Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №209/4585/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5846/26 Справа № 209/4585/25 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №209/4585/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 25 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Лобарчук О.О., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року представник ТОВ «Цикл Фінанс» Кеню Д.В. звернувся до Дніпровського районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14 січня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22039000272237, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», розміщений на офіційному веб-сайті Банку: https://creditdnepr.com.ua/ та індивідуальної частини, якою є цей Кредитний договір, що разом становлять єдиний Кредитний договір

Відповідно до умов Кредитного договору, Банк зобов`язується надати Клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування, а Клієнт зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, встановленому Договором. Кредит надається у формі кредитної лінії шляхом здійснення операцій (зняття коштів з Рахунку, платежі з Рахунку тощо) за рахунок ліміту кредитної лінії за поточним рахунком Клієнта, що відкритий в Банку. Операції використання ліміту кредитної лінії можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу. Цільове призначення Кредиту: на споживчі потреби.

Зазначає, що відповідно до умов Кредитного договору, процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за Кредитом, окрім цього відповідно до умов Кредитного договору, Клієнт підтверджує, що він самостійно ознайомився з інформацією на Офіційному сайті Банку, необхідною для отримання споживчого кредиту, він усвідомлено прийняв рішення щодо укладення цього Кредитного договору. Банк надав йому у письмовій формі актуальний на дату укладення цього Кредитного договору Паспорт споживчого кредиту та всю передбачену чинним законодавством України інформацію про умови кредитування, втому числі для порівняння різних пропозицій Банку з метою прийняття Клієнтом обґрунтованого рішення про укладення цього Кредитного договору, а також що Банк не обмежував його у часі для ознайомлення із зазначеною інформацією та для прийняття рішення.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, внаслідок чого, згідно умов Договору факторингу №28/03/24 від 28 березня 2024 року, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» відступлено право вимоги за Кредитним Договором №22039000272237 від 14 січня 2020 року на користь ТОВ «Цикл Фінанс», а відповідно ТОВ «Цикл Фінанс» набуто право вимоги до відповідача.

Вважає, що згідно Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Цикл Фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 102 342,39 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту: 58 208,39 грн.; заборгованість по відсотках: 1,10 грн.; заборгованість по комісії: 44 132,90 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від від 25 лютого 2026 року позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» суму заборгованості в розмірі 102 342,39 грн., яка складається з: 58 208,39 грн. - заборгованість за кредитом; 1,10 грн. - заборгованість по відсоткам; 44 132,90 грн – заборгованість по комісії. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь на користь ТОВ «Цикл Фінанс» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Цикл Фінанс» витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. В іншій частині заявленої суми витрат відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішення, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А.О. подав апеляційну скаргу, в якій вважає зазначене рішення суду необґрунтованим, що полягає у не з`ясуванні і неповноти встановлених обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів і їх оцінки, без врахування практики Верховного суду.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що матеріали справи не містять підтвердження, що саме з наданою позивачем редакцією Універсального договору банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб був ознайомлений відповідач та погодився саме на вказані умови кредитування.

Судом першої інстанції не враховано та не взято до уваги, що виписка надана позивачем не містить обов`язкових реквізитів, позивачем не було надано до суду першої інстанції належних та допустимих доказів переведення грошових коштів відповідачу.

Зазначає, що позивачем надано власний розрахунок заборгованості, як односторонній погляд кредитора, судом першої інстанції проігноровано, що в кредитному договорі наявна умова, що є нікчемною в силу закону та на підставі якої було незаконно нараховано до стягнення та раніше списано грошові кошти.

Вказує, що до суду першої інстанції не надано належних та допустимих доказів цільового направлення грошових коштів.

Судом лише частково враховано аргументи відповідача про завищений розмір витрат на правничу допомогу, оскільки докази її сплати відсутні.

Зауважує, що позивачем до суду першої інстанції не було надано жодної редакції УДБО, а лише кредитний договір, а отже у суду та відповідача не було жодної можливості пересвідчитись в тому, що УДБО було підписано саме відповідачем, а також, що там міститься інформація, на яку посилається позивач у доведення своїх доводів та аргументів.

Звертає увагу, що відповідно до Кредитного договору, доданого позивачем до позовної заяви, приєднання до УДБО здійснюється шляхом підписання заяви-згоди, проте позивачем не надано доказів його підписання та взагалі існування, адже в матеріалах справи він відсутній, також позивачем не надано паспорт споживчого кредиту, який відповідно до ч.2, ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування» надає споживачу кредиту необхідну інформацію про кредит до укладення відповідного договору, що у свою чергу додатково підтверджує обставини за яких відповідач не був ознайомлений з умовами договорів. Таким чином, за відсутності доказів ознайомлення відповідача з УДБО взагалі відсутні докази вважати належним посилання на вказані умови УДБО при вирішенні даної справи, оскільки матеріали справи не містять Редакції УДБО та підписів клієнта до нього, однак дані аргументи та доводи апелянта жодним чином не були враховані, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є повністю незаконним.

Зауважує, що розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви, не є борговим документом в контексті доказу видачі кредиту. Відзначає, що позивачем додано до позовної заяви виписки по особовому рахунку, проте вони не містять обов`язкових реквізитів.

Звертає увагу, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення проігноровано аргументи, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». В цій частині рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального права і є очевидно незаконним та протиправним.

Зазначає, що позивачем не надано договору страхування № ВР-22039000272237 від 14 січня 2020 року підписаного між ПрАТ Страхова компанія «УНІКА Життя» та відповідачем.

Тобто, відповідач взагалі заперечує факт укладання такого договору страхування № ВР-22039000272237 від 14 січня 2020 року з ПрАТ Страхова компанія «УНІКА Життя». Фактичне автоматичне списання частини «кредиту» на страхування свідчить про відсутність передання цієї частини коштів позичальнику, а отже – відсутність виникнення зобов`язання у відповідній частині.

Також представником відповідача надано контррозрахунок, а саме: розмір комісії 44 132,90 грн., яка на думку відповідача не підлягала задоволенню, за нікчемною умовою договору з відповідача було незаконно списано 15 679,76 грн. і ця сума підлягає зарахуванню на заборгованість за основним боргом (тіло кредиту), платіж по договору страхування, який свідчить про відсутність передання цієї частини коштів позичальнику складає 13 200 грн.

Таким чином вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині потребує скасуванню та зменшенні розміру заборгованості з 102 342,39 до 29 329,73 грн.

Також, відповідач не погоджується з сумою витрат на правничу допомогу, та зазначає, що по своїй суті дана справа не є складною за її змістом по суті є шаблоном. Представник позивача просив суд першої інстанції справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи проводити без участі позивача та його представника. Враховуючи, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та установлена судова практика, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому вважає, що задоволені витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги.

Вважає, що підстави для стягнення витрат на правничу допомогу відсутні у зв`язку з їх завищеністю, а рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним.

Повідомляє про те, що в даному процесі відповідач користується правничою допомогою адвоката Лисенка А.О. та розмір витрат на правничу допомогу визначений у в орієнтованому розмірі та складає 15 000, 00 грн.

У зв`язку з чим просить рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 25 лютого 2026 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 14 січня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22039000272237.

Відповідно до Кредитного договору, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», розміщений на офіційному веб-сайті Банку: https://creditdnepr.com.ua/ та індивідуальної частини, якою є цей Кредитний договір, що разом становлять єдиний Кредитний договір, Банк зобов`язується надати Клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування, а Клієнт зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, встановленому Договором.

Кредит надається у формі кредитної лінії шляхом здійснення операцій (зняття коштів з Рахунку, платежі з Рахунку тощо) за рахунок ліміту кредитної лінії за поточним рахунком Клієнта, що відкритий в Банку. Операції використання ліміту кредитної лінії можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до умов Кредитного договору, Цільове призначення Кредиту: на споживчі потреби.

Відповідно до умов Кредитного договору, процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за Кредитом.

28 березня 2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу №28/03/2024, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним (и) договором. Таким чином, ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право належного кредитора до відповідача за кредитним договором.

З виписки по особовому рахунку, наданої позивачем, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 з 14 січня 2020 року по 27 березня 2024 року активно користувалась карткою та вносила суми для погашення заборгованості.

Згідно розрахунку станом на 27 березня 2024 року прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Цикл Фінанс» за кредитним договором №22039000272237 від 14 січня 2020 року становить 102 342,39 грн, яка складається з наступного: заборгованість по тілу кредиту: 58 208,39 грн.; заборгованість по відсотках: 1,10 грн.; заборгованість по комісії: 44 132,90 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом та виписка по рахунку за кредитним договором, є належним доказами отримання та користування відповідачем кредитними коштами. Відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідача суду надано не було.

Крім того, з огляду на предмет позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, суд вважав за необхідне частково стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію суми витраченої на професійну правничу допомогу зменшивши її до 4000 грн., що на думку суду є достатнім, пропорційним, співмірним складності справи та вартості фактично наданої правничої допомоги.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивач звертаючись до суду з позовом до відповідача, крім тіла кредиту просив стягнути заборгованість по комісії у сумі 44 132,90 грн.

Між тим, колегія суддів виходить з того, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Доводи апеляційної скарги щодо нікчемності умов договору про нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, приймаються колегією суддів, а тому суд погоджується з доводами апелянта, що рішення суду першої інстанції, в цій частині, винесене з порушенням норм матеріального права.

Між тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивачем до суду першої інстанції не було надано жодної редакції УДБО, а лише кредитний договір, та зауважує, що Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у постановах Великої Палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та Касаційного цивільного суду у справах на № 199/7014/20 та № 337/3703/22) зазначає: самі по собі загальні Правила чи Універсальний договір банківського обслуговування (УДБО) з сайту банку не є повноцінним кредитним договором, якщо клієнт не підписав конкретну заяву-анкету з істотними умовами. Водночас належно підписана анкета-заява в паперовій або електронній формі разом із правилами утворюють єдиний договір.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 14 січня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22039000272237, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро», розміщений на офіційному веб-сайті Банку: https://creditdnepr.com.ua/ та індивідуальної частини, якою є цей Кредитний договір, що разом становлять єдиний Кредитний договір.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність існування права вимоги у позивача за вказаним кредитним договором.

Апеляційний суд констатує, що відповідний договір факторингу, внаслідок укладення якого позивач набув права вимоги до відповідача у справі, є чинним та перед судом питання про визнання його недійсним не порушувалось, а відтак, доведення факту сплати його сторонами погоджених платежів не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовлених таким договором.

Суд першої інстанції загалом правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах проте допустив порушення щодо нарахування та стягнення комісії, оскільки умова договору про її нарахування є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Апеляційний суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є захист порушеного права ТОВ «Цикл Фінанс», яке полягає у невиконанні договірних зобов`язань ОСОБА_1 за відповідним договором шляхом стягнення заборгованості за ним.

Відповідач будучи, незгодною із указаними розрахунками заборгованості, не була позбавлена можливості спростовувати їх іншими доказами, зокрема шляхом надання власного обґрунтованого розрахунку, який би спростував наявність боргу.

Отже, надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов`язань у ОСОБА_1 за кредитним договором та наявність у неї заборгованості, а тому доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав на підтвердження заборгованості належних доказів (первинних документів), які можуть підтверджувати факт її існування, а наданий позивачем самостійно складений розрахунок заборгованості не може бути належним доказом існування заборгованості, оскільки такий розрахунок не підтверджується іншими доказами, є безпідставними.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги що фактичне автоматичне списання частини «кредиту» на страхування свідчить про відсутність передання цієї частини коштів позичальнику, а отже – відсутність виникнення зобов`язання у відповідній частині та зазначає наступне.

Як вбачається з п.1.5 Кредитного договору №22039000272237 від 14 січня 2020 року сторони погодили, що Клієнт в порядку договірного списання на підставі ст.1071 ЦК України та ст.26 ЗУ «про платіжні системи та переказ коштів в України» доручає банку в дату видачі кредиту, здійснити перерахування з рахунку клієнта на користь страховика ПрАТ Страхова компанія «УНІКА Життя» суму страхового платежу у розмірі 13 200 грн. за весь період страхування, згідно договору страхування № ВР-22039000272237 від 14 січня 2020 року.

Окрім цього, у розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору зазначено «інші послуги банку» у сумі 13 200 грн., що і складає суму страхового платежу.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять заяв і клопотань відповідача під час розгляду справи у суді першої інстанції щодо забезпечення доказів шляхом витребування у позивача договору страхування № ВР-22039000272237 від 14 січня 2020 року з ПрАТ Страхова компанія «УНІКА Життя», а тому, заперечення відповідачем факту укладання такого договору на стадії перегляду судового рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідає вимогам процесуального закону.

Між тим, апеляційний суд приймає доводи апеляційної скарги, що задоволені витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги, та зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід виходити з того, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною, навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (ВС/КГС № 915/237/18 від 01.08.2019).

З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд колегія суддів вважає, що стягнуті судом витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції з відповідача на користь позивача не є співмірними з обсягом наданих послуг, а тому підлягають зменшенню з 4000 грн. до 2000 грн., що відповідатиме критеріям розумності, справедливості та співмірності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року підлягає зміні з викладенням його резолютивної частини у редакції резолютивної частини даної постанови.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про часткове задоволення позву, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 1377,39 грн.

Також, з урахуванням результатів розгляду справи судом апеляційної інстанції і часткового задоволення вимог апеляційної скарги з позивача слід стягнути на користь відповідача, частину сплаченого нею судового збору (пропорційно задоволеним вимогам) при зверненні до суду апеляційної інстанції в сумі 1567,34 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2026 року – змінити, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613) суму заборгованості за кредитним договором №22039000272237 від 14 січня 2020 року укладеного між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 в сумі 58 209 (п`ятдесят вісім тисяч двісті дев`ять) грн., 49 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 58 208,39 грн. та заборгованості за відсотками - 1,10 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613) витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн. 39 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613) витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції розмірі 2000 (дві тисячі) грн.».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 1567 (одна тисяча п`ятсот шістдесят сім) грн. 34 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 29.07.2026 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв