Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №460/2386/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2386/25 пров. № А/857/28985/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Кушнір В.О., Носа С.П.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року (судді С.М. Дуляницька, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/2386/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 13.09.2024 №057350007779 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 починаючи із 22.09.2024 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зарахувавши до її загального страхового стажу: період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 - у Сарненській центральній райлікарні; період роботи з 13.03.2006 по 22.08.2024 - в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ» у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 13.09.2024 №057350007779 в частині відмови у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 - у Сарненській центральній райлікарні та незарахуванні у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” періоду роботи з 13.03.2006 по 22.08.2024 - в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 - у Сарненській центральній райлікарні та період роботи з 13.03.2006 по 22.08.2024 - в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ» у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити повністю, а оскаржене рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі №460/2386/25 у частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати із ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог в цій частині.

Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області також подало апеляційну скаргу та вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку щодо задоволення частини позовних вимог, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі №460/2386/25 та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Сторони відзиви на апеляційні скарги не подали.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість Рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга позивачки підлягає частковому задоволенню, а скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 18.03.1999.

05.09.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області та 13.09.2023 прийнято рішення №057350007779 про відмову у призначенні пенсії. У рішенні вказано, що вік заявниці становить 54 роки 11 місяців 14 днів, страховий стаж становить 35 років 11 місяців 25 днів. Період роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення зараховано: з 04.07.1987 по 06.11.1990 - 03 роки 04 місяці 03дні. Період з 26.04.1986 по 03.07.1987 не зараховано до періоду роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення, оскільки згідно диплома НОМЕР_2 від 03.07.1987 з 01.09.1984 по 03.07.1987 ОСОБА_2 навчалась в Костопільському медичному училищі м. Костопіль. Місто Костопіль не відноситься до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. Документами підтверджено періоди роботи (проживання) на території зони гарантованого добровільного відселення, особи станом на 01.01.1993 - 03 роки 04 місяці 03 дні. Початкова величина зниження пенсійного віку не застосовується, оскільки не підтверджено факт проживання в зоні до 31 липня 1986 року, додаткове зниження величини пенсійного віку 1 рік за 2 роки проживання на - 1 рік. Право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону ЧАЕС заявниця матиме при досягненні 59 років. Результати розгляду документів наданих до заяви до страхового стажу не зараховано стаж відповідно трудової книжки НОМЕР_3 від 02.08.1990 за записами №1-№2 період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990, оскільки перевищений термін між датою прийняття на роботу (05.08.1987) і наказу про прийняття (03.08.1990), порушені вимоги розділу 2 пункту “а” підпункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162. Відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача зарахувати до стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи позивача з 13.03.2006 по 22.08.2024 в протитуберкульозному закладі охорони здоров`я не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправною.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до ст.49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у виді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Абзацом першим частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.

При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі № 404/5266/16-а (2-а/404/29/17), від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17 та інших виснував, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

У пункті 30 постанови від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також констатував, що Законом № 796-ХІІ та Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян № 551 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (№ 14-560цс18) також зазначалось, що право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до положень пп. 5 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, серед іншого додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, у т.ч., посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 18.03.1999.

Згідно із довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області від 20.08.2024 №558/01 зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 з 13.06.1969 по 06.11.1990 - село Трипутня Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області згідно погосподарських книг села Трипутня: №2 за 1967-1970 роки особовий рахунок №162, №2 за 1974-1976 роки особовий рахунок № НОМЕР_4 , №2 за 1977-1979 роки особовий рахунок № НОМЕР_5 , №2 за 1980-1982 роки особовий рахунок № НОМЕР_6 , №2 за 1983-1985 роки особовий рахунок № НОМЕР_7 , №2 за 1986-1990 роки особовий рахунок № НОМЕР_8 , територія являється забрудненою внаслідок аварії на ЧАЕС і відноситься до 3 зони радіоактивного (а.с.33-49).

Однак, відповідно до диплому НОМЕР_9 від 03.07.1987 позивач з 01.09.1984 по 03.07.1987 навчалася в Костопільському медичному училищі м. Костопіль, яке не відноситься до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106.

Зі змісту довідки Виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області від 20.08.2024 №558/01 вбачається, що ОСОБА_3 дійсно з 13.06.1969 по 06.11.1990 постійно проживала та була зареєстрована у селі Трипутня Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області. Даний населений пункт відноситься до 3 зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Підстава видачі: погосподарські книги.

Таким чином, довідкою від 20.08.2024 №558/01 засвідчено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у спірний період, при цьому, будь-яких посилань на невідповідність довідки чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідач не навів. Довідка, яка була надана позивачем, на цей час є дійсною, має відбиток печатки та підпис (а.с.33).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази проживання позивача на території м. Костопіль у період навчання в Костопільському медичному училищі, а тому покликання відповідача на те, що в цей період позивач, навчаючись, проживала у такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення є лише припущеннями.

Верховний Суд у постанові від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20 зазначив, що “…дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи”.

При цьому, колегія суддів не може залишити поза увагою постанову Верховного Суду від 16 грудня 2025 року у справі №460/6098/24, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Крім того, у цій справі суд касаційної інстанції надав оцінку зарахуванню періоду навчання у іншій місцевості та погодився з судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для зарахуванням періоду проживання у зоні гарантованого добровільного за час проходження навчання у Брянському технологічному інституті.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду та зазначає, що навчання ОСОБА_1 у Костопільському медичному училищі у період 01.09.1984 по 03.07.1987 не є підставою вважати, що у цей період позивач постійно не проживала у с. селі Трипутня Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області, оскільки м. Костопіль, де позивач навчалася, знаходиться у межах 100 км від населеного пункту, в якому постійно проживав позивач, що свідчить про можливість щоденного доїзду до місця навчання. Доказів на спростування зазначеного факту матеріали справи не містять.

Таким чином, довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області від 20.08.2024 №558/01 засвідчено факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у спірний період, а тому відмова суду першої інстанції в частині вказаних вимог позивачки є передчасною.

Крім того, на час звернення позивача до суду належність її до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, її посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 18.03.1999 не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування в питанні надання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ. Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення та виплати пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону №796-ХІІ.

Загальновідомим фактом є те, що Чорнобильська катастрофа сталася 26 квітня 1986 року, а як вказано вище, згідно примітки до ст. 55 Закону № 796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже на думку колегії суддів відповідачу слід повторно дослідити відповідні документи подані позивачкою щодо підставності, проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги в частині позовних вимог про зарахування до страхового стажу період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.

Як встановлено судом, позивач до заяви надала копії трудової книжки серії НОМЕР_10 від 02.08.1990.

Суд зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; далі Інструкція №162).

Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

При цьому суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За правилами пункту 2.4. глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_11 , дата заповнення 02.08.1990: 1. Запис №1 від 05.08.1987 – прийнята на посаду сестри медичної дільничої дитячої консультації (наказ від 03.08.1990 №431-к); 2. Запис №2 від 02.08.1990 – звільнена з посади за згодою сторін (наказ від 02.08.1990 №452-к).

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового стажу позивача відсутні.

Той факт, що в трудовій книжці позивача в записі №1 від 05.08.1987 про прийняття позивача на посаду у Сарненську Центральну райлікарню перевищений термін між датою прийняття на роботу (05.08.1987) і наказу про прийняття (03.08.1990), не є виною позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про підтвердження періодів роботи позивача з 05.08.1987 по 02.08.1990 згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_10 від 02.08.1990, який підлягає зарахуванню до її страхового стажу, а доводи відповідача-апелянта про те, що стаж за періоди роботи позивача з 19.07.1983 по 02.12.1996 не можна зарахувати як страховий, оскільки на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган. За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.

Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.

При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.

Аналогічно і Закон України "Про адміністративну процедуру" передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом.

Адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу (ст.16 Закону України "Про адміністративну процедуру".

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача.

Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що не зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 орган Пенсійного фонду порушив її законні права та інтереси, що свідчить про протиправність допущеної суб`єктом владних повноважень бездіяльності, доводами апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вказаних висновків не спростовано.

Щодо позовних вимог про зарахування періоду роботи з 13.03.2006 - по 22.08.2024 в протитуберкульозному кабінеті КНП “Добропільська ЛІЛ” в подвійному розмірі, то колегія суддів враховує наступне.

Згідно з статтею 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

За приписами статті 7 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Згідно з роз`ясненнями Міністерства охорони здоров`я України від 27 січня 2010 року № 05.03-18-54/973 інфекційний заклад (відділення) є заклад (відділення), де надають медичну допомогу - хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.

Відповідно до змісту листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 року №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 встановлено, що заклади охорони здоров`я, в тому числі кабінети інфекційних захворювань відносяться до таких, час роботи яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

У свою чергу, статтею 1 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” наведено визначення інфекційних хвороб, якими є розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними (паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Зазначені інфекційні захворювання відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133 “Про затвердження переліку особливо небезпечних, інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб”, відносяться до небезпечних інфекційних хвороб. За приписами статті 1 Закону України “Про протидію захворюванню на туберкульоз” від 05.07.2001 № 2586-III протитуберкульозні заклади - лікувальнопрофілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я (п. 7 ч. 1); туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу (п. 12 ч. 1).

Відповідно до частини першої статті 10 Закон № 2586-III медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України “Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров`я” від 28.10.2002 № 385, зокрема, затверджено Перелік закладів охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я містить, у тому числі, туберкульозне (протитуберкульозне, фтизіатричне) відділення; туберкульозний (протитуберкульозний, фтизіатричний, у т.ч. дитячий) кабінет.

Отже, туберкульозне (протитуберкульозне, фтизіатричне) відділення та туберкульозний (протитуберкульозний, фтизіатричний,у т.ч. дитячий) кабінет належать до закладу охорони здоров`я, в якому надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_11 , дата заповнення 02.08.1990: 1. Запис №7 від 13.03.2006 - переведено сестрою медичною фтизіатричного кабінету педіатричного відділення поліклініки (наказ від 13.03.2006 №14-к); 2. Запис №8 від 01.02.2007 - переведено на посаду сестри медичної в протитуберкульозного кабінету (наказ від 31.01.2007 №86а/12а-к).

Згідно з довідкою КНП “Добропільська ЛІЛ” від 22.08.2024 №1279, Добропільська центральна районна лікарня з 16.05.2003р. було перейменовано в комунальний лікувально-профілактичний заклад “Добропільська центральна районна лікарня” (КЛПЗ “Добропільська ЦРЛ) на підставі рішення Добропільської міської ради від 06.05.2003 №4/627.

КЛПЗ “Добропільська центральна районна лікарня” з 01.01.2010 р. перейменовано в КЛПУ “Добропільська центральна міська лікарня” (КЛПУ “Добропільська ЦМЛ) на підставі рішення Добропільської міської ради від 03.12.2009 №5/56-160.

Комунальна лікувально-профілактична установа “Добропільська центральна міська лікарня” з 01.01.2014р. реорганізовано шляхом приєднання до комунального закладу охорони здоров`я “Добропільська лікарня інтенсивного лікування” на підставі рішення Донецької обласної ради від 14.11.2013р. №6/25-636.

Комунальний заклад охорони здоров`я “Добропільська лікарня інтенсивного лікування” з 03.06.2019 р. реорганізовано шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство “Добропільська лікарня інтенсивного лікування” на підставі розпорядження Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, Донецької обласної державної адміністрації від 22.10.2018 №1281/5-18.

Окрім того, довідка від 22.08.2024 №1280 видана сестрі медичній протитуберкульозного кабінету КНП “Добропільська ЛІЛ” Нелі Гончаровій підтверджує, що робота в протитуберкульозному кабінеті КНП “Добропільська ЛІЛ” є роботою в інфекційному кабінеті з надання допомоги хворим на туберкульоз, який є особливо небезпечною інфекційною хворобою і повинна зараховуватися до стажу роботи в подвійному розмірі.

Отже, колегія суддів вважає, що відмова відповідача зарахувати до стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи позивача з 13.03.2006 по 22.08.2024 в протитуберкульозному закладі охорони здоров`я не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправною.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27.04.2023 в справі №160/14078/22, від 08.06.2022 в справі №689/1593/16-а, від 08.06.2022 в справі №510/1593/16-а, від 20.04.2022 в справі № 214/3705/17, від 22.12.2021 у справі №688/2916/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17, які були враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 13.09.2024 №057350007779 є протиправним та слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.08.1987 по 02.08.1990 - у Сарненській центральній райлікарні та період роботи з 13.03.2006 по 22.08.2024 - в протитуберкульозному кабінеті КНП «Добропільська ЛІЛ» у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання призначити пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, то колегія суддів зазначає наступне.

Повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. У спірних правовідносинах суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати чи наявний стаж є достатнім на призначення пенсії, а тому у спірних правовідносинах суд не вправі зобов`язати відповідача призначити пенсію, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування спірних періодів до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в спірний період для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта ОСОБА_1 є частково підставними з наведених вище мотивів, і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Одночасно, суд не наділений повноваженнями проводити розрахунки періодів проживання, чи кількості років, на яку може бути знижено пенсійний вік позивачки, залежно від періодів проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому на переконання апеляційного суду, належним способом захисту порушеного права позивачки, з врахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти за результатами її розгляду в установленому порядку рішення з врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.

Як зазначено у частині 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якою дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Херсонській області. Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими, а апелянта ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження під час перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції та таке слід скасувати в частині.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, враховуючи задоволення апеляційної скарги позивачки, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі №460/2386/25 – в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти за результатами її розгляду в установленому порядку рішення з врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі №460/2386/25 – залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 ) судовий збір на суму 1964 (одна тисяча дев`ятсот чотири) гривень 92 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. О. Кушнір

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 30.07.26