Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №380/1752/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/1752/26 пров. № А/857/28881/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року в справі № 380/1752/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Потабенко В.А.,

час ухвалення рішення – 01 травня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 01 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про звільнення з військової служби.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби військовослужбовця – солдата військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком – ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з таким рішенням, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відмова у задоволенні рапорту ґрунтувалась на законних підставах, оскільки умова «відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» особи, за якою здійснюється догляд, передбачена абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, не була дотримана. Брат позивача є сином батька, тобто членом сім`ї першого ступеня споріднення, і жодних правових підстав вважати його «відсутнім» у розумінні закону не існувало.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України.

26.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про звільнення на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю II групи відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10471/25/1380/В від 06.06.2025.

Цей рапорт із додатками був скерований на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв`язку з клопотанням щодо сприяння розгляду по суті.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо стану розгляду рапорту відповідачем - 1 надіслано лист № 50/10/1/1-С-90-Аз від 29.12.2025, яким проінформовано про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з наявністю рідного брата позивача, - ОСОБА_3 . Також наданий витяг з протоколу № 9 засідання атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 , згідно якого одностайно членами комісії проголосовано «проти» звільнення позивача з військової служби.

З даним рішенням позивач категорично не погоджується, вважає його таким, що суперечить закону та порушує права та інтереси, тому з метою захисту своїх прав звернувся до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.

На момент розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) поширює дію на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту (п. 3 Указу).

Пунктом 12 Положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII:

- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення № 1153/2008).

Згідно із пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Ураховуючи, що підставою для звільнення з військової служби позивач у своєму рапорті зазначив саме абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу, для правильного вирішення цього спору підлягає з`ясуванню:

по-перше, чи звертався позивач з рапортом про звільнення з військової служби та чи додав до рапорту визначені документи;

по-друге, чи підтверджують подані документи наявність особи, яка потребує постійного догляду, тобто один із батьків військовослужбовця або батьків його дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

по-третє, чи підтверджують подані документи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд.

Як встановлено судом, 26.11.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про звільнення на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю II групи відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10471/25/1380/В від 06.06.2025.

До рапорту позивачем додано: нотаріально завірені копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_4 ; витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ; нотаріально завірену копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 ; завірену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу №10471/25/1380/В) щодо встановлення ІІ групи інвалідності ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію висновку про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №162/159 від 21.08.2025; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03.09.2025; свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 та свідоцтво про укладення шлюбу; свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 10.10.2025 року; висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №50/106 від 07.10.2025; довідку МСЕК серії ЛВА – 1 №051555; свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 .

Так, наявність у позивача батька з інвалідністю ІІ групи, який потребує постійного догляду, у цій справі є встановленим та сторонами не оспорюється.

Натомість проблемним питанням у спірних правовідносинах є з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.

Як наголошує апелянт, у батька позивача наявний інший член сім`ї першого ступеня споріднення – ОСОБА_3 (брат позивача), що на переконання відповідача унеможливлює звільнення позивача.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

Отже, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи необхідно перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.

На такий підхід звернув увагу Верховний Суд в постанові від 29 квітня 2026 року в справі № 520/14746/25.

Суд першої інстанції цілком правильно встановив, що брат позивача - ОСОБА_3 - згідно з актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 260309-131 від 10.10.2025 здійснює постійний догляд за бабою - ОСОБА_5 , яка відповідно до довідки медико- соціальної експертної комісії серії ЛВА-1 № 051555 є особою з інвалідністю II групи (безтерміново) та потребує постійного догляду на непрофесійній основі від фізичної особи згідно з висновком № 50/106 від 07.10.2025 ЛКК.

Так, постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Постійний догляд є категорією, що визначає наскільки тривало та інтенсивно ця допомога потрібна, стосується характеру догляду.

Як вбачається з акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 260309-131 від 10.10.2025, ОСОБА_3 здійснює постійний догляд за своєю бабою – ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас відповідно до акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 621 від 03.09.2025 саме позивач, ОСОБА_1 , здійснює постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 - у зв`язку з відсутністю інших осіб, які такий догляд могли б здійснювати.

Більше того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за однією адресою: АДРЕСА_2 , та за цією ж адресою здійснюється постійний догляд, що підтверджено відповідним актом.

Отже матеріали справи містять докази на підтвердження фактичного проживання батька та брата позивача за різними адресами, у зв`язку із необхідністю в останнього здійснювати постійний догляд за членом сім`ї - ОСОБА_5 .

При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Відтак варто погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що брат позивача - ОСОБА_3 не здатен доглядати за ОСОБА_2 (батьком позивача). Водночас згідно встановлених обставин, саме ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за батьком, що підтверджується актом № 621 від 03.09.2025 року.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Звільнення з військової служби для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю IІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.

Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).

Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі "Волохи проти України", від 02 серпня 1984 року у справі "Мелоун проти Сполученого Королівства").

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що Львівський окружний адміністративний суд, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача, обґрунтовано зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року в справі № 380/1752/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року.