Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №925/890/26 — Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 925/890/26

за позовом Приватного підприємства "ІМПУЛЬС"

до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про зобов`язання зняти арешт з нерухомого майна.

Представники учасників справи:

Позивач – Кравчук С.І., адвокат;

Відповідач – не з`явився.

Секретар судового засідання Сидоренко О.А.

Суддя Гладун А.І.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії учасників справи та суду.

1. 22.06.2026 Приватне підприємство "ІМПУЛЬС" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України/

2. Змістом позову є немайнова вимога позивача зобов`язати відповідача зняти арешт з нерухомого майна.

3. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що є власником майна. Відповідач під час здійснення виконавчого провадження наклав арешт на майно, що належить позивачу. Позивач не є учасником виконавчого провадження, а арешт на його майно відповідач наклав неправомірно.

4. 26.06.2026 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Суд ухвалив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначив об 11 год. 00 хв. 21.07.2026.

5. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі суд надіслав позивачу та відповідачу, яку 27.06.2026 доставлено до їх електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. (а.с. 33-34)

6. Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

7. 21.07.2026 у судовому засіданні взяв участь представник позивача адвокат Кравчук С.І. Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

8. Участь у судовому засіданні є правом учасника судового процесу (пункт 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України).

9. Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

10. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (пункт 1, 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

11. Оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явку представників учасників справи в судове засідання суд обов`язковою не визнав, суд дійшов висновку розглядати справу за відсутності представника відповідача.

12. 21.07.2026 суд розпочав розгляд справи по суті. Представник позивача адвокат Кравчук С.І. у судовому засіданні просив позов задовольнити повністю.

13. 21.07.2026 суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення суду та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

14. 21.07.2026, керуючись частиною 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення суду у справі №925/582/26.

15. Вислухавши пояснення учасника справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.

16. Предметом позову є немайнова вимога позивача зобов`язати відповідача зняти арешт з нерухомого майна.

17. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує, що є власником нерухомого майна. Стверджує, що не був учасником виконавчого провадження, у якому відповідач наклав арешт на майно. Накладений відповідачем арешт обмежує право позивача на вільне володіння на розпорядження нерухомим майном.

18. Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

19. Предметом доказування у справі є обставини виникнення у позивача права власності на майно; обставини накладення відповідачем арешту на майном позивача; порушення суб`єктивного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

20. На підтвердження обставин, які є предметом доказування, позивач подав письмові докази, зокрема:

- Договір купівлі-продажу нежилого приміщення (а.с. 12);

- Витяг з Державного реєстру прав власності нерухомого майна (а.с. 13);

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (а.с. 22);

- Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 14-16, 20-21);

- Відомості з Автоматизованої системи виконавчого провадження (а.с. 17);

- Постанову державного виконавця про арешт майна боржника (а.с. 25);

- Заяву позивача до відповідача про зняття арешту з майна (а.с. 11);

- Відповідь відповідача на заяву позивача (а.с. 23-24).

21. Відповідач на спростування обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, письмових доказів не подав.

22. Відповідно до частини першої та другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

23. Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

24. На підставі поданих позивачем доказів, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Подані позивачем докази суд визнає належними.

25. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України "Допустимість доказів").

26. На підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує підстави позову, позивач подав письмові докази, які є належним засобом доказування обставин, що є предметом доказування у справі. Суд не встановив, що докази подані позивачем отримані з порушенням закону. Докази подані позивачем суд визнає допустимими.

27. Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

28. Подані позивачем докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Докази, подані позивачем, суд визнає достовірними.

29. Відповідно до статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

30. Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статтях 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм яких судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

31. Сумніву у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів у суду не виникло.

32. Оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає доведеними обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та визнає встановленими наступні обставини:

33. Позивач є власником нежитлового приміщення: комплексу нежитлових будівель і споруд, що розташований за адресою: Черкаська область, місто Ватутіне, проспект Ватутіна, 20, що складається з: будівлі магазину-кафе з прибудовами, стіни якого цегляні, загальною площею 572,3 кв.м., зазначеного на плані літерою «А, а, а1, а2»;- сараю, стіни якого цегляні, зазначеного на плані літерою «В», яке розташоване на земельній ділянці, площею 2096,00 кв.м., кадастровий номер 7110200000:01:010:0027 на підставі укладеного з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЧАРІВНИЦЯ» договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 01.02.2013, посвідченого приватним нотаріусом Побіянською Н.Б. та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №75346. 01.02.2013 здійснено державну реєстрацію права власності позивача (а.с. 12-13)

34. 01.09.2017 державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ткачова К.В. при здійсненні заходів з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 у справі № 910/4200/17 щодо боржника ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЧАРІВНИЦЯ» у межах виконавчого провадження №54616541 винесла постанову про арешт майна боржника, якою наклала арешт на нерухоме майно, що належить позивачу. (а.с. 25)

35. 23.11.2018 у зв`язку з визнанням господарським судом боржника банкрутом у справі №910/3620/18 на підставі пункту 8 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець винесла постанову про закінчення виконавчого провадження №54616541. Закінчуючи виконавче провадження, державний виконавець арешт з майна не зняла.

36. 02.06.2026 позивач звернувся до відповідача з заявою про зняття арешту з майна. (а.с. 11)

37. 08.06.2026 відповідач у заяві позивача про зняття арешту відмовив з огляду на відсутність передбачених законом підстав для зняття арешту з майна у випадку закінчення виконавчого провадження. Звернув увагу позивача на його право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту на підставі статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». (а.с. 23-24)

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися учасники справи, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

38. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

39. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

40. Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

41. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (частина 2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновок суду про порушення, не визнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

42. Передумовою спору є набуття позивачем у власність нерухомого майна.

43. Причиною виникнення спору є накладення відповідачем арешту на майно, що належить позивачу.

44. Звертаючись з позовом, позивач прагне захистити своє право на вільне володіння та розпорядження майном.

45. Суд встановив, що позивач є власником нерухомого майна. На майно позивача відповідач наклав арешт. Накладаючи арешт, відповідач вважав, що майно належить іншій особі – боржнику у виконавчому провадженні. Закінчивши виконавче провадження, відповідач арешт з майна не зняв. Позивач не був учасником виконавчого провадження, у якому відповідач наклав арешт.

46. Обираючи спосіб захисту свого порушеного права, позивач врахував висновки Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 у справі №817/928/17, за змістом якого закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа стягувачу є стадією завершення виконавчого провадження, після якої ніякі інші дії державний виконавець не вчиняє. У такому випадку порушене право особи, на майно якої накладено арешт, підлягає захисту шляхом зобов`язання органу виконавчої служби зняти арешт з нерухомого майна.

47. У справі №817/928/17 позивачем був боржник у виконавчому провадженні, на майно якого державний виконавець наклав арешт, а, закінчивши виконавче провадження, - арешт не зняв.

48. Водночас у цій справі позивач не був боржником у виконавчому провадженні, а держаний виконавець, накладаючи арешт на майно позивача, вважав, що воно належить боржнику у виконавчому провадженні.

49. З огляду на суб`єктний склад сторін, зміст їхніх прав та обов`язків та характер правовідносин, що виникли між ними, правовідносини у цій справі та справі №№817/928/17 не є подібними.

50. Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

51. Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

52. Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

53. Способи захисту цивільних прав та інтересів наведені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

54. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

55. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

56. Відповідно до висновку Верховного Суду про застосування норм права у постанові від 29.06.2023 у справі № 208/9810/21 спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, суди розглядають у порядку цивільного (чи господарського судочинства) у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК (чи розділом VI ГПК) України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.

57. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.

58. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

59. У постанові від 29.06.2023 у справі № 208/9810/21 предметом позову особи, яка вважала, що майно, на яке державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості з боржника на користь стягувача накладено арешт, належить їй була вимога про його звільнення з-під арешту. Позов особа пред`явила лише до державного виконавця. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача.

60. З огляду на суб`єктний склад сторін, зміст їхніх прав та обов`язків та характер правовідносин, що виникли між ними, правовідносини у цій справі та справі № 208/9810/21 є подібними.

61. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову), а сутність негаторного позову виключає застосування позовної давності. Такого висновку дійшла Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2022 у справі № 725/7187/19.

62. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Такий висновок сформувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц.

63. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача. Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17.

64. На переконання суду, у цій справі позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача - органу державної виконавчої служби, а також обрав неналежний спосіб судового захисту свого порушеного права.

65. Належним способом захисту порушеного права позивач є звернення з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами за позовом є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчому провадженні.

66. Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права та звернувся з позовом до неналежного відповідача суд дійшов висновку у позові відмовити.

Розподіл судових витрат.

67. Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

68. За подання позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн на підставі платіжної інструкції від 22.06.2026 №157. (а.с. 9)

69. Відповідно до положень частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

70. Оскільки у позові суд відмовив судовий збір за подання позовної заяви суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 14, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Приватного підприємства "ІМПУЛЬС" до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення суду складене 31.07.2026.

Суддя А.І. Гладун