Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №337/976/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.07.2026 Справа № 337/976/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 337/976/26 Головуючий у І інстанції: Філіпова І.М.

Провадження № 22-ц/807/1609/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Островерхова Сергія Геннадійовича – на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту одноосібного утримання неповнолітніх дітей,

У С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Островерхова С.Г. – звернулася до ОСОБА_2 про визнання факту одноосібного утримання неповнолітніх дітей.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач фактично одноособово утримує своїх неповнолітніх дітей, виконуючи усі батьківські обов`язки, у тому числі забезпечуючи їх матеріально, освітою, медичним обслуговуванням, іншими необхідними потребами. Відповідач є батьком дітей, проте участі у вихованні дітей не бере.

Батько дітей – ОСОБА_2 – виїхав за межі України та не має наміру повертатися, проживає у Голландії, має посвідку на тимчасове проживання.

Шлюб між сторонами розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року у справі № 334/11300/23.

ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Островерхова С.Г. зазначала, що до останнього часу у період її відсутності догляд за дітьми здійснювала її мати, ОСОБА_5 . Але вона раптово захворіла та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 під час короткочасної поїздки до Румунії.

Згідно з Актом обстеження умов проживання від 05.02.2026, що складений службою у справах дітей Запорізької міської ради по Хортицькому району, за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає ОСОБА_1 та неповнолітні діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дітей, ОСОБА_2 не мешкає з дітьми, перебуває за кордоном з 2020 року. Зі слів матері, батько дітей допомагав фінансово дітям, спілкується з ними та періодично бачиться, мати є єдиним законним представником дітей на території України, інших родичів немає, у батька відсутня можливість повернутися в Україну та забрати дітей.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Островерхова С.Г. просила суд визнати факт одноосібного утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , їхньою матір`ю – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням від 03 червня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Островерхова С.Г. – подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач бере участь у вихованні дітей, спілкується з ними та надає їм матеріальну допомогу. Зазначений висновок не підтверджується жодним доказом, наявним у матеріалах справи.

Предметом позову було встановлення факту одноосібного утримання дітей матір`ю. У прохальній частині позову ставилося питання саме про визнання факту одноосібного утримання неповнолітніх дітей. Проте, суд фактично розглянув інше питання, а саме самостійне виховання дітей, участь батька у вихованні, обсяг батьківських прав та обов`язків. Тобто, суд підмінив предмет позову іншим предметом спору. Предметом доказування у цій справі було встановлення фактичного здійснення матеріального забезпечення та догляду за дітьми. Натомість суд досліджував правовідносини щодо виховання дітей. Така підміна предмета спору призвела до ухвалення неправильного рішення.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник – адвокат Островерхов С.Г. – наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову. Крім того, ОСОБА_1 пояснила суду, що з 2021 року є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України за контрактом, дія якого мала завершитися. Метою звернення до суду з цим позовом було встановлення факту одноосібного утримання неповнолітніх дітей для звільнення з військової служби.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи позивача та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає повною мірою.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами щодо виконання ними обов`язків з виховання дітей фактично відсутній та факт одноосібного виховання позивачем дітей не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з висновком про відсутність у цій справі правових підстав для задоволення позовних вимог, однак з інших підстав.

Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстровану шлюбі, який розірвано 15.02.2024 рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/11300/23.

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу, 05.04.2025 позивач уклала шлюб з ОСОБА_6 , змінила прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».

Сторони є батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження.

Згідно з копією акту обстеження умов проживання від 05.02.2026, складеного службою у справах дітей Запорізької міської ради по Хортицькому району, за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає ОСОБА_1 та неповнолітні діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Батько дітей, ОСОБА_2 , не мешкає з дітьми, перебуває за кордоном з 2020 року. Зі слів матері, батько дітей допомагав фінансово дітям, спілкується з ними та періодично бачиться, мати є єдиним законним представником дітей на території України, інших родичів немає, у батька можливості повернутися в Україну та забрати дітей немає.

Відповідно до копії довідок з Запорізького колегіуму «Мала гуманітарна академія», ОСОБА_3 є учнем 11-А класу, ОСОБА_4 - учнем 3-А класу, з 05.02.2026 освітній процес у колегіумі організований у змішаному режимі навчання.

Згідно з копією довідки № 01-19/40 від 06.02.2026, виданої директором Запорізького колегіуму «Мала гуманітарна академія», вихованням ОСОБА_4 займається мати, ОСОБА_1 , батько дитини батьківські збори не відвідує, з класним керівником зв`язок не підтримує.

Крім того, згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 19.05.2025, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України)

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року в справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

Для забезпечення правильного і швидкого вирішення справи суд з урахуванням конкретних її обставин повинен вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та інших учасників процесу. Суду необхідно також встановити осіб, які можуть брати участь у справі.

Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною другою статті 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини першої статті 4 цього Закону, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009

Відповідно до пункту 2 Положення, громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби. Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.

Апеляційний суд констатує, що з огляду на пояснення позивача в судовому засіданні, позов про встановлення факту одноосібного утримання неповнолітніх дітей у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовицею, яка проходить військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, тобто, обставини цієї справи свідчать про те, що рішення суду в цій справі може стосуватися прав та інтересів держави.

Колегія суддів наголошує, що приватно-правовий інструментарій, зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Однак, до участі в цій справі не було залучено представника держави в особі відповідного державного органу, що свідчить про неналежний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмовив задоволенні позову.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції загалом дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, але помилився щодо мотивів такого судового рішення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Островерхова С.Г. слід частково задовольнити, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2026 року– змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволені позову.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 її право звернутися до суду з позовом повторно, вказавши усіх належних учасників справи, а також у порядку адміністративного судочинства для оскарження дій посадових осіб щодо припинення контракту військової служби.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Островерхова Сергія Геннадійовича – задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2026 року в цій справі – змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволені позову, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 31 липня 2026 року.

Головуючий

Судді