Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №333/1847/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 21.07.2026 Справа № 333/1847/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/1847/26 Головуючий у І інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/807/1595/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Онищенка Е.А.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги,

У С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 працювала на посаді електромеханіка дільниці І групи в структурному підрозділі «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», який є одним з підрозділів АТ «Українська залізниця», з якої звільнилася 17.03.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України.

ОСОБА_1 зазначала, що працювала на залізничному транспорті більше 43 років.

У день звільнення роботодавець не дотримав вимог ст. 116 КЗпАП, оскільки не провів остаточного розрахунку. Зокрема, не виплатив ОСОБА_1 коштів, передбачених колективним договором, а саме:

- одноразової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків,

- додаткової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Так, адміністрація структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» та профспілковий комітет уклали Колективний договір, в якому закріплені соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і для тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено у ст. 18 КЗпП України.

У п. 3.1.15 Колективного договору ВСП «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» передбачено, що адміністрація структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» зобов`язується при звільненні працівників уперше за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема, працівникам зі стажем більше 10 років – у розмірі трьох середньомісячних зарплат.

На думку ОСОБА_1 , оскільки вона працювала на залізниці більше 43 років, роботодавець мав виплатити їй 59784,12 грн, з розрахунку середньомісячного заробітку на день звільнення в розмірі 19928,04 грн. Однак такої виплати вона не отримала.

Крім того, у другому абзаці п. 3.1.15 Колективного договору передбачено, що у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, адміністрація зобов`язується протягом двох місяців після настання цього права виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, зокрема, для жінок зі стажем роботи в галузі понад 35 років – 5 середньомісячних заробітків.

Отже, враховуючи наявність стажу роботи в галузі понад 43 роки, з розрахунку середньомісячного заробітку на день звільнення в розмірі 19928,04 грн, ОСОБА_1 мали виплатити 99640,20 грн.

Однак, роботодавець не виплатив належну ОСОБА_1 матеріальну допомогу, гарантованої Колективним договором, порушивши вимоги ст. 116 КЗпП України, тому вона вимушена звернутися до суду з позовом про стягнення відповідних сум.

Інформація про зобов`язання роботодавця вплатити ОСОБА_1 одноразову та додаткову матеріальну допомогу, відповідно до п. 3.1.15 Колективного договору, зазначена в наказі про її звільнення (з приміткою – згідно з рішенням Правління АТ «Укрзалізниця»), проте рішення керівництва структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» або ж АТ «Укрзалізниця» жодним чином не впливає на обов`язок роботодавця виконати умови Колективного договору та вимоги ст. 116 КЗпП України, з проведення остаточного розрахунку в день звільнення та виплати при цьому всіх належних коштів.

Разом з позовною заявою, ОСОБА_1 подала також клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до суду.

В обґрунтування клопотання зазначено, що в день її звільнення, 17.03.2025, керівництво структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» запевнило її та пообіцяло, що невиплачені при звільненні кошти будуть виплачені їй невідкладно після ухвалення відповідного рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

ОСОБА_1 зазначала, що усвідомлюючи скрутний стан країни у зв`язку з війною, вона добросовісно очікувала, що АТ «Укразалізниця» добровільно виплатить належну їй одноразову матеріальну допомогу, однак станом на 17.02.2026 кошти не надійшли, тому посилаючись на ст.ст. 233, 234 КЗпП України, оскільки від дня її звільнення минуло не більше одного року, ОСОБА_1 просила суд визнати поважною причину пропуску строку та поновити строк на звернення до суду з цим позовом.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 59784,12 грн, невиплачену при звільненні додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 99640, 20 грн. Також просила судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Рішенням від 04 травня 2026 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в сумі 115479,71 грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь держави 1331,20 грн судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, АТ «Українська залізниця» через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскільки правовідносини з ОСОБА_1 припинені, тримісячний строк позовної давності застосовується в повній мірі, а його сплив є самостійною підставою для відмови в позові. Суд першої інстанції дійшов помилкового та безпідставного висновку про дотримання позивачем строків звернення до суду. Такий висновок повністю суперечить ст. 233 КЗпП України та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник АТ «Укрзалізниця» Боголіп Ю.В. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні позову.

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Осьмак А.В. – заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи малимісце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Укрзалізниця» під час звільнення ОСОБА_1 безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нарахував та не виплатив усіх сум, належних до виплати, а саме матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 43304,895 грн та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 72174,82 грн. Строк для звернення до суду не пропущений, оскільки письмового повідомлення про відмову в нарахуванні та виплаті оспорюваних сум матеріальної допомоги складено не було. Навпаки – вказаним наказом відповідач підтвердив свій обов`язок виплатити матеріальну допомогу у відповідних розмірах, але не встановив строків для таких виплат. ОСОБА_1 мала право на очікування добросовісності роботодавця у виконанні його обов`язків за Колективним договором, враховуючи, що її ввели в оману посиланням на існування графіка погашення виплат, однак такий графік відсутній, тому строк виконання зобов`язання не встановлений.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що ОСОБА_1 була звільнена з посади електромеханіка дільниці І групи в структурному підрозділі «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» 17.03.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України, що підтверджується наказом (розпорядженням) №15/ОС від 10.03.2025.

ОСОБА_1 зазначала, що вона працювала на підприємствах АТ «Укрзалізниця» більше 43 років, відповідач вказаної обставини не заперечував.

Зазначеним наказом № 15/ОС від 10.03.2025 передбачено компенсувати виплати за невикористані дні відпустки, виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.1.15 Колективного договору Запорізької дистанції сигналізації та зв`язку. Виплати здійснити згідно рішення Правління від 24.07.2023 № Ц-58/508-2023 у хронологічній послідовності до її виникнення, згідно з графіком погашення доведеним АТ «Укрзалізниця».

Згідно з Витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії воєнного стану в Україні інші додаткові виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги за рішенням правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (п. 1.1.4).

Відповідно до Витягу з протоколу №Ц-85/44 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 (№ Ц-58/508-2023 від 24.07.2023) ухвалила рішення здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року (включно), одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 26.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення згідно з графіком погашення.

Згідно з Витягом з Колективного договору ВСП «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» на 2014 рік (зі змінами та доповненнями), що продовжений до 31.12.2026 Постановою № 3 від 05.12.2025 керівництва СП «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» АТ «Укрзалізниця» і первинної профспілкової організації Запорізької дистанції сигналізації та зв`язку, у п. 3.1.15 Колективного договору визначено, що при звільненні працівників уперше з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, в тому числі на пільгових умовах (…) виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема, працівникам зі стажем більше 10 років – у розмірі трьох середньомісячних заробітків.

У разі звільнення працівників за власним бажанням із причин, зазначених у першій частині цього пункту, протягом двох місяців після настання права на пенсійне забезпечення виплачувати їх за рішенням комісії додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті (за поданням керівництва дистанції та за згодою профспілкового комітету) за наявності стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема, для жінок зі стажем роботи в галузі понад 35 років – 5 середньомісячних заробітків (а.с. 16-18).

Середня зарплата за 2 місяці ОСОБА_1 складає 28869,93 грн, що встановлено з довідки структурного підрозділу «Запорізька дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Отже, за один місяць середня заробітна плата складає 14434,96 грн (28869,93/2). Відповідно, три середньомісячних заробітки складають суму 43304,89 грн, а п`ять - 72174,82 грн.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зараз і надалі в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

За частинами другою-четвертою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Право ОСОБА_1 на отримання від роботодавця одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткової допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків, передбачене п. 3.1.15 Колективного договору сторони не заперечували.

Згідно з п. 1.1.4 Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, вирішено призупинити додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додаткового директором з управління персоналом та соціальної політики.

Колегія суддів зауважує, що оскарження протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги було предметом позову, зокрема у справі № 211/7338/23.

Так, рішенням від 23 лютого 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області визнав незаконним та скасував п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою від 07 травня 2024 року Дніпровський апеляційний суд скасував рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 Верховний Суд скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2024 року і залив у силі рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року.

Отже, п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги скасований судом.

Сторони не заперечували, що ОСОБА_1 звільнена з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України з 17 березня 2025 року.

У наказі (розпорядженні) № 15/ОС від 10.03.2025 про припинення трудового договору (контракту) роботодавець постановив виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.1.15 Колективного договору Запорізької дистанції сигналізації та зв`язку. Виплати здійснити згідно з рішенням Правління від 24.07.2023 № Ц-58/508-2023 в хронологічній послідовності до її виникнення, згідно з графіком погашення доведеним АТ «Укрзалізниця».

Також сторони не заперечували, що згідно з Витягом з протоколу №Ц-85/44 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 (№ Ц-58/508-2023 від 24.07.2023) вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року (включно), одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 26.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення згідно з графіком погашення.

Отже, під час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 , роботодавець підтвердив належність здійснення їй виплат у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.1.15 Колективного договору Запорізької дистанції сигналізації та зв`язку.

Апеляційний суд констатує, що відповідач ні у відзиві на позовну заяву, ні в апеляційній скарзі не заперечував права позивача на такі виплати.

Колегія суддів зауважує, що відповідач не надав суду графіку погашення АТ «Укрзалізниця», на який посилався роботодавець під час видання наказу про звільнення позивача, як і не надав жодних пояснень щодо самого факту існування такого графіку.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати).

Колегія суддів зауважує, що наказ (розпорядження) про звільнення ОСОБА_1 містить положення про виплату їй одноразової матеріальної допомоги в розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.1.15 Колективного договору Запорізької дистанції сигналізації та зв`язку без зазначення конкретних сум.

Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 17.03.2025 також не містить інформації про конкретні суми визначеної в наказі матеріальної допомоги, як і строків здійснення таких виплат.

Отже, відповідач не виконав свого обов`язку повного розрахунку при звільненні позивача за умовами виданого наказу, а також не поінформував позивача про конкретні суми, які мали бути виплачені їй при звільненні.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України всі суми, що належать працівникові від роботодавця, мають бути виплачені у день звільнення, а отже: розрахунки таких сум повинні бути здійснені та наявні у роботодавця саме станом на день звільнення працівника.

Аналізуючи положення вказаної норми, слід дійти висновку, що відсутні правові підстави пов`язувати визначення розміру цих виплат з невизначеною датою їх фактичної виплати у майбутньому.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.12.2022 у справі № 635/3475/20, відповідно до якої виплати, передбачені колективним договором і пов`язані з припиненням трудових правовідносин, належать до грошових сум працівника, які підлягають виплаті у день звільнення згідно зі ст. 116 КЗпП України. Подібний правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14/696/16-ц (провадження №61-2793св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 212/6977/15-ц (провадження № 61-22714св18), від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20-ц (провадження №61-1683св21), від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20 (провадження № 613026св21), від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20 (провадження № 61-5070св21).

За матеріалами цієї справи, жодного повідомлення про відмову в нарахуванні та виплаті сум матеріальної допомоги, зазначених у наказі про припинення трудового договору, відповідач не складав. З огляду на те, що відповідач підтвердив свій обов`язок виплатити матеріальну допомогу у відповідних розмірах, але не встановив строків для таких виплат, ОСОБА_1 , яка вже не є працівником підприємства, мала право на очікування добросовісності роботодавця у виконанні своїх обов`язків за Колективним договором, тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки в цій справі відсутній графік виплати відповідних сум, строк виконання цього зобов`язання фактично не встановлений.

Отже, в цій справі встановлено, що повний розрахунок роботодавцем з позивачем при звільненні не проведено.

Таким чином, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належали їй при звільненні, ОСОБА_1 не пропустила.

На думку колегії суддів, ОСОБА_1 була об`єктивно позбавлена можливості визначити обсяг свого порушеного права, зокрема конкретний розмір належних їй виплат, внаслідок протиправних дій відповідача, який не тільки не здійснив повного та остаточного розрахунку в день її звільнення відповідно до наказу, але і не повідомив її про конкретний розмір сум, які підлягали виплаті в день звільнення.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду з цим позовом спростовуються матеріалами справи.

Крім того, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, були предметом дослідження суду першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується апеляційний суд. Такі доводи є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, суд надав належну оцінку доводам позивача, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року– без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» – залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 31 липня 2026 року.

Головуючий

Судді