Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №160/15567/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/15567/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

08.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 . У зв`язку із смертю батька, військовослужбовця військової частини НОМЕР_4 , під час дії воєнного стану, позивач звернувся рапортом у травні 2026 року до командира військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити його зі служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», долучивши необхідний пакет документів. Вищезазначений рапорт не був погоджений, що призвело до порушення прав позивача, а саме, гарантованого статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" права на звільнення з військової служби. Вказане свідчить про те, що військова частина НОМЕР_2 , якій було направлено рапорт, не видала наказу по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, ані обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту прийнято не було. За таких обставин, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

25.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №39575/26), в якому у задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільняються під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 визначено сімейні обставини та інші поважні причини на підставі яких військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільняються під час дії воєнного стану, однією з яких є: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Розглянувши матеріали рапорту військова частина НОМЕР_2 не вбачає підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки документом, який підтверджує факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану у розумінні додатку 19 Наказу № 170 є саме передбачена Наказом № 402 постанова ВЛК про причинний зв`язок смерті, прийнята у відповідному, чітко визначеному цим наказом формулюванні. У свою чергу підпунктом «а» пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Наказу №402формулювання «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини».

29.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №40313/26), в якій представник позивача заперечив проти тверджень, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що згідно з ВИТЯГУ ІЗ НАКА3У командира військової. частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №156 від 05.06.2025 року, батько позивача – ОСОБА_2 отримував щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000 грн до дня загибелі під час прямування на наступне бойове завдання ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, оскільки військовослужбовець ОСОБА_2 отримував додаткову винагороду в розмірі 30000 грн, то ОСОБА_2 загинув саме у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Отже, факт отримання батьком позивача додаткової винагороди свідчить про те, що на момент загибелі він брав участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії № НОМЕР_6 .

Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Батько позивача – ОСОБА_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно Акту службового розслідування вбачається, що при виконанні обов`язків військової служби, під час виконання бойового завдання з оперативного обладнання території та побудови фортифікаційних споруд 03 березня 2025 року командир 4 будівельного взводу 3 роти спеціальних будівельних робіт 2 батальйону обладнання території військової частини НОМЕР_7 старший лейтенант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер внаслідок травм не сумісних з життям, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась під час руху на місце виконання бойового завдання на автодорозі Т0401 біля населеного пункту Олександрівка Покровської об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області.

Враховуючи матеріали службового розслідування, встановлено, що в діях командира 4 будівельного взводу з роти спеціальних будівельних робіт 2 батальйону обладнання території військової частини НОМЕР_4 старшого лейтенанта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутні ознаки адміністративного або кримінального правопорушення, які б могли стати причиною чи створили умови смерті.

Встановлені розслідуванням факти свідчать про відсутність вини в діях старшого лейтенанта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Підстави щодо притягнення до відповідальності осіб, які порушили або допустили порушення, внаслідок яких настала смерть відсутні.

Смерть командира 4 будівельного взводу 3 роти спеціальних будівельних робіт 2 батальйону обладнання території військової частини НОМЕР_7 старшого лейтенанта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 настала внаслідок травм не сумісних з життям, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась на автодорозі Т0401 біля населеного пункту Олександрівка Покровської об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області. Смерть настала при виконанні обов`язків військової служби. Смерть не пов`язана з вчиненням ОСОБА_2 кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства.

Протоколом засідання штатної ВЛК ( НОМЕР_8 РВЛК м. Дніпро) № 2025-0707-1630- 5284-3 від 07.07.2025 року встановлено, що військовослужбовець в/ч НОМЕР_5 ЗС України старший лейтенант ОСОБА_3 1972 р.н. проходив військову службу, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 отримавши травму несумісну з життям в районі н.п. Олександрівка, Дніпропетровської області у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби під час виконання бойового завдання. Висновок комісії: Травма, яка призвела до смерті, та причина смерті, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

У зв`язку з чим, позивач ОСОБА_1 , звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом на звільнення у травні 2026 року, оскільки не бажає продовжувати проходження військової служби. До рапорту позивачем було додано документи, які підтверджують, що його батько ОСОБА_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримавши травму несумісну з життям в районі н.п. Олександрівка, Дніпропетровської області у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби під час виконання бойового завдання.

Вищезазначений рапорт був не погоджений, на зазначеному рапорті на зворотньому боці прописано резолюцію – “Не погоджено. Відсутній факт загибелі під час безпосередньої участі в АТО, ООС, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України під час дії воєнного стану”.

Не погоджуючись з означеним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про ведення воєнного стану в Україні" (зі змінами) військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України" та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Так, згідно статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ розрізняють наступні види військової служби:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, встановлені у частині четвертій статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час дії воєнного стану (пункт 2).

При цьому, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, встановлених у частині п`ятій статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2) та під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

З матеріалів справи встановлено, що позивач є військовослужбовцем військової служби та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України (далі - ЗСУ) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено "Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України", затвердженим Указом Президента України від 12.06.2009 року № 430/2009 (далі Положення про проходження служби).

Положенням про проходження служби визначено призначення, основні завдання, повноваження, організацію управління, взаємодію і забезпечення діяльності Збройних сил України.

Відповідно до п. 233 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до пункту 6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до абзацу другого ч. 12 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання.

Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Згідно Закону №2232-ХІІ та Положення №1153/2008, наказом Міністра оборони України від 10.04.2009№ 170 (зі змінами) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.

Рапортом від травня місяця 2026 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з проханням щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу». Підставою для звільнення вказав смерть батька, ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Олександрівка Дніпропетровської області, отримавши травму несумісну з життям в районі н.п. Олександрівка, Дніпропетровської області, у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби під час виконання бойового завдання.

Згідно матеріалів справи, зазначений рапорт позивачем було подано до командира Військової частини НОМЕР_2 .

Вищезазначений рапорт був не погоджений, на зазначеному рапорті на зворотньому боці прописано резолюцію – “Не погоджено. Відсутній факт загибелі під час безпосередньої участі в АТО, ООС, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України під час дії воєнного стану”.

Однак, суд зауважує, що докази розгляду відповідачем вказаного рапорту і прийняття ним вмотивованого рішення в матеріалах справи відсутні. Наявність на зворотному боці рапорта резолюції, не є обґрунтованим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту.

Водночас, суд звертає увагу, що згідно норм чинного законодавства не передбачено підстав для не розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення. Тобто, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття вмотивованого рішення по суті питання, що входить до його виключної компетенції.

Також чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов`язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця.

Але Інструкція з діловодства в Збройних силах України (затверджено Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124) містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частини, до якої він надійшов.

Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів (п.3.11.6) з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження.

Якщо протягом 30 денного строку відповідь з рішенням по поданому рапорту відсутня, то суд вважає, що командир військової частині діяв не у спосіб передбачений законодавством.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак відповідачем не доведено правомірність своїх дій.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто, прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби є дискреційним повноваженням відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідачем не надано суду доказів розгляду рапорту позивача про звільнення позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не розгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від травня місяця 2026 року; зобов`язання військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від травня місяця 2026 року, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не розгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від травня місяця 2026 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від травня місяця 2026 року, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 31.07.2026.

Суддя О.В. Царікова