Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №947/43402/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3288/26

Справа № 947/43402/25

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України) цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2025 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» звернулось до Київського районного суду міста Одеси суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 9816,63 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2025 року цивільну справу № 947/43402/25 передано на розгляд до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 08.08.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , яка не належить до території Київського району міста Одеси.

Тому суд дійшов висновку, що справа належить до територіальної юрисдикції Овідіопольського районного суду Одеської області.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким повернути справу до Київського районного суду міста Одеси для продовження розгляду, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалення з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що існує тотожна справа №947/19200/25 щодо того самого боргу, провадження по якій не завершено, тому така обставина виключає можливість розгляду цієї справи та вирішення питання про відкриття провадження у даній справі судом першої інстанції до ухвалення остаточного рішення по суті справи № 947/19200/25, суд першої інстанції передчасно постановив ухвалу про передачу справи за підсудністю, в той час як повинен був повернути позов.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту ст. 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Інфокс» звернулося до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості за договором про надання послуг за адресою АДРЕСА_2 , після того як ухвалою Київського районного суду міста Одеса від 26.12.2026 року було скасовано судовий наказ про справі № 947/36348/24 щодо стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг з ОСОБА_1 .

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 та Договором №331741/20201111/К2 з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (без обслуговування внутрішньо-будинкових систем) від 11.11.2020 р.

ОСОБА_1 за надані послуги не сплачувала внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 9816,63 грн за період з 01.03.2022 по 10.11.2025.

Відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 20.11.2025 №2028092, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 08.08.2025 за адресою АДРЕСА_1 .

Постановляючи оскаржувану ухвалу з підстав недотримання заявником правил загальної підсудності суд виходив з того, що відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а тому така адреса відповідачки не належить до території Київського району міста Одеси. Згідно частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Проте, апеляційний суд не погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справ, виходячи з наступного.

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість розгляду судом даної справи через наявність справи № 947/19200/25 з такими ж самими вимогами та за тим же розміром заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній скаржницею справі ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу від 29 травня 2025 року по справі № 947/19200/25 про стягнення з неї заборгованості за спожиті послуги водопостачання та водовідведення в сумі 20857,68 грн. Таким чином, як вбачається з суті спору – розмір стягуваної заборгованості та період до стягнення не співпадає з предметом позову цієї справи, розгляд цієї справи ніяк не впливає на судовий розгляд справи № 947/19200/25.

Згідно з ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, ст. 30 ЦПК України передбачені категорії справ, для яких встановлено виключну підсудність.

Виключна підсудність особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов`язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.

Вимоги щодо виключної підсудності унеможливлюють застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені процесуальним законом для відповідної категорії справ.

За правилом ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виходячи з аналізу правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

У Постанові від 07 липня 2020 року у справа N 910/10647/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 638/1988/17).

Частиною 4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предметом позовної заяви у цій справі є зобов`язання, які випливають з надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення (без обслуговування внутрішньо-будинкових систем). Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

Таким чином, зважаючи на те, що заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг наявна за об`єктом за адресою: АДРЕСА_2 , який знаходиться в межах територіальної юрисдикції Київського районного суду міста Одеси, дана справа підсудна саме цьому суду.

Отже, позовна заява подана з дотриманням правил підсудності.

Враховуючи вищевказані обставини, норми процесуального права та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів виснує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про постановлення ухвали про передачу справи за підсудністю у зв`язку з порушенням правил підсудності. Висновок районного суду про порушення правил підсудності не ґрунтується на матеріалах справи, не відповідає вимогам закону та базується на невірному тлумаченні норм процесуального права, зважаючи на положення ст. 30 ЦПК України, якою для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна передбачена виключна підсудність.

Посилання суду першої інстанції на те, що місце проживання боржниці ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , як на підставу постановлення оскаржуваної ухвали є необґрунтованим, оскільки у разі конкуренції правил підсудності (ст. 27 та ст. 30 ЦПК України) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 353 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК.

Таким чином, розподіл судових витрат, сплачених заявником за подання апеляційної скарги, має бути здійснено судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, тому ухвала місцевого суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направлення справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 374,379, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2025 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький