Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №638/6936/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/6936/25 Головуючий І-ї інстанції – Хайкін В.М.

Провадження № 33/818/62/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Гури В.В

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Семенова Є.С. на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,–

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 06.04.2025 року о 00 год. 09 хв. в м. Харків, м-н Конституції, 1, водій ОСОБА_1 керував ТЗ BMW 535 D XDRIVE GT, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест №7510 та проведення такого огляду у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Семенов Є.С. проситьпостанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано, що у даному випадку мало місце тільки формальне припущення співробітників поліції про наявність ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 , в той час як згідно відеозапису події, чітко убачається поведінка ОСОБА_1 , яка повністю відповідає обстановці.

Вказує, що огляд ОСОБА_1 як військовослужбовця мав бути проведений у відповідності до вимог ст.266-1 КУпАП, а не у загальному порядку, оскільки за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, останній виконував обов`язки військової служби, про що неодноразово повідомляв поліцейським (копія військового квитка та посвідчення УБД додаються).

Крім того, спірний протокол було складено під час оголошення повітряної тривоги.

Мотиви суду

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи (довідка про доставку судової повістки повідомлення у додаток «Вайбер», а.с.39), до апеляційного суду повторно не з`явився. Будь-яких заяв чи клопотань щодо відкладення судового розгляду від нього не надходило.

У телефонному режимі повідомив, що у судовому засіданні, призначеному на 29.07.2026 року о 12 год. 45 хв., мав прийняти участь його новий адвокат, пообіцяв з`ясувати всі обставини, однак, а зв`язок більше не вийшов – самостійно не телефонував та на повторні дзвінки від суду не відповідав. (телефонограма, а.с.41)

Водночас, апеляційний суд враховує, що попереднє судове засідання, призначене на 25.03.2026 року о 13 год. 45 хв., було відкладено за клопотанням сторони захисту, а саме – для надання часу ОСОБА_1 для пошуку нового захисника. (а.с.36-38)

Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді.

Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з`являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється саме за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Як встановлено судом, 06.04.2025 року о 00 год. 09 хв. в м. Харків, м-н Конституції, 1, водій ОСОБА_1 керував ТЗ BMW 535 D XDRIVE GT, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест №7510 та проведення такого огляду у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №910433 від 06.04.2025 року.

До того ж, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким огляду від 06.04.2025 року, згідно якого огляд ОСОБА_1 у зв`язку з виявленими ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук) на стан алкогольного сп`яніння не був проведений за відмовою ОСОБА_1 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 06.04.2025 року о 02 год 00 хв., згідно якого огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння у зв`язку з виявленими ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук) у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився за відмовою останнього;

- рапортом інспектора взводу 2 роти 6 батальйону 3 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Сульдіна А. від 06.04.2025 року щодо події, зокрема, з зазначенням часу та місця зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянт не спростовує сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинку співробітниками поліції за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Посилання захисника на те, що у співробітників поліції були відсутні підстави для пропозиції ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку через відсутність в останнього ознак такого сп`яніння, є неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак алкогольного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 ,а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.

Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 Розділу І Інструкції, ознаками алкогольного сп`яніння є:

-запах алкоголю з порожнини рота;

-порушення координації рухів;

-порушення мови;

-виражене тремтіння пальців рук;

-різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;

-поведінка, що не відповідає обстановці.

Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. (а.с. 1)

Аналогічні ознаки алкогольного сп`яніння зафіксовані співробітником поліції і у акті огляду, і у направленні на огляд водія у медичному закладі. (а.с. 4, 5)

Посилання в протоколі на ознаки сп`яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз`ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від якого останній відмовився.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли висновку, що він має ознаки саме алкогольного сп`яніння, що зафіксовано і відеозаписом із нагрудних камер працівників поліції, а тому, в порядку вимог ПДР України, запропонували останньому пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння.

Доводи апеляційної скарги про те, що огляд ОСОБА_1 як військовослужбовця мав бути проведений у відповідності до вимог ст.266-1 КУпАП, а не у загальному порядку, також не є слушними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил Українина стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння,щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Згідно відеозапису події, що мала місце 06.04.2025 року, убачається, що ОСОБА_1 був зупинений поліцією в АДРЕСА_1 , та дійсно повідомив співробітникам поліції, що він є військовослужбовцем. Водночас, жодних документів на підтвердження свого статусу військового він не надав, для огляду поліції було надано тільки посвідчення водія. При цьому, після виявлення у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння та пропозиції пройти відповідний огляд, останній виявив бажання порадитися із своїм безпосереднім керівництвом, та йому була надана така можливість. Після телефонної розмови ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за встановленою законом процедурою.

Разом із тим, коли в процесі спілкування з інспекторами патрульної поліції Мухін В.В. висловив свої сумніви з приводу того, чи уповноважені поліцейські здійснювати його зупинку та огляд (з огляду на його статус військового), останніми були роз`яснені водію положення ст.15 та ст.16 КУпАП.

Додані до апеляційної скарги копію військового квитка серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 25-26) та копію посвідчення НОМЕР_3 (а.с.26, зворот) апеляційний суд приймає до уваги. Водночас, зазначені документи не дають суду можливості достеменно встановити, що за обставин, зафіксованих у спірному протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 виконував будь-які службові обов`язки.

З огляду на викладене, можна зробити цілком обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 перебував поза межами території будь-якої військової частини та не виконував в той час жодних військових обов`язків.

Будь-яких інших документів, які б беззаперечно підтверджували, що на час вчинення цього адміністративного правопорушення ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби, стороною захисту не надано, а матеріали справи їх не містять. Крім того, останній не забажав залишитися на місці зупинки та довести зазначені ним обставини, а працівникам поліції надати можливість перевірити таку інформацію для визначення процедури проведення огляду, а покинув місце події, а тому на той момент у працівників поліції існувала обгрунтована презумпція для застосування саме загальної процедури огляду, передбаченої ст.266 КУпАП.

Також, слід зауважити, що виклик представників Військової служби правопорядку (ВСП) не звільняє військовослужбовця від відповідальності за ст. 130 КУпАП. Поліцейські зобов`язані оформити протокол про адміністративне правопорушення, навіть якщо на місці події присутні працівники ВСП, оскільки саме поліція фіксує адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, що узгоджується і з положеннями ст.15 КУпАП, за змістом якої військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, строною захисту не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

Щодо аргументів адвоката про те, що протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 було складено під час оголошення повітряної тривоги, слід зазначити, що повітряна тривога не є безумовною забороною для складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки законодавство не містить обмежень на виконання поліцейськими службових обов`язків під час небезпеки.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові колегії cуддів Третьої судової палати ККС у складі ВС від 17.11.2025 року (справа №642/7051/23), згідно якої проведення розгляду справи в умовах оголошення сигналу «повітряна тривога» не утворює істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, за умови відсутності клопотання про відкладення її розгляду, забезпечення відповідного рівня безпеки та дотримання процесуальних прав учасників процесу.

Як зафіксовано відеозаписом події, ОСОБА_1 жодним чином не звертав та не акцентував своєї уваги на дію повітряної тривоги, не вимагав прослідувати в укриття, що, до речі, є його правом, а не обов`язком. До того ж, останній взагалі не зазначає, як сам факт повітряної тривоги вплинув на його права та обов`язки щодо процедури проведення огляду.

Таким чином, доводи апелянта у цій частині також є неспроможними.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладені обставини, на момент висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому законом порядку, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_4 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП.

Відповідно до ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, ст.33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Семенова Є.С. залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик