Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №520/23732/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 р. Справа № 520/23732/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 14.04.26 у справі № 520/23732/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 до Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі, в якій просить суд:

- вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 520/23732/23 шляхом його зміни на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) нараховану безспірну суму згідно відомості № ЗВ/Кіріченко/1 від 10.2024 року на виплату основного грошового забезпечення звільненим особам офіцерського складу, військовослужбовцям рядового та сержантського складу за жовтень 2024 року військової частини НОМЕР_4 , 159 040,36 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року заяву представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання судового рішення за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 та прийняти постанову про задоволення заяви представника Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, поданої в порядку ст. 378 КАС України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з посиланням на обставини справи, зазначає, що оскаржувана ухвала не ґрунтується на засадах верховенства права, не відповідає завданню адміністративного судочинства, є необґрунтованою та не спрямована на дотримання Україною взятих на себе зобов`язань за ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Зважаючи на те, що вже протягом тривалого часу, не дивлячись на відкриті виконавчі провадження, неодноразові вимоги державного виконавця до боржника та накладення на нього штрафних санкцій, направлення повідомлення про вчинення боржником кримінального злочину, неодноразові звернення стягувача до суду про встановлення дієвого судового контролю за виконанням судового рішення, рішення суду продовжує залишатися невиконаним на шкоду правам ОСОБА_1 , є обґрунтовані і законні підстави задовольнити заяву державного виконавця від 26.03.206 та змінити спосіб виконання судового рішення. На переконання позивача, зміна способу виконання судового рішення у даній справі не призведе до зміни судового рішення по суті, а, навпаки, відповідає характеру порушення з боку боржника, спрямована на ефективний юридичний захист прав ОСОБА_1 в частині дотримання ст.ст. 6, 13 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, враховуючи, що заходи, вжиті державним виконавцем відповідно до закону, виявилися неефективними.

У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі № 520/23732/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо не проведення відповідного перерахунку та виплати сум грошового забезпечення, а саме: зменшення розміру посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років за лютий 2023 рік та не виплати за період з березня 2023 по 12.06.2023 посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, а також надбавки за вислугу років за період з квітня по листопад 2022 року; зменшення розміру надбавки за особливості проходження військової служби за березень-листопад 2022 року; не виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2022 рік та грошової компенсації за невикористану відпустку пропорційно відпрацьованим дням у 2023 році; не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2022 по 31.12.2022 та компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 .

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_5 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадового окладу окладу за військове звання, надбавки за вислугу років за лютий 2023, за період з березня 2023 по 12.06.2023; надбавку за вислугу років за період з квітня по листопад 2022 року; надбавку за особливості проходження військової служби за березень - листопад 2022 року) грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток за 2022 рік та грошову компенсацію за невикористану відпустку пропорційно відпрацьованим дням у 2023 році; одноразову грошову допомогу при звільненні; індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2022 по 31.12.2022; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_5 подати на розгляд відповідної комісії матеріали щодо встановлення статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України” від 20.08.2014 №413.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо не складання та не видачі ОСОБА_1 уточненої (виправленої) довідки про розміри його грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_5 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) скласти та видати ОСОБА_1 уточнену (виправлену) довідку про розміри його грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.04.2023 року про надання довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_5 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.04.2023 року про видачу довідки про обставини травми та прийняти відповідне рішення.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України щодо порушення порядку і строків призначення та проведення розслідування за фактами перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, з 06.03.2023 до 13.03.2023, з 14.03.2023 до 22.03.2023.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_5 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) призначити і провести розслідування за фактами перебування ОСОБА_1 на стаціонарнму лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, з 06.03.2023 до 13.03.2023, з 14.03.2023 до 22.03.2023.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі № 520/23732/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України щодо зменшення розміру окладу за військове звання за березень-липень 2022 року; не нарахування та не виплати ОСОБА_1 надбавки за особливості проходження служби за березень-червень 2023 року, щомісячної премії за березень-червень 2023 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць у період з 21.05.2022 - 31.05.2022 скасовано.

Прийнято в цій частині нову постанову про задоволення даної частини позовних вимог.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України щодо зменшення ОСОБА_1 розміру окладу за військове звання за березень-липень 2022 року; не нарахування та не виплати ОСОБА_1 надбавки за особливості проходження служби за березень-червень 2023 року; щомісячної премії за березень-червень 2023 року; передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 21.05.2022 - 31.05.2022.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_5 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надбавку за особливості проходження служби за березень-12.06.2023 року; щомісячну премію за березень-12.06.2023 року; оклад за військове звання за березень-липень 2022 року; передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 21.05.2022 - 31.05.2022.

Для виконання зазначених рішень суду Харківський окружний адміністративний суд видав виконавчі листи 04.09.2024.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 520/23732/23 заяву ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Позивач правом на апеляційне оскарження даної ухвали не скористався. Ухвала набрала законної сили 26.05.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 замінено боржника – Військову частину НОМЕР_5 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) у виконавчих провадженнях № 76083327 від 19.09.2024 та 76084274 від 19.09.2024 на його правонаступника – Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

На виконання рішення суду у зазначеній справі відповідачем здійснено нарахування на користь ОСОБА_1 безспірної суми згідно Відомості № ЗВ/Кіріченко/1 від 10.2024 року на виплату основного грошового забезпечення звільненим особам офіцерського складу, військовослужбовцям рядового та сержантського складу за жовтень 2024 року військової частини НОМЕР_4 , 159 040,36 грн.

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувають виконавчі листи від 19.09.2024 у зазначеній справі, проте виплата коштів ОСОБА_1 на цей час не здійснена.

Таким чином, як зазначив заявник, виконання рішення можливе за умови зміни порядку та способу виконання рішення у справі № 520/23732/23 в порядку стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) грошової суми в розмірі 159 040,36 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум грошового забезпечення не було способом відновлення порушених прав, а тому дійшов висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у даній справі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення, з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України” від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України” від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia” від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VІІІ (далі також – Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З аналізу положень статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Як слідує з матеріалів справи, на теперішній час Військовою частиною на виконання рішення суду у зазначеній справі здійснено нарахування на користь ОСОБА_1 безспірної суми згідно Відомості № ЗВ/Кіріченко/1 від 10.2024 року 159 040,36 грн.

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувають виконавчі листи від 19.09.2024 у зазначеній справі, проте виплата коштів ОСОБА_1 на цей час не здійснена.

Разом із тим, суд зауважує, що в заяві про встановлення чи зміну способу і порядку виконання судового рішення не наведено конкретних обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення, не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник не відмовляється виконувати рішення.

У даному випадку колегія суддів звертає увагу, що здійснене відповідачем нарахування грошового забезпечення позивачу, сума якого не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати грошового забезпечення і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень на користь стягувача грошового забезпечення, є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Резолютивні частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2024 у справі № 520/23732/23 мають зобов`язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми грошового забезпечення і, як наслідок, не перевірялася правильність його нарахування.

Оскільки розрахунок належного позивачу грошового забезпечення судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення суду із зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення на стягнення з відповідача (боржника) такого грошового забезпечення, суд фактично змінить рішення по суті, вирішивши питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття “спосіб і порядок” виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: “Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті”. Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум грошового забезпечення не було способом відновлення порушених прав, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у даній справі.

З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є відсутність відповідного бюджетного фінансування, колегія суддів уважає безпідставними аргументи заявника, наведені в його заяві, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 520/23732/23.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості грошового забезпечення не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

Також колегія суддів звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статті 378 КАС України, при розгляді заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі № 520/23732/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц