Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №260/8618/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/8618/25 пров. № А/857/12840/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (суддя – Ващилін Р.О., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Ужгород, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі № 260/8618/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України,

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не продовження військової служби військовослужбовця позивача з 05.03.2025 року (дати ухвалення постанови про закриття кримінального провадження) та не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби відповідно до пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”; 2) зобов`язати відповідача продовжити військову службу військовослужбовця позивача з 05.03.2025 року (дати ухвалення постанови про закриття кримінального провадження) та розглянути його рапорт від 22.06.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” і прийняти рішення за результатами розгляду рапорту.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не продовження військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 з 05.03.2025 року (дати ухвалення постанови про закриття кримінального провадження) та не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби відповідно до пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 продовжити військову службу військовослужбовця ОСОБА_1 з 05.03.2025 року (дати ухвалення постанови про закриття кримінального провадження) та розглянути його рапорт від 22.06.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, за результатами чого прийняти вмотивоване рішення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 гривень 20 коп.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом при прийнятті рішення не було враховано, що доданий позивачем лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.06.2025 року №1089/4068 про надіслання рапорту ОСОБА_1 та підтверджуючих документів на звільнення відповідно до пункту 2 глави 7 розділу ІІІ Порядку 1886 не містив інформацію про одержання його відповідачем. Водночас, доданий до позову скріншот екрану комп`ютера не дає змогу встановити, яка організація відправляла документ, що це за документ. В ньому відсутня інформація про одержання відповідачем електронного документу. При цьому, судом не було з`ясованого, які саме документи та якою саме організацією направлялись системою електронного документообігу на адресу відповідача 25.06.2025 та 21.08.2025. Тому, на думку апелянта, передчасним є висновок суд першої інстанції про одержання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача від 22.06.2025. Крім цього, вказує апелянт на те, що станом на 22.06.2025 позивач був виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 та не входив до чисельності її особового складу, а тому порушене питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я з виключенням з військового обліку було передчасним. Обов`язковою умовою поновлення у колишньому військовому званні, здійснення нарахувань грошового забезпечення за період з 15.12.2023 після закриття кримінального провадження є повернення військовослужбовця у місце розташування військової частини. Водночас, після винесення ухвали Полтавського апеляційного суду від 17.12.2025 року в справі №554/15763/25 про відмову у задоволенні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про закриття кримінального провадження №62024170010000329 винесеного постановою старшого слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Полтава) ТУ ДБР у м. Полтава від 05.03.2025 року позивач не повернувся у розташування Військової частини НОМЕР_1 , тому відповідач не може здійснити поновлення його у званні. Також звертає увагу апелянт на те, що матеріали судової справи не містяться медичних документів, які би підтверджували неможливість в зв`язку із медичними показаннями прибути до Військової частини НОМЕР_1 в період з винесення старшим слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Полтава) ТУ ДБР у м. Полтаві постанови про закриття кримінального провадження №62024170010000329.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 в адміністративній справі № 260/8618/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю у зв`язку з необґрунтованістю заявлених вимог.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у Військової частини НОМЕР_1 .

16.05.2024 Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава (далі – ТУ ДБР) з повідомленням про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, за фактом неприбуття до військової частини після лікування.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №154 від 02.06.2024 призупинено військову службу солдата ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 15.12.2023, з 28 травня 2024 року з виключенням зі списків частини.

Під час досудового розслідування 13.09.2024 позивача направлено до Військової частини НОМЕР_2 (Мукачівський військовий госпіталь) для проходження військово-лікарської комісії на предмет встановлення придатності останнього до військової служби.

Згідно з картки обстеження та медичного огляду позивача, у період з 02 по 04 жовтня 2024 року проведено обстеження лікарями згідно зі списком, при цьому лікарем психіатром рекомендовано стаціонарна ВЛК в КНП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова” ЗОР.

25 жовтня 2024 року солдата ОСОБА_1 направлено до КНП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова” ЗОР для проходження стаціонарної військово-лікарської комісії на предмет встановлення придатності до військової служби.

Згідно зі свідоцтвом про хворобу №68 від 20.11.2024, позаштатна ВЛК КНП “ОЗНПД м. Берегова” ЗОР за розпорядженням старшого слідчого ОВС ДБР від 25.10.2024 №47487-24/15-02-1 провела огляд ОСОБА_1 та визнала його непридатним до військової служби на підставі ст. 17а графи ІІ Розгляду хвороб з виключенням з військового обліку (а.с.13).

Вказані обставини встановлені ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 12.11.2025 №554/15763/25 (а.с.63).

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах ТУ ДБР від 05.03.2025 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024170010000329 від 28.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінально-процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діях військовослужбовця складу кримінального правопорушення (а.с. 65).

Вказана постанова була скерована на адресу Військової частини НОМЕР_1 для відома та організації звільнення з військової служби супровідним листом №11529-25/15-02-1 від 05.03.2025.

Також встановлено, що 23.06.2025 позивач подав через ІНФОРМАЦІЯ_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”, до якого долучив, серед іншого, копію свідоцтва про хворобу від 20.12.2024 №68.

