Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №140/10819/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/10819/25 пров. № А/857/8734/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року (суддя – Шепелюк В.Л., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі № 140/10819/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради,

про визнання протиправним та скасування припису,

встановив:

У вересні 2025 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати Припис від 28.07.2025 №251147 про порушення законодавства у сфері благоустрою.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради №251147 від 28.07.2025 про порушення законодавства у сфері благоустрою. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968 грн 96 коп..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства , а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідно до пункту 2.11.1.2. Правил, на об`єктах благоустрою громади забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, тимчасові споруди (торговельні лотки, павільйони, кіоски, майданчики для харчування, пункти одноразової торгівлі (надання послуг), станції зарядки електротранспорту тощо), малі архітектурні форми та збільшувати площу таких об`єктів, встановлених згідно з розділом 7 цих Правил. Звертає увагу апелянт на те, що паркан як різновид огорожі є конструктивним елементом, що обмежує певну територію, та належить до малих архітектурних форм у розумінні ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а відтак до елементів об`єктів благоустрою. Разом із тим суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «об`єкти благоустрою» з «елементами об`єктів благоустрою», пославшись на пункт 2.3 Правил, який регулює перелік об`єктів благоустрою загалом, замість застосування пункту 2.3.2 Правил, що прямо визначає елементи об`єктів благоустрою, до яких віднесені малі архітектурні форми, зокрема огорожі, ворота та ґрати. Таким чином, паркан як елемент благоустрою та мала архітектурна форма підпадає під дію законодавства у сфері благоустрою, а розміщення на ньому будь-якого обладнання, у тому числі електротехнічних пристроїв чи об`єктів електротранспорту (зарядних станцій тощо), підлягає обов`язковому погодженню з уповноваженими органами відповідно до вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил. Вказує апелянт на те, що позивач, всупереч вимогам пункту 7.1.1. Правил, до моменту видання припису не вчиняв жодних дій, спрямованих на отримання дозволу чи погодження на розміщення об`єкта сервісної інфраструктури, а саме зарядної станції для електромобілів, у встановленому законом порядку. Звертає увагу апелянт на те, що розміщення зарядної станції відбулося без попереднього погодження з уповноваженими органами, що у розумінні пункту 2.11.1.2 Правил є самовільним встановленням, незалежно від того, як суд кваліфікує конструктивні елементи, на яких змонтовано відповідний об`єкт. При цьому, згода власника огорожі не може вважатися належною та достатньою правовою підставою для розміщення зарядної станції, оскільки вона не замінює обов`язкового погодження з уповноваженими органами місцевого самоврядування, передбаченого законодавством та Правилами благоустрою. Також вказує апелянт на те, що у межах історичної частини міста не допускається самовільне розміщення будь-яких елементів благоустрою, у тому числі МАФ, ТС та СЗЕ, без отримання відповідного дозволу або погодження. Окрім того, до департаменту надходили звернення (скарги) від громадян щодо шумового впливу, спричиненого роботою встановленої зарядної станції для електротранспорту, що свідчить про негативний вплив функціонування зазначеного об`єкта на права та законні інтереси мешканців і підтверджують наявність суспільного інтересу у реагуванні на виявлене порушення.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Волинського окружного суду Волинської області від 19.01.2026 у справі №140/10819/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в позовних вимогах, а судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

Позивач з доводами апелянта не погодився та подав відзив на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

28.07.2025 Департаментом муніципальної варти Луцької міської ради винесено Припис №251147 про порушення законодавства у сфері благоустрою, за адресою: м. Луцьк, вул. Плитниця, 4/2. Суть порушення: пункт 2.11.1.2 Правила благоустрою Луцької міської територіальної громади, затверджені рішенням Луцької міської ради від 29.01.2025 №70/85 самовільно встановлювати тимчасові споруди, станції зарядки електротранспорту. Запропоновано позивачу усунути порушення шляхом демонтажу станції зарядку електротранспорту або законно її встановити. Термін виконання до 10.08.2025 (а.с. 6, 19, 47).

У відповідь на заяву позивача від 12.08.2025 щодо скасування Припису про демонтаж станції зарядки електротранспорту, виконавчий комітет Луцької міської ради листом від 08.09.2025 334.7-6/2903/2025 повідомив, що відповідно до пункту 2.11.1.2 Правил благоустрою Луцької міської територіальної громади, затверджених рішенням Луцької міської ради від 29.01.2025 №70/85, на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, тимчасові споруди (торговельні лотки, павільйони, кіоски, майданчики для харчування, пункти одноразової торгівлі (надання послуг), станції зарядки електротранспорту тощо), малі архітектурні форми та збільшувати площу таких об`єктів. Відповідно до статті 21 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” огорожа є елементом (частиною) об`єкта благоустрою. Електрична станція розташована на території пам`ятки архітектури національного значення “Монастир бригідок”, яка визначена Історико-архітектурним опорним планом міста, затвердженим наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 01.04.2021 №242. Відповідно до історико-архітектурного опорного плану, на території пам`яток та в зонах охорони відбувається усунення дисгармонійних споруд, які порушують історичний характер середовища пам`ятки на її території та в межах забудови історичних кварталів. Враховуючи зазначене, правові підстави для скасування умов припису відсутні (а.с. 8).

Не погоджуючись із приписом про усунення порушень благоустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України “Про благоустрій населених пунктів” від 06.09.2005 №2807-IV (далі – Закон №2807-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №2807-IV, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля; заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Згідно із статтею 2 Закону №2807-IV, благоустрій населених пунктів передбачає: розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2807-IV, до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної спадщини, меморіали, меморіальні комплекси, місця пам`яті Українського народу; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Згідно із частиною другою статті Закону №2807-IV, до об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Частиною 1 статті 21 Закону №2807-IV визначено, що елементами (частинами) об`єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм; 2) зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; 3) будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; 4) засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; 5) технічні засоби регулювання дорожнього руху; 6) будівлі та споруди системи інженерного захисту території; 7) комплекси та об`єкти монументального мистецтва, декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади; 8) обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків; 9) малі архітектурні форми; 10) інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 21 Закону №2807-IV, до елементів (частин) об`єктів благоустрою належать, зокрема, малі архітектурні форми. При цьому, законодавець визначає малу архітектурну форму як елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

Згідно із частиною 2 статті 21 Закону №2807-IV, мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що термін «паркан» за своїм змістом та загальновживаним значенням є різновидом огорожі. Тобто, паркан як різновид огорожі є конструктивним елементом, що обмежує певну територію, та належить до малих архітектурних форм у розумінні статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а відтак до елементів об`єктів благоустрою.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону №2807-IV, правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.

Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Згідно із частиною другою статті 34 Закону №2807-IV, правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

Так, Правила благоустрою Луцької міської територіальної громади затверджені рішенням Луцької міської ради від 29.01.2025 №70/85 (надалі – Правил №70/85) є нормативно-правовим актом, яким встановлюються вимоги щодо благоустрою територій населених пунктів Луцької міської територіальної громади (пункт 1.1 Правил №70/85).

Відповідно до пункту 2.3.1. Правил №70/85, об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення з урахуванням вимог Правил та чинного законодавства.

Згідно із пунктом 2.3.2. Правил №70/85 елементами (частинами) об`єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм; 2) зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; 3) будівлі та споруди, їх фасади; 4) будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; 5) засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; 6) технічні засоби регулювання дорожнього руху; 7) будівлі та споруди системи інженерного захисту території; 8) комплекси та об`єкти монументального мистецтва, декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади; 9) обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків; 10) малі архітектурні форми; 11) інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку про те, що паркан як елемент благоустрою та мала архітектурна форма підпадає під дію законодавства у сфері благоустрою, а розміщення на ньому будь-якого обладнання, у тому числі електротехнічних пристроїв чи об`єктів електротранспорту (зарядних станцій тощо), підлягає обов`язковому погодженню з уповноваженими органами відповідно до вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил.

Відповідно до пункту 2.11.1. Правил №70/85, на об`єктах благоустрою громади забороняється: виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом; самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, тимчасові споруди (торговельні лотки, павільйони, кіоски, майданчики для харчування, пункти одноразової торгівлі (надання послуг), станції зарядки електротранспорту тощо), малі архітектурні форми та збільшувати площу таких об`єктів, встановлених згідно з розділом 7 цих Правил (пункт 2.11.1.2).

