Вирок від 30 липня 2026 р. у справі №678/348/26 — Летичівський районний суд Хмельницької області

КОПІЯ

Єдиний унікальний номер судової справи 678/348/26

Номер провадження №1-кп-678-73/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року селище Летичів

Летичівський районний суд Хмельницької області в складі:

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Летичів обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 лютого 2026 року за №12026243300000058 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Ізяслав, Ізяславського району, Хмельницької області, українець, громадянин України, із середньою спеціальною освітою, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий вироком Жмеринського районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року за ч. 2 ст. 289 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , будучи раніше судимим за вчинення корисливого злочину, маючи не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, вчинив нове кримінальне правопорушення (злочин).

Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 31.07.2025 (справа №149/2099/25 провадження №3/149/952/25), яка набрала законної сили 11.08.2025, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років.

Надалі, 21 лютого 2026 року, близько 22 год. 36 хв. ОСОБА_4 , знаючи про наявність вказаної постанови суду та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення його права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість її виконати, діючи умисно, всупереч рішенню суду, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та ч. 1 ст. 129 Конституції України, будучи позбавленим права на керування транспортними засобами, порушуючи п. 2.1 (А) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 року та ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух», перебуваючи у АДРЕСА_2 , керував автомобілем марки «ВАЗ» моделі «2108», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , був зупинений працівниками відділу поліції №3 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, якими було складено стосовно ОСОБА_6 протоколи серії ЕПР1/597885 та ЕПР1/597872 про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 21.02.2026 за ч. 1 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, ОСОБА_4 , діючи умисно, не виконав постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 31.07.2025 (справа №149/2099/25 провадження №3/149/952/25), яка набрала законної сили, щодо позбавлення його права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість її виконати.

Своїми умисними діями, які виразилися в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.

08 червня 2026 року прокурором Летичівської окружної прокуратури було змінено пред`явлене ОСОБА_4 обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, визнав повністю і беззаперечно, під час допиту повністю підтвердив фактичні обставини, які зазначені у обвинувальному акті, зокрема, час, місце, спосіб, мотив, мету, тощо, жодним чином їх не оспорює, як не ставить під сумнів кваліфікацію своїх дій та зібрані органом досудового розслідування докази, щиро кається у вчиненому, обіцяє таких дій у майбутньому більше не вчиняти, свій вчинок засуджує і жалкує про вчинене, просить не призначати покарання, пов`язане з позбавлення волі.

Суд з`ясував, що учасники провадження правильно розуміють зміст обставин, які ніким не оспорюються і немає сумнівів у добровільності їх позиції, їм зрозуміло, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Судом проведено лише допит обвинуваченого, досліджено матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, процесуальні рішення щодо речових доказів, арешту майна.

У зв`язку із цим на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Сукупність доказів дає підстави суду зробити висновок, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року у справі №722/594/22 вказала: виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу.

Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів.

З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Як зазначено у ч. 1 ст. 382 КК України, умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Тобто, кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 382 КК України відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

ОСОБА_4 має негативне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, повністю і беззаперечно визнає вину, щиро кається, готовий понести призначене судом покарання, він не перебуває на диспансерному обліку в лікарів нарколога і психіатра (Т. 1 а.с. 76), згідно Довідки-характеристики № 20 від 25 лютого 2026 року, компрометуючих даних на ОСОБА_7 за час проживання до селищної ради не надходило, селищною радою до адміністративної відповідальності не притягувався (Т. 1 а.с. 78).

При цьому ОСОБА_4 раніше судимий вироком Жмеринського районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року за ч. 2 ст. 289 КК України до п`яти років позбавлення волі та підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком тривалістю два роки, 20 березня 2026 року до нього ухвалою суду було застосовано привід та накладено грошове стягнення за неявку та неповідомлення при причини своєї неявки до суду, а 20 квітня 2026 року його оголошено в розшук та зупинено провадження до його розшуку.

Органом досудового розслідування і судом встановлено, що у відповідності до ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 є щире каяття.

Обставинами, відповідно до ст. 67 КК України, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , є рецидив злочинів та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, проте на шлях виправлення не став, знову вчинив кримінальне правопорушення під час дії іспитового строку за попереднім вироком суду, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації і достатності покарання, досягнення мети виправлення, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання за інкримінованим кримінальним правопорушенням у виді позбавлення волі у мінімальній межі санкції ч. 1 ст. 382 КК України.

При цьому, у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 01 червня 2020 року у справі №766/39/17 викладено правовий висновок, згідно з яким при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:

а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю злочинів);

б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків).

Визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, ніж за сукупністю злочинів, обумовлено саме фактом вчинення нового злочину (нових злочинів) після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин (інші злочини), але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, зазначене в цьому вироку 21 лютого 2026 року.

Вироком Жмеринського районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року, ОСОБА_4 засуджений за ч. 2 ст. 289 КК України та йому призначено покарання у вигляді п`яти років позбавлення волі та підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням строком тривалістю два роки, тобто вчинив злочин під час дії іспитового строку. Вирок набрав законної сили 02 квітня 2024 року (справа №130/2010/33, провадження 1-кп/130/80/2024).

За цих обставин при призначенні остаточного покарання слід застосувати положення ст. 71 КК України і до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Жмеринського районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

26 лютого 2026 року ухвалою слідчого судді Летичівського районного суду Хмельницької області (справа №678/282/26, провадження №1-кс-678-139/26) застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який полягає в забороні цілодобово залишати місце свого проживання за адресою АДРЕСА_1 , з покладенням на нього зобов`язання прибувати до слідчого, прокурора, суду, слідчого судді за кожною вимогою. Строк дії запобіжного заходу по 21 квітня 2026 року включно.

20 квітня 2026 року ухвалою суду оголошено розшук обвинуваченого та зупинено провадження до його розшуку.

23 квітня 2026 року ухвалою судді Летичівського районного суду Хмельницької області застосовано відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави.

08 червня 2026 року ухвалою судді Летичівського районного суду Хмельницької області продовжено відносно обвинуваченого строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 05 серпня 2026 року включно.

Згідно повідомлення ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» №7170 від 29 червня 2026 року, ОСОБА_4 10 червня 2026 року звільнений з установи у зв`язку із внесенням застави.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КК України, домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

На підставі ч. 4 ст. 72 КК України, в строк відбування основного покарання зарахувати строк перебування під цілодобовим домашнім арештом ОСОБА_4 з 26 лютого 2026 року до 20 квітня 2026 року із розрахунку того, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в строк відбування основного покарання зарахувати строк перебування під вартою ОСОБА_4 з 23 квітня 2026 року до 10 червня 2026 року з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

ОСОБА_4 засуджується до позбавлення волі на певний строк, раніше судимий, офіційно не працює, проте після обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави, умови запобіжного заходу не порушував, тому з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, забезпечення виконання судового рішення, обвинуваченому до набрання вироком законної сили слід залишити міру запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно зі ст.182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Відповідно до п.7 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2011 року № 15 кошти, внесенні як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно з п.8 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу» від 11.01.2012 року №15 застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку. Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави.

Так, згідно з ч. 11 ст. 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому, застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Під час перебування під заставою ОСОБА_4 умови запобіжного заходу не порушував, тому суд вважає за можливе повернути грошові кошти заставодавцю ОСОБА_8 .

Згідно обвинувального акта і реєстру матеріалів кримінальним правопорушенням розмір шкоди, завданої кримінальним проступком – не встановлено, цивільний позов не заявлявся, витрати на залучення експерта відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд кримінального провадження проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 30-32, 84-86, 91-94, 107-108, 110, 337, 349, 368-371, 373-374, 376, 392-395, 532 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Жмеринського районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 72 КК України, в строк відбування основного покарання зарахувати строк перебування під цілодобовим домашніми арештом ОСОБА_4 з 26 лютого 2026 року до 20 квітня 2026 року із розрахунку того, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в строк відбування основного покарання зарахувати строк перебування під вартою ОСОБА_4 з 23 квітня 2026 року до 10 червня 2026 року з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили міру запобіжного заходу ОСОБА_4 залишити у вигляді застави.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Цивільний позов не заявлявся.

Грошові кошти в сумі 66 560 гривень, внесені в якості застави 09 червня 2026 року, що зараховані на рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (квитанція АТ КБ «Приватбанк» 2.702983823.1 від 09 червня 2026 року) - повернути заставодавцю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серія НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), після набрання вироком законної сили та приведення вироку до виконання.

Апеляційна скарга на вирок суду подається до Хмельницького апеляційного суду через Летичівський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку суду не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя: підпис ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_1