Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №288/965/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/965/26 головуючий суддя у І інстанції Рудник М. І.

Номер провадження №33/4805/1187/26

Категорія ст.122-4, 124, 130 ч.4 КУпАП Доповідач Волкова Н. Я.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м.Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі судді палати з розгляду кримінальних справ Волкової Н.Я., з секретарем Хрус С.А., за участю захисника Лізуна В.В. (дистанційно), у відкритому судовому засіданні по провадженню за апеляційною скаргою захисника Лізуна Валентина Вікторовича на постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 02 липня 2026 року по справі про адміністративні правопорушення №289/965/26 відносно ОСОБА_1 за ст.122-4,124, 130 ч.4 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Житомирського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника Лізуна Валентина Вікторовича на постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 02 липня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №289/965/26 відносно ОСОБА_1 за ст.122-4,124, 130 ч.4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за результатами перевірки якої було відкрито апеляційне провадження.

Повноваження суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення визначено положеннями статті 294 ч.7-9 КУпАП, відповідно якої апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.

Під час апеляційного перегляду справи встановлено наступне:

Постановою судді Попільнянського районного суду Житомирської області від 02 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.122-4, 124, 130 ч.4 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665, 60 грн. судового збору.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №263169 від 14.06.2026, ОСОБА_1 13.06.2026 о 22 год. 20 хв. в селі Квітневе по вулиці Ю.Тимченка, Житомирського району, Житомирської області, керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом водій не переконався у тому, що не створить небезпеку чи перешкоду, здійснив зіткнення з парканом. В результаті чого автомобіль отримав механічні ушкодження, чим порушив п.10.9 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Також, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №263170 від 14.06.2026, ОСОБА_1 13.06. 2026 о 22 год. 20 хв. в селі Квітневе по вулиці Ю.Тимченка, Житомирського району, Житомирської області, керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номерний знак НОМЕР_1 , скоївши дорожньо-транспортну пригоду, а саме здійснив наїзд на паркан, після чого місце пригоди самовільно залишив, чим порушив п.2.10 А Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.122-4 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №263171 від 14.06.2026, ОСОБА_1 13.06.2026 о 22 год. 20 хв. в селі Квітневе по вулиці Ю.Тимченка, Житомирського району, Житомирської області, керував автомобілем марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номерний знак НОМЕР_1 , та після скоєного ДТП за його участю до проведення медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння випив алкоголь, тест №1182, результат 1,42‰, чим порушив п.2.10 Є Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 ч.4 КУпАП.

Непогодившись із вказаною постановою судді місцевого суду захисник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження на підставі ст.247 ч.1 п.1 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення або звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП у зв`язку з малозначністю адміністративного правопорушення, посилаючись на незаконність, необгрунтованість, неповноту встановлених судом обставин справи та їх невідповідність наявним доказам.

Захисник в апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 не усвідомлював факту вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а тому у його діях відсутній прямий умисел на залишення місця ДТП, який є обов`язковою ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП. Вказує, що дорожньо-транспортна пригода сталася у темну пору доби під час руху транспортного засобу заднім ходом із незначною швидкістю, а ОСОБА_1 , який користувався транспортним засобом лише у службових цілях, помилково сприйняв контакт автомобіля як наїзд фаркопом на камінь. Зазначені обставини, на думку захисника, підтверджуються відеозаписом. Також захисник вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_2 , яка не була допитана судом першої інстанції, та необґрунтовано відхилив її показання лише через родинні зв`язки з ОСОБА_1 . Крім того, потерпілий ОСОБА_3 не був очевидцем події, не знав особу водія та не підтверджував заподіяння майнової шкоди. На думку захисника, працівниками поліції під час оформлення матеріалів справи порушено вимоги Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані не в автоматичному режимі (затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015), а матеріали справи не містять належних доказів заподіяння шкоди, що виключає склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а відтак і притягнення до відповідальності за ст. 122-4, 130 ч.4 КУпАП. Крім цього, посилається на неврахування судом першої інстанції пом`якшуючих обставин, зокрема визнання ОСОБА_1 факту причетності до ДТП, готовності відшкодувати збитки, відсутності претензій з боку потерпілого, а також просить застосувати положення ст. 22 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого. Також зазначає, що позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами призведе до втрати ним роботи, яка є єдиним джерелом доходу сім`ї, оскільки виконання його посадових обов`язків безпосередньо пов`язане з керуванням транспортними засобами. На підтвердження своїх доводів захисник посилається на судову практику у подібних справах.

У судовому засіданні захисник апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

ОСОБА_1 про час та місце апеляційного розгляду повідмолений належним чином, у судове засідання не прибув.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Згідно зі ст.245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, про що наголошується в ст.251 КУпАП.

