Окрема думка від 02 червня 2026 р. у справі №757/8409/22-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА (частково розбіжна)

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Гудими Д. А.

Справа № 757/8409/22-ц

Провадження № 61-7284св24

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У лютому 2022 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 а (далі - позичальник), ОСОБА_2 (далі - поручителька) про стягнення боргу. Мотивувало так:

- 7 серпня 2019 року банк уклав із позичальником кредитний договір № 17-K/19-VIP (далі - кредитний договір). Згідно з пунктом 1.1 цього договору банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію із загальним лімітом 8 000 000,00 грн;

- того ж дня банк уклав із поручителькою договір поруки;

- 25 жовтня 2021 року банк вручив позичальнику лист-вимогу про дострокове погашення боргу за кредитним договором у зв`язку із неналежним виконанням позичальником договірних обов`язків;

- 15 грудня 2021 року банк надіслав поручительці лист-вимогу про дострокове погашення боргу;

- починаючи з червня 2021 року, позичальник не сплачує проценти за користування кредитом і не повертає кредитні кошти згідно з графіком, передбаченим кредитним договором. Тому станом на 24 грудня 2021 року у позичальника є 10 594 049,05 грн боргу за кредитним договором, що складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 9 411 706,53 грн; простроченої заборгованості за процентами - 906 761,80 грн; заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту та три проценти річних станом на 24 грудня 2021 року (включно) - 51 105,83 грн; суми збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків станом на 30 листопада 2021 року (включно) - 223 701,33 грн; процентів від суми простроченої заборгованості за кредитом (подія припинення) - 773,56 грн.

2. 27 червня 2023 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення про задоволення позову.Мотивував, зокрема, тим, що банк виконав договірні зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику позику, а останній, починаючи з червня 2021 року, не сплачує проценти за користування кредитом і не повертає кошти згідно з графіком, передбаченим кредитним договором.

3. 28 березня 2024 рокуКиївський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував, зокрема, так:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики за відсутності іншої домовленості сторін можна застосувати лише у межах погодженого сторонами строку кредитування;

- строк кредитування банк змінив на підставі вимоги про дострокове повернення боргу. За змістом листа-вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості банк встановив позичальнику з моменту вручення цієї вимоги 25 жовтня 2021 року строк на її виконання - 60 днів, тобто до 25 грудня 2021 року;

- проценти за користування кредитом нараховані банком у межах строку кредитування за період з 1 червня 2021 року до 24 грудня 2021 року; що підтверджує розрахунок;

- оскільки проценти, передбачені кредитним договором, банк нарахував у межах погодженого сторонами та надалі зміненого строку кредитування, їхнє стягнення з позичальника у судовому порядку у визначеному позивачем розмірі не порушує вимог закону.

4. 17 травня 2024 року позичальник подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив судові рішення скасувати в частині солідарного стягнення 51 078,50 грн як трьох процентів річних, 223 623,73 грн інфляційних втрат, 18 975,25 грн процентів у збільшеному розмірі (22,00 % річних) за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором; ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також стягнути з позивача судові витрати. Мотивував, зокрема, так:

- суди порушили приписи частини першої статті 1048 та частини другої статті 625 ЦК України, коли стягнули з відповідачів борг за процентами за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування. Згідно з розрахунком банку проценти поза межами строку кредитування він нарахував саме як проценти «за користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України; за період поза межами строку кредитування банк одночасно нарахував як проценти «за користування кредитом», так і три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України;

- з 12 липня до 24 грудня 2021 року позивачу нараховані 18 975,25 грн як 22,00 % річних за користування кредитними коштами, які не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором;

- суди першої й апеляційної інстанцій порушили приписи частини першої статті 3 і пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення додаткової угоди № 2), що виявилося у безпідставному стягненні з відповідачів трьох відсотків річних, індексу інфляції за період 1 березня 2020 року до 24 грудня 2021 року та збільшених процентів за період з 12 липня 2021 року до 24 грудня 2021 року;

- відповідно до пункту 1.2 кредитного договору від 7 серпня 2019 року з урахуванням додаткової угоди до нього від 2 червня 2021 року кредит був наданий для задоволення споживчих потреб. Суди мали застосувати до спірних правовідносин законодавство про захист прав споживачів. Позичальник як споживач звільнений за відповідний період від відповідальності за прострочення повернення кредиту (в тому числі зі сплати трьох процентів від простроченої суми й інфляційних витрат, а не тільки зі сплати штрафів).

5. 30 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

6. 3 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, згідно з якою касаційну скаргу позичальника задовольнив частково, а саме змінив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог банку про стягнення трьох процентів річних й інфляційних втрат, а також у частині стягнених судових витрат:

- абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції виклав у такій редакції: «Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 17-K/19-VIP від 7 серпня 2019 року у сумі 10 319 346,82 грн, у тому числі: заборгованість по кредиту прострочена - 9 411 706,53 грн; заборгованість по процентах прострочена - 906 761,80 грн; три проценти річних - 27,33 грн; індекс інфляції - 77,60 грн; проценти від суми простроченої заборгованості - 773,56 грн»;

- зменшив розмір стягнених із відповідачів на користь банку судових витрат до 77 397,83 грн з кожного;

- стягнув із банку на користь позичальника 8 241,19 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

7. Мотивував постанову так:

- суди не звернули увагу на те, що відповідно до пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній у період нарахування заборгованості) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Тому позичальнику безпідставно нарахували 51 078,50 грн як три проценти річних, а також 223 623,73 грн інфляційних втрат за період з 1 березня 2020 року до 24 грудня 2021 року;

- за змістом кредитного договору та додаткових угод до нього проценти у фіксованому та підвищеному розмірі (17% і 22% відповідно) сплачуються за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, а проценти за прострочення виконання (порушення зобов`язання) згідно з частиною другою статті 625 ЦК України позичальник сплачує за ставкою 50,00 % річних у випадку неповернення кредитних коштів при настанні події припинення;

- пункти 1.4.1 і 1.4.2.3 додаткової угоди № 2 від 2 червня 2021 року до кредитного договору передбачають, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами за весь строк фактичного користування кредитом:

за користування у межах строку кредитування процентна ставка становить 17,00 % річних і є фіксованою;

за користування кредитними коштами, які не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), процентна ставка становить 22,00 % річних і є фіксованою. Проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені цим договором, нараховуються на залишок простроченої заборгованості за кредитом, починаючи з дня перенесення кредиту (його частини) на рахунки простроченої заборгованості до дня повного погашення простроченої заборгованості за кредитом, а у разі настання події припинення - до дня настання події припинення, що визначена в пункті 5.3.2 цього договору (пункти 3.8, 3.9, 3.9.1, 3.9.2). Із дня настання події припинення вся заборгованість позичальника за кредитом, нарахованими процентами та комісіями вважається простроченою, а позичальник зобов`язаний повернути її та сплатити платежі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на умовах кредитного договору. Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється не пізніше останнього банківського дня кожного місяця, за який сплачуються проценти, а також у день закінчення терміну, на який наданий кредит (відповідно до пункту 2.3 договору), у день погашення боргу в повному обсязі та у день настання події припинення, який визначений у пункті 5.3.2.2 і пункті 5.3.2.3 (пункт 3.12);

- у випадку неповернення позичальником кредитних коштів при настанні події припинення вся заборгованість за кредитом, процентами та комісіями вважається простроченою, і позичальник зобов`язаний її повернути у повному розмірі та сплатити на користь банку платежі згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які дорівнюють 50,00 % річних;

- згідно з банківським розрахунком заборгованості з червня 2021 року до 24 грудня 2021 року банк не нараховував проценти за прострочення виконання (порушення зобов`язання) за ставкою 50,00 % річних. Тому вважав необґрунтованими доводи про неправомірне нарахування процентів за ставкою 22 % і збільшення у зв`язку з цим на 18 975,25 грн боргу за простроченими процентами.

ІІ. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

8. Із висновками постанови не погоджуюся в частині можливості одночасного стягнення процентів за прострочення грошового зобов`язання як на підставі частини другої статті 625 ЦК України, так і на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, яка насправді не регулює відповідальність за неправомірну поведінку. Такий підхід не узгоджується з висновками Верховного Суду й утверджує можливість зловживання позикодавцями матеріальними правами шляхом встановлення у договорах різних ставок за прострочення грошового зобов`язання, одна з яких - нібито «збільшені проценти за користування кредитом» у разі прострочення щомісячних платежів у межах строку кредитування, а інша - на підставі статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання після спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту.

