Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №504/5256/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/5256/25

Провадження №2/504/2198/26

Доброславський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2026с-ще Доброслав

Доброславвський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря - Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проти ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Арцизької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог:

Заявниця звернулась до суду із вказаним позовом проти відповідача, і просила суд позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявниця стверджує, що 13.09.2017 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який 15.08.2022 року розірвано рішенням Арцизького районного суду Одеської області.

Від цього шлюбу народжений син ОСОБА_4 2018 р.н.

Фактично з січня 2022 року колишнє подружжя не проживало разом, батько зовсім не цікавиться дитиною, не приймає участі у їх повсякденному житті, вихованні, догляді та годуванні.

Відповідач за твердженням заявниці перебуває з 2022 року за кордоном.

Вказані обставини на думку заявниці є цілком достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.

Позивачка та її представник подали заяву про розгляд справи у свою відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач з 2022 року перебуває за кордоном, повідомлявся за адресою реєстраційного обліку, відсутній, тому справа розглядається в заочному порядку.

Доводи та думки третьої особи без самостійних вимог на предмет спору:

Представник органу опіки повністю підтримала доводи позову, справу просила розглядати у свою відсутність, висновок органу опіки підтримала.

Суд зважуючи на права та законні інтереси не тільки сторін у справі, а і права та законні інтереси ОСОБА_4 , 2018 р.н., зважує на тривалість перебування справи у суді, що безумовно у теперішній час вказує на істотні побоювання у позивача щодо дотримання судом гарантій визначених ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини, щодо доступу до справедливого суду.

Встановлені судом фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що 13.09.2017 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб, який 15.08.2022 року розірвано рішенням Арцизького районного суду Одеської області.

Від цього шлюбу народжений син ОСОБА_4 2018 р.н.

Фактично з січня 2022 року колишнє подружжя не проживало разом, батько зовсім не цікавиться дитиною, не приймає участі у їх повсякденному житті, вихованні, догляді та годуванні.

Судом встановлено, що відповідач 20.01.2022 року перетнув державний кордон та до України не повертався.

Безумовно, суд приймає до уваги тривалість бездіяльності відповідача щодо піклування та спілкування з дитиною.

Суд вважає доведеним той факт, що батько дитини самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, участі у житті дитини не приймає, чим, щонайменше, ставить під сумнів високе звання батька.

Релевантні джерела права та висновки суду першої інстанції:

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.

При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість.

Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Суд нагадує, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Практика Верховного Суду з цього питання є сталою.

Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути.

На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції.

У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків.

Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння.

Отже, суд констатує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Разом із тим, суд зазначає, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово виснував, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Повертаючись до цієї справи, суд безумовно приймає до уваги, що син сторін ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю.

Батько дитини проживає окремо за кордоном.

З 2022року фактично не підтримує контактів з дитиною, не приймає участі у її вихованні, не проявляє інтересу до дитину.

Орган опіки та піклування під час розгляду справи у суді першої інстанції у своєму висновку, врахувавши фактичні відносини між сторонами, визнав доцільним позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд констатує, що у теперішній час між біологічним батьком та дитиною втрачений психоемоційний зв`язок.

Національним законом визначено, що саме орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

У своєму висновку орган опіки та піклування остаточно не заперечує проти позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, порушує прав й інтереси дитини.

Всі учасники справи підтверджують, що біологічний батько протягом близько 5 років не спілкувався з сином, не має з ним психоемоційного контакту, більше того, не довів, що має наміру виконувати своїх батьківських обов`язків.

Дитина зростає і виховується у благополучній сім`ї.

Отже, на переконання суду, біологічний батько добровільно пішов з життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти.

І це триває протягом близько 5 років.

Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв`язків між батьком та дитиною.

Вказані обставини дають підстави для висновку про наявність підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина.

Слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 168 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною, а згідно з частинами першою-другою статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав; поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.

Судовий збір.

Позивачка при поданні позову до суду сплатила судовий збір в сумі 1211,20 грн., який слід стягнути з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 95, 223, 280-281, 284 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проти ОСОБА_3 , третя особа - виконавчий комітет Арцизької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Суддя В. К. Барвенко