Пунктом 7.1.1. Правил №70/85 встановлено, що розміщення СЗЕ здійснюється на підставі погодження розміщення тимчасової споруди для СЗЕ, виданого департаментом економічної політики, та, у разі земель комунальної форми власності (за відсутності землекористувача), договору на право тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд з метою провадження підприємницької діяльності на території Луцької міської територіальної громади, укладеного між суб`єктом господарювання та відділом управління майном міської комунальної власності. Пунктом 14.2 Правил встановлено, що самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів громади здійснюється відповідно до статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», зокрема шляхом проведення рейдів, перевірок, обстежень територій, об`єктів та розгляду звернень. Самоврядний контроль за дотриманням законодавства у сфері благоустрою та цих Правил покладається на відповідача, інші виконавчі органи міської ради та комунальні підприємства згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради від 07.06.2023 № 327-1 «Про уповноваження посадових осіб щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення» (далі – Уповноважені органи). Посадові та службові особи Уповноважених органів мають право видавати приписи про порушення законодавства у сфері благоустрою (далі – Припис) та складати протоколи про адміністративні правопорушення при здійсненні такого контролю згідно з ч.3 пункту 14.2 Правил благоустрою.

Як уже зазначалося вище, оскаржуваний припис Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради №251147 від 28.07.2025 про усунення порушень благоустрою за адресою: м. Луцьк, вул. Плитниця, 4/2, було винесено у зв`язку із порушенням пункту 2.11.1.2 Правил №70/85 (заборона самовільно встановлювати тимчасові споруди, станції зарядки електротранспорту).

Колегія суддів враховує, що спірні правовідносини виникли саме у зв`язку із встановленням станції зарядки електротранспорту на паркані за адресою: м. Луцьк, вул. Плитниця, 4/2 (на межі вул. Кафедральна, 16) (а.с. 5, 20, 60).

Також з матеріалів справи видно, що позивач до моменту видання Припису не вчиняв жодних дій, спрямованих на отримання дозволу чи погодження на розміщення об`єкта сервісної інфраструктури, а саме, зарядної станції для електромобілів, у встановленому законом порядку та звернувся до Луцької міської ради з заявою щодо погодження тимчасового розміщення зарядної станції для електромобілів у місті Луцьку, лише після винесення припису.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що позивач самовільно розмістив об`єкт без попереднього погодження з компетентними органами, а подальше звернення до органу місцевого самоврядування після винесення Припису не може розцінюватися як належне дотримання вимог законодавства та не усуває факту первинного порушення встановленого порядку розміщення об`єктів благоустрою.

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пунктом 2.11.1.2 Правил передбачено заборону виключно на самовільне встановлення малих архітектурних форм поряд із зарядними станціями електротранспорту.

З цього приводу колегія суддів зауважує, що пункт 2.11.1.2 Правил №70/85 прямо забороняє самовільне встановлення на об`єктах благоустрою громади, зокрема, станцій зарядки електротранспорту, а відтак є самостійною та достатньою правовою підставою для винесення Припису без необхідності додаткового посилання на інші нормативні акти.

Як уже зазначалося вище, позивачу не було надано жодного дозволу чи погодження на розміщення зарядної станції для електротранспорту. Лише після звернення позивача 20.08.2025 Луцькою міською радою було надано відповідь про недоцільність розміщення такої станції за заявленою адресою.

За таких обставин розміщення зарядної станції відбулося без попереднього погодження з уповноваженими органами, що у розумінні пункту 2.11.1.2 Правил є самовільним встановленням, незалежно від того, як кваліфікуються конструктивні елементи, на яких змонтовано відповідний об`єкт.

Колегія суддів також зауважує, що наявна в матеріалах справи заява-згода від 05.09.2025 ОСОБА_2 , який є власником паркану, розташованого за адресою: м. Луцьк, вул. Кафедральна, 16, не може вважатися належною та достатньою правовою підставою для розміщення зарядної станції, оскільки вона не замінює обов`язкового погодження з уповноваженими органами місцевого самоврядування, передбаченого законодавством та Правилами благоустрою.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а саме, визнання протиправним та скасування припису Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради №251147 від 28.07.2025 про порушення законодавства у сфері благоустрою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо суті спору спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, а тому можуть бути підставою для його скасування.

У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати апелянта (відповідача), як суб`єкта владних повноважень, у виді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України,

постановив:

Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради – задоволити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі №140/10819/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування припису – скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір