Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №188/2674/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5096/26 Справа № 188/2674/25 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №188/2674/25 за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року про повернення позовної заяви, постановлену у складі судді Місюра К.В., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернуся до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності.

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності. Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено судове засідання з повідомленням учасників справи на 09 годину 30 хвилин 03 грудня 2025 року в приміщенні Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності, залишено без руху для усунення недоліків. Надано позивачу строк, що не перевищує п`яти днів з дня вручення йому ухвали, для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності, повернуто.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала суду є незаконною та такою що підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції на стадію розгляду справи по суті.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на квартиру, в обґрунтування своїх вимог зазначає про наявність помилки в правовстановлюючому документів, надаючи суду докази в підтвердження своїх доводів.

08 лютого 2026 року представником позивача на виконання ухвали суду надано пояснення в яких зазначено, що «помилка в договорі прізвище покупця « ОСОБА_4 » могла виникнути внаслідок перекладу приватним нотаріусом прізвища покупця при укладенні договору з російської мови « ОСОБА_5 », яка була зазначена в паспорті громадянина СРСР наданого нотаріусу при укладенні договору, на українську мову - « ОСОБА_4 ».

Вважає, що позивачем вирішується спір про визнання за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , тобто наявний спір про право є недоцільним, додатково зазначати в позовній заяві вимоги про встановлення факту належності документа особі, дані обставини встановлюватись під час розгляду справи та вирішення спору по суті.

Зазначає, що в цьому випадку доведення того, що договір належить позивачу, в наслідок існування в ньому помилки, є одним із способів підтвердження позивача права власності на спірну квартиру. Тобто встановлення юридичного факту є одним із способів захисту майнового права позивача.

У зв`язку із чим просив суд ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року про повернення позовної заяви скасувати, справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що 09 лютого 2026 року на адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_3 , в якій він детально роз`яснює суду про виникнення помилки в документах позивача, при цьому посилаючись на ст.315 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України. При цьому представник позивача підтверджує, що у договорі купівлі–продажу дійсно допущено помилку в написанні прізвища позивача, але просить врахувати свої пояснення при розгляді справи, не розуміючи при цьому, що у справах позовного провадження, зокрема про визнання права власності, не можуть встановлюватися факти належності правовстановлюючих документів, оскільки це суперечить законодавству, тому суд вважав, що ухвала суду від 04 лютого 2026 року залишилась не виконаною.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

У справі встановлено, що позивач у позовній заяві зазначив про існування розбіжності в прізвищі покупця зазначеного в договорі - « ОСОБА_4 » та прізвищем заявника - « ОСОБА_5 », у зв`язку з чим посилаючись на статтю 28 ЦК України, пункти 3, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995, просив встановити юридичний факт приналежності договору позивачу під час розгляду заяви в позовному провадженні про визнання права власності.

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності – залишено без руху для усунення недоліків, оскільки при перегляді матеріалів справи було встановлено, що прізвище позивача відповідно до паспорту « ОСОБА_6 », а в договорі купівлі – продажу «Кулініч», отже зазначена розбіжність унеможливлює однозначно ідентифікувати особу. Надано позивачу строк, що не перевищує п`яти днів з дня вручення йому ухвали, для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

08 лютого 2026 року представником позивача на виконання ухвали суду надано пояснення в яких зазначено, що «помилка в договорі прізвище покупця « ОСОБА_4 » могла виникнути внаслідок перекладу приватним нотаріусом прізвища покупця при укладенні договору з російської мови « ОСОБА_5 », яка була зазначена в паспорті громадянина СРСР наданого нотаріусу при укладенні договору, на українську мову - « ОСОБА_4 ».

У п.п.1, 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», роз`яснено, що перелік фактів, які встановлюються судом не є вичерпним. При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

В пункті 3 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що встановлення факту пов`язано з вирішенням спору про право, дані спори вирішуються на загальних підставах шляхом подання позовної заяви.

Згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд в свою чергу покладено обов`язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли, що можливо лише під час розгляду справи по суті.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Слід зазначити, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи позивача, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях, та у порушення норм процесуального права, дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі п.3 ст.185 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від16 лютого 2026 року про повернення позовної заяви скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_3 — задовольнити.

Ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2026 року про повернення позовної заяв у справі №188/2674/25 — скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Судді: