Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №490/2821/26 — Миколаївський апеляційний суд

03.08.26

22-ц/812/1735/26

Провадження №22-ц/812/1735/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Миколаїв

Справа № 490/2821/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

із секретарем судового засідання – Соловйовим М.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій»

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену суддею Саламатіним О.В., 02 липня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена,

у с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (далі- АТ КБ «Приватбанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2024 року у справі №490/9000/19, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в частині вирішення позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з нього на користь АТ КБ «Приватбанк» стягнуто 202 700 грн 00 коп. заборгованості за кредитним договором та 3 040 грн 50 коп. судового збору. Як вказав позивач, вищевказане зобов`язання ним виконано у повному обсязі, що підтверджується постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. від 23 лютого 2026 року про закінчення провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Незважаючи на це, АТ КБ «Приватбанк» продовжує облік заборгованості, нараховує неіснуючі суми, передає недостовірні дані до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про нібито існуючу заборгованість, пропонує «реструктуризацію» неіснуючого боргу чим порушує його права. Також, за твердженням позивача, протиправними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 230 000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03 квітня 2026 року просив визнати зобов`язання за кредитним договором б/н від 23 серпня 2018 року — припиненим; визнати протиправними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо нарахування боргу, вимоги його сплати, передачі недостовірної інформації; зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» анулювати заборгованість, припинити будь-які вимоги, передати до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» дані про відсутність заборгованості; забезпечити видалення/виправлення кредитної історії; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» видалити/виправити недостовірну інформацію; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» 230 000 грн моральної шкоди.

05 травня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом: заборони АТ КБ «Приватбанк» нараховувати будь-яку заборгованість за кредитним договором, формувати нові зобов`язання, передавати будь-яку інформацію щодо заборгованості позивача третім особам; заборони ТОВ «Українське бюро кредитних історій» поширювати інформацію про наявність у нього заборгованості та передавати такі дані третім особам та зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» зупинити обробку та поширення інформації щодо нього до вирішення спору по суті.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено АТ КБ «Приватбанк» нараховувати будь-яку заборгованість за кредитним договором б/н від 23 серпня 2018 року, укладеному між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 . В іншій частині вимог заяви відмовлено.

27 червня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну підстав позову, доповнення позовних вимог, подання нових доказів, витребування доказів та застосування додаткових заходів забезпечення позову.

В обґрунтування зазначеної заяви позивач посилався на те, що після пред`явлення позову, Банк, 20 квітня 2026 року повідомив позивача, що Банком здійснено перерахунок та на його користь повернуто 51 959 грн. 95 коп., що свідчить про фактичне виконання Банком власної заяви щодо проведення перерахунку після виконання рішення суду.

Разом з цим, у зазначеній відповіді Банк одночасно повідомив про існування нібито нової заборгованості у сумі 65 388 грн 55 коп та запропонував позивачу укласти договір реструктуризації із внесенням 1000 грн та подальшим списанням решти суми.

Посилаючись на зазначені обставини як нові, позивач просив:

-визнати протиправними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо передачі після

23 лютого 2026 року до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформації про наявність заборгованості позивача за кредитним договором № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року;

-зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» відкликати з ТОВ «Українське

бюро кредитних історій» та інших бюро кредитних історій інформацію про зазначену заборгованість передану після 23 лютого 2026 року;

-зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» повідомити ТОВ «Українське бюро

кредитних історій» та інші юро кредитних історій про виконання рішення у справі №490/900/19, припинення зобов`язання, яке було предметом судового розгляду, та відсутність належних правових підстав для подальшого обліку заборгованості за кредитним договором № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року до моменту вирішення спору судом.

В даній заяві позивач, крім іншого, просить суд застосувати додаткові заходи забезпечення позову шляхом:

заборони АТ КБ «ПриватБанк» до набрання законної сили рішенням суду здійснювати будь-які дії щодо нарахування за кредитним договором № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року;

заборони АТ КБ «ПриватБанк» передавати, оновлювати, змінювати чи поширювати будь-які відомості щодо кредитного договору № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та іншим бюро кредитних історій;

заборони ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та іншим бюро кредитних історій здійснювати обробку, оновлення, поширення або відображення інформації щодо заборгованості за кредитним договором № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року до набрання законної сили рішенням суду;

зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» тимчасово відобразити зазначену інформацію як таку, що є предметом судового спору.

В обґрунтування вимог заяви позивач зазначає, що ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 червня 2026 року вже застосовано заходи забезпечення позову, якими, зокрема, заборонено АТ КБ «Приватбанк» нараховувати заборгованість за кредитним договором без номера від 23 серпня 2018 року. Однак, чинні заходи забезпечення позову не охоплюють весь предмет спору.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити заяву про застосування додаткових заходів забезпечення позову.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що відмовляючи у задоволенні заяви про застосування додаткових заходів забезпечення позову суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що дана заява може бути розглянута лише після вирішення питання щодо прийняття заяви про зміну підстав позову та доповнення позовних вимог. За такого, дійшов помилкового висновку про відсутність зв`язку між новими вимогами та заявленими заходами забезпечення.

