Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №521/19522/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6272/26

Справа № 521/19522/24

Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Сенс Банк»

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представник відповідача – Щукін Олександр Сергійович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу за апеляційною скаргою адвоката Щукіна Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 березня 2026 року

по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,-

установив:

Короткий зміст обставин справи

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулось АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у якому просили суд стягнути солідарно з відповідачів 194466,78 гривень інфляційних втрат за період з лютого 2013р. по 23.02.2022р., а також 18411,86 гривень 3% річних за період з 25.01.2013р. по 23.02.2022р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.10.2007 року ЗАТ «Альфа – Банк» та громадянин України ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 490050308. Відповідно до заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2013 року, справа № 520/4649/13-ц, на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308 в розмірі 89 227,29 грн. Дане рішення відповідачами не виконано. Оскільки відповідачі свої боргові зобов`язання не виконують, тому позивач був вимушений звернутись до суду з вищевказаним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 березня 2026 року Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних – задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість у розмірі 44797,86 копійок. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», витрати по сплаті судового збору у розмірі 508,70 грн.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначав, що вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 490050308, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішення суду станом на 23.02.2022 року, яка складається із суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість не з 02.04.2017 по 13.08.2021 року (дату закінчення виконавчого провадження), з огляду на те, що Закон України №540-ІХ, яким зупинено перебіг позовної давності на період карантину на території України набрав чинності 02.04.2020, а отже строк позовної давності обмежується 02.04.2017. Таким чином, сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість рахується з 02.04.2017 по 13.08.2021 року та разом складає – 11 197,41 грн. Відповідно і сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість рахується з 2 квітня 2017 по 13.08.2021 та складає у загальному розмірі 33600,45 грн.

Таким чином, суд доходить висновку, що в межах розгляду даної справи заборгованість відповідачів перед АТ «СЕНС БАНК», складає 44797,86 грн.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Щукін О.С. звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного суду, в якій просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що за обставин справи № 521/19522/24 не сплив термін позовної давності щодо вимог позовної заяви, так як позивачем фактично на 10 років пропущений строк звернення до суду з вимогами до ОСОБА_1 та відповідача, зазначеними у позивачем у позовній заяві.

Зазначали, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що за обставин справи № 521/19522/24 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 ОСОБА_1 та Відповідачу продовжує нараховуватися виплати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України..

Вважали, що судом першої інстанції зроблено помилковий розрахунок заборгованості, так як інфляційні втрати та 3% річних мали бути розраховані судом, не наростаючим підсумком, виходячи лише із первісного розміру заборгованості 85413,92 грн, тобто начебто розмір боргу був завжди фіксований та не зменшувався, а з врахуванням того, що для застосування наведеної ч.2 ст.625 ЦК, а саме, нарахування інфляційних та 3% річних від простроченої суми необхідно встановити не тільки факт прострочення та розмір простроченого боргу, але і чіткі дату початку та дату закінчення прострочення відповідної конкретної суми боргу, оскільки лише саме за цей період прострочення у кредитора є право на нарахування боржнику вищевказаних інфляційних та річних на цю суму боргу.

Щодо явки сторін.

Сторони були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, в судове засідання зявився адвокат відповідача та надав суду пояснення своєї позиції.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 24.10.2007 року ЗАТ «Альфа – Банк» та громадянин України ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 490050308.

Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», 19.08.2009 року, було приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» назву організаційно-правової форми, шляхом перейменування Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» в Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Відповідно до умов кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 47 176,10 дол.США.

12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «АльфаБанк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції.

Відповідно до договору кредиту № 490050308 від 24.10.2007 року, відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит.

Відповідно до заочного рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2013 року, справа №520/4649/13-ц на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308 в розмірі 89 227,29 грн.

Постановою приватного виконавця ВО Одеської області ВП №60354728 від 13.08.2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4649/13-ц виданого 24.12.2013р. закінчено у зв`язку із погашенням заборгованості.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи №5017/1987/2012.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим (Постанова Верховного суду України від 26.04.2017р. справа № 3-1522 гс 16, та ).

Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 08.11.2019 року №127/15672/16-ц де зазначено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування заборгованості за кредитним договором № 490050308 від 24.10.2007 року, яка розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду.

Щодо посилання відповідача на пропуск строку позовної давності, як на підставу для відмови у задоволенні позову, то суд вважає такі твердження частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2013 року по справі №520/4649/13-ц, на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з Відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308.

24 грудня 2013 року по вищевказаній справі Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист.

Постановою приватного виконавця ВО Одеської області ВП№ 60354728 від 13.08.2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4649/13-ц виданого 24.12.2013р. закінчено у зв`язку із погашенням заборгованості.

Із вищевказаним позовом представник АТ «Сенс Банк» звернувся до суду 05.12.2024 року.

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), на яку посилається заявниця в касаційній скарзі та яку правильно врахували суди попередніх інстанцій.

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22), на які посилається заявниця в касаційній скарзі та які не враховані судами попередніх інстанцій.

1 липня 2023р. завершено дію карантину (Постанова КМУ №651 від 27.06.2023). Однак строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали в період з 11.03.2020р. продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Суд вважає, що невиконане боржником заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2013 року по справі № 520/4649/13-ц, умов договору, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, а саме до 13.08.2021 року.

Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочені з 02 квітня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в грудні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).

Відповідно до заочного рішенням Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2013 року по справі № 520/4649/13-ц на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з Відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308 у розмірі 89227,29 грн.

Постановою приватного виконавця ВО Одеської області ВП№ 60354728 від 13.08.2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4649/13-ц виданого 24.12.2013р. закінчено у зв`язку із погашенням заборгованості.

Тобто за період, який просить позивач стягнути, не було завершено виконавче провадження.

Представником відповідача надана квитанція щодо погашення вказаної заборгованості, проте остаточне погашення заборгованості відбулося тільки 12.08.2021р., тому посилання відповідача на погашення заборгованості не спростовують обов`язку сплати заборгованості за попередній час.

Таким чином, суд вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 490050308, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішення суду станом на 23.02.2022 року, яка складається із суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість не з 02.04.2017 по 13.08.2021 року (дату закінчення виконавчого провадження), з огляду на те, що Закон України №540-ІХ, яким зупинено перебіг позовної давності на період карантину на території України набрав чинності 02.04.2020, а отже строк позовної давності обмежується 02.04.2017.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 25.09.2024 у справі №206/2984/23.

Так, заборгованість по процентам розрахована за наступною формулою:

(Проценти) – (Сума боргу) х (Процентна ставка (%)) / 100% х (Кількість днів) / (Кількість днів у році)

де:

(Сума боргу) - сума простроченого боргу;

(Процентна ставка (%))- три проценти річних, відповідно до ст. 625 ЦК України;

(Кількість днів) - різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку;

(Кількість днів у році) - кількість днів у календарному році.

85413,92*3%*1595:365=11197,41

Таким чином, сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість рахується з 02.04.2017 по 13.08.2021 року та разом складає – 11 197,41 грн.

Інфляційні втрати розраховуються за формулою:

[Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

Де:

[Сума боргу] – сума простроченого боргу.

[Сукупний індекс інфляції] – добуток щомісячних індексів за відповідний період.

85413,92 грн.*1,393384-85413,92 грн.= 33600,45 грн.

Відповідно і сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість рахується з 2 квітня 2017 по 13.08.2021 та складає у загальному розмірі 33600,45 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що в межах розгляду даної справи заборгованість відповідачів перед АТ «СЕНС БАНК», складає 44797,86 грн, чого не спростовано скаржником.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що за обставин справи № 521/19522/24 не сплив термін позовної давності щодо вимог позовної заяви, так як позивачем фактично на 10 років пропущений строк звернення до суду з вимогами до ОСОБА_1 та відповідача, зазначеними позивачем у позовній заяві, судова колегія вважає неслушними з огляду на наступне.

На період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22), на які посилається заявниця в касаційній скарзі та які не враховані судами попередніх інстанцій.

1 липня 2023р. завершено дію карантину (Постанова КМУ №651 від 27.06.2023). Однак строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали в період з 11.03.2020р. продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Судова колегія погоджуючись із висновками суду першої інстанції вважає, що невиконане боржником заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2013 року по справі № 520/4649/13-ц, умов договору, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, а саме до 13.08.2021 року.

Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочені з 02 квітня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в грудні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).

Відповідно до заочного рішенням Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2013 року по справі № 520/4649/13-ц на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з Відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490050308 у розмірі 89227,29 грн.

Постановою приватного виконавця ВО Одеської області ВП№ 60354728 від 13.08.2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №520/4649/13-ц виданого 24.12.2013р. закінчено у зв`язку із погашенням заборгованості.

Тобто за період, який просив позивач стягнути, не було завершено виконавче провадження.

Представником відповідача надана квитанція щодо погашення вказаної заборгованості, проте остаточне погашення заборгованості відбулося тільки 12.08.2021р., тому посилання скаржника на погашення заборгованості не спростовують обов`язку сплати заборгованості за попередній час.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 490050308, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішення суду станом на 23.02.2022 року, яка складається із суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість не з 02.04.2017 по 13.08.2021 року (дату закінчення виконавчого провадження), з огляду на те, що Закон України №540-ІХ, яким зупинено перебіг позовної давності на період карантину на території України набрав чинності 02.04.2020, а отже строк позовної давності обмежується 02.04.2017, чого не спростовано скаржником.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що за обставин справи № 521/19522/24 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19 ОСОБА_1 та Відповідачу продовжує нараховуватися виплати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються вище дослідженими обставинами справи та усталеною практикою Верховного Суду.

Щодо доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції зроблено помилковий розрахунок заборгованості, судова колегія вважає неслушними, так як судом першої інстанції такий розрахунок зроблено у відповідності до правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №206/2984/23, наданим скаржником контррозрахунком не спротостовано розрахунку заборгованості встановленого судом першої інстанції, а тому такі доводи слід залишити без задоволення.

Наведені в апеляційній скарзі адвокатом Щукіним О.С. доводи фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з правовими висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду чи підтверджували наявність передбачених законом підстав для стягнення спірної суми.

Обставини, на які посилається адвокат Щукін О.С. в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. 263 ЦПК України вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги адвоката Щукіна О.С..

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Щукіна Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 березня 2026– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова