Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №207/232/26 — Південний районний суд міста Кам’янського

№ 207/232/26

№ 2/207/1206/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Кам`янське

Південний районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді: Юрченко І.М.

при секретарі: Сівачук А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0661 га, кадастровий номер 1210400000:03:017:0010, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, судові витрати просила покласти на неї у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 8 червня 2005 року між нею - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , жилою площею 43,3 м.кв.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно право власності на житловий будинок зареєстроване 21.06.2005 відповідно до закону.

В 2024 році ОСОБА_1 звернулася до Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин з приводу отримання кадастрового номеру земельної ділянки та її приватизації.

17 грудня 2024 року ОСОБА_1 отримала лист - відповідь Держгеокадастру Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин в якому було зазначене наступне.

Земельна ділянка в АДРЕСА_1 була передана у приватну власність громадянці України ОСОБА_4 на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 26.03.2004 року № 328-14/ХХІV, площею — 0,0661 га. Цільове призначення 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:03:017:0010. Відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстраційним номером 010910601510 зареєстровано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 541042 від 12 грудня 2009 року.

Тобто до продажу будинку, а саме в 2004 році, ОСОБА_5 подала заяву щодо передачі їй у приватну власність земельної ділянки, але при купівлі будинку не повідомила покупця щодо своїх дій, у подальшому втратила інтерес до приватизації земельної ділянки.

ОСОБА_1 відомо, що продавець будинку - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить актовий запис про її смерть № 1059 від 27 серпня 2009 року. Спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 є її донька - ОСОБА_2 .

З часу купівлі будинку (під номером АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 проживає у будинку та зареєстрована за цією адресою, обробляє земельну ділянку розташовану за цією адресою та постійно, починаючи з 2005 року сплачує податки за землю.

Вважає, що оскільки вона є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , то відповідно до ст.120 ЗК Україниі земельна ділянка площею 0,0661 га, повинна перейти в її власність.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, її представник надала суду заяву, в якій просила справу розглядати за їх відсутністю, позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити. Судові витрати просила залишити за позивачкою та не стягувати їх з відповідачки.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, відповідно до якої просила справу розглянути за її відсутністю, зазначила, що позовні вимоги позивача та обставини, якими вони обґрунтовуються визнає у повному обсязі. Також в поданій заяві зазначила, що підтверджує, що вона була єдиною спадкоємицею після смерті її матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті її матері вони проживали разом за її місцем мешкання та вона доглядала матір до самої її смерті.

Враховуючи вищенаведене у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до ч. 3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета позову на власний розсуд.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, передбачено, що відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок під АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами від 08 червня 2005 року, зареєстрованого Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації, номер витягу 7569124 від 21.06.2005 (арк. с. 13-15).

Відповідно до копії Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА № 541042 від 12 грудня 2009 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0661 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 (арк. с. 38).

Відповідно до актового запису про смерть № 1059 від 27 серпня 2009 року (арк. с. 30) ОСОБА_5 померла, у зв`язку з чим позивачка позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що була надана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель ОСОБА_3 , а отже її право власності підлягає судовому захисту.

Той факт, що відповідачка є донькою померлої ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про народження відповідачки серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Шостка Сумської області та її батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (ар.с.42), а також копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_6 25 вересня 1982 року уклала шлюб з ОСОБА_8 та після укладення шлюбу їй було привласнено прізвище ОСОБА_9 (ар.с.41)

Згідно із ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно акту № 4/9/2/ від 28.04.2026 року складеному головою квартального комітету №9 Заводського району м.Кам`янського Єгоровою О.М. та затвердженого посадовою особою відділу з питань діяльності ОСН та ОССББ Кам`янської міської ради Косенок І.М. підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 проживала разом зі своєю донькою ОСОБА_2 по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по момент смерті ОСОБА_4 (арк.с. 63).

Отже ОСОБА_2 , відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4

Інші спадкоємці згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №84713362 від 31 березня 2026 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , - відсутні (ар.с.55-56)

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та част иною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).

Суд доходить висновку, що фактично позивачка набула право власності на земельну ділянку, на якій розташовано належний їй житловий будинок та яка необхідна для його обслуговування.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, суд виснує, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2000 у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Оскільки відповідач у справі позов визнав, доводи позивача слід вважати доведеними. За таких обставин позов заявлено обґрунтовано та у відповідності до вимог чинного законодавства, тому він підлягає задоволенню.

Таким чином, судом було встановлено всі фактичні обставини справи та досліджено зібрані у справі докази, тому суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивачки є обґрунтованими, а її цивільне право підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, який належить позивачці на праві власності з 2005 року.

Керуючись ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст. ст. 49, 206, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В

:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,- задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0661 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1210400000:03:017:0010, розташовану по АДРЕСА_1 .

Витрати, пов`язані з розглядом справи у виді судового збору покласти на позивача за його згодою.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.М. Юрченко