Як зазначено в ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідальність за ст.124 КУпАП настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Отже, таке правопорушення полягає у порушенні правил дорожнього руху, такі порушення допускаються особами, які є учасниками дорожнього руху, наслідком такого правопорушення є спричинення пошкоджень певних об`єктів, атких як транспорті засоби, вантаж, автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди, дорожі споруди чи інше майно. При цьому вид та призначення такого майна не є конкретизованими.

Відповідно до визначень термінів, що використовуються у Правилах дорожнього руху (п.1.10 ПДР), дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки; учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному; дорожня обстановка - це сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.

Пошкодження транспортних засобів - це діяння, яке включає руйнування, пошкодження або приведення транспортних засобів (а також шляхів сполучення, споруд на них тощо) у непридатний для експлуатації стан.

Згідно п.2.11 ПДР, третіми особами вважаються інші учасники дорожнього руху, які через обставини виявились причетними до дорожньо-транспортної пригоди.

Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП, може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху (п.28 ППВСУ від 23.12.2005 №14).

Відповідно, враховуючи вищевказані положення ПДР України, потерпілими від наслідків правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, можуть бути як безпосередні учасники дорожньо-транспортної пригоди, так і інші учасники дорожнього руху, які через певні обставини виявились причетними до дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, аналізуючи у сукупності положення ст.124 КУпАП та п.2.11 ПДР України, особами, які є учасниками та (або) виявились причетними до дорожньо-транспортної пригоди, є лише особи, які відповідно до п.1.10 ПДР України входять до кола учасників дорожнього руху (особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному).

За приписами п.10.9 ПДР України під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Отже, таке порушення ПДР України має місце у разі створення небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху, якими відповідно до вищезгаданого п.1.10 ПДР України є особи, які беруть безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

Аналіз зазначеної норми ПДР України (п.10.9) дає можливість стверджувати, що відсутність у певних конкретних обставинах інших учасників дорожнього руху, окрім водія, виключає можливість оцінки дій такого водія як порушення п.10.9 ПДР України.

У разі ж спричинення водієм під час керування транспортним засобом за таких обставин будь-якій особі матеріальної шкоди, або спричинення шкоди неучаснику дорожнього руху, така шкода підлягає відшкодуванню на загальних підставах, як шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки в порядку ст.1187 ЦК України.

Статтею 122-4 КУпАП передбачено відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Відповідно до п.2.10.а ПДР України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

У тому ж разі, якщо конкретна подія за участі водія транспортного засобу не являється дорожньо-транспортною пригодою у розумінні п.1.10 ПДР України (дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки), обов`язок виконання положень п.2.10.а ПДР України відсутній.

Статею 130 ч.4 КУпАП передбачена відповідальність за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Пунктом 2.10.є ПДР України передбачено, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки). Аналогічно зазначеному вище, у разі, якщо конкретна подія за участі водія транспортного засобу не являється дорожньо-транспортною пригодою у розумінні п.1.10 ПДР України (дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки), обов`язок виконання положень п.2.10.є ПДР України відсутній.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють ПДР. Особи, які порушили ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно правової позиції ЄСПЛ у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства», будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти транспортними засобами та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Як на докази вчинення ОСОБА_1 правопорушень, передбачених ст.124, 122-4, 130 ч.4 КУпАП,суд першої інстанції послався на протоколи про адміністративні правопорушення серії ААБ №263169 від 14.06.2026, серії ААБ № 263170 від 14.06.2026, серії ААБ №263171 від 14.06.2026, розписку про роз`ясненя прав та обов`язків, передбачених ст.55,56,59,63 Конституції України, ст.268 КУпАП, розписку про інформування особи, яка підлягає огляду на стан сп`яніння, про порядоку застосування технічного засобу, роздруківку чеку Драгера, результат 1,42 проміле, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніня або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, схему місця ДТП від 13.03.2026, яка підписана ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 від 14.06.2026, рапорт начальника відділення поліції №1 Житомирського районного управління поліції №2 ГУНП в Житомирській області, відеозапис, який міститься на диску та приєднаний до матеріалів справи.

Протокол щодо вчинення правопорушення за ст.124 КУпАП не містить інформації щодо потерпілих від такого правопорушення осіб. Особі вмінено невиконання вимог п.10.9 ПДР України.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суддя місцевого суду не надав належну оцінку всім доказам у справі, не проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку і дійшов передчасного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, 122-4, ст.130 ч.4 КУпАП.

Так, протокол про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП не містить даних ні щодо участі у ДТП інших учасників дорожнього руху, ні щодо потерпілих осіб, ні щодо пошкодження майна таких осіб.

У своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначав, що у нічний час, за відсутності інших учасників дорожнього руху, при виконанні маневру рух заднім ходом через необережність здійснив зіткнення з парканом сусіда, про що нікому не повідомив, під`їхав до будинку своєї тещі ОСОБА_2 , яка проживає неподалік, вийшовши з автомобіля, виявив пошкодження заднього бампера та припустив, що вперся причіпом у сторонній предмет, про що повідомив тещу, вжив у неї спиртне, а коли до будинку прийшов сусід та повідомив про пошкодження паркану, то можливість його пошкодження не заперечив.

Під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 , що зафіксовано відеозаписом, також вказував на те, що не усвідомлював факту зіткнення з парканом, оскільки вважав, що під час руху заднім ходом наїхав на камінь та вдарився фаркопом (відеозапис, 00:48:12: «Я думав, що вдарився об камінь фаркопом»). При цьому він висловив готовність повністю відшкодувати завдані збитки.

Аналогічні пояснення ОСОБА_1 давав і в судовому засіданні, що зафіксовано у протоколі такого.

З пояснень ОСОБА_3 , вбачається, що 13.06.2026 близько 22 год. 30 хв. почув, що біля його будинку рухався автомобіль та через декілька секунд почув удар в паркан за адресою с. Квітневе, вул. Ю.Тимченка. Коли вийшов на вулицю то побачив, що від паркану від`їхав легковий автомобіль, який рухався від його паркану до дороги. Водій даного транспортного засобу незупиняючись, продовжив рух далі по вулиці. Вирішив, піти за даним автомобілем, який проїхав 200 метрів та зупинився біля сусідної будівлі. Підійшовши до даного транспортного засобу до нього вийшов водій ОСОБА_1 , якому ОСОБА_3 повідомив, що під час керування транспортним засобом він пошкодив його паркан. Після чого, вони разом пішли до пошкодженого паркану де дійшли порозуміння та вирішили питання відносно відшкодування завданих збитків.

З пояснень ОСОБА_3 , наданих на місці події, вбачається, що 13.06.2026 близько 22 год. 30 хв. почув, що біля його будинку рухався автомобіль та через декілька секунд почув удар в паркан за адресою: с.Квітневе, вул. Ю.Тимченка. Коли вийшов на вулицю, то побачив, що від паркану від`їхав легковий автомобіль, який рухався від його паркану до дороги. Водій даного транспортного засобу, незупиняючись, продовжив рух далі по вулиці. Вирішив, піти за даним автомобілем, який проїхав 200 метрів та зупинився біля сусідної будівлі. Коли підійшов до даного транспортного засобу, до нього вийшов водій ОСОБА_1 , якому ОСОБА_3 повідомив, що під час керування транспортним засобом він пошкодив його паркан. Після чого, вони разом пішли до пошкодженого паркану, де дійшли порозуміння та вирішили питання відносно відшкодування завданих збитків.

З наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що працівники поліції прибули на місце події за викликом ОСОБА_3 .. У зв`язку з причетністю ОСОБА_1 до події та виявленням у нього ознак алкогольного сп`яніння поліцейські запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці події із застосуванням спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6810». ОСОБА_1 на проведення огляду погодився. За результатами огляду встановлено стан алкогольного сп`яніння — 1,42 проміле. Із результатом огляду водій погодився, про що засвідчив власним підписом на роздруківці (чеку) спеціального технічного засобу. Крім того, з відеозапису вбачається, що працівники поліції надали учасникамподії можливість самостійно врегулювати питання щодо відшкодування завданої шкоди без складання адміністративних матеріалів, однак згоди між ними досягнуто не було. ОСОБА_1 визнавав факт пошкодження майна ОСОБА_3 та погодився відшкодувати завдані збитки, заперечував факт вживання алкоголю під час керування транспортним засобом (відео 23:59:41), але не заперечував вживання алкогольного напою після події (відео 23:250:12 –після того, як вчинили ДТП алкогольні напої вживали?, 23:50:15 – да) .

Однак, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, тому обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ № 263169 від 14.06.2026 за ст.124 КУпАП як указано вище, вмінивши водієві порушення п.10.9 ПДР України, не зазначено обставин, які б свідчили про лише, що керуючи автомобілем «VOLKSWAGEN» в с. Квітневе по вул.Ю.Тимченка та здійснюючи рух заднім ходом водій створив небезпеку чи перешкоду іншим учасникам дорожнього руху, результатом чого стало спричинення шкоди майну таких учасників або третіх осіб, які були іншими учасників дорожнього руху у тій дорожній обстановці.

При цьому відомостей про пошкодження паркану, їх характер, локалізацію, обсяг, а також про наявність потерпілої особи протокол не містить.

Аналогічні недоліки містить і схема місця дорожньо-транспортної пригоди від 14.06.2026, у якій зафіксовано лише відомості щодо деформації заднього бампера автомобіля ОСОБА_1 та відсутні будь-які відомості про пошкодження паркану, їх характер та місце розташування, а також не зазначено потерпілих осіх.

Долучений до матеріалів справи відеозапис також не містить відомостей про фіксацію пошкоджень паркану чи транспортного засобу, не підтверджує, що виявлені механічні пошкодження автомобіля виникли саме за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином не проаналізував надані йому докази, не встановив, чи являється подія, що зазначена у протоколі за ст.124 КУпАП, дорожньо-транспортною пригодою, чи мало місце та підтверджено належними доказами порушення водієм п.10.9 ПДР України, та відповідно належно не мотивував рішення щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та відповідно і правопорушень, обставини яких пов`язані з початково вчиненим та з доведенням факту вчинення якого пов`язана правова можливість інкримінувати наступні дії особи за нормами закону,. які передбачають відповідальність за їх вчинення, ст.122-4 та ст.130 ч.4 КУпАП, оскільки у тому разі, якщо факт вчинення правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, є недоведеним, то така обставина автоматично виключає можливість оцінки наступних дій особи - залишення місця події та вживання алкоголю після події, як адміністративно карані правопорушення.

Відповідно до вимог КУпАП та практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Малофеєв проти Росії», «Карелін проти Росії», «Лучанінова проти України») суд не вправі виходити за межі змісту протоколу про адміністративне правопорушення, де зазначено зміст вчиненого правопорушення, не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі, яка, по суті, становить виклад обвинувачення особи у вчиненні певного правопорушення.

Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у скоєнні правопорушення, адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є неприпустимим.

Отже, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення обмежений лише тими обставинами правопорушення, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, та наданими йому доказами.

За вище вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, як діяння, яке сталося в результаті такої події, як рух транспортного засобу з порушенням Правил дорожнього руху, внаслідок якої були завдані матеріальні збитки у виді пошкодження (руйнування, пошкодження або приведення транспортних засобів у непридатний для експлуатації стан) транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, суду першої інстанції надано не було, судом не здобуто, тому суд дійшов помилкового висновку про підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та відповідно і пов`язаних з підтвердженням факту його вчинення правопорушень, передбачених ст.122-4 та 130 ч.4 КУпАП.

Так, враховуючи, що факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП не підтверджено, то залишення ним місця події та вживання ним алкогольних напоїв після такої події не може кваліфікуватись за ст.122-4 та 130 ч.4 КУпАП, оскільки відсутня попередня умова такої кваліфікації - вчинення особою до моменту залишення місця події та вживання алкогольних напоїв адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

За таких обставин, підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.122-4, 130 ч.4 КУпАП відсутні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

За змістом статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка є джерелом права в Україні кожному гарантовано право на справедливий суд.

За своєю структурою стаття 6 Конвенції в частині першій встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Враховуючи суворість санкції яка передбачена за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, таке правопорушення може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду (справи "Енгель та інші проти Нідерландів", "Озтюрк проти Німеччини", "Лутц проти Німеччини", "Надточій проти України", "Золотухін проти Росії", "Маліге проти Франції"), тому такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції. Відповідно, звинувачення у вчиненні діяння, яке прирівнюється до кримінального, вимагає відповідного доказування, яке базується на суворому дотриманні норм закону. При цьому, суд не має виконувати функцію обвинувача в справі (рішення ЄСПЛ в справах "Карелін проти Росії", "Михайлова проти України").

У результаті апеляційного розгляду, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що вони не підтверджують наявності у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому адміністративних правопорушень.

Установлені під час апеляційного перегляду обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що мало наслідком притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.122-4, 124, 130 ч.4 КУпАП, наявність складу яких у діях ОСОБА_1 матеріалами справи не доведено.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про достатність доказів, які вказують на винуватість ОСОБА_1 , є помилковим, а отже постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, згідно якого провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню, провадження у справі - закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, 122-4, 130 ч.4 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Лізуна Валентина Вікторовича на постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 02 липня 2026 року по справі про адміністративні правопорушення №289/965/26 відносно ОСОБА_1 за ст.122-4, 124, 130 ч.4 Кодексу України про адміністративні правопорушення задовольнити.

Постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 02 липня 2026 року по справі про адміністративні правопорушення №289/965/26 відносно ОСОБА_1 за ст.124, 122-4, 130 ч.4 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати.

Провадження у справі про адміністративні правопорушення №289/965/26 відносно ОСОБА_1 за ст.124, 122-4, 130 ч.4 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі ст.247 п.1 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративних правопорушень закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волкова Н.Я.