без виділення часток та встановлення порядку користування, що свідчить про необхідність його утримання обома співвласниками.

За доводами апелянта, відповідачем не доведено, що за період з часу звернення з заявою про вступ у право спадкування ним витрачалися кошти, як на утримання в належному стані будинку та прибудинкової території, так і на оплату за земельну ділянку, на якій розташовано домогосподарство.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не зверталась до відповідача за спільним утримання господарства. Адже після смерті брата вона неодноразово зверталась в телефонному режимі до ОСОБА_2 з проханням спільно утримувати будинок, але жодних пояснень суду з цього приводу представником відповідача не надавалось, а відповідні пояснення позивача судом до уваги не взято і правова оцінка їм не надавалась.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначив, що суд першої інстанції об`єктивно й всебічно розглянув справу, дотримався норм матеріального і процесуального права та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, а позивачкою в скарзі не наведено жодних нових обставин чи доказів, які б спростовували законні висновки суду.

Відповідач зазначає, що під час розгляду справи позивач підтвердила, що жодних письмових дозволів на проведення ремонтів, встановлення паркану та інших робіт, від відповідача не отримувала.

Акцентує увагу, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів понесення позивачем витрат на оплату житлово-комунальних послуг, сплату земельного податку, утримання спадкового домогосподарства.

Зауважує, що надані позивачем накладні, товарні чеки за своїм змістом не свідчать про фактичну оплату послуг і робіт та не є доказом проведення розрахунків, а також їх використання саме для благоустрою спадкового майна.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.10.2016, виданого приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиною Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №2815, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 їх матері ОСОБА_5 успадкували житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 по 1/2 частині (а.с. 11).

Дана обставина також зафіксована й в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 14-16).

У справі наявна копія Технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , власниками якого по 1/2 частині значаться ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (а.с. 18-24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 07.11.2022 (а.с. 17).

Відповідно до копії спадкової справи приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В. №177/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини звернувся син спадкодавця – ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 не видавалось (а.с. 71-82).

На підтвердження понесених витрат позивачем надано товарні чеки №18287 від 25.08.2025 на суму 714,00 грн, від 22.08.2025 на суму 816,00 грн, №29542 від 28.09.2023 на суму 100,00 грн, №14211 від 29.05.2023 на суму 140,00 грн, №12106 від 12.07.2022 на суму 503,00 грн, №28232 від 19.09.2023 на суму 150,00 грн, фіскальні чеки №1065407927 на суму 584,00 грн, №1198188724 на суму 363,00 грн, від 07.09.2023 на суму 796,00 грн, квитанції до прибуткового касового ордеру від 21.08.2025 на суму 150,00 грн, від 20.06.2023 на суму 100,00 грн, від 20.10.2022 на суму 100,00 грн, від 11.09.2017 на суму 80,00 грн, накладні від 17.04.2025 на суму 17590,00 грн, від 24.05.2023 на суму 20770,00 грн, від 17.05.2023 на суму 20870,00 грн, заявка на виготовлення огорожі з сітки рабиці на суму 12000 грн від 31.03 без року, квитанції ТОВ «Нова Пошта» про переказ коштів від 16.08.2025 на загальну суму 1073,80 грн (а.с. 25-36).

01.10.2025 ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 вимогу про погашення частини витрат на утримання будинку, в якій просила повернути їй половину витрачених нею коштів на утримання житлового будинку з надвірними спорудами з часу смерті спадкодавця в сумі 43014,93 грн, або ж оформити спадкове майно для можливості придбання нею частки у спільному майні шляхом укладання договору купівлі-продажу (а.с. 37-40). Відомості про отримання ОСОБА_2 даної вимоги у справі відсутні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч. 2). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (ч. 3). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4).

Згідно зі ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1). Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 2).

За змістом положень ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч. 1). Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч. 2).

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами понесених нею витрат на утримання спільного майна – житлового будинку по АДРЕСА_1 , а надані позивачем документи на придбання товарно-матеріальних цінностей не є належно оформленими і не підтверджують їх використання на утримання і збереження спільного спадкового домогосподарства.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

У ч. 1 ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Водночас участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, а особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Вищенаведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.03.2024 у справі №367/9967/19.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками по 1/2 частині житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .

При цьому, відсутність у ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після померлого батька ОСОБА_4 та є його єдиним спадкоємцем, свідоцтва про права на спадщину, в силу положень ст. 1296 ЦК України не позбавляє права на спадщину та виступати відповідачем у спірних правовідносинах, на які поширюються норми спільної часткової власності.

Відтак, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , яким на праві спільної часткової власності (по 1/2 кожному) належить нерухоме майно (домогосподарство), зобов`язані порівну брати участь у витратах на управління, утримання та збереження цього майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Апеляційний суд зазначає, що у позивача виникає право на компенсацію понесених витрат на утримання будинку у разі доведення, що відповідач ухилявся від участі у витратах на утримання спільної власності, і витрати понесені на ремонт домогосподарства були об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.

При цьому, тягар доказування зазначених обставин покладається саме на позивача, як співвласника, який поніс відповідні витрати і має намір компенсувати їх частину за рахунок відповідача.

Досліджуючи надані позивачем на підтвердження понесених витрат на утримання спільного будинку чеки, товарні чеки, накладні, квитанції до прибуткового касового ордеру, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду та запереченнями відзиву на апеляційну скаргу, що ці документи достовірно не свідчать про використання зазначених у них товарно-матеріальних цінностей на утримання та збереження спільного будинку.

Крім того, товарні чеки не містять відомостей про придбання товарів саме позивачем.

Чеки про переказ Данилюк К.І. коштів ФОП ОСОБА_6 в оплату товарів та послуг через ТОВ «Нова Пошта» також є малоінформативними, оскільки не підтверджують найменування придбаних товарно-матеріальних цінностей та подальше їх цільове використання. Аналогічно це стосується й фіскальних чеків із магазину ФОП ОСОБА_7 .

У накладних від 17 та 24 травня 2023 року зазначено про прийняття товарів та робіт від ОСОБА_1 до ФОП Буднік (а не навпаки), що не дає підстав для висновку про їх отримання позивачем, а також використання для забезпечення утримання й збереження спільного домогосподарства.

Зазначення в квитанціях до прибуткового касового ордеру підстави прийняття Гончарівською селищною радою від ОСОБА_1 коштів «на благоустрій» не підтверджує обов`язковість даного платежу, запровадженого органом місцевого самоврядування, як і його відношення до об`єкту спільної часткової власності сторін у справі.

Заявка позивача на виготовлення огорожі з сітки рабиці не є належним доказом отримання самого товару; до того ж, у цій заявці відсутній рік замовлення, а зазначено лише число й місяць – 31.03. Натомість у технічному паспорті на будинок, виготовленому станом на 14.07.2016, серед технічних характеристик уже значиться металева огорожа.

Актів виконаних робіт із зазначенням їх переліку та використаних матеріалів, придбаних позивачем, матеріали справи не містять і позивачем їх не надано.

Також позивачем усупереч ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не доведено понесення нею витрат, які були б об`єктивно необхідними для підтримання технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик спільного будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Посилання апелянта на те, що житловий будинок необхідно утримувати обома співвласниками, бо він використовується сторонами в цілому для спільного проживання без виділення часток та встановлення порядку користування, на відсутність у відповідача доказів на підтвердження своєї участі в утриманні спадкового домогосподарства та неврахування місцевим судом її пояснень, апеляційний суд відхиляє за необґрунтованістю. Позаяк ці аргументи не спростовують обов`язку позивача довести ухилення відповідача від участі у витратах на утримання спільної власності, і що понесені позивачем на ремонт домогосподарства були об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, чого позивачем не дотримано.

Також апеляційний суд звертає увагу позивача, що пояснення сторони, яка не допитувалась як свідок, згідно зі ст. 76 ЦПК України не є джерелом доказів у справі.

За таких обставин, коли позивач не надала доказів на підтвердження отримання згоди іншого співвласника (відповідача) на покращення (поліпшення) спільного майна та його ухилення від участі у цьому, не надала доказів понесення витрат на управління, утримання та збереження спільного майна та що виконані роботи були об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2026 року – без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

О.П. Супрун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua