Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №420/7069/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7069/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства Оборони України, Військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України, НОМЕР_2 Регіональної Військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства Оборони України, Військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України, НОМЕР_2 Регіональної Військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України, в якому, з урахуванням уточненого позову, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 , щодо ненаправлення солдата ОСОБА_1 на медичний огляд ВЛК;

- зобов`язати командира в/ч НОМЕР_1 видати направлення на медичний огляд ВЛК для встановлення ступеня придатності до військової служби на підставі висновку 18-ї РВЛК.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 1994 р.н. спостерігається в КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ООР з діагнозом: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання декількох ПАР (метадон, маріхуанна). Синдром залежності. Активна залежність. Даний діагноз не було зазначено в довідці ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.02.2026 Me 2026-0216-1537-3919-7 про придатність до військової служби. Також зазначено, що листом 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України запропоновано командиру військової частини НОМЕР_1 направити солдата ОСОБА_1 на медичний огляд ВЛК в лікувальний заклад за територіальним принципом медичного забезпечення для встановлення ступеню придатності до військової служби.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться, в тому числі й командирами військової частини, у якій військовослужбовець проходить військову службу. При цьому, військовослужбовець, що подав рапорт має право отримати відповідь та/або інформацію за результатом розгляду поданого ним рапорту. Зазначено, що від позивача не надходили рапорти про направлення на повторну ВЛК або до медичної служби, а тому відсутня протиправна бездіяльність відповідача.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/7069/26 за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_3 Міністерства Оборони України, третя особа - НОМЕР_4 Регіональна Військово-лікарська комісія Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Позивач, 16 лютого 2026 року був затриманий військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після проходження ВЛК позивача було направлено до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби.

Представником позивача зазначено, що позивач має Діагноз F 11.22 Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності на даний час під клінічним наглядом на підтримуючому або замісному режимі (контрольована залежність) встановлено 25.06.2024 р. Отримує препарат з діючою речовиною Methadoni hydrochloridi, в дозуванні 100 mg один раз на добу, щодня, про що підтверджується довідкою ТОВ «АДІМЕД». Також має діагноз Хронічний вірусний гепатит «С», та на підставі УЗД черевної порожнини нирок та легень – має початкову стадію цироза печінки.

Представник позивача звернулась до 18 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, з проханням повторно провести медичний огляд позивача.

25 лютого 2026 року представник позивача отримала відповідь на підставі якої запропоновано Командиру військової частини НОМЕР_1 направити солдата ОСОБА_1 1994 р.н. на медичний огляд ВЛК в лікувальний заклад за територіальним принципом медичного забезпечення для встановлення ступеню придатності до військової служби.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не направлення позивача на медичний огляд, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, на думку суду, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).

Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (з наступними змінами та доповненнями; далі Положення №402).

Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям (абзац перший п.1.2 розділу І Положення №402).

Пунктом 1.3 розділу І Положення №402 передбачено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи, серед іншого, є: визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть; визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв`язку з їх звільненням.

Відповідно до абзацу першого п.6.1 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Відповідно до абзацу другого цієї ж норми передбачено, що прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.

У разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров`я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) (абзац перший п.6.4 розділу ІІ Положення №402).

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться, в тому числі й командирами військової частини, у якій військовослужбовець проходить військову службу. При цьому, військовослужбовець, що подав рапорт має право отримати відповідь та/або інформацію за результатом розгляду поданого ним рапорту.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що від позивача надходили рапорти про направлення на повторну ВЛК або до медичної служби.

Окрім того, суд зазначає, що абзацом першим п.6.4 розділу ІІ Положення №402 передбачений чіткий порядок направлення військовослужбовця на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби під час обстеження у нього захворювання або лікування у закладі охорони здоров`я (установі).

Основна умова таке направлення може бути здійснене за наявності подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи)

Суд звертає увагу, що у наявних в матеріалах справи медичних документів позивача, відсутні будь-які записи щодо подання начальників лікувальних відділень, в яких він обстежувався, цих медичних закладів щодо направлення його на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби.

Тобто, у командира військової частини не існувало підстав для видачі направлення про проходження огляду військово-лікарською комісією з відсутності такого направлення та рапорту від позивача.

Разом з тим, суд наголошує, що позивач не позбавлений права повторно ініціювати питання щодо проходження медичного огляду, шляхом подання рапорту, після отримання відповідного направлення.

Суд також відхиляє посилання представника позивача на рішення 18-ї регіональної військово-лікарської комісії, оскільки відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008, за результатами медичного огляду військово-лікарська комісія приймає постанову, яка має чітко визначений зміст та юридичні наслідки (зокрема щодо придатності до військової служби або необхідності повторного огляду).

Проте, документ (висновок), на який посилається позивач, містить формулювання «пропонуємо направити на повторне ВЛК», що: не є постановою військово-лікарської комісії; не передбачене Положенням №402 як форма рішення ВЛК; не містить обов`язкового припису чи юридично значимого висновку; має рекомендаційний характер та не породжує правових наслідків.

Тобто, зазначене формулювання не може розцінюватися як належний перегляд або скасування попереднього рішення ВЛК, яким позивача було визнано придатним до військової служби.

Таким чином, за відсутності належним чином оформленого рішення уповноваженої військово-лікарської комісії про перегляд попередньої постанови або направлення на повторний огляд, у відповідача також відсутні правові підстави для вчинення відповідних дій.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 р.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства Оборони України, Військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України, НОМЕР_2 Регіональної Військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства Оборони України, Військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України, 18-ї Регіональної Військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 31.07.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 р. по 26.06.2026 р., включно.

Суддя Ю.В. Харченко

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства Оборони України, Військово-лікарської комісії в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України, 18-ї Регіональної Військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити

31.07.2026.