Окрема думка від 07 липня 2026 р. у справі №990/389/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Губської О. А., Банаська О. О., Кривенди О. В., Мазура М. В., Стрелець Т. Г.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі № 990/389/25 (провадження № 11-80заі26) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

Історія справи

1. 18 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Першої палати ВККС від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 у частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності;

- зобов'язати ВККС поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), визнавши його таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, з урахуванням висновків Верховного Суду.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 27 січня 2026 року позов задовольнив.

3. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 у частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIIІ), а також критеріям правомірності рішень суб'єкта владних повноважень, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), зокрема щодо прийняття рішення у спосіб, визначений законом, з використанням повноваження з метою, з якою воно надане, та з дотриманням вимог обґрунтованості.

4. Суд зауважив, що, ототожнюючи обставини приватного сімейного життя ОСОБА_1 (а саме факт позбавлення його батьківських прав на підставі заочного рішення суду) із показником відповідальності у професійному контексті, Комісія не навела переконливого та логічного зв`язку між цими обставинами і здатністю кандидата належним чином виконувати професійні обов`язки судді. Оскаржуване рішення не містить мотивів щодо того, яким саме чином наведена обставина свідчить про нездатність кандидата ОСОБА_1 оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення в професійній діяльності, приймати повну особисту відповідальність за них або про його схильність уникати відповідальності, посилаючись на зовнішні обставини.

5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що окремої уваги заслуговує значний проміжок часу (близько двадцяти років) між подіями, що стали підставою для ухвалення відповідного заочного рішення, прийнятого без участі кандидата, та часом проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду, що унеможливлює об'єктивну оцінку актуального рівня показника відповідальності кандидата саме на час оцінювання.

6. Суд також звернув увагу на формулювання висновку Комісії про те, що «кандидат не в повній мірі прийняв особисту відповідальність за своє рішення та їх наслідки в особистому житті», як таке, що виходить за межі показника «відповідальність» у складі критерію особистої компетентності, оскільки згаданий показник стосується здатності особи приймати усвідомлені рішення та нести за них відповідальність у професійній діяльності та не стосується етичної переоцінки дій особи у сфері приватних, зокрема сімейних, відносин.

7. Указав, що твердження Комісії про те, що саме дії кандидата «сприяли» позбавленню його батьківських прав, має характер припущення, оскільки не враховує можливого впливу обставин, дій та рішень інших осіб на виникнення відповідної ситуації.

8. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що з оскаржуваного рішення неможливо встановити, а під час судового розгляду Комісія не довела існування прямого та об'єктивного зв`язку між установленою обставиною приватного життя кандидата і його здатністю здійснювати правосуддя.

9. Суд також враховував, що на час розгляду цієї справи ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року у справі № 760/20605/25 заочне рішення цього суду від 10 листопада 2011 року у справі № 2-4906/2011 скасовано. Доводи відповідача про те, що наявність у житті кандидата факту позбавлення його батьківських прав, відомості про що знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - Реєстр) та є загальнодоступними необмеженому колу осіб, і що з позиції об'єктивного спостерігача це негативно впливає на довіру суспільства до судової влади, не заслуговують на увагу. Судові рішення, що містяться в Реєстрі, відповідно до статті 7 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» оприлюднюються у знеособленому вигляді без зазначення персональних даних учасників справи - фізичних осіб, що унеможливлює ідентифікацію конкретної особи необмеженим колом осіб. Отже, об`єктивний спостерігач не має можливості пов`язати зміст такого судового рішення з конкретним суддею або кандидатом на посаду судді, а тому сам факт існування такого рішення у Реєстрі не може впливати на рівень суспільної довіри до судової влади.

10. Суд першої інстанції зауважив, що інших переконливих доводів наявності прямого та об`єктивного зв`язку між відповідними обставинами приватного життя кандидата ОСОБА_1 та впливом таких обставин на суспільний авторитет судової влади відповідач не навів, відповідних мотивів також немає в оскаржуваному рішенні Комісії. Отже, відповідач не довів, що зазначені обставини приватного життя кандидата справляють реальний та відчутний вплив на суспільну довіру до судової влади.

11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що в рішенні Комісії від 16 липня 2025 року № 176/ас-25, оприлюдненому на її офіційному вебсайті та доступному необмеженому колу осіб, міститься виклад обставин, які з'ясовувалися у закритій частині засідання, унаслідок чого, незважаючи на знеособлення інших учасників відповідного судового провадження, фактично було уможливлено ідентифікацію відповідної життєвої ситуації кандидата та її безпосередній зв`язок з його особою. Таким чином, саме Комісія власними діями зробила відомості про приватне життя кандидата, які раніше сама ж визнала такими, що не підлягають розголошенню, публічними для об`єктивних спостерігачів, перетворивши обставини його приватного життя на предмет публічного обговорення та загальнодоступну інформацію.

12. З урахуванням указаного щодо меж дискреційних повноважень Комісії під час встановлення відповідності судді або кандидата на посаду судді визначеним законом критеріям суд першої інстанції дійшов висновку, що, оцінюючи кандидата ОСОБА_1 за показником «відповідальність» критерію особистої компетентності, Комісія діяла без дотримання принципу пропорційності, не забезпечивши необхідного балансу між суспільним інтересом у формуванні доброчесного та компетентного суддівського корпусу та правом особи на захист від свавільного втручання в ті сфери життя, які не мають безпосереднього зв'язку з виконанням професійних обов`язків судді. Як наслідок, ВККС допустила втручання у право кандидата на повагу до приватного життя, яке за встановлених обставин не можна вважати необхідним у демократичному суспільстві і належним чином обґрунтованим у розумінні статті 8 Конвенції.

13. Крім того, суд першої інстанції вказав, що в оскаржуваному рішенні Комісія не окреслила мотивів, із яких дійшла висновку про відповідний рівень рішучості кандидата, зокрема не зазначила, у чому саме виявляється його несвоєчасне прийняття рішень, схильність до їх відкладення або недостатнє розуміння невідкладності їх ухвалення.

14. Мотивуючи оцінку відповідності кандидата ОСОБА_1 показнику безперервний розвиток критерію особистої компетентності, Комісія так само обмежилася наведенням пояснень кандидата щодо відповідності цьому показнику, не зазначивши підстав, з яких подана ним інформація про професійний розвиток була визнана недостатньою або не була врахована при визначенні відповідної оцінки. В оскаржуваному рішенні не зазначено, що він необ`єктивно оцінює власний професійний рівень, не сприймає зворотнього зв`язку, не робить висновків із попереднього досвіду, не займається професійним розвитком чи не бере участі у фахових заходах. З урахуванням викладеного суд першої інстанції констатував, що визначення Комісією кандидату ОСОБА_1 підсумкового бала за критерієм особистої компетентності у розмірі 32,33 бала з 50 можливих є недостатньо обґрунтованим, належним чином не вмотивованим та не відповідає вимогам принципу пропорційності.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

15. Велика Палата Верховного Суду постановою від 08липня 2026 року у справі № 990/389/25апеляційну скаргу ВККС задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 990/389/25 скасувала та ухвалила нове рішення, яким відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

16. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, натомість визнала, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв у межах та в спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності.

17. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВККС про непідтвердження кандидатом відповідності критерію особистої компетентності є належно вмотивованим, ухваленим у межах дискреційних повноважень Комісії та не містить ознак свавілля. Суд зазначив, що передбачена законодавством система оцінювання шляхом виставлення кожним членом Комісії індивідуальних балів є формою реалізації їхнього оціночного судження, сформованого за результатами аналізу матеріалів суддівського досьє, письмових пояснень кандидата та його відповідей під час співбесіди. Сам по собі факт відсутності детального обґрунтування кожного виставленого бала або посилання на всі обставини, які враховувалися під час оцінювання, не свідчить про недостатню мотивованість рішення.

18. Велика Палата не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що Комісія повинна була детально обґрунтувати зниження оцінки за кожним показником особистої компетентності. Суд зазначив, що такий підхід ґрунтується на помилковому припущенні про існування презумпції відповідності кандидата критеріям особистої та соціальної компетентності. Натомість Закон № 1402-VIIІ не встановлює такої презумпції, а оцінювання цих критеріїв здійснюється за іншою методологією, ніж оцінювання професійної етики чи доброчесності. Саме кандидат повинен активно підтвердити власну відповідність установленим показникам, тоді як Комісія оцінює подані ним пояснення та інші матеріали за своїм внутрішнім переконанням.

19. Окремо Велика Палата звернула увагу, що під час оцінювання особистої компетентності ВККС вправі враховувати не лише професійну діяльність кандидата, а й обставини його приватного життя, якщо вони можуть характеризувати такі показники, як відповідальність, рішучість чи здатність брати на себе наслідки власних рішень. Суд відхилив висновок суду першої інстанції про те, що такі обставини не пов`язані з професійною діяльністю судді, зазначивши, що поведінка особи у повсякденному житті є релевантною для оцінки її особистих якостей та здатності відповідати високим стандартам, які ставляться до судді як у професійній, так і в приватній сфері.

У цьому контексті Велика Палата визнала правомірним дослідження Комісією обставин, пов`язаних із виконанням кандидатом батьківських обов`язків. Суд наголосив, що предметом оцінювання був не сам факт існування судового рішення про позбавлення батьківських прав чи події минулого, а ставлення кандидата до цих обставин, його здатність визнавати власні помилки, брати відповідальність за свої рішення та демонструвати відповідну модель поведінки. Комісія обґрунтовано врахувала, зокрема, обставини виконання кандидатом обов`язку зі сплати аліментів та його взаємодії з органами державної виконавчої служби як такі, що характеризують показник відповідальності.

20. Велика Палата також дійшла висновку, що врахування таких обставин не порушує права кандидата на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Суд зазначив, що відповідне втручання було передбачене законом, переслідувало легітимну мету забезпечити формування суддівського корпусу, який користується довірою суспільства, та було пропорційним. Зокрема, найбільш чутливі питання обговорювалися під час закритої частини співбесіди, а в рішенні Комісії були відображені лише відомості, що містяться у відкритих джерелах. Крім того, недопуск кандидата до наступного етапу конкурсу не позбавляв його статусу судді та не виключав можливості повторної участі в аналогічних конкурсах.

21. Оцінюючи мотивувальну частину рішення ВККС у цілому, Велика Палата встановила, що воно містить індивідуальні оцінки членів Комісії, розрахунок підсумкового бала відповідно до встановленої процедури та достатні мотиви висновку про непідтвердження кандидатом відповідності критерію особистої компетентності. Незгода суду першої інстанції з рівнем деталізації мотивів або з оцінкою обставин справи не свідчить про відсутність належного обґрунтування рішення чи про свавільне здійснення Комісією дискреційних повноважень.

22. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВККС ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а наведені в ньому мотиви є достатніми, послідовними та раціональними, у зв`язку із чим підстав для визнання цього рішення протиправним і його скасування немає.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

23. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

24. На наше переконання, розбіжності з позицією, висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року, стосуються насамперед меж судового контролю за здійсненням дискреційних повноважень ВККС, змісту критерію особистої компетентності кандидата на посаду судді, а також обсягу обов`язку Комісії щодо мотивування прийнятого нею рішення.

25. Саме з огляду на зазначене вважаємо за необхідне викласти мотиви незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду.

Щодо втручання у право кандидата на повагу до приватного та сімейного життя

26. Не можемо погодитися з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення ВККС в оскарженій частині відповідає вимогам законності та не порушує права кандидата на повагу до його приватного і сімейного життя.

27. На наше переконання, у цій справі вирішальним є не питання про те, чи вправі Комісія оцінювати особисті якості кандидата на посаду судді, а питання про межі такого оцінювання та його відповідність гарантіям, передбаченим статтею 8 Конвенції.

28. Безперечно, суддя як носій судової влади повинен відповідати підвищеним вимогам до доброчесності, етичності та особистої компетентності. Водночас навіть особливий статус судді не означає втрати ним права на повагу до приватного і сімейного життя. Підвищений рівень публічності особи не усуває обов`язку держави забезпечити, щоб будь-яке втручання у сферу приватного життя було законним, переслідувало легітимну мету, було необхідним у демократичному суспільстві та відповідало вимозі пропорційності.

29. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що поняття «приватне життя» не підлягає вузькому тлумаченню. Воно охоплює не лише сферу сімейних відносин, а й особисту ідентичність людини, її соціальні зв`язки, професійну діяльність та професійну репутацію. Втручання державного органу, яке ставить під сумнів професійну репутацію особи або обмежує її доступ до професії, також становить втручання у право, гарантоване статтею 8 Конвенції.

30. Саме такий характер, на наше переконання, має і спірне рішення Комісії.

31. Із його змісту вбачається, що предметом оцінювання фактично стали не професійні якості кандидата, а обставини його особистого та сімейного життя, які виникли майже двадцять років тому, задовго до призначення його на посаду судді. Основою висновку про непідтвердження показника «відповідальність» стало заочне судове рішення про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, ухвалене без його участі, яке в подальшому було скасоване.

32. Натомість Комісія не здійснила жодного аналізу того, чи перебувають відповідні обставини у достатньо тісному та безпосередньому зв`язку із здатністю кандидата здійснювати правосуддя на момент проходження кваліфікаційного оцінювання.

33. Саме встановлення такого зв`язку є визначальною умовою допустимості втручання держави у сферу приватного життя особи під час вирішення питання про доступ до публічної служби.

34. Однак зі змісту спірного рішення не вбачається, що Комісія перевіряла необхідність такого втручання або здійснювала оцінку його пропорційності.

35. Натомість рішення містить детальний виклад сімейних обставин кандидата, оцінку його поведінки як батька, а також висновки про неприйняття ним особистої відповідальності за власні рішення в особистому житті, а не юридичне обґрунтування його професійної непридатності.

36. За своєю суттю такі висновки виходять за межі оцінювання професійної придатності кандидата та набувають характеру моральної оцінки його поведінки у сфері сімейних відносин.

37. Особливої уваги заслуговує й те, що Комісія фактично проігнорувала подальший розвиток відповідних правовідносин.

38. Події, покладені в основу негативного висновку, відбулися близько двадцяти років тому. Протягом цього часу кандидат здійснював правосуддя, проходив кваліфікаційні процедури, перебував у зареєстрованому шлюбі майже двадцять років, виховував трьох дітей, а на момент розгляду справи відповідне заочне рішення суду було скасоване. Проте жодній із цих обставин Комісія не надала належної оцінки.

39. Аналогічний підхід простежується і в практиці Європейського суду з прав людини. Так, у справі Manjani v. Albania Суд звернув увагу на необхідність урахування плину часу, подальшої поведінки особи та її реабілітації, підкресливши, що оцінка особи не може ґрунтуватися виключно на віддалених у часі обставинах без з`ясування їхнього актуального значення. Використання давніх обставин як самостійної підстави для негативних висновків без урахування того, чи зберігають вони актуальне значення, суперечить гарантіям статті 8 Конвенції, яка охоплює право особи на реабілітацію та фактичне «право бути забутим» щодо подій, які втратили своє значення внаслідок подальшого життя та поведінки особи. Такий підхід відображає закріплені статтею 8 Конвенції гарантії права на повагу до приватного життя, які охоплюють також інтерес особи у ресоціалізації та можливості не залишатися довічно пов`язаною з подіями свого минулого.

40. Фактично визначальним для оцінювання особистої компетентності було обрано лише один епізод приватного життя кандидата, тоді як усі інші обставини, що характеризують його особу, залишилися поза увагою.

41. Такий підхід, на наше переконання, не відповідає принципам об`єктивності, всебічності та пропорційності адміністративної процедури.

42. Крім того, оприлюднення у рішенні ВККС висновків про те, що кандидат «не в повній мірі прийняв особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки в особистому житті» та не відповідає показнику «відповідальність», безумовно впливає не лише на його можливість подальшого просування суддівською кар`єрою, а й формує негативне уявлення про нього як про особу та професіонала.

43. Отже, таке рішення зачіпає не лише сферу сімейного життя кандидата, але й його професійну репутацію, яка відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини також є складовою права на повагу до приватного життя.

44. За цих обставин вважаємо, що ВККС не довела, що втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції право кандидата було необхідним, пропорційним та об`єктивно виправданим для досягнення легітимної мети. Саме тому не можемо погодитися з висновком про відсутність порушення права ОСОБА_1 на повагу до приватного і сімейного життя.

Щодо відсутності належного зв`язку між обставинами приватного життя кандидата та показником «відповідальність» критерію особистої компетентності

45. Не можемо також погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що ВККС належним чином обґрунтувала висновок про невідповідність кандидата показнику «відповідальність» критерію особистої компетентності, а також про існування достатнього зв`язку між встановленими Комісією обставинами приватного життя позивача та оцінкою його здатності здійснювати правосуддя.

46. Так, вирішальним тут є питання того, чи встановила Комісія достатній, безпосередній та належним чином мотивований зв`язок між дослідженими обставинами приватного життя кандидата та висновком про його невідповідність показнику «відповідальність» критерію особистої компетентності.

Саме існування такого зв`язку є необхідною умовою правомірності використання відомостей про приватне життя особи під час кваліфікаційного оцінювання. Інакше предметом оцінювання стають не професійно значущі якості кандидата, а його приватне життя як таке, що виходить за межі цілей конкурсної процедури та створює ризик підміни правової оцінки моральною.

47. Показник «відповідальність», визначений Положенням ВККС, охоплює здатність особи приймати власні рішення, усвідомлювати їх наслідки, нести за них відповідальність та не перекладати її на інших осіб. Це є оціночною категорією, яка не має наперед визначених формальних критеріїв підтвердження чи спростування. Саме тому обов`язок Комісії щодо належного мотивування свого висновку набуває особливого значення, адже лише мотивування дозволяє перевірити, чи ґрунтується оцінка на об`єктивно встановлених фактах, а не на суб`єктивному сприйнятті членів Комісії.

48. У спірному рішенні Комісія фактично обмежилася наведенням окремих фактів із сімейного життя кандидата та загальним висновком про те, що він «не повною мірою прийняв особисту відповідальність за свої рішення». Проте між викладеними фактичними обставинами та зробленим висновком відсутній логічний ланцюг міркувань, який дозволяв би зрозуміти, чому саме ці обставини свідчать про недостатній рівень відповідальності як професійно значущої особистісної якості.

49. Зокрема, у рішенні не наведено мотивів, які б пояснювали, яким чином обставини сімейного конфлікту, що мали місце понад двадцять років тому, характеризують сучасний рівень особистої компетентності кандидата, його здатність здійснювати правосуддя, приймати неупереджені рішення, нести відповідальність за результати своєї професійної діяльності або дотримуватися високих стандартів поведінки судді.

50. Фактично Комісія ототожнила оцінку поведінки кандидата як батька з оцінкою його відповідальності як судді, не розкривши, чому саме встановлені обставини свідчать про існування стійкої особистісної риси, яка має значення для здійснення правосуддя. Однак сама по собі негативна оцінка окремого аспекту приватного життя ще не означає автоматичної невідповідності кандидата показнику особистої компетентності.

51. На наше переконання, між фактом приватної поведінки та висновком про недостатній рівень відповідальності має існувати не абстрактний чи припустимий, а безпосередній, об`єктивно встановлений та переконливо мотивований зв`язок. Саме такий зв`язок забезпечує відповідність рішення принципам правової визначеності, пропорційності та заборони свавілля при реалізації дискреційних повноважень.

52. Висновок про невідповідність кандидата показнику «відповідальність» повинен ґрунтуватися не на окремому факті його біографії, а на всебічній оцінці всієї сукупності обставин, які характеризують особу на момент проходження кваліфікаційного оцінювання. Лише комплексний аналіз дає можливість встановити, чи свідчать відповідні факти про сформовану особистісну рису, релевантну для здійснення суддівських повноважень.

53. Саме тому Комісія мала оцінити не лише факт існування відповідного судового спору, а й процесуальний характер судового рішення, пояснення кандидата щодо його неучасті у відповідному провадженні, подальший розвиток правовідносин між сторонами, обставини скасування заочного рішення, тривалий проміжок часу, що минув після цих подій, а також подальшу поведінку кандидата, його спосіб життя, сімейний стан, ставлення до виконання батьківських обов`язків у наступні роки та інші дані, які могли підтвердити або спростувати висновок про сформованість відповідної особистісної якості.

54. Натомість зі змісту рішення Комісії не вбачається, що така комплексна оцінка була здійснена. Наведені у ньому факти існують ізольовано від зробленого висновку та не утворюють переконливої системи аргументів, яка б дозволяла дійти висновку про недостатній рівень відповідальності кандидата.

55. 56. За таких умов використання окремих фактів приватного життя як самостійної підстави для висновку про непідтвердження показника «відповідальність» фактично означає надання їм наперед визначального значення без здійснення всебічної оцінки особистості кандидата, що несумісне з індивідуальним характером кваліфікаційного оцінювання.

56. Комісія вправі враховувати обставини приватного життя лише тією мірою, якою вони об`єктивно характеризують професійно значущі особистісні якості кандидата. Будь-яке інше тлумачення фактично означало б наділення Комісії необмеженою дискрецією щодо морального оцінювання способу життя кандидатів, що суперечить принципам правової визначеності, рівності кандидатів та передбачуваності застосування критеріїв кваліфікаційного оцінювання.

57. На наше переконання, сама лише наявність судового рішення про позбавлення батьківських прав, яке до того ж було ухвалене заочно та згодом скасоване, а також окремі обставини виконання аліментних зобов`язань не можуть автоматично свідчити про непідтвердження кандидатом показника «відповідальність». Такий висновок можливий лише за умови, якщо Комісія належними та переконливими мотивами доведе, що конкретні встановлені нею факти дійсно свідчать про відсутність у кандидата особистісних якостей, необхідних для здійснення правосуддя, або об`єктивно ставлять під сумнів його здатність відповідально виконувати повноваження судді.

58. Оскільки у цій справі такого мотивування рішення Комісії не містить, вважаємо правильним висновок суду першої інстанції про відсутність належного причинно-логічного зв`язку між встановленими Комісією обставинами приватного життя кандидата та його відповідністю показнику «відповідальність» критерію особистої компетентності. За відсутності такого зв`язку наведені обставини не могли бути покладені в основу висновку про непідтвердження кандидатом здатності здійснювати правосуддя.

59. Щодо обов`язку Комісії належно мотивувати рішення та меж судового контролю за здійсненням дискреційних повноважень

60. Не можемо погодитися також із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що оскаржуване рішення ВККС відповідає вимогам щодо належного мотивування, а числове оцінювання кандидата саме по собі є достатньою формою вираження оціночного судження членів Комісії.

61. На наше переконання, такий підхід не повною мірою узгоджується з конституційними засадами діяльності суб`єктів владних повноважень, принципом верховенства права, принципом належного урядування та завданням адміністративного судочинства щодо забезпечення ефективного судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень.

62. Безперечно, кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду судді передбачає здійснення Комісією складної професійної оцінки, яка значною мірою ґрунтується на спеціальних знаннях, досвіді та внутрішньому переконанні її членів.

63. Так само очевидним є й те, що закон не зобов`язує Комісію мотивувати виставлення кожного окремого бала, відображати хід внутрішнього обговорення або викладати індивідуальні мотиви кожного члена Комісії.

64. Проте із цього не випливає, що остаточне рішення Комісії може не містити мотивів, які пояснюють, чому саме кандидат був визнаний таким, що не підтвердив відповідність певному критерію кваліфікаційного оцінювання.

65. Внутрішнє переконання члена Комісії є способом формування його оцінки.

66. Водночас мотивування рішення є способом її зовнішнього юридичного вираження.

67. Саме мотивування забезпечує можливість перевірити, чи було дискреційне повноваження реалізоване об`єктивно, добросовісно та без ознак свавілля.

68. Тому внутрішнє переконання не може підміняти обов`язок мотивувати рішення.

69. На наше переконання, саме у цьому полягає принципова відмінність між свободою адміністративного розсуду та свавільним здійсненням владних повноважень.

70. Зі змісту спірного рішення вбачається, що його мотивувальна частина переважно складається з викладення пояснень кандидата та опису обставин, встановлених під час співбесіди.

71. Однак у ньому не наведено причин, з яких пояснення кандидата були визнані непереконливими, не зазначено, яким доказам Комісія надала перевагу, а також не пояснено, чому саме відповідні обставини стали визначальними для виставлення саме такої кількості балів.

72. За відсутності такого аналізу неможливо простежити логічний та юридично значущий зв`язок між дослідженими Комісією матеріалами та остаточним висновком про те, що ОСОБА_1 є таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності.

73. Не можемо погодитися і з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що відсутність у рішенні Комісії посилання на окремі обставини не свідчить про те, що вони не були враховані під час оцінювання.

74. Такий підхід, на наше переконання, істотно змінює межі судового контролю за діяльністю суб`єкта владних повноважень.

75. Суд здійснює перевірку законності рішення виходячи з тих мотивів, які наведені самим адміністративним органом.

76. Суд не вправі самостійно реконструювати мотиви рішення, доповнювати їх або припускати, що Комісія врахувала певні обставини, якщо це не знайшло свого відображення у самому рішенні.

77. Інше означало б фактичну заміну мотивування рішення припущеннями суду щодо можливих міркувань адміністративного органу.

78. Такий підхід не відповідає принципу правової визначеності та істотно послаблює гарантії ефективного судового контролю.

79. Не можемо погодитися також із висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що необхідні мотиви випливають із перебігу співбесіди кандидата та можуть бути встановлені шляхом дослідження відеозапису засідання Комісії.

80. Співбесіда є складовою адміністративної процедури кваліфікаційного оцінювання.

81. Водночас саме рішення суб`єкта владних повноважень є тим юридичним актом, який породжує відповідні правові наслідки для кандидата.

82. Саме тому рішення повинно містити власне мотивування, достатнє для розуміння причин його ухвалення.

83. Наявність аудіо- чи відеозапису перебігу засідання не може компенсувати відсутність мотивів у самому рішенні.

84. Інше фактично означало б перекладення на кандидата та суд обов`язку самостійно реконструювати логіку міркувань Комісії шляхом аналізу перебігу її засідання, що не узгоджується із принципом належного урядування.

85. Право особи на ефективний судовий захист передбачає не лише можливість оскаржити рішення, а й можливість зрозуміти причини, з яких воно було прийняте.

86. Саме рішення повинно містити такі мотиви, які дозволяють особі усвідомити, чому її пояснення були відхилені, які обставини визнані встановленими та з яких причин вони стали підставою для негативного висновку.

87. Без такого мотивування реалізація права на ефективне оскарження стає значною мірою формальною.

88. Не менш важливим є і те, що погодження з такою позицією Великої Палати Верховного Суду фактично означає визнання достатнім будь-якого рішення Комісії, якщо воно ґрунтується на внутрішньому переконанні її членів, навіть за відсутності належного письмового обґрунтування.

89. На наше переконання, чим ширшими є дискреційні повноваження адміністративного органу, тим вищими повинні бути вимоги до мотивування його рішень.

90. Саме обов`язок належно обґрунтувати рішення є основною процесуальною гарантією того, що дискреція реалізована не довільно, а відповідно до закону, принципів об`єктивності, безсторонності та пропорційності.

91. Тому не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що числовий бал є достатнім вираженням мотивів оцінювання, а відсутність детального аналізу в самому рішенні не впливає на його законність.

92. На наше переконання, суд першої інстанції правильно зазначив, що спірне рішення Комісії не містить належного мотивування.

93. Саме ця обставина, поряд із відсутністю належного зв`язку між оціненими Комісією обставинами приватного життя та професійною придатністю кандидата, свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, яких зобов`язаний дотримуватися суб`єкт владних повноважень при здійсненні своїх дискреційних повноважень.

94. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що рішення Комісії від 16 липня 2025 року № 176/ас-25 в частині висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм особистої компетентності, не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним та скасування.

Судді О. А. Губська

' О. О. Банасько

О. В. Кривенда

М. В. Мазур

Т. Г. Стрелець