9. За умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 80), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (пункт 46)).

10. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91), від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 72), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (пункт 46), від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц (пункт 31), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 37)).

11. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу законодавством врегульовані. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як наданняможливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17).

12. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (див., зокрема, постанови від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц і № 646/14523/15-ц, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.27)).

13. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України й охоронна норма частини другої статті 625 цього кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

14. За обставинами справи № 757/8409/22-ц згідно з умовами кредитного договору зі змінами, внесеними на підставі додаткової угоди № 2 від 2 червня 2021 року:

- за користування кредитними коштами у межах строку кредитування процентна ставка становила 17,00 % річних (пункт 1.4.1);

- за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється у розмірі 22,00 % річних (пункт 1.4.2);

- у випадку неповернення позичальником кредитних коштів при настанні події припинення, вся заборгованість позичальника щодо погашення суми кредиту, нарахованих процентів та комісій вважається простроченою, і позичальник зобов`язаний повернути таку заборгованість в повному розмірі та сплатити на користь банку платежі згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які дорівнюють 50 % річних (пункт 5.3.1).

15. Колегія суддів у цій справі виснувала, що передбачені у пунктах 1.4.1 і 1.4.2 кредитного договору у вказаній редакції 17 % і 22 % проценти річних фактично є процентами за правомірне користування кредитними коштами, передбаченими частиною першою статті 1048 ЦК України. А 50 % річних, передбачені у пункті 5.3.1 кредитного договору, - є процентами за неправомірне користування кредитом, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України.

16. Такий висновок є помилковим і суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду. У пункті 1.4.2 кредитного договору прямо вказано, що 22 % річних встановлені на випадок неповернення кредитних коштів своєчасно (з порушенням терміну внесення кожного щомісячного платежу) у межах строку кредитування. Тобто ці проценти за змістом договору слід нараховувати за неправомірну поведінку у межах строку кредитування.

17. Водночас згідно з пунктом 5.3.1 кредитного договору на підставі статті 625 ЦК України встановлені 50 % річних за прострочення погашення суми кредиту, нарахованих процентів (як у розмірі 17 % річних, так і у розмірі 22 % річних) і комісій після настання «події припинення». Тобто кредитний договір уможливив нарахування 50 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання на 22 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з тієї різницею, що 50% річних - за межами строку кредитування (у разі настання «події припинення»), а 22% річних - у межах строку кредитування.

18. І в тому, й іншому випадку проценти встановлені за неправомірну поведінку позичальника. Банк, який встановив умови кредитного договору, до якого приєднався позичальник, допустив нарахування процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання на проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання. Така поведінка «автора» тексту кредитного договору є недобросовісною.

19. Інакше кажучи, за змістом кредитного договору встановлений різний розмір процентів за одне і те ж прострочення грошового зобов`язання з тією різницею, що в одному розділі договору проценти за прострочення грошового зобов`язання (22 %) нараховуються у межах строку кредитування за порушення терміну внесення щомісячних платежів, а в іншому розділі того ж договору (з прямим посиланням на частину другу статті 625 ЦК України) проценти за прострочення грошового зобов`язання (50%) нараховуються за межами строку кредитування, у тому числі на ті 22% річних, які вже були нараховані раніше за прострочення внесення щомісячних платежів. Розміщення різних процентних ставок за одне і те саме порушення договору (прострочення грошового зобов`язання) у різних частинах договору не дозволяє кваліфікувати 22 % річних як такі, які нараховуються на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, а 50% річних - як такі, які нараховуються на підставі статті 625 ЦК України, лише тому, що вони передбачені у розділі про відповідальність сторін із посиланням на вказану статтю.

ІІІ. ВИСНОВОК

20. Вважаю, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, мав виснувати про те, що саме по собі розміщення пунктів 1.4.2 і 5.3.1, які встановлюють збільшені процентні ставки за прострочення виконання грошового зобов`язання, у різних розділах кредитного договору не змінює суті цих умов як таких, що передбачають можливість нарахування процентів саме за неправомірне користування чужими коштами у випадку прострочення повернення кредиту, тобто на підставі статті 625 ЦК України. За іншого висновку, який сформулювала колегія суддів, справу № 757/8409/22-ц треба було передавати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її багаторічної й усталеної практики у цій сфері правовідносин.

Суддя Д. А. Гудима