Суд першої інстанції не дослідив основний аргумент позивача про те, що подані ним нові вимоги не стосуються нового самостійного спору та не звернув уваги на те, що після виконання рішення суду, закриття виконавчого провадження та повернення банком частини коштів відповідач не припинив порушення права, а лише почав обліковувати той самий борг за іншим кредитним договором. Отже, змінився не предмет спору, а лише спосіб, у який, на думку позивача, банк продовжив порушення його прав. Суд обмежився формальним посиланням на різні номери договорів, не дослідивши характер спірних правовідносин та наведені позивачем обставини.

Не вирішивши питання про прийняття заяви щодо зміни підстав позову та не дослідивши нові докази, суд першої інстанції вже сформував правовий висновок про відсутність взаємозв`язку між спірними правовідносинами. Такий підхід виходить за межі предмета розгляду заяви про забезпечення позову та фактично означає передчасне вирішення частини спору по суті, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову. Більше того, наведені в ухвалі висновки можуть свідчити про передчасне формування судом правової оцінки нових обставин спору ще до дослідження всіх доказів та вирішення питання про прийняття зміни підстав позову, що суперечить принципу неупередженості судового розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до суду до АТ КБ «Приватбанк», ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Предметом позову у даній справі є незгода позивача з нарахуванням йому заборгованості за кредитним договором б/н від 23 серпня 2018 року, яка рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2024 року у справі №490/9000/19, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в частині вирішення позову АТ КБ «Приватбанк» стягнута з нього на користь АТ КБ «Приватбанк».

У позові позивач зазначає, що вищевказане зобов`язання ним виконано у повному обсязі, що підтверджується постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. від 23 лютого 2026 року про закінчення провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 вказує, що АТ КБ «Приватбанк» продовжує облік заборгованості, нараховує неіснуючі суми, передає недостовірні дані до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про нібито існуючу заборгованість, пропонує “реструктуризацію” неіснуючого боргу чим порушує його права.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Після подачі позову ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом: заборони АТ КБ «Приватбак» нараховувати будь-яку заборгованість за кредитним договором, формувати нові зобов`язання, передавати будь-яку інформацію щодо заборгованості позивача третім особам; заборони ТОВ «Українське бюро кредитних історій» поширювати інформацію про наявність у нього заборгованості та передавати такі дані третім особам та зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» зупинити обробку та поширення інформації щодо нього до вирішення спору по суті.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено АТ КБ «Приватбанк» нараховувати будь-яку заборгованість за кредитним договором б/н від 23 серпня 2018 року, укладеному між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 . В іншій частині вимог заяви відмовлено.

27 червня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну підстав позову, доповнення позовних вимог, подання нових доказів, витребування доказів та застосування додаткових заходів забезпечення позову.

В даній заяві позивач, крім іншого, просить суд застосувати додаткові заходи забезпечення позову шляхом:

заборони Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до набрання законної сили рішенням суду здійснювати будь-які дії щодо нарахування за кредитним договором № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року;

заборони Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» передавати, оновлювати, змінювати чи поширювати будь-які відомості щодо кредитного договору № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та іншим бюро кредитних історій;

заборони ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та іншим бюро кредитних історій здійснювати обробку, оновлення, поширення або відображення інформації щодо заборгованості за кредитним договором № SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року до набрання законної сили рішенням суду;

зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» тимчасово відобразити зазначену інформацію як таку, що є предметом судового спору.

В обґрунтування вимог заяви позивач зазначав, що ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 червня 2026 року вже застосовано заходи забезпечення позову, якими, зокрема, заборонено АТ КБ «Приватбанк» нараховувати заборгованість за кредитним договором без номера від 23 серпня 2018 року. Однак, чинні заходи забезпечення позову не охоплюють весь предмет спору.

Отже між сторонами існує спір щодо дій АТ КБ «Приватбанк» щодо нарахування та сплати боргу за кредитним договором SAMDNWFC00044938048 від 29 серпня 2018 року, який на думку позивача не існує, а також щодо передачі інформації про спірну заборгованість відповідачем АТ КБ «Приатбанк» відповідачу ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та обробку даної інформації останнім.

Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування додаткових заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності зв`язку між додатковими заходами забезпечення позову та предметом позову у даній справі. Також суд зазначив, що заява про зміну підстав позову та доповнення позовних вимог ще не була вирішена судом, тому дійти висновку про те чи пов`язані додаткові заходи забезпечення позову з предметом спору у даній справі не є можливим.

Проте не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитись з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).

Під час оцінки зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Разом з цим, звертаючись з заявою про застосування додаткових заходів забезпечення позову позивач не навів обґрунтованих підстав для забезпечення зміненого позову, тобто існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову.

До того ж, обрані позивачем заходи забезпечення позову не є достатньо обґрунтованими, оскільки відсутній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Крім того, не встановлено обставин, які б підтверджували, що існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач не навів переконливих мотивів, що є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що дана заява може бути розглянута лише після вирішення питання щодо прийняття заяви про зміну підстав позову та доповнення позовних вимог.

Оскільки суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про застосування додаткових заходів забезпечення позову виходив з інших підстав, то відповідно до п.1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України ухвалу суду першої інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. 367, 374, 376 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.Б.Кушнірова

Повний текст постанови складено 03 серпня 2026 року.