Вищезгаданий рапорт був скерований командиру Військової частини НОМЕР_1 супровідним листом №1089/4068 від 25.06.2025 електронною поштою “СЕДО-М”. Відомості щодо його розгляду відповідачем відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення розгляду рапорту, не продовження військової служби після закриття кримінального провадження, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 ст. 1 Закону №2232 передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-XII.

Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до вимог Закону №2232, на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

Також встановлено, що позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. До поданого рапорту долучив копію свідоцтва про хворобу.

Вказаний рапорт був скерований до командира Військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_2 електронною поштою “СЕДО-М” 25.06.2025, що підтверджується матеріалами справи. Однак відповідач такий рапорт по суті не розглядав.

Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

На підтвердження наявності обставин, передбачених пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, позивач долучив до рапорта про звільнення з військової служби, копію свідоцтва про хворобу від 04.12.2024, згідно якого він визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 17а графи ІІ Розкладу хвороб.

Згідно з п. 1.1 глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі – Положення №402) (в редакції, чинній на момент видачі Свідоцтва про хворобу від 04.12.2024), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Відповідно до п. 1.2 глави 1 розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (додаток 3).

Пунктом 3.8 розділу 3 Положення №402 встановлено, що під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.

Згідно з п. 22.3 розділу 22 Положення №402, свідоцтво про хворобу (довідка ВЛК) з постановою, яка підлягає затвердженню (контролю) штатною ВЛК, направляється на затвердження (контроль) не пізніше 5-денного строку після закінчення медичного огляду. Свідоцтво про хворобу (довідка ВЛК) із затвердженою постановою надсилається командиру військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець, що пройшов медичний огляд та/або до ТЦК та СП, в електронній та/або паперовій формі, в установленому законодавством порядку, а також видається на руки особі, що пройшла медичний огляд. Зазначені документи можуть видаватися на руки представникам військових частин за наявності у них підтверджуючих документів.

Відповідно до п. 22.12 розділу 22 Положення №402, постанова ВЛК про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби чинна протягом 12 місяців з моменту проведення медичного огляду.

Постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, повинні бути реалізовані негайно.

Пунктом 240 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення.

Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Згідно з п. 262 Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 №548-XIV, в особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров`я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов`язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров`я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що надходження до військової частини відомостей про визнання військовослужбовця непридатним до військової служби за станом здоров`я є безпосередньою підставою для його звільнення.

Щодо доводів апелянта про те, що підставою незвільнення позивача з військової служби стало те, що військова служба ОСОБА_1 була призупинена у зв`язку з самовільним залишенням військової частини та порушенням кримінального провадження щодо нього, то колегія суддів враховує наступне.

Частиною 2 ст. 24 Закону №2232 встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Так, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №154 від 02.06.2024 військова служба солдата ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 15 грудня 2023 року, на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.05.2024 №62024170010000329 була призупинена з 28 травня 2024 року з виключенням зі списків частини. Такий наказ позивачем оскаржений не був, а отже є чинним.

Також судом встановлено та взято до уваги те, що станом на день розгляду даної справи в суді, позивач виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 та не входить до чисельності її особового складу, тому його рапорт про звільнення по суті не розглядався.

З цього приводу колегія суддів зауважує, що призупинення військової служби військовослужбовця перешкоджає можливості його звільнення до вирішення питання щодо продовження проходження такої.

При цьому, ч. 2 ст. 24 Закону №2232 передбачено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Так, як уже зазначалося вище, постановою старшого слідчого в особливо важливих справах ТУ ДПР від 05.03.2025 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024170010000329 від 28.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю в діях військовослужбовця складу кримінального правопорушення.

Вказана постанова була скерована на адресу Військової частини НОМЕР_1 для відома та організації звільнення з військової служби супровідним листом №11529-25/15-02-1 від 05.03.2025.

Військова частина НОМЕР_1 оскаржила постанову старшого слідчого в особливо важливих справах ТУ ДПР від 05.03.2025 до суду. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 12.11.2025 №554/15763/25 у задоволенні скарги представника Військової частини НОМЕР_1 було відмовлено. Вказана ухвала залишена без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.12.2025, отже набрала законної сили.

Таким чином, після закриття кримінального провадження №62024170010000329 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінально-процесуального кодексу України у Військової частини НОМЕР_1 виник обов`язок продовжити військову службу позивача та вирішити питання про його звільнення за поданим ним рапортом.

Однак, відповідач доказів вирішення вказаного питання не надав, при цьому військова служба позивача залишається призупиненою, що суперечить чинному законодавству та порушує права позивача на звільнення.

Судом першої інстанції також вірно вказано на безпідставність тверджень відповідача про ненадходження судового рішення за результатами розгляду поданої скарги на постанову слідчого ТУ ДБР, оскільки судові рішення опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Тому відповідач, як особа, що подала скаргу, повинна самостійно цікавитися результатами її розгляду.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року в адміністративній справі № 260/8618/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір